Порядок укладання підприємствами договору страхування майна та припинення його дії

Договір страхування може бути укладеним на термін до одно­го року, на один р. або на більший період. В останньому випадку страхові компанії щорічно переглядають страхову оцінку майна та коригують страхову суму, адже страхування майна юридичних осіб Належить до сфери короткострокового ризикового страхування.

Підставою для укладення договору страхування є заява вста­новленої форми, підписана керівником підприємства чи його заступ­ником та головним бухгалтером. Заява обов'язково скріплюється печаткою. Крім того, до заяви додається опис майна, що розглядається як об'єкт страхування з визначенням його балансової (дійсної) вар­тості. Опис теж підписується керівником та головним бухгалте­ром та скріплюється печаткою.

Страховик має право оглянути майно, що страхується, та про­вести експертизу щодо оцінки ризику настання страхового випадку, а також отримати від страхувальника всю необхідну інформацію про майно. Страхувальник несе повну відповідальність за достовірність наданої інформації. У випадку виявлення неправдивих даних стра­хова компанія має право відмовити у виплаті всього або частини страхового відшкодування.

Договір страхування набуває чинності з 00 годин доби, вказану в договорі, але не раніше дня, наступного за днем надходження страхово­го платежу на розрахунковий рахунок страхової компанії.

Якщо в період дії договору страхувальник виявить намір змінити його умови (страхову суму, склад застрахованого майна в більший чи менший бік, змінити адресу чи місцезнаходження за­страхованого майна), то в цьому випадку видається аддендум, який з моменту підписання його сторонами вважається невід'ємною частиною договору страхування.

Якщо страхувальник змінює рівень застрахованого ризику, то страхова компанія повинна бути про це проінформована в обов'язко­вому порядку. Відповідно, зміни в складі майна можуть відбутись внаслідок реконструкції виробництва, використання інших видів си­ровини, речовин, матеріалів, іншої послідовності технологічних опе­рацій, схем та режиму процесів, передачі майна в оренду чи заставу, передачі права на майно іншій особі, зупинення виробництва чи суттєвої зміни його характеру, а також переобладнання будівель, споруд, пошкодження чи знищення застрахованого майна незалежно від того, чи підлягають такі збитки відшкодуванню страховиком. Приховування інформації про зміну ступеня ризику чи несвоєчасне її надання загрожує відмовою у виплаті страхового відшкодування.

У випадку збільшення ступеня ризику страхове покриття за укладеним договором може не припинятися за умови сплати додат­кової страхової премії, визначеної страховиком. Якщо підвищення ступеня ризику потребує внесення змін до договору страхування, то страховик на прохання страхувальника оформлює аддендум.

У період дії договору страхування страхова компанія контро­лює стан застрахованого майна, виконання страхувальником умов договору страхування, дотримання ним правил (стандартів) безпе­ки, технології виробництва, а також достовірність наданих страху­вальником відомостей. Право здійснення контролю може бути пе­редано відповідним органам, наприклад, пожежним, іншим інспек­ціям, уповноваженим перевіряти ступінь безпеки майнових об'єктів:

Укладений договір страхування визначає коло обов'язків суб'єк­тів страхових відносин. Зокрема, страхувальник зобов'язаний:

1) повідомити страховика про всі зміни, що стосуються застра­хованого ризику;

2) ужити всіх заходів, спрямованих на зменшення наслідків страхового випадку;

3) у терміни, визначені договором, повідомити страховика про настання страхового випадку;

4) тримати в таємниці інформацію про умови страхування та будь-яку іншу інформацію, надану страховиком на умовах конфіденційності.

Страховик зобов'язаний:

1) своєчасно вжити заходи, спрямовані на оформлення доку­ментації, необхідної для виплати страхового відшкодування;

2) при настанні страхового випадку здійснити виплату страхо­вого відшкодування у термін, визначений договором страхування;

3) відшкодувати витрати страхувальникові, пов'язані з прове­денням репресивних заходів;

4) тримати в таємниці всі відомості про страхувальника за ви­нятком випадків, передбачених законодавством.

Якщо в період дії договору настає страховий випадок, то всі зу­силля страхувальник повинен спрямувати на зменшення його нега­тивних наслідків. Для страхової компанії однією з найскладніших і найвідповідальніших операцій є визначення розміру збитку та розміру виплати страхового відшкодування при настанні страхових випадків з майном підприємства.

Термін повідомлення про страховий випадок, як правило, встановлюється в межах трьох робочих днів. Якщо випадок потребує втручання компетентних органів (пожежа, крадіжка), негайно треба повідомити їм про це. Страхувальник не повинен проводити ніяких відновлювальних робіт на місці страхового випадку до прибуття представника страхової компанії, а також надати можливість прове­сти огляд та обстеження пошкодженого застрахованого майна для визначення причин і розміру збитків. У свою чергу страхувальник також повинен обґрунтувати розмір збитків, тобто надати необхідні бухгалтерські документи (наприклад, витяги з інвентарних книг чи рахунку і накладних на придбання майна; якщо майно зберігалось на складі - витяги з книг складського обліку, тощо).

Якщо випадок непростий, наприклад вибух на підприємстві, то страхувальник на вимогу страховика надає технічний акт із викла­денням деталей.

Для підтвердження факту настання страхового випадку стра­хувальник формує пакет відповідних документів: документи компе­тентних органів за встановленою формою та інші необхідні докумен­ти відповідно до запиту страховика.

Коли подію, що настала, не було передбачено договором, вона не є страховим випадком, і страховик звільнюється від відшкодуван­ня завданого збитку.

Статтею 25 Закону № 2745-ІП встановлено, що страхові ви­плати і виплата страхового відшкодування провадиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Страхова компанія, визнавши, що подія, яка призвела до заги­белі або пошкодження майна, є страховим випадком, протягом п'яти - десяти днів з моменту отримання заяви від страхувальника повин­на скласти страховий акт, зазначивши в ньому факт, причини та наслідки страхового випадку, а також розмір матеріального збитку.

Розмір збитку в разі загибелі (руйнування) будівель, споруд та іншого майна, що належить до основних засобів, визначається на ос­нові його дійсної вартості за вирахуванням вартості залишків, а в разі пошкодження згаданих будівель, споруд тощо - на підставі вартості відновлення (ремонту), але в межах страхової суми.

До суми збитку входять також втрати внаслідок вжитих заходів, необхідних для рятування майна, зберігання та впорядкування застрахованого майна після настання страхового випадку.

У разі виникнення суперечок між сторонами щодо причин та розміру збитків кожна зі сторін має право вимагати проведен­ня експертизи. Експертиза проводиться за рахунок сторони, що вимагала її проведення.

Після всіх розрахунків матеріального збитку страховик скла­дає розрахунок розміру страхового відшкодування, який є додатком до страхового акта.

Зауважимо, що відповідно до ст. 9 Закону № 2745-ІН страхо­ве відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Ця ж стаття містить визначення терміна "франшиза" - це частина збитків, що не відшкодовується страхови­ком згідно з договором страхування.

Абзацом другим пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР вста­новлено, що при виплаті страхового відшкодування на користь плат­ника податку - страхувальника застраховані збитки, понесеш таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податко­вий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.

Щодо суми застрахованих збитків, то чинним законодавством такий термін не визначено.

Проте з урахуванням вищевикладеного вважаємо, що сума за­страхованих збитків дорівнює сумі страхового відшкодування, наве­деній у розрахунку до страхового акта, що визначається як різниця між сумою матеріального збитку і франшизою.

Слід також зазначити, що договір страхування, за яким випла­чено страхове відшкодування в розмірі різниці між страховою су­мою, обумовленою договором, і сумою виплаченого страхового відшкодування, зберігає чинність до кінця зазначеного в ньому терміну. Якщо страхове відшкодування виплачено в розмірі повної страхової суми, то чинність договору зупиняється.

Крім того, страхувальник зобов'язаний інформувати страхови­ка про всі договори страхування з іншими страховими компаніями, укладені стосовно майна, що страхується у страховика. Якщо в мо­мент настання страхового випадку щодо застрахованого у страховика майна діяли й інші договори страхування, в яких майно застрахо­ване кожним страховиком, відшкодування збитку розподіляється пропорційно співвідношенню страхових сум, а страховик виплачує відшкодування тільки в частині, що припадає на його частку.

Термін виплати страхового відшкодування вказується у дого­ворі страхування. У більшості випадків він не перевищує 15 днів від дня складання страхового акта та отримання всіх необхідних доку­ментів, що підтверджують факт настання страхового випадку. Днем виплати вважається день перерахунку грошей з розрахункового ра­хунку страхової компанії на розрахунковий рахунок підприємства. Страхове відшкодування виплачується на умовах пропорційної відповідальності, але в будь-якому випадку воно не буде перевищу­вати страхової суми. Якщо в договорі вказана безумовна франшиза, то сума відшкодування коригується на величину франшизи.

Можуть бути ситуації, коли за фактами знищення (пошкод­ження) майна чи його крадіжки відкрита кримінальна справа. Тоді страхова компанія виплачує 30% страхового відшкодування, а решту суми підприємство отримає після закінчення (зупинки чи призупинки) розслідування.

Страхове відшкодування не виплачується, якщо збитки повністю відшкодовано винною особою. У випадку часткового відшкодування збитків страхова компанія виплачує різницю між су­мою завданих збитків та сумою, виплаченою винною особою.

Якщо викрадене майно повертається страхувальникові, то стра­ховик має право вимагати повернення суми виплаченого відшкоду­вання за вирахуванням витрат, пов'язаних з упорядкуванням майна.

На суму виплаченого страхового відшкодування страховик має право подати позов до суду про стягнення суми завданих збитків із винної особи.

Страховик має право відмовити у виплаті страхового відшко­дування, якщо страхувальник порушив терміни повідомлення про страховий випадок, унаслідок чого неможливо визначити фактич­ний розмір збитків, а також у випадку непідтвердження органами міліції факту крадіжки майна.

Не відшкодовуються додаткові збитки, котрі спричинені бездіяльністю страхувальника до та після страхового випадку.