Законодавча база та вимоги до проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації

Правове забезпечення цього виду страхування дуже різноманітне. Воно містить норми міжнародних угод та кон­венцій, до яких приєдналася наша держава; нормативні акти міжнародних організацій цивільної авіації, членом яких є Ук­раїна (ІКАО, ІАТА); норми внутрішніх законодавчих актів, що регулюють діяльність як цивільної авіації, так і страхуван­ня.

Розглянемо основні конвенції, що регулюють питання відповідальності повітряного перевізника щодо міжнародного пе­ревезення пасажирів, багажу та вантажу і зрештою встановлюють вимоги до лімітів покриття в авіаційному страхуванні.

1. Варшавська конвенція 1929 р. та поправки до неї, відомі як Гаазький протокол 1955 р. (збільшення ліміту відповідальності за смерть чи тілесні ушкодження від 125 до 250 тис. золотих франків). Офіційною мовою Кон­венції є французька.

2. Гвадалахарська конвенція 1961 р., яка встановлює відповідальність між фактичним авіаперевізником та пе­ревізником за договором і особливо важлива в разі врегу­лювання питань страхових відшкодувань при спільній ек­сплуатації літака кількома авіаперевізниками.

3. Римська конвенція — установлює ліміти відповідальності перед третіми особами всіх авіаперевізників.

4. Монреальські протоколи ІСАО — 1, 2, 3, 4 (Міжнародна організація цивільної авіації) замінили золотий франк на Спеціальні права запозичення

        У травні 1999 р. на дипломатичній конференції у Монреалі було укладено Конвенцію ІСАО. її мета — повністю замінити си­стему Варшавської конвенції. Конвенцію ІСАО підписали 53 дер­жави, а набере вона чинності після того, як її ратифікують 30 дер­жав.

До найважливіших правових актів належать також різно манітні резолюції ІАТА - 600а, 6006 (Іпїегпаїіопаі Ауіаііоп ; Тгапзрогї Аззосіаііоп) із питань вантажних авіаперевезень; ! Повітряний кодекс України (1993 р.), статті 103 і 105; Постанова Кабінету Міністрів України № 1535 від 12 жовтня 2002 року за «Про затвердження порядку та правил обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації"; Закон України «Про страхуван­ня».

Надзвичайно важливими при укладанні договорів з авіаційного страхування є визначення й тлумачення понять і термінів як авіаційних, так і страхових. Багато спірних питань при врегулюванні страхових виплат постає через те, що терміни кон­венцій перекладаються по-різному. Тому кожен законодавчий акт чи конвенція має офіційну мову, якої й дотримуються, розглядаючи питання в судах різних країн. Наприклад, у Варшавській конвенції, мовою якої є французька, вживається лише слово «aerodrom», тоді як у наступних конвенціях (ІАТА та ІСЮ) використовується англійське «aeroport», хоча різниця між поняттями «аеродром» та «аеропорт» у сучасній цивільній авіації істотна.

Саме тому уніфіковані умови авіаційного страхування, що застосовуються у сучасній міжнародній системі страхування, та­кож містять розділ термінів і понять, таких як «insured» — застра­хований, страхова сума — «agreed value», військові ризики — «war risks». Потрібно пам'ятати, що при страхуванні та перестраху­ванні вживаються єдині або уніфіковані умови страхування, які мають юридичну силу лише англійською мовою. Переклади цих умов будь-якими іншими мовами мають лише інформаційну функцію, тобто при розгляді спірних питань у суді пріоритет має англійська версія даного документа.

Зауважимо, що серед чотирьох підвидів авіаційного страху­вання обов'язковою з погляду міжнародних вимог є лише відповідальність повітряного перевізника перед третіми особами, пасажирами, власниками багажу, вантажу та пошти. В Україні обов'язковість страхування повітряних суден та членів екіпажу встановлено лише внутрішнім законодавством.

Кожна держава світу може встановлювати межі (ліміти) відповідальності авіаційного перевізника під час виконання по­льотів на її території. Наведемо, наприклад, вимоги щодо ліміту відповідальності перед третіми особами (для літака типу Іл-76, у мільйонах доларів) у деяких країнах Європи: Німеччина — ліміт 75, Швейцарія — 42.5, Данія — 3, Італія — 2.

Авіаційний перевізник зобов'язаний виконувати вимоги країн щодо мінімального страхового захисту, а страховик — забез­печити таке покриття. Як бачимо, ці страхові суми досить значні. Нерідко авіаперевізників, особливо з країн СНД, перевіряють інспектори цивільної авіації в аеропортах, зокрема в Німеччині та Швейцарії. При отриманні дозволу на політ авіаційна влада вима­гає надання відповідного полісу страхування з достатнім (згідно з вимогами відповідної країни) страховим покриттям.

Обов'язковість авіаційного страхування визначена міжна­родними Конвенціями Цивільної авіації, до яких приєдналась Україна, Повітряним Кодексом (ст. 103), Законом України «Про страхування» (ст. 7, п. 7) та Постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку та правил обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації" № 1535 від 12.10.2002 р.

Закон України «Про страхування» передбачає як обов'яз­ковий вид - «авіаційне страхування цивільної авіації».

Що ж включає в себе це поняття — «авіаційне страхування цивільної авіації»?

Розділ 17 Повітряного Кодексу називається «авіаційне страхування» і ст. 103 має назву «обов'язкове страхування». Авіація є дуже сильно регламентованим сектором економіки. Під повітряним транспортом розуміють:

1) повітряні судна цивільної авіації, що входять до Єдиного державного реєстру цивільної авіації України;

2) повітряні судна та літальні апарати, що не входять до реєстру ЦА;

3) повітряні судна та літальні апарати, що входять до Єди­ного державного реєстру військово-транспортної авіації.

З усіх перелічених об'єктів обов'язковому страхуванню підлягає тільки повітряний транспорт п. 1. Повітряний кодекс ЦА регламентує діяльність ТІЛЬКИ повітряного транспорту п. 1, тобто повітряного транспорту, що входить до Єдиного реєстру цивільної авіації.

Повітряний кодекс у ст. 103 та Постанова КМУ № 1535 виз­начають порядок та умови проведення обов'язкового авіаційного страхування і включають 5 видів страхування: