ІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Як і кожний підприємець, фермерське господарство займається господарською діяльністю самостійно. У ньому виробництво головного і реалізація товарної сільськогосподарської продукції з метою одержання прибутків і розширення виробництва. Селянське (фермерське) господарство діє в умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів. Селянське (фермерське) господарство самостійно визначає напрямок своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку в установленому порядку та реалізацію, за власним розсудом підбирає партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, в тому числі іноземних, воно може разом із сільськогосподарським виробництвом займатися будь-яким іншим видом діяльності, не забороненим законодавством України.

При цьому воно повинне додержуватися вимог Земельного Кодексу України, згідно з яким власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані забезпечувати ефективне використання землі відповідно до її цільового призначення та проектом внутрішньогосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні техногенні виробництва, не допускати погіршення екологічної ситуації, здійснювати комплекс заходів щодо охорони земельних ділянок.

Селянське (фермерське) господарство закуповує необхідні йому матеріально-технічні ресурси, виробництво і споживання яких контролюється і розподіляється державою і які виділені цільовим призначенням для селянських (фермерських) господарств за рахунок ресурсів, передбачених для сільського господарства, в системі державних постачальницьких організацій, на умовах установлених для сільськогосподарських підприємств, а також у будь-яких підприємств і організацій на біржах, у населення тощо.

Селянське (фермерське) господарство має право самостійно розпоряджатися виробленою ним продукцією, може на добровільних засадах укладати з підприємствами, установами та організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, договори на продаж своєї продукції, а також реалізувати її на власний розсуд будь-яким іншим споживачам і на ринку.

Для того, щоб правильно організувати фермерське господарство необхідно вибрати напрямок господарської діяльності. Це рішення буде впливати на господарську діяльність на протязі довгого періоду, а в постійній діяльності не можуть підлягати різким і частим змінам.

Існують деякі методичні підходи, які необхідно використовувати при виборі напрямку господарства.

Перш за все робиться вибір: яку продукцію і її кількість необхідно виробляти. Тільки після вирішення цього питання можна визначити потребу в капітальних вкладеннях для купівлі тварин, машин, обладнання, будівництва будівель і споруд, якими культурами зайняти ріллю та інше.

Фермерське господарство може бути двох типів: по виробництву одного виду продукції або декількох товарних продуктів. При виробництві одного виду продукції фермер має хороші можливості  сконцентрувати свій час і здібності на рішенні відносно невеликого кола питань, які стосуються ведення тієї чи іншої галузі і, тим самим досягти майстерності при виробництві продукції вибраної галузі. Але в них неможливо забезпечити щорічну зайнятість членів сім’ї , значно збільшується ризик від стихійних лих і зміни коньюктури ринку та інше. В багатогалузевому господарстві дія цих факторів значно послаблена.  Проте при цьому буде необхідна різноманітна техніка, обладнання, споруди, капітальні вклади і зворотні кошти, робоча сила різної кваліфікації. Фермеру доводиться бути компетентним в рішенні великого кола питань, пов’язаних з веденням такого виробництва, що потребує прикладання великих затрат часу, сил і засобів.

При виробі галузевих структур ФГ в умовах ринкової економіки головним критерієм вигідності стає прибуток і обіг капіталу. Головними факторами, які визначають вигідність того чи іншого продукту, являється розмір земельної ділянки, наявність робочої сили і грошових ресурсів, коньюктура ринку.

Отже, знаючи умови вибору напрямку господарства, необхідно визначитись з напрямком ФГ на перспективу. Напрямком господарства в даному випадку є тваринництво, садівництво та городництво.

  Після цього треба визначити внутрігосподарську потребу основних видів сільськогосподарських культур, яка визначається виходячи з кількості споживачів і помноженої на неї норми споживання. Для цього зробимо розрахунок внутрігосподарської потреби основних видів сільськогосподарської продукції та наведемо результати у зазначеній нижче таблиці (Таблиця 3)

Таблиця 3.

РОЗРАХУНОК ВНУТРІГОСПОДАРСЬКОЇ ПОТРЕБИ ОСНОВНИХ ВИДІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

Отримані данні будуть використані при складанні сівозмін та визначенні кількості голів худоби, а також для визначення реалізаційної кількості продукції рослинництва та тваринництва.

При визначенні кількості голів худоби скористаймось нормативними даними щільності голів худоби на 100 га сільськогосподарських угідь (Таблиця 6).

Якщо працювати по цьому напрямку розрахунків, то розрахунки приводимо у вигляді нижчезазначеної таблиці (Таблиця 4).

Таблиця 4.

По знайденому поголів’ю тварин необхідно визначити прямі трудові витрати в тваринництві (Таблиця 5). При цьому використовуємо данні приведені в додатку 5. Трудові витрати в рослинництві (Таблиця 6) визначимо після визначення складу і кількості посівних площ культур. Норми прямих трудових витрат в рослинництві визначаємо згідно з додатком 6.

Таблиця 5

РОЗРАХУНОК ПРЯМИХ ТРУДОВИХ ВИТРАТ В ТВАРИННИЦТВІ

Сім’я фермера вправі самостійно встановити режим праці і відпочинку на основі цього вносять відповідні зміни в параметри підрахунків тривалості роботи членів сім’ї на протязі року, дня.

Визначившись з видами тварин і їх кількістю, нам необхідно визначити місцезнаходження та площу ділянок під розміщення виробничих, а якщо необхідно, то і житлових будівель.

Відповідно до Закону України “Про селянське (фермерське) господарство", фермер має право розмістити на території свого господарства, для полегшення виробничої діяльності, житлові і виробничі будівлі. При визначенні місця знаходження виробничих і житлових будівель, необхідно враховувати ряд вимог і рекомендацій, а саме: природні умови, вітровий режим, рельєф, ґрунти і ґрунтові води, водні ресурси, санітарно-гігієнічні умови місцевості, архітектурно-планувальні вимоги, зв'язок з населеним пунктом.

Розрахунки площі проводимо за допомогою нормативів. Визначення площі виробничої та житлової зони приводимо в таблиці 7.
Таблиця 7.

РОЗРАХУНОК ПЛОЩІ ВИРОБНИЧОЇ ТА ЖИТЛОВОЇ ЗОНИ ГОСПОДАРСТВА

Годівля є вирішальним чинником, який впливає на продуктивність тварин. Максимальне виявлення генетичного потенціалу продуктивності тварин за рахунок збалансованої раціональної годівлі залежить головним чином від правильної науково обґрунтованої організації кормової бази тваринництва.

Для забезпечення проектного поголів'я кормами власного виробництва необхідно визначити потребу в кормах на рік. Потребу в кормах на рік визначаємо виходячи з середнього поголів'я тварин в господарстві і норми кормління, яку встановлюють виходячи із забезпечення повноцінного харчування тварин. (додаток 7-10).

Для переведення кормових одиниць в натуральну масу кормів використаємо норми поживності кормів (додаток 11). З метою забезпечення кормами в випадку неврожаю або стихійного лиха при визначенні потреби в кормах необхідно до визначеної потреби прибавити страховий фонд в розмірі 10-15 % і більше від загальної потреби в кормах. Всі розрахунки проводимо у відомості потреби в кормах на рік.

Зелені корми - це надземна маса зелених кормових рослин, що згодовується тваринам в свіжому вигляді.

Для забезпечення поголів'я тварин зеленим кормом розробляють зелений конвеєр - систему заходів, направлених на безперебійне забезпечення тварин зеленим кормом на протязі пасовищного періоду. Для безперебійного надходження зеленої маси окремі культури зеленого конвеєра висівають у кілька строків. Культури другого й третього строків сівби часто висівають у кормових сівозмінах після озимих на зелений корм і після ярих культур першого строку сівби на зелений корм, а також післяжнивно в польових сівозмінах. При складанні зеленого конвеєра враховують потребу в кормах окремих видів і груп тварин за декадами і місяцями пасовищного періоду, особливості природно-кліматичних умов і біологічні особливості окремих культур.  Розрахунки проводимо використовуючи данні приведені в додатках 11- 13, та результати відображаємо в таблиці 8.

Таблиця 8.

РОЗРАХУНОК КОРМІВ НА ЛІТНІЙ ПЕРІОД ДЛЯ ВРХ

На основі відомості потреби в кормі для тварин розраховуємо посівні площі культур, які покриють потребу в кормах і відображаємо їх в таблицях 9 та 10.

Таблиця 9.

КОРМОВИЙ БАЛАНС

Отже, розрахунки показали, що всі відходи рослинництва ми використовуємо як підстилку та концентрати, поживні посіви використовуємо для зелених кормів, а звичайні посіви для всіх останніх видів кормів.

Потребу в концентрованих кормах (комбікормах) покривають на 5-10% відходами зернових культур, а також 15% за рахунок посіву ячменю; 10% - горохом; 5% - озимою пшеницею, вівсом, гречкою; залишок (60 - 65%) за рахунок посіву кукурудзи.

Потребу в грубих кормах: сіно - на 70% покриваємо посівами багаторічних трав і на 30% за рахунок посіву однолітніх трав; потребу в сінажі - на 50% покриваємо посівами багаторічних трав і на 50% за рахунок посіву однолітніх трав. Потребу в силосі - за рахунок кукурудзи на силос. Потребу в кормових коренеплодах за рахунок посіву кормових коренеплодів.

Таблиця 10.

РОЗРАХУНОК ПЛОЩІ КУЛЬТУР ПОКРИВАЮЧИХ ПОТРЕБУ В КОРМІ

На основі отриманих показників уточнюємо структуру посівних площ (таблиця 11) користуючись додатком 14, та враховуючи попит на ринку тієї чи іншої культури.

Ці нормативні дані для кожного фермерського господарства приблизні. Вони залежать від багатьох факторів, в першу чергу від зонального розміщення господарства, рівня організації виробництва, наявності природних кормових угідь і інших факторів.

Таблиця 11

СТРУКТУРА ПОСІВНИХ ПЛОЩ 

Маючи структуру посівних площ, можемо запроектувати сівозміни.

Сівозміна — це науково обгрунтоване чергування сільськогосподарських культур і парів у часі і на території або тільки в часі. Чергування в часі - це щорічна або періодична зміна культур і чистого пару на конкретно взятому полі. Чергування на території означає, що земельний масив сівозміни поділений на поля, де щороку (почергово) вирощуються культури. На кожному полі вони чергуються в часі. Проектування сівозмін заключається в визначенні видів, кількості і площ впроваджуваних сівозмін і в встановленні складу і чергування культур в них. Класифікація сівозмін приведена в додатку 15. При складанні сівозмін перш за все враховуємо технологічні групи ґрунтів, які встановлені по плану агровиробничих груп земель. При організації спеціальних сівозмін необхідно враховувати, що в них розміщують культури, які характеризуються підвищеними вимогами до ґрунтів, рельєфу, водного режиму, або вимагають складної технології вирощування, великою трудомісткістю i вантажомісткістю. Для овочевих сівозмін необхідні рихлі ґрунти легкосуглинистого або супіщаного механічного складу достатньо забезпечені вологою. Найкращі місця для вирощування - річкові долини i пойми. По рельєфу придатні слабопологі нижні частини схилів, добре прогріті (південні i південно-західні схили), захищені від шкідливих вітрів. 

Найбільш придатні чорноземні ґрунти з вмістом гумусу 5-6%. Зважаючи на те, що овочеві сівозміни праце- i вантажомісткі їх розміщують поблизу поселень, тваринницьких ферм. Тим самим зводячи до мінімуму транспортні витрати на перевезення вантажів, добрив i різноманітних матеріалів.

В конкретному випадку нашого проекту ділянка розміщена неподалік населеного пункту, що дає можливість не витрачати багато коштів на транспортне перевезення вантажу, добрив та інших необхідних матеріалів.

В даному випадку на проектному плані було обрано польову сівозміну.

При польовій сівозміні вирощують переважно польові зернові і технічні культури, на долю яких у цих сівозмінах припадає понад 50% усієї площі.

За кількістю полів сівозміни бувають десяти-, дев'яти-, восьми- і т.д. пільними. Нам треба розділити нашу земельну ділянки на 8 полів.

На проектування польових сівозмін найбільший вплив здійснюють ґрунтові умови, організаційно-господарська структура, розміри орних масивів, набір польових культур і площа пару, організація праці в рільництві, характер рельєфу.

На землях від 0^о до 3^о польові сівозміни насичені просапними культурами при цьому на орних схилах 0-1^о дозволяється обробляти по всім напрямкам на землях 1^о-3^о - поперек схилу. 

Характеристику і оцінку проекту організацій угідь і сівозмін виконують з використанням системи показників, які умовно можна розділити на три основні групи: агроекономічні, технічні і економічні. Агроекономічні показники характеризують прийняту систему сівозмін і систему грунтозахисного землеробства, технічні - якість і місцезнаходження кожної земельної ділянки, економічні - очікуваний результат по виходу продукції, витрат праці і засобів, часом окупності капітальних витрат.

На основі складених сівозмін, середнього розміру поля, проводять проектування полів сівозмін.