Розрахунок дійсно можливого врожаю

Принцип одержання врожаю передбачає кілька рівнів урожайності, на які слід орієнтуватися. Планування врожаю починається з обґрунтування величини урожаю: потенційного за проходом сонячної енергії; дійсно можливого за біокліматичними показниками, продуктивністю грунту, вологозабезпеченістю посівів і використання ними вологи протягом вегетації.

Основним лімітуючим фактором в зоні розміщення господарств степової зони являється вологозабезпеченість посівів

Розрахунок дійсно можливого урожаю за вологозабезпеченістю посіву проводиться за допомогою формули 4.1:

,                             (4.1)

 де ДМУ– дійсно можливий урожай абсолютно сухої біомаси, ц/га;

w – кількість фактичної для рослин вологи, мм;

Кв – коефіцієнт водовикористання, мм.·га/ц.

Доступну вологу (w) визначають як суму запасів доступної вологи у кореневмісному шарі грунту на період відновлення вегетації озимих культур, багаторічних трав, плюс волога опадів (Роп), які випадають за вегетаційний період культури, мінус волога, що не використана рослинами (Wз).

Кількість продуктивної вологи для рослин розраховують за формулою 4.2:

                 (4.2)

Р_оп– беруть або на метеостанціях або користуються багаторічними даними.

За узагальненими даними, використання річних опадів на різних за механічним складом грунтах не однакова. Тому треба користуватися коефіцієнтом зволоження (Кз) який дорівнює в Херсонській області – 0,4, в Миколаївській, Одеській – 0,5 – 0,7, в Запорізькій, Дніпропетровській – 0,6 – 0,8.

Wпр– доступна волога в 0–100 см шарі грунту на період сівби ярих ранніх культур для Степу складає 100–130 мм, для пізніх ярих культур 60 – 100 мм. Для озимих культур та багаторічних трав на час відновлення вегетації – 130 – 150 мм, а для озимих по чорному пару – 160 мм.

Wз – волога, що залишається при збиранні врожаю в умовах Степу в метровому шарі грунту, залишається на рівні 0–30 мм.

При переведенні абсолютно сухої маси на стандартну вологість користуються такою формулою 4.3:

ДМУ _гос=100^*ДМУ/(100 – w)^*а,                           (4.3)

де w – стандартна вологість основної продукції;

           а – сума частин основної і побічної продукції;

    ДМУ_гос – дійсно можливий урожай при стандартній вологості.

Показники стандартної вологості основної продукції сільськогосподарських культур та суми частин основної і побічної продукції, коефіцієнти водовикористання в додатках П₁, П₂.

        Розрахунок дійсно можливого урожаю (ДМУ) за родючістю грунту проводять за формулою 4.4:

ДМУ = Б ^х Ц_Б                                                                                     (4.4)

де, Б – бонітет грунту, бал;

    Ц_Б – урожайна ціна балу грунту, ц/бал.

Середньозважений за областями бонітет грунту визначається науково – дослідними установами. Він враховує наявність і співвідношення в ґрунтовому покриві тієї чи іншої області різних типів і видів грунтів. (дод. П₃).

Ціну одного балу бонітету за врожайністю визначають по культурах або групах культур відповідно до природних зон (Полісся, Лісостеп, Степ) і вона є загальною обласною (дод. П₄). Конкретний бонітет ріллі можна одержати за даними бонітетів грунтів господарства.

Таким чином, рівень врожайності буде коливатися від рівня ДМУ за родючістю грунтів (min) до ДМУ за лімітуючим фактором (max). Залежно від культури землеробства у господарстві рівень запрограмованої врожайності менше на 10 – 40 % від ДМУ за лімітуючим фактором.

Місце в сівозміні

Приводиться фактичне розміщення культури в існуючих сівозмінах з відповідним аналізом. Студент пропонує місце розміщення культури, або проектує нову сівозміну і обґрунтувати місце культури в ній.

Обсяг 1 – 2 сторінки.

Система удобрення

Зміни в урожайності на 50% і більше зумовлюються застосуванням добрив. Тому встановлення оптимальної норми добрив є однією з найважливіших складових програмування урожаїв. Неправильно встановлена норма може знизити економічну окупність їх або призвести до негативного наслідку.

Існує багато методів установлення оптимальних норм мінеральних добрив, але тепер більше використовують розрахунково–балансові методи. Основними з них є розрахунок норм добрив за виносом елементів живлення запрограмованою урожайністю, за виносом елементів живлення запрограмованим приростом урожайності, встановлення норми добрив за бальною оцінкою грунту і окупністю одиниці добрив приростом урожайності. Балансові методи враховують винос елементів живлення плановою врожайністю, запаси елементів живлення в грунті, коефіцієнти засвоєння елементів живлення із запасів грунту, прямої дії і післядії внесених органічних та мінеральних добрив, післяжнивних решток.

Балансові методи ґрунтуються на порівнянні валового виносу елементів живлення запрограмованою врожайністю з можливим виносом їх за рахунок запасів елементів живлення в грунті. Розрахунок ведуть за відповідними рівняннями або за логічно–розрахунковими схемами (додаток Р₁, Р₂, Р₃, Р₄, Р₅, Р₆)

Користуючись рекомендаціями, розробити систему удобрення культури, враховуючи кліматичну зону, тип грунту, (розділ 4.1),. вказати строки і способи застосування добрив. Підібравши кращі форми мінеральних добрив, провести перерахунок дози добрив у фізичну масу (додатки. С₁, С₂, С₃, С₄, С₅, С₆).

Обсяг 2 – 3 сторінки.

Система обробітку грунту

Вказати мету і завдання, які ставляться перед обробітком грунту. Якими системами обробітку грунту в даній зоні досягається ця мета. Особливу увагу звернути на енергозберігаючі, ґрунтозахисні системи обробітку грунту з елементами мінімалізації. Обґрунтувати вибрану систему обробітку грунту під дану культуру з врахуванням розміщення її в сівозміні, забур’яненості поля і т.д., визначити конкретні заходи обробітку грунту, вказати види робіт, строки їх проведення. Приділити увагу агротехнічним вимогам до якості обробітку. В кінці розділу подати таблицю (дод. Т).

Обсяг 2 – 3 сторінки.