Студопедия КАТЕГОРИИ: АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ЧАСТИН МОВИ
Вивчення частин мови в початкових класах має на меті: — ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник, прикметник, дієслово, числівник, особові займенники, прислівник і з службового частиною мови прийменником (без уживання термінів «самостійні» і «службові» частини мови); — усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії і відповідає на питання хто? що? який? яка? яке? що робить? скільки? котрий? і под.; — засвоєння форм словозміни передбачених програмою частин мови; — засвоєння орфографічних правил, таких, як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів тощо; — розвиток усного і писемного мовлення учнів шляхом збагачення їх словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, розвитку уміння добирати слова для передачі своїх думок; — з'ясування синтаксичної функції того чи іншого слова (частини мови). Система вивчення іменника Знайомство з частинами мови починається з вивчення іменника як найбільш уживаного учнями лексико-граматичного класу слів. Вивчення іменника в початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття про іменник, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів новими іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мові. Ці завдання розв'язуються не ізольовано, а у взаємозв'язку. Лексичні і граматичні ознаки іменника досить складні, а тому вивчення цієї частини мови вимагає поступового накопичення конкретного матеріалу для узагальнення знань про іменник як частину мови. Система роботи над вивченням теми «Іменник» має бути цілеспрямованим процесом, який передбачає певну послідовність ознайомлення учнів із смисловим значенням і граматичними ознаками цієї частини мови, а також поступове ускладнення вправ, спрямованих на формування навичок точного вживання іменників у мовленні і правильного їх написання. Діти вивчають іменник протягом 4 років навчання. У 1 класі школярі вчаться відповідати на питання хто? щ о?, знайомляться з словами, що є назвами предметів, виконують логічні вправи на розрізнення назв істот і неістот. У 2 класі вводиться термін «іменник», що розкриває поняття «слова, які означають назви предметів», продовжується робота над диференціацією назв істот і неістот, без уживання термінів «однина — множина» формуються практичні навички розрізнення числа іменників. У 3 класі поглиблюється уявлення учнів про такі лексико-граматичні категорії іменника, як назви істот і неістот, власні й загальні назви; вводяться терміни для позначення тих понять, які раніше розглядалися практично. Якщо в 2 класі для розрізнення числа діти користувалися прийомом «один — багато», то в 3 класі формується граматичне поняття однини/множини. Учні вперше знайомляться з такою граматичною категорією, як рід іменника, навчаються розрізняти іменники за родами з допомогою підстановки слів він, вона, воно чи мій, моя, моє. Третьокласники ще не знають відмінків іменників, однак практично вчаться ставити питання до слів-назв предметів (кого? чого? кому? чому? под.), будувати речення і словосполучення з іменниками в непрямих відмінках і тим самим готуються до усвідомлення поняття відмінювання іменників, що є основним у програмі 4 класу. Формування у молодших школярів граматичного поняття «іменник» складається з кількох етапів. Перший — підготовчий, який збігається з періодом навчання грамоти. Підготовка учнів до усвідомлення поняття «іменник» передбачає навчання розрізняти предмет і його назву, розвиток уміння класифікувати слова за певною смисловою ознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо). Другий етап формування поняття «іменник» передбачає ознайомлення учнів із граматичними ознаками слів у єдності з їх смисловим значенням (відповідають на питання хто? що?, називають предмети) і закріплення їх у терміні «іменник». Ця робота потребує від учня більш високого ступеня узагальнення, ніж це було на підготовчому етапі. Третій етап полягає у поглибленні знань про смислове значення іменників, засвоєння форм роду, числа, підготовці до усвідомлення відмінків, розширенні знань про власні і загальні назви. Четвертий етап передбачає формування уміння відмінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми для висловлення своїх думок і правильно писати відмінкові закінчення. Формування загального поняття про іменник Загальне поняття про іменник починає формуватися у дитини ще в добукварний період. Саме тут учитель навчає дітей розрізняти предмет і слово, що його називає. Зробити це можна, наприклад, у такий спосіб. Учитель бере у руки книгу і запитує: — Що я тримаю? (Книгу.) — Що ви можете з нею зробити? (Розглянути, прочитати, покласти на стіл і под.) — Про що ця книга? (Мабуть, про тварин, бо на обкладинці зображені тварини.) — Ми можемо дізнатися, хто написав для нас цю книгу? (Можемо, бо на обкладинці завжди друкують прізвище автора.) — У нашій шкільній бібліотеці є ще одна дуже цікава книга. Про що вона? Звичайно, діти відповісти не можуть, а тому вчитель запитує, чому вони не можуть відповісти на його питання. (Бо не бачать книги.) — Отже,— узагальнює вчитель відповіді дітей,— предмет ми бачимо, можемо потримати в руках, а слово, що є назвою предмета, тільки вимовляємо і чуємо. Надалі в учнів поступово формується уміння «працювати» зі словом як із узагальнюючою назвою предмета. Скажімо, вчитель вимовляє слово стіл, а діти називають той стіл, який вони при цьому можуть уявити. Подальше формування поняття «Іменник» передбачає роботу над лексичним значенням іменника і його граматичною ознакою — відповідає на питання х т о? щ о?. Уміння ставити до слів-назв предметів запитання хто? чи що? прищеплюється дітям ще в період навчання грамоти. У 2 класі діти дізнаються про те, що слова, які означають назви людей і тварин, відповідають на питання х т о?, а слова, які означають назви інших предметів,— на питання щ о? З цією метою вчитель здійснює систематизацію слів-назв предметів, тобто виділяє групи слів на позначення людей, тварин, рослин, предметів побуту. Демонструється, наприклад, таблиця із зображенням лікаря, робітника, школярки (перший ряд), собаки, кота, їжака (другий ряд), дерева, портфеля, чайника (третій ряд). У ході евристичної бесіди учитель з'ясовує: — Хто зображений на малюнку першого ряду? — Яке питання можна поставити до кожного з зображених предметів? (Хто це? — Лікар і под.) — Кого називають слова лікар, робітник, школярка? (Людей.) — Отже, які слова відповідають на питання хто? (Слова — назви людей.) Аналогічна робота проводиться з малюнками другого, а потім третього ряду. Внаслідок такої роботи у дітей формується уявлення про іменники — назви істот і неістот. |
||
Последнее изменение этой страницы: 2018-06-01; просмотров: 326. stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда... |