Янукович віддасть мирний атом Кремлю?

Початок свого третього року при владі президент Віктор Янукович вирішив відзначити оригінально: одним махом розпродати чи не всю енергетику України.

Для цього навіть переглянули і "вдосконалили" Програму економічних реформ на 2010-2014 роки та розробили "Національний план дій на 2012 рік".

Тепер приватизація обленерго, облгазів, шахт і теплоелектроцентралей буде видаватися дрібницею порівняно із запланованою корпоратизацією і підготовкою до продажу монстрів енергетики - НАЕК "Енергоатом" і НЕК "Укренерго".

Доля перлин енергетики - "Нафтогазу" і газотранспортної системи - також майже вирішена і лише чекає юридичного оформлення та приватизації.

Ядерна рука Москви

Проте, якщо "Укренерго" виконує роль оператора виробленої електроенергії та обслуговує діючі електромережі, то "Енергоатом" - це птах високого польоту.

Ця компанія об'єднує чотири АЕС із 15 енергоблоками загальною потужністю 13,8 ГВт. Для порівняння: у Росії встановлені потужності АЕС - близько 24 ГВт.

За 2011 рік українські АЕС виробили майже половину усієї електроенергії в Україні - 90 мільярдів кВт/год. Це багаторічна тенденція, коли атомна енергетика є основою стабільної діяльності енергосистеми країни.

Варто згадати історію, що трапилася у січні, коли Україна вперше за останні роки почала імпортувати струм з Росії. Офіційна причина - падіння розпиляної волоцюгами лінії електропередач, що спричинило зупинку Запорізької АЕС.

Насправді енергоблок ЗАЕС був несподівано відключений через технічні причини, що і вдарило рикошетом по всій енергосистемі.

Технологічна інфраструктура та об'єкти "Енергоатома", їх важливість для енергетичної безпеки держави, можливість отримання прибутку від експорту електроенергії - це все дозволяє порівнювати атомну галузь та ГТС України. До того ж, ядерні об'єкти можуть коштувати 25-30 мільярдів доларів.

Ідея корпоратизації атомної енергетики не нова, з дня проголошення незалежності вона обговорювалася тричі. Вперше - в середині 1990-х років, коли атомна галузь переживала не найкращі часи неплатежів та внутрішні конфлікти.

Залаштункові бюрократичні бої за вплив на АЕС завершилися створенням у 1996 році замість Державного комітету України з використання ядерної енергії - Держкоматома - окремих суб’єктів: "Енергоатома" та Держатомрегулювання.

Як шлях виходу з кризи різні тогочасні групи інтересів підтримували ідею корпоратизації атомної енергетики з наступною приватизацією.

До 2001 року система "Енергоатома" позбулася тягаря неплатежів і бартерних схем. Парадоксально, але тепер уже на фоні відносного благополуччя галузі у 2002-2003 роках та 2006-2007 роках знову пролунали думки про корпоратизацію.

Головний аргумент: сектор потребує коштів, а залучення приватного капіталу дозволить легше залучати кредити для АЕС або за рахунок інвесторів модернізувати галузь. Хоча це викликає безліч суперечок, оскільки часто саме державні гарантії дозволяють залучати серйозні кредитні ресурси.

Символічно, що попередні два рази тема корпоратизації АЕС порушувалася саме за часів прем'єрства Януковича на тлі тісної дружби України і Росії. Логічно, що зараз, коли Янукович став президентом, ця тема зазвучала вчетверте з 1991 року.

Правда, цього разу тема "корпоратизації" мирного атома виникла не у зв'язку з дружбою, а навпаки - через холодну війну з Росією.

У всіх спробах проштовхнути корпоратизацію "Енергоатома" можна розгледіти "руку" північно-східної сусідки України. Питання роздержавлення компанії є наслідком тупикових газових переговорів Києва і Москви.

Як кажуть, чим далі в ліс - тим товстіші партизани. Чим тяжче Києву платити за газ, тим більше зростають апетити у Москви. Отже, "Енергоатом", "Укренерго" та газорозподільні мережі - це чергова забаганка Росії нарівні з бажанням взяти ГТС.

Хто на інвестора

Втім, це не повинно насторожувати. Бажання Росії отримати контроль над атомною галуззю України не стільки політичне, скільки економічне. Річ у тім, що всі АЕС в Україні експлуатують блоки російського виробництва ВВЕР та використовують паливо, вироблене російською компанією "Твел".

Отож, Росія зацікавлена зберегти залежність України як від своїх технологій - на 90%, так і від свого палива - на 100%. Зрештою, "Росатому" треба буде кудись постачати своє обладнання і тепловидільні елементи.

У середині 2000-х років Україна зробила скромну спробу відв'язатися від російського палива і залучити американську Westinghouse для завантаження блоків їхнім паливом. Проте співпраця з цією компанією була нетривалою.

Та й зараз Янукович не підтримує проекти диверсифікації поставок ядерного палива. Свіжий приклад - створення за участю української компанії "Ядерне паливо" та російської "Твел" СП "Завод з виробництва ядерного палива".

Цікаво, що раніше, на початку 2000-х років, Росія не так жорстко ставила Україні ультиматуми у питанні реалізації спільних атомних проектів.

У 2011 році той же завод з виробництва ядерного палива був запланований у тристоронньому форматі: Україна - Росія - Казахстан. У 2001 році навіть було створено спільне товариство для цього проекту.

Проте потім Казахстан вирішив не влізати у складні відносини України та Росії і почав самостійну роботу щодо циклу виробництва ядерного палива.

Додатковим і не менш показовим фактором тісної українсько-російської ядерної співпраці є недавнє затвердження техніко-економічного обґрунтування будівництва двох блоків Хмельницької АЕС. Майже на 100% вирішено, що і технології, і гроші на цей проект буде виділяти Росія.

Ще одним моментом, який змушуватиме цю владу чи наступну вирішувати майбутнє питання власності АЕС - завершення термінів експлуатації блоків. З 15 діючих 12 повинні завершити роботу протягом 2012-2020 років. Тобто рівно 80% атомних потужностей України слід буде заміщати іншими джерелами енергії.

Термін експлуатації можна буде змістити на п'ять-десять років вперед, але не більше. У цьому контексті корпоратизація з наступною приватизацією об'єктів атомної енергетики - вимушена, але необхідна річ. Однак хто стане інвестором?

Найперше, що спадає на думку і логічно випливає з технічних характеристик АЕС, - це "Росатом". Головне, що росіяни дуже цього хочуть.

Інвестором №2 може стати французька компанія EDF, яка управляє 58-ма енергоблоками у Франції і давно підтримує дружні відносини з "Енергоатомом". Проте мала технічна проникність французьких технологій в український "атом" викликає скептицизм щодо бажання Франції занурюватися в український ринок.

До того ж, французи навряд чи захочуть переходити дорогу друзям з "Росатома".

Нарешті, третім інвестором могла би стати Westinghouse.

Оптимальним варіантом для Києва був би продаж лише 50% акцій "Енергоатома". Інші 50% слід було б рівномірно поділити між "Росатомом", EDF і Westinghouse. Так партнери України не виявляли би своїх амбіцій і стримували один одного.

Ідеальний варіант для України - збереження АЕС у повній державній власності. Однак, як завжди, все впирається у кошти. Так, за 2010-2030 роки Україна повинна вкласти у свої атомні станції близько 40 мільярдів доларів.

Це дозволить удвічі збільшити виробництво електроенергії на АЕС з нинішніх 90 мільярдів кВт до 200 мільярдів кВт. Проте, зрозуміло, що інвестицій у держави наразі нема, і вряд чи вони будуть протягом наступних десяти років.

Отож, наразі наполеонівські плани Януковича щодо корпоратизації "Енергоатома" мають винятково політичний присмак і покликані активізувати газові переговори.

До того ж, стримуючим фактором буде й те, що протягом 2012-2013 років триватиме завершення приватизації обленерго, облгазів, шахт, концесії ТЕЦ.

Проте, перефразовуючи відомий вислів, від любові політичної до любові економічної - один крок. Українець може не встигнути й моргнути, як Київ і Москва вже ділитимуть вслід за ГТС активи "Енергоатома".