СКЛАД ТА ЗАВДАННЯ ЄДИНОЇ ДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Кафедра фізичного виховання

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Навчальний матеріал та завдання до

самостійної роботи студентів з дисципліни

«ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ»

Практичне заняття № 1 по тем 1,2:

„ Державна система цивільного захисту ”

Харків

ХГПА

2014

Методичні вказівки до виконання ПЗ-1 теми 1,2 дисципліни «Цивільний захист» для студентів 5 (6) курсів всіх факультетів

 ТЕМА №1 "ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ  

НАВЧАЛЬНА МЕТА:

1. Ознайомлення з основними засадами Законів України про цивільний            

захист населення .

2. Вивчення базових положень організації цивільного захисту

Навчальний час : 2 години

ВСТУП

В сучасних умовах техногенні аварії і катастрофи, природні та соціальні небезпечні явища останнім часом набувають масового характеру, а їх наслідки дедалі стають все більш важкими. Це обумовлює необхідність запровадження у сферу техногенної і природної безпеки низки нормативно-правових, організаційних, інженерно-технічних та інших заходів.

Одним із найважливіших завдань держави у сфері забезпечення безпеки і захисту населення в умовах сьогодення є створення висококваліфікованої, технічно оснащеної, мобільної державної системи захисту населення від надзвичайних ситуацій. Зараз така система захисту створена і вона називається « Цивільний захист». Створення системи цивільного захисту мало свої історичні передумови.

В Україні як і інших республіках колишнього Радянського Союзу, вже з 30-х років почали утворюватись оборонні спілки та формування для захисту населення від повітряних нападів авіації противника і ліквідації їх наслідків, які отримали назву Місцевої Протиповітряної Оборони (МППО). За роки Великої Вітчизняної війни завдяки діям підрозділів МППО були врятовані сотні тисяч людських життів, збережена від зруйнування велика кількість житлових і промислових споруд.

В роки холодної війни (1950-1960 р.р.) в більшості країн західної Європи, США та колишньому СРСР була створена система цивільної оборони для вирішення загальнодержавних оборонних завдань, таких як захист населення від зброї масового ураження, підвищення стійкості роботи об'єктів у військовий час.

Наступні етапи розвитку створеної в 60-ті роки в колишньому СРСР державної системи цивільної оборони (ЦО СРСР) були обумовлені наслідками аварії на ЧАЕС та впливом додаткових чинників небезпеки для навколишнього середовища та життєдіяльності людини. У 1987 році після аварії ЧАЕС в СРСР приймається Постанова Уряду про доповнення завдань ЦО для умов мирного часу.     

Важливим етапом розвитку ЦО України стали роки розпаду СРСР та становлення України як незалежної держави. В 1992 році на державному рівні були прийняті принципи організації ЦО, а в лютому місяці 1993 року був прийнятий Закон України "Про цивільну оборону України", на якому базувалось фукціонування системи цивільної оборони нашої держави. З 1996 року справами цивільної оборони почало опікуватись Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій, яке було створене. З 2004 року відповідно до положень Закону України"Про правові засади цивільного захисту" в державі запроваджена система цивільного захисту.

              1.Законодавчі засади цивільного захисту

Відповідно до норм міжнародного права, які проголошені Женевською Конвенцією (1949 р.) та Додатковими протоколами (1977 р.), кожен громадянин має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій катастроф, пожеж, стихійного лиха, можливого впливу небезпечних факторів сучасних воєнних засобів ураження, наслідків можливих терористичних і диверсійних проявів тощо і вимагати від органів державної влади забезпечення реалізації своїх прав.

Основні засади забезпечення цих невід'ємних конституційних прав людини викладено в Конституції України. Подальше нормативно-правове регулювання захисту населення України від надзвичайних ситуацій і забезпечення його безпеки життєдіяльності знайшло втілення в Кодексі цивільного захисту України, а також в законах "Про правовий режим надзвичайного стану", "Про правовий режим воєнного стану", "Про об'єкти підвищеної небезпеки" та інших законодавчих та нормативно-правовових документах.

Конституція України закріпила правові основи забезпечення безпеки, які охоплюють широкий спектр діяльності людини, у тому числі вимоги Загальної декларації прав людини прийнятої ООН 10.12.1948 року, Женевських Конвенцій від 12.06.1949 року, зарубіжного і власного державного будівництва. Основні засади забезпечення невід'ємних конституційних прав людини на життя і здоров'я, захисту від небезпек викладено в Конституції України: ст. 3 “ Людина її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю”; ст. 16 “…забезпечення екологічної безпеки і дотримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи планетарного масштабу…є обов'язком держави “; ст. 27 “Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, обов'язок держави – захищати життя людини “; ст. 50 “…кожна людина має невід'ємне право на безпечне для життя і здоров'я довкілля”.

2 жовтня 2012 року Верховна Рада ухвалила Кодекс цивільного захисту України (далі - Кодекс).Кодекс цивільного захисту України містить всі діючі положення чинних на теперішній час спеціальних законів. Кодекс регулює відносини, пов’язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, права та обов’язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Кодекс вже набув чинності. При цьому він вступає у дію з 1 липня 2013 року. Кодекс забезпечує функціонування цілісної системи цивільного захисту в Україні із врахуванням кращого світового досвіду. Із початком дії кодексу втратять чинність такі закони: "Про цивільну оборону", "Про пожежну охорону", "Про війська цивільної оборони", "Про структуру і чисельність цивільної оборони", "Про аварійно-рятувальні служби", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру", "Про правові засади цивільного захисту". На даний момент положення цих законів вступили в суперечності між собою. Кодекс чітко визначає компетенцію єдиної державної системи цивільного захисту.

Кодексом також визначається, що цивільний захист є одним із основних пріоритетів діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та адміністрацій (адміністративних органів) підприємств, установ і організацій, що провадиться на всій території України у мирний час та особливий період і поширюється на все її населення. Таке положення вперше визначено на законодавчому рівні.

Закон України “ Про правовий режим надзвичайного стану “ від 16.03.2000 р. визначає особливий правовий режим надзвичайного стану, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства.

Закон України “ Про правовий режим воєнного стану “ від 6. 04.2000 р. визначає особливий правовий режим воєнного стану, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цільності.

24 грудня 2012 року Президент України підписав Указ № 726/2012 про реорганізацію Міністерства надзвичайних ситуацій та Державної інспекції техногенної безпеки України у Державну службу надзвичайних ситуацій. (ДСНС). Це центральний орган виконавчої влади, що підпорядковується Кабінету Міністрів України. Діяльність Служби координуватиме Міністр оборони України. Головою новоствореної Державної служби призначено Михайла Болотських.

Світовий досвід свідчить, що найбільш ефективно служби з надзвичайних ситуацій працюють у тих країнах, де вони функціонують у тісній взаємодії із Міністерством оборони. Наприклад, у США, Канаді, Китаї військові та рятувальники співпрацюють як єдине ціле. Власне, і в Україні такий формат співпраці склався історично. Як окреме відомство МНС з’явилось лише у 1996 році на базі військ цивільної оборони, які раніше знаходились у складі Збройних Сил України. До відокремлення ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій та стихійних лих без допомоги армії не уявлялася можливою. Майже не можлива вона і сьогодні. Досить часто трапляються надзвичайні ситуації, до ліквідації яких доводиться долучати підрозділи Міністерства оборони, його спеціальну техніку. Зимові снігопади, весняні паводки, літні пожежі – скрізь без допомоги Збройних сил рятувальникам не обійтись. І хоча раніше законодавство України передбачало участь Збройних Сил України у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, реформа на державному рівні вирішує питання максимально ефективної співпраці служби з надзвичайних ситуацій та армії.

Рішення Президента України дає можливість суттєво спростити механізм залучення до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій масштабного характеру особового складу та спеціальної техніки Збройних сил України. 70% військової техніки Міноборони сьогодні здатні виконувати завдання з ліквідації наслідків стихійних лих та надзвичайних ситуацій. Суттєвою підтримкою для рятувальної служби стане залучення до аварійно-рятувальних робіт не лише пожежно-рятувальної техніки Державної служби, але й важкої інженерної, піротехнічної техніки та авіації Збройних Сил України. І якщо раніше таке залучення ускладнювалось бюрократичними та юридичними перепонами та затримками, тепер ефективність співпраці істотно підвищиться, що, в свою чергу, позитивно позначиться на якості виконання завдань за призначенням щодо збереження життя, здоров’я та майна громадян України.

Розширення можливостей аварійно-рятувальних формувань за рахунок залучення підрозділів Міністерства оборони України, розташованих в місцях дислокації, не потребує додаткового фінансування. Крім того, під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та стихійних лих за допомогою військової техніки, особовий склад Міноборони матиме можливість тренуватися в умовах максимально наближених до бойових.

У рамках реформи передбачається створення на регіональних рівнях єдиного органу Державної служби, що виконуватиме функції як ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, так і профілактики та попередження їх виникнення.

Указ Президента України охоплює також і соціальну захищеність рятувальників. Наразі з’явилася перспектива щодо покращення медичного забезпечення, санаторно-курортного оздоровлення та пенсійного забезпечення співробітників Державної служби. У майбутньому рятувальники зможуть отримати неабияку соціальну підтримку. Потужна база медичних та санаторно-курортних закладів Міністерства оборони України буде доступна і для співробітників рятувальної служби.

СКЛАД ТА ЗАВДАННЯ ЄДИНОЇ ДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Згідно з кодексом Цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період. Цивільний захист – це не комплекс і не система заходів, а саме функція держави, оскільки кожен громадянин України має право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від органів державної влади та суб’єктів господарювання, цивільний захист має бути також однією з найважливіших функцій держави

Цивільний захист здійснюється за такими основними принципами:

 1) гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров’я та власності;

 2) комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту;

 3) пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров’я громадян;

 4) максимально можливого, економічно обґрунтованого зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій;

 5) централізації управління, єдиноначальності, підпорядкованості, статутної дисципліни Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, аварійно-рятувальних служб;

 6) гласності, прозорості, вільного отримання та поширення публічної інформації про стан цивільного захисту, крім обмежень, встановлених законом;

 7) добровільності - у разі залучення громадян до здійснення заходів цивільного захисту, пов’язаних з ризиком для їхнього життя і здоров’я;

 8) відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за дотримання вимог законодавства з питань цивільного захисту;

 9) виправданого ризику та відповідальності керівників сил цивільного захисту за забезпечення безпеки під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.