Структура педагогічного спілкування.

Лекція № 3

            Педагогічний такт як стратегія поведінки у спілкуванні

Мета: розкрити зміст та особливості педагогічного спілкування; проаналізувати основні його стилі; виявити види та причини педагогічних конфліктів; визначити основні стратегії поведінки у конфлікті; розкрити сутність педагогічного такту як основи професійного педагогічного спілкування.

План

1. Педагогічне спілкування: особливості, функції, види, структура.

2. Позиції і бар’єри у спілкуванні.

3. Стилі спілкування.

4. Конфлікти у педагогічній взаємодії.

5. Основні типи стратегій взаємодії.

6. Педагогічний такт.

Педагогічне спілкування: особливості, функції, види, структура

  Професійне педагогічне спілкування – комунікативна взаємодія вчителя з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату, оптимізацію діяльності і стосунків.

  Непрофесійне ж педагогічне спілкування, навпаки, породжує страх, невпевненість, зниження інтересу до предмету і негативне ставлення до вчителя і навчання взагалі.

Повноцінне педагогічне спілкування є багатогранним і поліфункціональним.

Багатогранність виражається в таких напрямках:

· комунікативному – обміні інформацією;

· перцептивному – у тому, як партнери сприймають і розуміють один одного;

· інтерактивному – в організації взаємодії.

Поліфункціональність спілкування дає змогу організувати взаємодію на уроці і поза ним не лише як виконання інформаційної функції, а і багатьох інших: обмін переживаннями, самоствердження в колективі, співробітництво і співтворчість.                           

  Функціонально-рольове – суто ділове, стандартизоване, обмежене вимогами рольової позиції. Головна мета – забезпечення виконання певних дій.

  Особистісно орієнтоване спілкування вчителя теж передбачає виконання певних функцій, але з виявом особистого ставлення, своїх почуттів. Головна мета впливу – розвиток учнів.

Педагогічне спілкування може розвиватися за 2-ма основними типами: як діалогічне або як монологічне.

   У монологічному спілкуванні активний вчитель (він пояснює, диктує, наказує), а учні – пасивні. У діалогічному – активні всі, хто бере участь у взаємодії.

   Учитель, на жаль, не рідко вдається саме до авторитарних вказівок і пояснень. Але за сучасних умов зміна орієнтацій у вихованні і навчанні принципово пов’язана з опануванням вчителем майстерності ведення діалогу.

   Отже, діалогічне пед. спілкування – це тип професійного спілкування, що відповідає критеріям діалогу і забезпечує суб’єкт-суб’єктний характер взаємодії.

  Критерії діалогічного спілкування:

1. Визнання рівності особистісних позицій, відкритість і довіра партнерів (педагог не повинен зводити свої дії лише до оцінювання та вказівок).

2. Домінанта педагога на співрозмовникові.

3. Модальність висловлювання (вияв суб’єктивно-особистісного ставлення щодо інформації) і персоніфікація повідомлення (виклад інформації від 1-ї особи).

4. Поліфонія взаємодії і надання вчителем розвиваючої допомоги.

5. Двоплановість позиції педагога у спілкуванні (діалог не лише з партнером, а і внутрішній, з самим собою).

Структура педагогічного спілкування.

За А.В.Кан-Каликом педагогічне спілкування складається з 4-х етапів:

1. Моделювання педагогом майбутнього спілкування (прогностичний етап). Зміст його вміщує: а) визначення мета взаємодії; б) аналіз стану співрозмовника; в) аналіз ситуації.

2. Початковий етап спілкування. Мета: встановлення емоційного і ділового контакту у педагогічній взаємодії. Цей етап називають “комунікативна атака”.

3. Керування спілкуванням. Це свідома і цілеспрямована організація взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до визначеної мети.

4. Аналіз спілкування. Завдання – співвіднесення мети, засобів, результатів взаємодії, а також моделювання подальшого спілкування. Це – етап самокорегування.

На кожному етапі педагогові слід дотримуватись певних правил, які оптимізують взаємодію:

· формування почуття “ми”, демонстрація спільності поглядів;

· встановлення особистісного контакту (як вербальними, так і невербальними засобами);

· демонстрація власного ставлення (посмішка, невелика дистанція, рухи);

· показ яскравих цілей спільної діяльності;

· передача педагогом розуміння внутрішнього стану учнів;

· постійний вияв інтересу до учнів;

· створення ситуації успіху.

2. Позиції та бар’єри у спілкуванні.        

Діалог будується через контактну взаємодію.

Контакт у педагогічному діалозі– це особливий стан єднання педагога та учнів, який характеризується взаєморозумінням, співпереживанням і готовністю до взаємодії.

   Досягнення контакту можливе за умови, коли педагог обирає доцільну рольову позицію.

   Позицією у спілкуванні називається стійка усвідомлена сукупність ставлень учителя до учнів (батьків, колег), що реалізуються у процесі взаємодії.

  У театральній педагогіці використовуються поняття “пристосування” (як більш широке) і “прибудова”.

  Пристосування(в пед. спілкуванні) – це система прийомів для організації структури спілкування, що адекватна завданню, яке розв’язується.

   Прибудова – зовнішній вияв рольової позиції у контакті. Теоретик театру П.М.Єршов обґрунтував використання 3-х прибудов з метою впливу на людину: знизу, зверху, поруч.

Прибудова знизу – властива людям, які звикли підкорятися, соціально незахищені. Людина пояснює, очікує розуміння, підбадьорює, просить.

  Прибудова згори – властива людям, які звикли давати вказівки, самостійним, самовпевненим. Людина пояснює, не цікавлячись, як її слухають, докоряє, диктує, наказує.      

Прибудова поруч – дія нарівні. Людина пізнає, стверджує, розуміє.

  За концепцією відомого американського психотерапевта, автора трансактного аналізу (трансакція – одиниця спілкування), ми звичайно підсвідомо обираємо один з 3-х станів нашого “Я”: позицію “батька”, “дорослого” чи “дитини”. (Назви позицій умовні і не пов’язані з віком людини, яка характеризується).

  Позиція батька у спілкуванні – демонструються незалежність, впевненість, схильність до нотацій, дооцінювання, бажання взяти всю відповідальність на себе.

  Позиція дорослого у спілкуванні – демонструються коректність і стриманість, уміння рахуватися із ситуацією, розуміти інтереси інших і розподіляти відповідальність між усіма.

  Позиція дитини у спілкуванні – демонструється залежність, підпорядкованість, невпевненість, небажання брати відповідальність на себе.

  Звичайна позиція педагога – дорослий, який налаштований на ділову взаємодію.

  Постійна позиція батька – гальмує розвиток особистості (у відношенні з учнями) і приводить до конфлікту (у віднош. з колегами)

  Позицію дитини вчитель використовує, н-д, у позиції рольових ігор на уроці.

  Дуже важливо, відчуваючи власну позицію, бачити позицію партнера і прагнути до їх узгодження. З цього починається контакт у спілкуванні.

  Крім неправильно обраної позиції, педагогові у спілкуванні можуть заважати різноманітні бар’єри– перешкоди, що зумовлюють опір партнера впливові співрозмовника.

Це бар’єри:

· фізичні (простір, дистанція та час, якими вчитель віддаляє себе від учнів);

· соціальні ( постійне підкреслювання своїх переваг);

· гностичні (коли педагог не адаптує свого мовлення до рівня розуміння школярів, висловлюється великими реченнями або надто швидко);

· естетичні (не сприйняття співрозмовником естетики зовнішнього вигляду, особливо міміки);

· емоційні (невідповідність настрою, негативні емоції);

· психологічні (у вигляді негативних установок на підставі попереднього досвіду, незбіг інтересів).

Усунути, нейтралізувати бар’єри, в принципі, можливо. В ньому може допомогти психологічне настроювання вчителя на взаємодію (аутотренінг)

Фізичний бар’єр пом’якшується скороченням дистанції, відкритістю у спілкуванні;

Соціальний – прагненням не протиставляти себе, а підносити учнів до свого рівня;

Гностичний – уважним спостереженням за реакцією слухача і перебудовою мовлення;

Естетичний – самоконтроль поведінки;

Емоційний – саморегуляція психічного самопочуття бадьорим, піднесеним настроєм, позитивними емоціями;

Психологічний – перенесенням уваги на інтерес до роботи, пошуком “емоційного ядра” у спілкуванні.