ПОНЯТТЯ СИСТЕМИ, НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА, МЕТИ

Поняття системи й до цього часу залишається багато в чому ін­туїтивним, і різні люди вкладають в це слово далеко не однаковий сенс. Виділяються дві групи визначень системи.

Першу групу утворюють визначення, які не виділяють поняття цілісності системи, як наприклад, наступне: «Система — це множи­на об'єктів разом з відношеннями між об'єктами та між їх атрибутами (властивостями)».Історія визначень такого типу зрозуміла і походить від природничих наук, в яких дослідник йшов шляхом від простого до складного — поділяв систему на елементи, розглядав властивості окремих частин і способи їх взаємодії, отримуючи таким чином уяв­лення про систему як про сукупність взаємопов'язаних елементів.

Пізніше цей підхід використовувався в загальній теорії систем, дозволяючи здійснити чітку формалізацію. Система визначалася як множина, на якій визначене задане відношення з фіксованими влас­тивостями. Месарович визначає систему S як підмножину декартового добутку S  X_j X₂ ... X_n,де X_j (j = 1, ..., n)— повна сукупність виявів деякого атрибуту системи, тобто S є повна сукупність виявів системи.

Отже, елементи існують лише у складі системи, а поза нею це в кращому випадку є об'єкти, що можуть мати системнозначимі влас­тивості. При входженні в систему елемент набуває системновизначену властивість замість системнозначимої. Звідси інтерпретація поняття системи в термінах теорії множин не адекватна задачам опису специфічних системних утворень і може розглядатися лише як один з допоміжних аналітичних засобів їх вивчення. Справа в то­му, що при формуванні множин первинними будуть елементи. Для системи первісною є ознака цілісності, тобто вона розглядається як єдине ціле, що складається з частин, що взаємодіють, часто різно­якісних, але одночасно сумісних.

Інша група визначень включає цілісність як важливу властивість системи.Дійсно, якщо в результаті детального вивчення систе­ми знайдена властивість, яку не можна поставити у відповідність ні одному з її елементів, то визначення першої групи виявляється не­дійсним, і потрібно «довизначати» систему. В цьому сенсі систе­ма — це комплекс взаємопов'язаних елементів, що утворюють цілісність. Система утворює особливу єдність з середовищем та є елементом «надсистеми». У свою чергу й елементи системи можна розглядати як системи, якщо визначити інший критерій декомпозиції.Виходячи з визначень цієї групи систему S будемо розглядати у вигляді кортежу S = M, X_S, X , F , де М — множина елементів системи, X_s — множина зв'язків між елементами системи, X  — множина зв'язків між елементами системи та зовнішнім се­редовищем, F — множина нових (системних) функцій, властивос­тей, призначень.

Отже, наявність істотних стійких зв'язків (відношень) між еле­ментами або (та) їхніми властивостями, що перевершують по потуж­ності (силі) зв'язки (відношення) цих елементів з елементами, що не входять у дану систему, є важливим атрибутом системи. У будь-якій системі встановлюються ті або інші зв'язки (відношення) між елементами. Проте із системних позицій значення мають не будь-які, а лише істотні зв'язки (відношення), що із закономірною не­обхідністю визначають інтегративні властивості системи. Зазначена властивість відрізняє систему від простого конгломерату і виділяє її з навколишнього середовища у виді цілісного утворення.

* Середовище — це сукупність всіх об'єктів, зміна яких впливає на систему, а також об'єктів, що змінюються під дією системи. Весь наш світ можна розглядати як гігантську систему, але ми не досліджуємо Всесвіт практично кожен раз, коли виникає проб­лема. Тому певна система є підсистемою Всесвіту, а Всесвіт ли­ше в найбільш широкому сенсі можна називати середовищем цієї системи, а в абсолютній більшості середовище — це все те, що взаємодіє з системою, тобто теж певна підсистема Всесвіту.

Система може бути пов'язана з середовищем наступним чином:

> Призначення. Чи сумісне призначення системи з середовищем? Якщо ні, то слід модифікувати призначення, відмовитися від системи або надати системі новий вигляд та пристосувати до середовища.

> Побудова. Побудова включає складання компонентів системи, що вони гармонійно взаємодіяли як між собою, так і з середовищем.

> Оцінка. Чи сумісна система з середовищем? Чи ефективно вона реалізує своє призначення? Чи можливі додаткові цілі, які можуть досягатися за умови невеликих модифікацій?

* Мета — це одна з найскладніших та разом з тим найдавні­ших категорій. Вона тією чи іншою мірою присутня у свідомос­ті людини, яка здійснює довільний вид діяльності, і переносить­ся ним на багато природних та штучних систем. Пізнання мети допомагає зрозуміти сутність систем, що досліджуються, і влас­не тому інтерес до змісту цього поняття безперервно зростає.

Мета відображає призначення системи, яке неє детерміністично фік­сованим, воно може розвиватися в часі і не обов'язково єдиним чином.

Призначення — це біхевіорістичне поняття, і в соціальних системах поведінка людей є потужною силою, яка не завжди є достатньо зро­зумілою, але яка виявляється такою, що значною мірою формує наш світогляд. Існує певний різновид принципу невизначеності при спробі визначити систему, вивчаючи деякі прояви, що ототожнюють­ся зсистемою. Тому ми вимушені модифікувати наші визначення в залежності від того, як дослідження стають все більш конкретними.

Мета конкретизується за допомогою цілей. Одним зі способів розкриття внутрішньої структури мети є побудова дерева цілей. Цілі в часовому аспекті поділяються на тактичні цілі (objectives), макроцілі (goals), та ідеали.