СПОСОБИ ВИПРАВЛЕННЯ ПОМИЛОК У КОНТРОЛЬНИХ ДИКТАНТАХ

Систематичний контроль і перевірка якості виконання письмових робіт — важливий стимул розвитку грамотності і писемного мовлення учнів.

У 1 — 4 класах кожну учнівську роботу з української мови перевіряють та оцінюють.

Оцінки за класні та домашні роботи в класний журнал виставляють вибірково (для всіх учнів одночасно — тільки за окремі роботи), оцінки за контрольну, самостійну роботу — щоразу.

Потрібно щомісяця оцінювати якість ведення зошита учнем. Підсумкову оцінку за ведення зошита виставляють в окрему графу класного журналу та в зошиті з поміткою «За ведення зошита». Тематичний облік знань необов'язковий.

Усі контрольні письмові роботи, зокрема диктанти, перекази, твори, а також самостійні роботи навчального і контрольного характеру слід перевіряти до наступного уроку.

Перевірку слід закінчувати роботою над помилками (колективною чи самостійною).

Аналіз опрацювання помилок

Письмову роботу над помилками виконують у зошитах для контрольних робіт після їх перевірки, а продовжують закріпленням правильних написань, дій на наступних уроках у робочих зошитах.

Кожен вид помилок з мови потребує від учителя відповідного способу виправлення.

Графічно неправильно написану літеру або цифру вчитель підкреслює і на полях чи в окремому рядку (для практичного виправлення) дає зразок правильного їх написання.

Помічену в слові помилку чи неправильно вжите слово вчитель перекреслює, а саме виправлення має зробити учень, користуючись орфографічним, перекладним чи тлумачним словником, правилом у підручнику або порадившись з учителем, з кимось з однокласників.

Для шестирічних першокласників під час формування графічних навичок потрібно не тільки підкреслювати неправильну форму літери чи цифри, а обов'язково поправити їх, показуючи цим, де саме учень припускається помилки, неправильність нахилу показувати похилою лінією поряд зі знаком, який дитина написала неправильно.

Стилістичні і лексичні помилки підкреслюють у тексті хвилястою лінією, а в процесі роботи над ними найтиповіші колективно обговорюють внаслідок чого неправильно побудовані речення удосконалюють шляхом розгляду різноманітних пропозицій, потім записують у зошит. Після цього школярам пропонують зробити решту виправлень самостійно чи в парі з однокласником.

Пунктуаційні помилки вчитель виправляє власноручно, але в процесі їх опрацювання вимагає від дітей аргументованого пояснення надписаних чи дописаних пунктуаційних знаків на основі правил чи наведення відповідних прикладів.

Кожний вид помилок вимагає певного прийому виправлення. На полях позначається помилка відповідним умовним значком:

І — орфографічна,

Г — граматична,

Y — пунктуаційна,

М — мовна.

За такої організації перевірки письмової роботи в учнів формуються вміння здійснювати самоперевірку, надавати взаємодопомогу, у разі потреби користуватися довідковою літературою, насамперед — словником.

До виправлення помилок у письмових роботах учнів учитель має підходити диференційовано: у зошитах сильніших учнів ставити помітку на полі в рядку, в якому допущено помилку; у середніх можна підкреслити слово з помилкою, а саме виправлення пропонується зробити учням самостійно. Виправляти повністю записи потрібно в зошитах слабких учнів. Такий підхід до перевірки учнівських зошитів потребує повторного їх перегляду.

Усі записи зроблені вчителем в учнівському зошиті (виправлення помилок, підкреслення, зразки письма, оцінка, фрази типу «Молодець!», «Уже значно краще» тощо) повинні бути виконані чітко й охайно червоним чорнилом або пастою, мають бути взірцем для учнів. Пропуски помилок, неохайне виправлення, недбало написані зразки літер, цифр, слів затримують розвиток грамотності учнів.

Норми оцінювання результатів диктантів

Знання школярів з рідної мови оцінюють за результатами поточних навчальних, самостійних і контрольних робіт.

У 2-му класі в І півріччі проводять самостійні та перевірні роботи — списування з рукописного і друкованого тексту. З II півріччя в 2-му класі та в 3 - 4-х класах практикою контрольні роботи — дві-три протягом чверті.

Контрольними роботами можуть бути: списування, диктант, фонетико-графічні, орфографічні, лексичні та граматичні завдання, перекази, творчі роботи, самостійне виконання з підручника без допомоги вчителя (для відстеження самостійності та самоконтролю учня). Комбінована контрольна робота складається з диктанту і мовних завдань. Диктант може бути зв'язним текстом або складатися з тематично об'єднаних речень.

Текст контрольного диктанту містить достатню кількість вивчених орфограм (близько 60% від загальної кількості слів). Слід уникати слів, правопис яких ще не вивчено. Якщо без них не обійтися, учитель виписує їх на дошці, звертаючи увагу на кожне під час диктування.

Словникові диктанти проводять як навчальні, так і контрольні. На проведення контрольної роботи відводять у 2-му класі до 25 хв., у 3-му — до 35 хв., у 4-му — до 35 хв.

Орієнтовний обсяг письмових робіт з рідної мови

Контрольне списування

2-й клас. У І чверті — 15-20 слів, у II — 2—25 слів, у III чверті —30-35 слів, у ІV — до 40 слів.

Диктант

2-й клас. У І - II чвертях — 15-25 слів, у III чверті — 35 слів, у ІV чверті — 36-40.

3-й клас. У І чверті — 40-45 слів, у II — 45-50 слів, у III — 50-55 слів, у ІV — 55-65 слів.

4-й клас. У І чверті — 6—65 слів, у II — 65-70 слів, у III — 70-75 слів, у ІV чверті — 75-8- слів.

Комбінована контрольна робота

Комбінована контрольна робота складається з диктанту, обсяг якого для кожного класу скорочується на третину, і двох-трьох мовних завдань (залежно від їх складності).

Зміст цих завдань визначається фонетичним, лексичним або граматичним матеріалом, вивченим не тільки в цьому класі, а й у попередніх.

Для повного звукового аналізу не слід пропонувати слова із значною розбіжністю вимови та написання, що потребує застосування фонетичної транскрипції, її елементи доцільно використовувати під час виконання завдань на звукобуквений аналіз. Для самостійних і контрольних робіт можна давати окремі фонетико-графічні завдання, наприклад: підкреслити в словах літери, що позначають тверді, м'які приголосні; літери, що позначають м'якість приголосного; дзвінкі або глухі приголосні; склади м'якими приголосними; поставити наголос у слові, розділити слова на склади та частини для переносу тощо.

Для морфемного аналізу треба добирати слова за вимогами програми, «прозорою» будовою (переліт, холодний та ін.). Слова типу вирішили, дочитає, перечитали, навчання, подати пропонують для часткового аналізу (визначити префікс, закінчення).

Речення для синтаксичного розбору (встановлення зв'язку між словами та визначення головних і другорядних членів печення за допомогою запитань) 2-му класі можуть складатися з чотирьох-п'яти слів; у 3-му - п'яти-шести слів; у 4-му класі - з шести-семи слів, у тому числі й прийменників. Підмет у реченні обов'язково має бути виражений іменником або особовим займенником, присудок - дієсловом дійсного способу. Не слід пропонувати для розбору речення ускладненої структури.