Право на відшкодування шкоди

Шкода – це будь-які збитки, заподіяні майну, правам чи самій особі. Від шкоди відрізняється неотримання очікуваного прибутку. Шкода спричинюється внаслідок протизаконної дії чи недбалості іншої особи або випадку. Протизаконне пошкодження заподіюється умисно або з необережності. Доведення відсутності вини у заподіянні шкоди покладається на зобов’язану до відшкодування за договором чи законом особу. За протизаконно заподіяну шкоду відповідають усі, хто будь-яким чином сприяв цьому (пособництвом, приховуванням, наказами, погрозами тощо). Притому, якщо шкода заподіяна з необережності і якщо можливо визначити розмір співучасті у ній кожного, то кожен відповідає лише в межах своєї участі; якщо ж шкода заподіяна умисно або якщо неможливо окремо визначити участь кожного у ній, то співучасники відповідають солідарно (всі за одного і один за всіх), а той, хто відшкодує шкоду за всіх, отримує право зворотньої вимоги до решти співучасників; інші умови співвідповідальності за невиконання зобов’язання визначаються договором між сторонами. Якщо у заподіянні шкоди винний і потерпілий, то він відповідає спільно з винним у відповідних частках, а якщо їх неможливо визначити – у рівних частках.

Якщо хтось прийме слугу без рекомендації або тримає як прислугу завідомо небезпечну за своїми душевними чи тілесними якостями особу, або надає притулок злочинцю, відповідатиме перед домовласником і домашніми, а в разі доручення такій небезпечній чи недієздатній особі певної справи - перед третіми особами за заподіяну такою особою шкоду. Якщо шкода заподіяна твариною, відповідає особа, яка нацькувала чи дрочила тварину або неналежно наглядала за нею.

Відшкодування заподіяної шкоди полягає у відновленні попереднього стану, а якщо це неможливо – у сплаті вартості; притому пряме відшкодування шкоди – це відшкодування безпосередньо заподіяної шкоди, а повне відшкодування – це відшкодування також неотриманого прибутку і заподіяної образи. При умисному чи недбалому (необережному) заподіянні шкоди потерпілий вправі вимагати повного відшкодування, а в решті випадків – лише прямого відшкодування. Особа, яка заподіяла тілесні ушкодження, відшкодовує витрати на лікування, втрачений, у т.ч. майбутній (в разі подальшої непрацездатності потерпілого), заробіток потерпілого та сплачує на його вимогу грошову компенсацію за фізичні і моральні страждання. Особливе відшкодування належить потерпілому при знівеченні його обличчя. Якщо тілесне ушкодження спричинило смерть потерпілого, винний відшкодовує вдові і дітям все, що вони втратили внаслідок смерті глави сім’ї.

Чоловік, що звабив жінку, внаслідок чого народилася дитина, несе усі витрати на пологи та у подальшому зобов’язаний утримувати жінку і дитину. Особа, що позбавила волі іншу внаслідок викрадення, самовільного ув’язнення чи протизаконного арешту, відшкодовує заподіяну шкоду. Якщо внаслідок образи честі особі заподіяно пряму шкоду чи нею втрачені прибутки, потерпілий вправі вимагати відшкодування шкоди (прямого чи повного).

Шкода, заподіяна боржником внаслідок прострочення оплати за договором, відшкодовується шляхом сплати відсотків. Сторони договору вправі передбачити в разі невиконання чи неналежного виконання умов договору сплату не відшкодування за заподіяну шкоду, а певної грошової суми або виконання іншого зобов’язання. Обов’язок відшкодування шкоди і неотриманого прибутку, а також сплати домовленої неустойки переходить на спадкоємців зобов’язаного.

Способи забезпечення зобов’язання: зобов’язання третьої особи замість боржника і застава.

Припинення прав і зобов’язань

Зобов’язання припиняється внаслідок належного виконання у відповідний час, місці та способом. Якщо строк, місце і спосіб виконання зобов’язання не домовлені сторонами, вони виконуються відповідно до пред’явленої вимоги, а виконання не за договором боржник здійснює лише в місці свого проживання. Третя особа вправі виконати зобов’язання замість боржника лише з його дозволу. Боржник вправі вимагати від другої сторони розписки про прийняте виконання зобов’язання та, відповідно, повернення його боргової розписки. Зобов’язання припиняється також внаслідок випадкової втрати зобов’язаної речі чи настання непередбачених обставин, які унеможливлюють виконання зобов’язання, а також зі спливом строку, передбаченого заповідальним розпорядженням, договором, судовим рішенням чи законом. В разі смерті однієї із сторін припиняються лише особисті зобов’язання.

В) Шлюбне право

Сімейні відносини встановлюються договором про шлюб, в якому 2 особи різної статі виявляють свою волю проживати у нерозривному спілкуванні, народжувати і виховувати дітей та взаємно допомагати один одному. Для дійсності шлюбу необхідне оголошення і урочисте виявлення згоди наречених. Не можуть укладати шлюбний договір навіжені, божевільні, слабоумні і малолітні. Неповнолітні, а також повнолітні, які не можуть самостійно вступати у зобов`язання (обмежені у дієздатності), можуть укладати шлюб лише зі згоди батька, а в разі його смерті чи недієздатності – зі згоди відповідного представника та суду. Перешкодою для укладення шлюбу є постійна статева неспроможність, якщо вона існувала на момент укладення шлюбу, однак тимчасова чи настала вже у шлюбі, навіть невиліковна, неспроможність не тягне розірвання шлюбу. Злочинець, засуджений до ув`язнення у виправному домі, не може вступати у шлюб з дня оголошення йому вироку і на увесь час відбуття покарання. Не може укладатись шлюб між християнами і нехристиянами, між родичами по висхідній і нисхідній лініях, між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами, а також з братами і сестрами батьків, причому незалежно від спорідненості за законним чи позашлюбним народженням.

Чоловік є главою сім`ї, йому належить право вести господарство, поза тим він зобов`язаний надавати дружині відповідно до свого майнового становища належне утримання і захищати її. Дружина отримує прізвище чоловіка і користується правами його стану; вона зобов`язана слідувати за чоловіком на місце його проживання, допомагати йому за змогою у веденні господарства і у набутті майнових засобів, а також, наскільки це необхідно для домашнього порядку, виконувати розпорядження чоловіка і наглядати за виконанням їх іншими. Подружжю заборонене самовільне припинення шлюбу, навіть за обставин, що свідчать про його недійсність.

Презюмується законність народження дітей дружиною на 7 місяці вагітності після укладення шлюбу та на 10 місяці по смерті чоловіка чи після розірвання шлюбу. Батьки зобов`язані спільно виховувати своїх законних дітей, тобто піклуватись про їхнє життя і здоров`я (це основний обов`язок матері), надавати їм належне утримання, поки вони не зможуть самостійно утримувати себе (це основний обов`язок батька), розвивати їхні фізичні і духовні сили, шляхом навчання релігії і корисним знанням закласти основу їхнього майбутнього добробуту. Діти отримують прізвище батька, його герб та інші права його роду і стану. Позашлюбні діти, хоч би й народжені заміжньою жінкою, але поза законними строками (вказаними вище), не користуються рівними правами із законнонародженими. Неповнолітнім, позбавленим батьківської опіки, призначається опікун чи піклувальник.

Наречені могли укладати шлюбні договори щодо майна, а саме: приданого, зустрічного приданого, ранкового дарунку, спільності майна, управління і користування власним майном, порядку спадкування, а також пожиттєвого користування майном померлого подружжя та вдовиного утримання. Придане – це майно, яке передається або обіцяється чоловіку дружиною або третіми особами; притому приданим може бути усе, що є відчужуваним і підлягає використанню. В разі неповноліття нареченої шлюбний договір укладає її батько або опікун з дозволу опікунського суду. Якщо наречена не має власного майна, то батьки зобов’язані забезпечити їй придане (позашлюбній дочці забезпечує придане її матір). Якщо ж батьки відмовляються надати дочці належне придане, то за зверненням нареченого чи нареченої суд зобов’язує батьків надати відповідне придане або звільняє батьків в разі їх матеріальної неспроможності від цього обов’язку, але якщо дочка вступила у шлюб без відома чи супроти волі батьків і суд визнає вагомою причину незгоди батьків зі шлюбом, то вони вправі не давати дочці приданого (навіть якщо згодом погодяться на цей шлюб). Якщо дочка втратить придане (хоч і не з власної вини), то не вправі вимагати від батьків нового приданого, навіть при вступі у другий шлюб. Якщо чоловік не обумовив отримання приданого при укладенні шлюбу, то не вправі вимагати його згодом. Упродовж шлюбу право користування і приросту приданого належить чоловікові. Якщо придане становлять гроші чи споживні речі, чи уступлені боргові вимоги, то чоловіку належить повне право власності. Якщо ж придане становлять нерухомі маєтки або права чи рухомість, якими можна користуватися зі збереженням їх сутності, то дружина вважається власницею, а чоловік володільцем з правом користування. За законом по смерті чоловіка придане переходить до дружини, а якщо вона померла раніше, то її спадкоємцям; якщо придане нареченій надали треті особи (у т.ч. батьки), вони вправі обумовити його повернення їм по смерті чоловіка. Особа, яка надала придане, вправі вимагати від обдарованого надання відповідного забезпечення (утримання) в разі такої потреби.

Зустрічне придане – те, що надає наречений чи третя особа нареченій для примноження її приданого. Упродовж шлюбу ним користується чоловік, а по його смерті власником стає дружина. Ні наречений, ні його батьки не зобов’язані надати зустрічне придане, але батьки повинні дати нареченому засоби до прожиття відповідно до їх матеріального стану.

Ранковий дарунок – дарунок, який чоловік обіцяє дати своїй дружині у перший шлюбний ранок, і зобов’язаний надати упродовж перших трьох років співжиття.

Шлюбний союз не встановлює між подружжям спільності майна, про це укладається окремий договір (умови якого розглянуті вище). Спільність майна надає одному з подружжя право на половину майна другого померлого подружжя. Спільність всього майна передбачає вирахування усіх боргів до розподілу майна між подружжям; спільність дійсного чи майбутнього майна передбачає вирахування лише тих боргів, які виникли внаслідок забезпечення вигоди спільного майна. Якщо один з подружжя володіє нерухомим маєтком, то при спільності майна він не вправі розпоряджати половиною цього маєтку, але другий з подружжя не отримує права на вигоди від цього маєтку упродовж шлюбу. Якщо між подружжям не було домовленості щодо використання їх майна, то кожен з них зберігає своє попереднє право власності і не має прав на майно, набуте другим з подружжя упродовж шлюбу. Притому вважається, що дружина доручила чоловіку як її законному представнику (як повіреному) управління її майном, поки вона не опротестовуватиме це. Як повірений щодо цього майна чоловік не зобов’язаний звітувати дружині про доходи від управління її майном, якщо це спеціально не обумовлювалось подружжям. Дружина, яка надала своє майно у володіння з правом користування чоловікові, але упродовж шлюбу сама користувалась усіма доходами від майна, теж не зобов’язана звітувати про це, допоки подружжя не домовиться про інше. У виняткових випадках чи в разі загрози заподіяння шкоди у чоловіка може бути відібране управління майном, але він також вправі зупинити невпорядковане ведення господарства дружиною і навіть клопотати про оголошення її марнотратною.

Вдовине утримання – те, що призначається дружині в разі вдівства та належить їй відразу по смерті чоловіка і видається на 3 місяці вперед. Крім того, дружині належить упродовж 6 тижнів зі смерті чоловіка, а якщо вона вагітна, то до спливу 6 тижнів після пологів звичайне утримання зі спадкового майна, але в час користування цим утриманням вона не отримує вдовиного утримання. Внаслідок повторного заміжжя вдова втрачає право на вдовине утримання.

Прикраси, дорогоцінне каміння та інші коштовності, надані чоловіком дружині, вважаються дарунком, а не ссудою.

Подружжя вправі скласти спільний заповіт про взаємоспадкування, а також призначити інших спадкоємців. Право спадкування виникає по смерті спадкодавця. Четверта частина усього майна спадкодавця, не обтяжена зобов’язаннями та боргами, за законом є предметом вільного заповідального розпорядження; але якщо спадкодавець не зробив розпорядження щодо цієї частки, то її отримує не спадкоємець за заповітом (навіть якщо йому заповідано усе майно), а спадкоємці за законом. Один з подружжя вправі надати другому подружжю по своїй смерті володіння майном з правом користування; але якщо овдовіле подружжя укладе повторний шлюб або відступить володіння майном з правом користування третім особам, то діти померлого вправі вимагати надання їм того майна у володіння з правом користування за відповідну щорічну оплату овдовілому подружжю. Договір, що зрівнює дітей від різних шлюбів у порядку спадкування, вважається недійсним.

В разі оголошення чоловіка банкрутом дружина вправі вимагати надання їй права на користування вдовиним утриманням або приданим. Якщо подружжя уклало договір про спільність майна, то в разі оголошення банкрутом когось з них, спільність припиняється і їх майно розділяється, як і в разі розлучення чи смерті. При розлученні з вини обох сторін подружжя чи без вини обидвох кожен з них вправі вимагати, щоб їх шлюбні договори були оголошені припиненими; а невинна сторона вправі вимагати продовження або відміни шлюбних договорів, або ж відповідного утримання. Невинна сторона після розлучення зберігає право на спадкування за заповітом, але не за законом. Якщо шлюб оголошено недійсним, то і шлюбні договори визнаються недійсними, але винна сторона зобов’язана відшкодувати невинній заподіяну шкоду.