Культурно-історичні умови винекнення філософії. Карл Ясперс про про «вістовий час» історії.

Німецький філософ Карл Ясперс (1888-1969),який спеціально досліджував цю єдність,назвав період появи філософських традицій між 800 і 200 роками до н.е. «вістовим часом історії», тобто часом, яким повернув хід історії людства. На його думку, саме в цей час у різних куточках землі в розвинутих цивілізаціях «людина усвідомила буття в цілому,саму себе і свої межі, їй відкривається страх перед світом і власна немічність. Ставши над прірвою,вона ставить радикальні питання,вимагає звільнення і спасіння. Усвідомлюючи свої межі вона ставить перед собою вищі цілі. До появи філософії існувало міфологічне розуміння світу.

8-6ст до н.е.- «вістовий час історії» (заснував німецький вчений Карм Ясперс) в цей час відбуваються суттєві зміни у світогляді людей і виникають перші філософські системи.

Індія – формується буддизм(6ст.)

Китай – формується даосизм(7ст)

Іран – формується (7ст)

Греція – формується антична філософія (6ст.)

Людину більше не задовольняють міфи, як спосіб пояснення світу і триває боротьба раціонального досвіду з міфом, спроби раціонального пояснення світ і місце людини в ньому.

Становлення філософії: східна парадигма.

Філософія як особливий тип світогляду і специфічна структура суспільної свідомості - продукт досить пізнього розвитку людства. У первісному суспільстві її не було, хоча і можна говорити про елементи філософствування, що містяться в мисленні давніх людей. Взагалі-то, філософствування властиво кожному з нас, а не тільки фахівцям. У архаїчні часи світоглядна потреба людини виражалася в спробі, на основі знань, що ростуть, переосмислити забобони і міфи, співвіднести їх з реальними справами і турботами свого роду. Ці елементи філософствування були включені у всю сукупність щодо цілісного, нерозчленованого (синкретичного) свідомості первісної людини поряд з мораллю, мистецтвом, релігією. Поступово в міфологічному світогляді позначилися дві тенденції: одна перетворювала традиційні вірування в більш чіткі релігійні уявлення, інша формувала в суспільній свідомості так звану предфілософія. В подальшому відбувається виділення з предфілософіі і спеціалізованого знання (науки). Це обумовлюється розвитком абстрактного мислення, ускладненням суспільно-історичної практики, необхідністю більш глибокого розуміння дійсності, що підсилюється диференціацією знань.

   Для східної парадигми філософування характерна «розмитість» меж між людиною та природою у взаємовідношенні «людина — світ». Морально-етична тематика тут явно домінує над натуралістично-емпіричною. Будучи переважно у споглядальною щодо природного буття, східна парадигма головну увагу звертає на проблему постій-ного самовдосконалення людини, а не вдосконалення світу. Світо-глядний менталітет давньоіндійського етносу формує сприйняття реального речово-предметного світу як химерної фікції, омани, при-мхливої тіні, яка лише через невігластво буденної свідомості здається чимось «справжнім». Така ілюзорна примара реальності, кот ра лише видається реальністю, в індійській філософській традиції познача-ється категорією «Майя» («серпанкове покривало Майї»). Тим-то індійський різновид східної філософської парадигми обертається *

Парадигма — від грец. «зразок», «форма» — відпочатковий зразок впровадження певної системи чи процедури.