Стилі педагогічного спілкування.

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2

Стиль – це система способів та прийомів, які використовує вчитель у взаємодії. Вона залежить від особистісних якостей педагога і параметрів ситуації спілкування. Щодо якостей, які перш за все визначають стиль спілкування педагога, дослідники виділяють ставлення до дітей та стиль педагогічного керівництва.

Загальне ставлення до дітей і професійної діяльності в цілому може бути: активно-позитивним, пасивно-позитивним, ситуативно-негативним та стійким негативним.

Отже, аналіз стилю свого спілкування слід розпочинати з почуття, яке у вас викликають школа, учні, а також з готовності і вміння виявити своє позитивне ставлення.

Складником загального стилю спілкування вчителя є також стиль керівнийцтва. Виділяють 3 основних стилі керівництва:

Авторитарний – стиль диктату, коли підлеглий (учень) розглядається лише як пасивний виконавець.

Демократичний – стиль, що ґрунтується на глибокій повазі до особистості кожного. Головне – довіра й орієнтація на самоорганізацію.

Ліберальний – характеризується браком стійкої педагогічної позиції. Виявляється у невтручанні, низькому рівні вимог, формальному розв’язанні проблем.

За В.А.Кан-Каликом, виділяють 5 головних стилів пед. спілкування:

1. Спілкування на підставі захоплення спільною творчою справою (активно-позитивне ставлення до учнів та демократичний стиль керівництва), співроздуми та співпереживання щодо цікавих і корисних заходів (так було у А.С.Макаренко).

2. Стиль пед. спілкування, що ґрунтується на дружньому ставленні (але не панібратство). Це позитивний стиль (пасивно-позитивне ставлення + демократичний стиль).

3. Спілкування – дистанція. Цей стиль часто обирають молоді вчителі, не вміючи встановити дружніх стосунків на ґрунті самовіддачі. (позитивне ставлення до дітей та авторитарний стиль керівництва).

4. Спілкування – залякування. До нього вдаються молоді вчителі, не вміючи організувати спільну діяльність на професійному рівні. (негативне ставл. до учнів і авторитарний стиль керівництва).

5. Стиль – загравання.

4. У педагогічній професії, навіть якщо вчителеві притаманні всі позитивні якості, необхідні для його діяльності, на жаль, майже ніколи не обходиться без конфліктних ситуацій і конфліктів.

Конфлікт – це відкрите протистояння сторін, яке супроводжується накопиченням негативних емоцій, некерованої поведінки і бажанням розірвати стосунки.

Конфлікт виникає не одразу, початок його можна відчути у якомусь інцидентові, непорозумінні. На це обов’язково необхідно відреагувати, тому що конфліктна ситуація може набути деструктивного характеру, тобто перерости в конфлікт. У педагогічній діяльності немає чіткої межі між ситуацією і конфліктом, тому що учні не завжди можуть відкрито заявити про свої позиції. Конфлікти у педагогічній діяльності надовго порушують систему стосунків між вчителем та учнями, часто викликають у них стресовий стан, а у вчителя ще й глибока невдоволеність собою і своєю працею.

Конфлікти, звичайно, зустрічаються у всіх сферах нашого життя, де присутнє спілкування людей, їх особисті інтереси. Але педагогічні конфлікти мають свої особливості. Найголовніші з них:

· професійна відповідальність вчителя за педагогічно правильне розв’язання ситуації (адже школа – це міні-модель суспільства, і тут теж діють суспільні норми стосунків між людьми);

· учасники конфліктів мають різний соціальний статус (учитель-учень), чим зумовлюється їх різна поведінка у конфлікті;

· різниця віку та життєвого досвіду учасників конфлікту породжує різну міру їх відповідальності за помилки при розв’язанні конфлікту;

· різне розуміння подій та їх причин учасниками (конфлікт «очима учителя» і «очима учня» бачиться по-різному);

· присутність інших учасників при конфлікті перетворює їх зі свідків на учасників, а конфлікт набуває для них виховного смислу;

· професійна позиція учня в конфлікті зобов’язує його взяти на себе ініціативу у його розв’язанні і на перший план зуміти поставити інтереси учня як особистості, що формується;

· усяка помилка вчителя при розв’язанні конфлікту породжує нові ситуації і конфлікти, у які включаються інші учасники;

· конфлікт у педагогічній діяльності легше попередити, ніж успішно розв’язати!

Які ж можна виділити види конфліктів? М.М.Рибакова виділяє наступні:

· ситуації (конфлікти) діяльності, що виникають з приводу виконання учнем навчальних завдань, успішності, позанавчальної діяльності;

· ситуації (конфлікти) поведінки (вчинків), що виникають з приводу порушення учнем правил поведінки у школі, частіше на уроках, та поза школою;

· ситуації (конфлікти) стосунків, що виникають у сфері емоційно-особистісних стосунків учнів та учителів, у сфері їх спілкування в процесі педагогічної діяльності.

Що ж найчастіше буває причинами конфліктів у школі?

· обмежена можливість вчителя прогнозувати на уроці поведінку учнів; неочікуваність їхніх вчинків часто порушує запланований хід уроку і викликає у вчителя бажання за будь-яку ціну поновити порядок; недостатність інформації про причини вчинків учнів утруднює вибір оптимальної поведінки і відповідного тону спілкування;

· свідками ситуації є інші учні, тому вчитель намагається зберегти свій соціальний статус будь-якими засобами і часто доводить ситуацію до конфліктної;

· учителем, як правило, оцінюється не окремий вчинок учня, а його особистість, така оцінка часто визначає ставлення до учня інших учителів та учнів (особливо, у початковій школі);

· оцінка учня нерідко ґрунтується на суб’єктивному сприйнятті його вчинку і малій інформованості про його мотиви, особливості особистості, умови життя у родині;

· вчитель не в змозі провести аналіз ситуації, що виникла, поспішає суворо покарати учня, мотивуючи тим, що надмірна суворість по відношенню до учня не зашкодить;

· важливе значення має характер стосунків, які склалися між учителем і окремими учнями; особистісні якості і нестандартна поведінка останніх є причиною постійних конфліктів з ними;

· особисті якості вчителя теж часто бувають причиною конфліктів (роздратованість, грубість, бажання помсти, безпорадність.

Додатковим фактором виступає переважаючий настрій учителя при взаємодії з учнями, відсутність педагогічних здібностей, інтересу до своєї роботи, життєве неблагополуччя вчителя, загальний клімат у педагогічному колективі.

Подолати (загасити) конфлікт – означає перевести стосунки його учасників на рівень взаємоприйнятних для обох сторін, переключити увагу з афективно- напружених стосунків у сферу ділових.

Які ж існують шляхи подолання конфліктів?

По-перше, необхідно нейтралізувати емоції (за допомогою засобів саморегуляції). Для початку хоча б вербалізувати (тобто проговорити) ситуацію. Велику розрядку несе в собі гумор.

По-друге, знайти в собі позитивні почуття до дітей: толерантність, емпатію, повагу.

По-третє, разом з учасниками конфлікту проаналізувати ситуацію, з’ясувати її причини, інтереси учасників.

По-четверте, намітити реальні шляхи нормалізації стосунків, з урахуванням інтересів обох сторін.

Звичайно, конфлікт – це гостра, неприємна ситуація, яка, однак, завдяки великому емоційному напруженню може сприяти усвідомленню моральних законів. Отже, важливо подивитись на конфлікт як на спонтанно виниклі або спеціально створювані суперечності у стосунках між учителем та учнями, які за умови конструктивного розв’язання приводять до позитивних змін у стосунках його учасників, їхнього розвитку і розвитку усього колективу. Не треба боятись конфлікту. Слід оволодіти технологією поведінки у конфліктних ситуаціях.

5. Сучасною наукою виділено кілька, а точніше 5 основних стратегій поведінки людини у конфліктній ситуації: співробітництво, конкуренція (суперництво), уникнення, пристосування, компроміс.

Конкуренція (суперництво) – характерне прагнення стати центром ситуації. Погляди, потреби іншої сторони не беруться до уваги. Той, хто діє. Наполягає на своїй думці, рішенні, поведінці як єдино правильних. Це може спровокувати подальші конфлікти. Проте така стратегія корисна, коли:

- результат є дуже важливим для вчителя, він певний своєї правоти, знає, що його рішення поліпшить ситуацію;

- рішення необхідно виробити і виконати дуже швидко;

- учитель перебуває у критичній ситуації, що потребує миттєвого реагування;

- учитель не може дати зрозуміти іншій людині, що розгубився, потрапив у безвихідь, і хтось інший може стати лідером.

Уникнення – для такої позиції характерне намагання людини відсунути появу конфліктної ситуації якомога далі, сподіваючись, що все розв’яжеться саме собою, або виходячи з принципу, що “поганий мир кращий за добру сварку”. Стратегія уникнення є спробою ухилитись від розв’язання проблеми. Вона не знімає суперечностей, що спричиняють конфлікт. Проте може виявитись корисною у таких ситуаціях:

- порушена проблема не дуже важлива, щоб витрачати на неї сили і час;

- учитель відчуває, що не має рації, і розуміє слушність позиції іншої людини;

- учитель змушений спілкуватись з дуже складною людиною і розуміє, що подальша взаємодія приведе до ще більшого ускладнення;

- для розв’язання проблеми поки що мало інформації, а приймати рішення поспіхом немає потреби;

- напруженість ситуації дуже велика, треба зняти нагнітання негативних емоцій.

Пристосування – йдеться про взаємне прилаштування партнерів. Це означає, що людина прагне діяти з іншою людиною, не відстоюючи своїх інтересів, погоджується робити те. Що хоче інша. Така стратегія має негативні наслідки для розвитку особистості вчителя. Він може втратити почуття самоповаги. Також педагог втрачає можливість впливати на ситуацію, обстоювати свої погляди, цінності, він переживає образу, незадоволення у зв’язку з необхідністю поступатися. Проте така стратегія виправдана у таких ситуаціях:

- учитель прагне зберегти мир, добрі стосунки з іншою людиною;

- він відчуває, що важливіше зберегти добрі стосунки, ніж розпочинати боротьбу за самоутвердження, за свої права;

- він знає, що відповідний результат дуже важливий для іншої людини;

- він вважає, що інша людина дістане добрий урок, якщо їй зараз поступитися.

Співробітництво як стиль взаємодії у психологічному плані є найефективнішим, але звернення до нього потребує значно більшого часу, ніж інші стратегії. Проте у педагогічній діяльності учень не завжди може діяти “на рівних” з учителем. Тому вчитель має не лише сам прагнути взаємодії, а й створювати умови для залучення учня до цього процесу. Ця стратегія буде найдоцільнішою в таких ситуаціях:

- розв’язання проблеми є справою дуже важливою для обох сторін;

- учитель має час на розв’язання проблеми, що виникає;

- обидві сторони добре обізнані з проблемою, потребами та інтересами партнерів по взаємодії;

- обидві сторони прагнуть досягти найкращого результату;

- особи, втягнуті в конфлікт, мають однакову владу, силу і можливості, тому мусять разом шукати шляхи розв’язання проблеми.

Компроміс як стиль розв’язання життєвих проблем, для якого характерна відмова від значущих для людини результатів, не минає безслідно. Постійно поступаючись у всьому, вона не заявляє про себе як рівноправного партнера у взаємодії, принижує себе в очах іншої сторони, яка не завжди в змозі оцінити цей альтруїзм. Однак стиль компромісу буде корисний, коли:

- учитель прагне швидше розв’язати проблему, але в нього немає часу на подолання опору іншої людини;

- обидві сторони мають однакову владу, але протилежні інтереси;

- учителя може задовольнити часткове розв’язання проблеми;

- інші підходи до розв’язання проблеми виявилися неефективними;

- проблема не має великої ваги або вчитель може змінити попередню мету;

- компроміс дозволяє зберегти стосунки.

Вам, як майбутнім педагогам, і не тільки, слід зрозуміти, що будь-який стиль (стратегія) поведінки ефективний лише у відповідній ситуації. Тому слід навчитись успішно використовувати кожну з стратегій, враховуючи конкретні обставини.

6. Розглядаючи проблеми спілкування, взаємодії, особливу увагу слід звернути на педагогічний такт як міру педагогічно доцільного впливу вчителя на учнів, уміння встановлювати продуктивне спілкування.

Педагогічний такт – це дозування педагогічного впливу, ненав’язливість, делікатність його реалізації щодо особистості конкретного учня.

Надмірність призводить до зворотної реакції: надмірна вимогливість – до неслухняності, надмірна поблажливість – до брутальності. Вчитель має показувати свою повагу дитині у будь-якій ситуації, створювати умови для формування у неї почуття гідності, самоповаги.

Повага, позитивне ставлення до учнів не виключають вимогливості, вони зумовлюють її. На цьому не раз наголошували А.С.Макаренко та В.О.Сухомлинський. Вимогливість до дитини зростає і ускладнюється із зростанням поваги до неї, з урахуванням її індивідуальних особливостей.

Учитель залежно від індивідуальності учня може варіювати відтінки свого ставлення до нього: від прихованої симпатії до підкресленої холодності, від привітності до сухості, від м’якості до суворості. Прояви уваги, піклування, доброзичливості мають мінятися залежно від віку дитини. Якщо учня молодшого класу можна погладити по голівці, пригорнути, назвати пестливим ім’ям, то у стосунках з підлітками це використовують дуже рідко. Тут дієвішою є стриманість і простота відносин, бо підлітки прагнуть бути дорослими і вияви “дитячого ставлення” їх дратують. Такт учителя має виявлятися в усіх формах взаємодії з учнями: на уроках, у позакласній роботі, в години дозвілля.

⇐ Предыдущая 12

Последнее изменение этой страницы: 2018-06-01; просмотров: 230.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...