Мета відображає те, що може чи повинно виникнути, прообраз майбутнього, стан, який бажано досягнути.

Мета має декілька аспектів. Пізнавальний аспект мети відповідає прогнозу майбутнього, а конструктивний — можливим способам переходу до бажаного майбутнього чи плану дій. У тих випадках, коли мета відносно проста, усвідомлення мети включає і спосіб її досягнення, а увипадку складної мети — план набуває самостій­ного значення як елемент постановки мети. План встановлює послі­довність етапів досягнення мети, визначаються засоби та методи, строки дій. (рис.1)

Рис. 1. Аспекти мети

Отже, мета висловлює себе за допомогою множини аспектів. За наявністю інформації про способи досягнення цілейвиділяються наступні класи цілей:

* Функціональна ціль — це ціль, спосіб досягнення якої відомий системі, що вже досягала цю ціль. Функціональні цілі повторюються в часі та просторі. Прикладами такого типу цілей є результати виконання виробничих операцій, що періодично повторюються, стандартні функції управління та ін.

* Ціль-аналог — це образ, який отриманий в результаті дії іншої системи, але який ні разу не досягався системою, що розглядається, а якщо і досягався, то за інших умов зовнішнього середовища.

* Ціль розвитку, або нова ціль — це ціль, яка ніколи і ніким раніше не досягалася. Така ціль по суті пов'язана з утворенням нових систем.

Ці типи цілей пов'язані одна з іншою. Ціль розвитку за умови її успішного досягнення однією з систем перетворюється в ціль-ана­лог для всіх інших систем, а для даної системи стає функціональ­ною ціллю за умови незмінних зовнішніх умов та ціллю-аналогом за умови змінених зовнішніх умов.

ДЕКОМПОЗИЦІЯ. ПОНЯТТЯ ЕЛЕМЕНТУ,

ФУНКЦІЇ, СТРУКТУРИ

* Декомпозиція — це поділ системи на частини з метою зроби­ти зручнішими певні операції з цією системою. Найважливішим стимулом і суттю декомпозиції є спрощення системи, надміру складної для розгляду цілком. Таке спрощення може фактично приводити до заміни системи якоюсь іншою, в певному сенсі від­повідною первинній — це здійснюється введенням гіпотез та послабленням або відкиданням деяких зв'язків та елементів в системі, або відповідати реальній системі і полегшувати роботу з нею — в цьому випадку (строга декомпозиція) потрібна розроб­ка спеціальних процедур узгодження та координації частин.

* Елементом називається деякий об'єкт (матеріальний, енергетичний, інформаційний), що має ряд важливих властивостей, але внутрішня будова якого безвідносна до мети дослідження, тобто елемент не піддається подальшій декомпозиції при обраному рівні розгляду системи.

* Функція системи — це все те, що виконує система або може виконувати згідно до свого призначення. Множина функцій сис­теми є перетворенням призначення системи в дії. Функцію еле­менту зручно розглядати як сукупність її станів у просторі та часі. При взаємодії функцій доволі часто виникає нова власти­вість (властивості), які не виявляються в кожному окремому елементі системи. Наприклад, достатньо складно зрозуміти функцію окремої частини автомобіля ізольовано від нього, однак вона стає зрозумілою, коли ми бачимо її у взаємодії з іншими, тобто коли автомобіль рухається. Одна й та ж функція може здійснюватися декількома шляхами.

Поняття структури є одним з основних в системному аналізі. За ступенем зв'язку та розумінням будови чи сприйняття системи розрізняють форми, сукупності та структури.

* Форма — це зовнішній вигляд об'єкта безвідносно до його су­ті (земна куля та більярдна куля мають форму кулі), геометрич­не поняття, що стосується з'єднання речей або ідей.

* Сукупність — це з’єднання або набір в одну множину безвідносно до форми чи порядку.

* Структура — це множина частин або форм (елементів), які знаходяться у взаємодії та специфічному порядку, необхідному для реалізації функцій. Отже, функція є первинною щодо структури.

Структура системи — це стійка упорядкованість у просторі і в ча­сі її елементів і зв'язків. Властивістю структури є можливість існу­вання протягом певного часу за допомогою зв'язуючого пристосу­вання для збереження елементів (частин) та їх відношень приблизно в одному й тому ж порядку, реагуючи при цьому на дії середовища.

Структура Т формально визначається у вигляді кортежу Т = < >, де М — множина підмножин елементів системи = {Мі,...,М_к}, M_i M_j=Æ, i¹j,  — множина системотворчих відношень між ци­ми підмножинами елементів системи.

Структура системи зберігається та збагачується через її функціо­нальні трансформації, в той же час структура полегшує ці перетво­рення. В організаціях та в більш широкій соціальній структурі наяв­ні зв'язуючі сили, що підтримують форму структури. З точки зору практики представлення структури бажано спростити, щоб іденти­фікувати її елементи та взаємні зв'язки між ними. Структура систе­ми може бути охарактеризована за типами зв'язків, які в ній є або які в ній переважають. Найпростішими зв'язками є паралельне, по­слідовне з'єднання та обернений зв'язок. Обернений зв'язок вико­нує регулюючу роль у системі.

У залежності від характеру організації в системі елементів і їхніх зв'язків можна виділити основні типи структур (рис.2): мережну (а), кістя­кову (б) ієрархічну (в), які відображають послідовне підвищення ступеня централізації системи.

Взагалі ж структури можуть бути найрізноманітніші і включати різні комбінації взаємозв'язків елементів (г).

Рис. 2. Основні типи структур

Однією з найпростіших моделей структури є мережа. Мережна модель може використовуватися як для описання фактичних струк­турних зв'язків між елементами системи (транспортна мережа), або ж є абстрактним функціональним представленням взаємодій між підсистемами (ієрархічне представлення різних рівнів регулювання та управління в організації).

Організаційні структури змінюються:

відповідно до цілей того, хто їх створює, менеджерів та підсистем;

внаслідок сприймання нових потреб, усвідомлення нових функцій та побудови нових потоків, що відповідають цим функціям;    

внаслідок еволюції шляхом реагування на збурення зовнішнього середовища;

модифікуючи старі та утворюючи нові структури, які роблять їх менш вразливими до можливих пошкоджень.

Часто оновлення структури є тимчасовою «тактичною» реак­цією на дії зовнішнього середовища для того, щоб виграти час, не­обхідний для формування стратегічної реакції. Наприклад, фірми децентралізують з більшою ймовірністю свою структуру у випадку швидкозмінних зовнішніх умов як реакцію на них (сильна конку­ренція, зміна економічних умов, поява на ринку нової продукції). За відносно статичних умов оточення більш ймовірно, що утворить­ся більш жорстка централізована ієрархічна структура. Оновлення структури здійснюється завжди для спрощення руху нових потоків, які виконують функції, що орієнтуються на нові цілі та макроцілі. Тому організація є самоорганізованою системою.

При дослідженні складних систем в більшості випадків вони є або достатньо жорстко централізованими (ієрархії), або ж мають малий ступінь централізації (нечітка мережа малих систем). В залежності від призначення та властивостей зовнішнього середовища більш або менш ефективними можуть бути або ієрархії, або мережі. У процесі створення системи та планування її діяльності врешті-решт розгляда­ються компроміси між роботою великої, добре об'єднаної ієрархічної системи з доволі простим призначенням та багатоелементною багато­цільовою мережею достатньо малих систем з розподіленими і нечіткими взаємними зв'язками. Ієрархії є не чим іншим, як різновидом мереж.

Незважаючи на те, що ієрархії мають певні недоліки, обумовлені простішою формою, ієрархічна побудова більш поширена в конфі­гурації організацій, ніж мережна. Окрім того ієрархії є прозорими структурами для ефективного відображення проблем.

Ієрархія — це структура з підпорядкованістю, тобто з нерівноправними зв'язками — дії в одному напрямку виявляють набагато більший вплив, аніж в оберненому. В більшості випадків прямий зв'язок — це керування і керуюча інформація, обернений — інформація про виконання та відхилення. На практиці розглядаються два основні типи ієрархічних структур — деревовидна та ієрархічна.(Рис.3)

Деревовидна структура є найпростішою для аналізу та реалізації. В майже всіх випадках в ній виділяються ієрархічні рівні групи елементів, що знаходяться на однаковій віддалі (вимірюваної як кількість ребер) від головного елемента (кореня дерева). Структури цього типу є надзвичайно поширеними (ієрархія проектування складної програмної системи, ієрархія цілей у складній організаційній системі, ієрархія за ознакою керованості процесів в живому організмі, ієрархія в зграї тварин).

Ромбовидна структура приводить до множинної (частковий випадок — подвійної) підпорядкованості, належності елементів нижнього рівня. Приклади — участь одного технічного елемента в роботі більш ніж: одного вузла, блока, використання одних і тих самих даних або результатів вимірювань в різних завданнях.

Рис. 3. Види ієрархічних структур

Будь-яка ієрархія звужує можливості та гнучкість системи. Еле­менти нижнього рівня обмежуються домінуванням верхнього рівня, вони здатні впливати на це домінування лише частково та, зазвичай, з певною затримкою. Однак введення ієрархії різко спрощує ство­рення та функціонування системи. Недарма той чи інший ступінь ієрархії спостерігається практично у всіх складних природних сис­темах. Негативні наслідки ієрархії багато в чому долаються шляхом зменшення жорсткості підпорядкування, можливістю самостійно реагувати на деякі дії без жорсткої регламентації згори.

Отже, структура є стійкими взаємними зв'язками між елементами системи, які забезпечують її цілісність. Структура є найконсервативнішою характеристикою системи: хоча стан системи змінюється, структура її зберігається незмінною іноді дуже тривалий час. Якщо розглядати поняття «структура» у взаємному зв'язку з поняттям «ме­та», то під структурою слід розуміти спосіб досягнення мети.