Місце і роль Президента України і механізмі державної влади.

Білет № 26.
1.Громадянство України
Громадянство - це постійний правовий зв'язок особи і держави, що виявляється у їх взаємних правах та обов'язках. Громадянин не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадяни України незалежно від підстав отримання громадянства мають рівні конституційні права і рівні перед законом. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України чи виданий іншій державі. Україна захищає своїх громадян за кордоном.

Громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 р.) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13.11. 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13.11. 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено запис "громадянин України", а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Питання громадянства України регулюється Конституцією України, Законом України "Про громадянство" від 18.01.2001 р., міжнародними договорами України.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі України "Про громадянство України" застосовуються правила міжнародного договору.

Законодавче регулювання стадій виборчого процесу.

Компетенція Президента України.

Президент України:

· забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

· звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; · представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

· приймає рішення про визнання іноземних держав;

· призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

· призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

· призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією;

· припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

· призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;

призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;

· призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади;

· призначає половину складу Ради Національного банку України;

· призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

· призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради Україні і Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

· утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

· скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

· є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

· очолює Раду національної безпеки і оборони України;

· вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;

· приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

· приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації—з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою;

· утворює суди у визначеному законом порядку;

· присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

· нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

· приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

· здійснює помилування;

· створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

· підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

· має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

· здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.

Білет№ 27.

1.Правове становище іноземців та осіб без громадянства.
Головний обов'язок держави стосовно своїх громадян у міжнародному плані полягає в їхньому захисті під час перебування в іншій державі. Деякі юристи дотепер уважають, що це не обов'язок, а право, яке належить державі, а не громадянинові. Право громадянина на захист і відповідний обов'язок держави випливають із внутрішнього законодавства, а міжнародне право визначає право держави щодо інших держав на здійснення такого захисту.

У певних державах право громадянина на дипломатичний захист є конституційним. Так, відповідно до Конституції Російська Федерація гарантує своїм громадянам захист і заступництво за її межами (ч. 2 ст. 61).

Дипломатичний захист може застосовуватися за таких умов: 1) діями держави заподіяно збиток громадянинові іноземної держави, що перебуває на її території; 2) ці дії суперечать міжнародному праву; 3) використання звичайних засобів захисту прав (суд та ін. ) не дало або не може дати результату. Збиток може бути заподіяний і діями приватних осіб. Якщо держава не вжила необхідних заходів, спрямованих на відновлення порушених прав, то це вже будуть дії самої держави. Недотримання внутрішніх законів стосовно іноземних громадян також суперечить міжнародному праву.

У більшості випадків дипломатичний захист здійснюється дипломатичними представниками і консульськими установами. У виняткових випадках у дію вступає відомство закордонних справ і навіть уряд. Так, наприкінці 1996 р. спецслужба США необґрунтовано заарештували колишнього співробітника КДБ СРСР В. Галкіна, що приїхав у Нью-Йорк, обвинувачуючи його в шпигунстві. Після того як дипломатичний захист на рівні консульства не дав результату, глава Уряду Росії B.C. Черномирдін переговорив по телефону з віце-президентом США А. Гором. Російський громадянин був звільнений з в'язниці, судове переслідування було припинено.

Останнім часом дипломатичний захист застосовують не лише до громадян, а й інших осіб, що постійно проживають на території держави.

Одним з основних прав людини є право повернення у вітчизну й проживання в ній. Цьому праву відповідає обов'язок держави дозволити в'їзд і поселення громадянина. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р. передбачає, що "ніхто не може бути довільно позбавлений права на в'їзд у свою власну країну" (ч. 4 ст. 12). Ця норма закріплена в конституціях певних країн (Швейцарія, Туреччина, Єгипет та ін.). Конституція РФ зафіксувала право громадянина безперешкодно повертатися в Російську Федерацію (ч. 2 ст. 27).

Відомі випадки масового вигнання частини громадян під час громадянської або міжплемінної війни. У таких випадках інші держави змушені приймати іноземних громадян як біженців, що створює серйозні проблеми. Іноземна держава має право вимагати повернення цих осіб, а вітчизняна держава зобов'язана прийняти своїх громадян і забезпечити їхні права.

Право притулку – загальновизнаний інститут конституційного права, що здобув визнання і підтримку в міжнародному праві. Звичайні міжнародно-правові норми закріплено Загальною декларацією прав людини і Декларацією ООН про територіальний притулок 1967 р. Загальна декларація закріпила право кожного шукати в інших країнах притулок від переслідування й користуватися цим притулком. Це право не може бути використане у випадку переслідування за вчинення неполітичного, кримінального злочину або у разі скоєння діяння, що суперечить цілям і принципам ООН. Отже, йдеться про притулок політичного характеру.

Декларація 1967 р. зазначає, що притулок надається державою в силу свого суверенітету. Саме вона оцінює підстави для надання притулку. До особи, що шукає притулок, не повинна застосовуватися відмова в дозволі переходу кордону або висилка в країну, де така особа може піддатися переслідуванню. Винятки допустимі з міркувань національної безпеки або для захисту населення, зокрема у випадку масового припливу людей.

Крім територіального притулку відомий також притулок дипломатичний, що застосовується в практиці латиноамериканських країн і не відомий загальному міжнародному праву. Дипломатичний притулок надається в дипломатичних представництвах іноземних держав.