Евакуація людей під час пожежі

Потрібно враховувати, що вогонь у багатоповерхових приміщеннях часто поширюється через вентиляційні системи, в яких накопичується легкозаймистий пил, павутина, сажа. Тому, щоб відвернути поширення вогню через вентиляційні системи, їх також слід заливати водою та спеціальною піною. Одним із джерел пожежі є сміттєпровід. Щоби уникнути пожежі треба утримувати його у належному санітарному стані.

При будівництві різноманітних споруд передбачаються конструктивні елементи, які обмежують розвиток загорання. Поширення пожеж може відбуватися як по поверхні всередині будинків, так і по будівельних конструкціях.

Якщо пожежа сталася на верхніх поверхах будинку, під час евакуації потрібно користуватися сходами або переходами між балконами. Тому «модні» засклені балкони є порушенням пожежної безпеки.

Для запобігання поширенню пожеж передбачається: розділення будинків протипожежними стінами або перекриттями на пожежні відсіки (вогнестійкість до 2,5 години); розділення будинків протипожежними перегородками на секції (вогнестійкість до 45 хвилин); влаштування протипожежних перешкод для обмеження поширення вогню по конструкціях, горючих матеріалах (гребені, бортики, козирки, пояси тощо); облаштування протипожежних дверей та воріт (вогнестійкість до 70 хвилин); влаштування протипожежних розривів між будинками. Запобігти поширенню вогню на сусідні приміщення можна за умови дотримання протипожежних правил утримання територій, будинків, приміщень, виконання профілактичних заходів.

Територію об'єктів необхідно утримувати в чистоті, не допускати її захаращення. Неприпустимо захаращувати приміщення легкозаймистими матеріалами, заставляти проходи, евакуаційні виходи, підступи до засобів пожежогасіння. Усе це у випадку виникнення пожежі сприятиме швидкому поширенню вогню, заважати його локалізації та гасінню. Для того щоб локалізувати вогонь, слід прибрати із приміщень, які межують з осередком вогню, легкозаймисті та горючі предмети, змочити їх водою та спеціальною протипожежною піною.

У більшості громадських споруд встановлено внутрішній протипожежний водопровід із пожежними кранами. Кожний пожежний кран укомплектовано пожежним рукавом.

Евакуація людей із будівель і приміщень. Вимоги до евакуаційних виходів

Проведення організованої евакуації з виробничих та інших приміщень і будівель, запобігання проявам паніки і недопущення загибелі людей забезпечується шляхом:

- планування евакуації людей (складання плану евакуації з приміщення);

- визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих з потенційно небезпечних зон;

- організації оповіщення керівників підприємств і людей про початок евакуації;

- організації управління евакуацією;

- навчання населення діям під час проведення евакуації.

Евакуація населення з будівель і приміщень проводиться способом, який передбачає організоване виведення основної частини людей із секторів надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру через усі можливі виходи пішим ходом по заздалегідь розроблених маршрутах.

Вимоги до будівель і споруд в контексті евакуації

Під час проектування і експлуатації споруд та інших об'єктів господарювання, наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на безпеку населення та довкілля, обов'язково розробляються і здійснюються заходи інженерного захисту з метою запобігання виникненню надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

До всіх будівель і споруд має бути забезпечений вільний доступ. Протипожежні розриви між будинками, спорудами, відкритими майданчиками для зберігання матеріалів, устаткування тощо повинні відповідати вимогам будівельних норм. Їх не дозволяється захаращувати, використовувати для складування матеріалів, устаткування, стоянок транспорту, будівництва та встановлення тимчасових будинків і споруд, у тому числі інвентарних побутових приміщень, індивідуальних гаражів тощо.

Територія підприємств та інших об'єктів повинна мати зовнішнє освітлення, яке забезпечує швидке знаходження пожежних драбин, протипожежного обладнання, евакуаційних виходів будинків та споруд.

На території промислової будівлі чи споруди на видних місцях повинні бути розміщені плани евакуації, встановлені таблички із зазначенням порядку виклику пожежної охорони, знаки місць розміщення первинних засобів пожежогасіння.

У разі перепланування приміщень, зміни їх функціонального призначення, застосування нового технологічного устаткування необхідно дотримуватися протипожежних вимог чинних нормативних документів будівельного та технологічного проектування. Не дозволяється зниження проектних меж вогнестійкості конструкцій та погіршення умов евакуації людей. Стаціонарні зовнішні пожежні сходи, сходи на перепадах висот і огорожі на дахах (покриттях) будівель та споруд повинні утримуватися постійно справними, бути пофарбованими.

У разі необхідності встановлення на вікнах приміщень, де перебувають люди, гратів, останні повинні розкриватися, розсуватися або зніматися. Під час перебування в цих приміщеннях людей грати мають бути відчинені (зняті).

Під час виробничих приміщень з масовим перебуванням людей слід дотримуватись таких вимог - при кількості людей понад 50 осіб використовувати приміщення, забезпечені не менше ніж двома евакуаційними виходами, що відповідають вимогам будівельних норм, не мають на вікнах глухих грат і розташовані не вище другого поверху в будівлях з горючими перекриттями.

Первинні засоби гасіння пожежі

Вогнегасники

Серед первинних засобів пожежогасіння найважливіша роль відводиться самим ефективним з них - вогнегасникам. Встановлено, що з використанням вогнегасників найчастіше успішно ліквідують загоряння протягом перших 4 хв з моменту їх виникнення, тобто до прибуття пожежних підрозділів.Вибір типу та визначення необхідної кількості вогнегасників для захисту об'єкта здійснюється згідно з чинними Типовими нормами належності вогнегасників та галузевими правилами пожежної безпеки.Громадські та адміністративно-побутові будинки на кожному поверсі повинні мати не менше двох переносних (порошкових, водопінних або водяних) вогнегасників з масою заряду вогнегасної речовини 5кг і більше.Крім того, слід передбачати по одному вуглекислотному вогнегаснику з величиною заряду вогнегасної речовини 3кг і більше:

· на 20м2 площі підлоги в таких приміщеннях: офісні приміщення з ПЕОМ, комори, електрощитові, вентиляційні камери та інші технічні приміщення;

· на 50м2 площі підлоги приміщень архівів, машзалів, бібліотек, музеї.

Не допускається експлуатація вогнегасників на підприємствах без призначення особи, відповідальної за пожежну безпеку на об'єкті.Особа, відповідальна за пожежну безпеку на об'єкті, повинна пройти спеціальне навчання за навчальними програмами, погодженими Державним департаментом пожежної безпеки МНС України, і після складання заліку отримати посвідчення встановленого зразка. Один раз на три роки навчальним закладом, який видав посвідчення, проводиться перевірка знань особи, відповідальної за пожежну безпеку на об'єкті.

Особа, відповідальна за пожежну безпеку на об'єкті, зобов'язана забезпечити:

· виконання вимог Правил експлуатації вогнегасників;

· утримання вогнегасників у працездатному стані шляхом своєчасного проведення їх огляду та організації технічного обслуговування;

· контроль за систематичним веденням експлуатаційних документів;

· навчання працівників підприємства правилам застосування вогнегасників за призначенням.

Для забезпечення працездатного стану та якісної експлуатації вогнегасників на підприємстві має бути організовано їх технічне обслуговування. Для виконання робіт з технічного обслуговування вогнегасників підприємство укладає договір з пунктом технічного обслуговування вогнегасників.

Вогнегасники перед придбанням та розміщенням на об'єкті повинні обов'язково пройти первинний огляд особою, відповідальною за пожежну безпеку на об'єкті.

Під час проведення первинного огляду встановлюють, що:

· вогнегасники мають сертифікат відповідності;

· на кожний вогнегасник у наявності є паспорт;

· пломби на вогнегасниках не порушені;

· вогнегасники не мають видимих зовнішніх пошкоджень;

· стрілки індикаторів тиску закачних вогнегасників перебувають у межах робочого діапазону (у зеленому секторі шкали індикатора) залежно від температури експлуатації;

· на маркуванні кожного вогнегасника і в його паспорті вказано виробника та пункт технічного обслуговування вогнегасників, які мають право проводити його технічне обслуговування, дату виготовлення (продажу) та дату проведення технічного обслуговування.

Після проведення первинного огляду вогнегасникам присвоюються облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об'єкті системою нумерації.

Особа, відповідальна за пожежну безпеку на об'єкті, повинна оформити журнал обліку вогнегасників на об'єкті.

Вогнегасники слід розміщувати у легкодоступних і помітних місцях, а також поблизу місць, де найбільш імовірна поява осередків пожежі. При цьому необхідно забезпечити їх захист від дії сонячних променів, опалювальних і нагрівальних приладів, а також хімічно агресивних речовин (середовищ), які можуть негативно вплинути на їх працездатність.

Переносні вогнегасники розміщують шляхом навішування за допомогою кронштейнів на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для їх повного відчинення, або встановлюють у пожежні шафи пожежних кранів, на пожежні щити чи стенди, підставки чи спеціальні тумби.

Розміщення вогнегасників за допомогою кронштейнів на вертикальні конструкції, установлення їх у пожежних шафах або тумбах має бути виконано таким чином, щоб забезпечувати можливість прочитування маркувальних написів на їх корпусах.

Вогнегасники повинні розміщуватись з урахуванням зручності їх обслуговування, огляду, користування, а також досягнення найкращої видимості з різних точок захищуваного простору.

Підходи до місця розташування вогнегасників мають бути завжди вільними.

Для зазначення місцезнаходження вогнегасників на об'єктах повинні встановлюватися вказівні знаки:

Знаки розташовують на видних місцях на висоті 2,0 - 2,5 м від рівня підлоги як у середині, так і поза приміщеннями.

У приміщеннях, у яких немає постійного перебування працівників, вогнегасники слід розміщувати ззовні приміщень або біля входу до них.

Періодичний огляд вогнегасників здійснюється особою, відповідальною за пожежну безпеку на об'єкті, не рідше одного разу на місяць.

Переносні вогнегасники містять у собі обмежену кількість вогнегасної речовини і, як правило, безперервне подання відбувається протягом короткого проміжку часу, через що помилки, які допущені при користуванні, виправити не має змоги.

Вогнегасники слід встановлювати у легкодоступних та помітних місцях (коридорах, біля входів або виходів з приміщень тощо), а також у пожежонебезпечних місцях, де найбільш вірогідна поява осередків пожежі. При цьому необхідно забезпечити їх захист від попадання прямих сонячних променів та безпосередньої (без загороджувальних щитків) дії опалювальних та нагрівальних приладів.

Вибір типу та необхідна кількість вогнегасників визначається відповідно до Типових норм належності вогнегасників, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 02.04.2004 N 151 ( z0554-04 ) та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 29.04.2004 за N 554/9153.

Відстань між місцями розташування вогнегасників не повинна

перевищувати:

· 15 м - для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та

рідини);

· 20 м - для приміщень категорій В, Г, а також для громадських

будівель та споруд.

Пожежні щити (стенди), інвентар, інструмент, вогнегасники в місцях установлення не повинні створювати перешкоди під час евакуації.

Переносні вогнегасники повинні розміщуватися шляхом:

· навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для її повного відчинення;

· установлювання в пожежні шафи поруч з пожежними кранами, у спеціальні тумби або на пожежні щити (стенди).

Навішування вогнегасників на кронштейни, розміщення їх у тумбах або пожежних шафах повинні забезпечувати можливість прочитування маркувальних написів на корпусі. Експлуатація та технічне обслуговування вогнегасників повинні здійснюватися у відповідності до Правил експлуатації вогнегасників, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 02.04.2004 N 152 ( z0555-04 ) та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 29.04.2004 за N 555/9154, а також ДСТУ 4297-2004 "Технічне обслуговування вогнегасників. Загальні технічні вимоги".

Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:

· облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об'єкті системою

· нумерації;

· пломби на пристроях ручного пуску;

· бирки та маркувальні написи на корпусі, червоне сигнальне

пофарбування згідно з державними стандартами.

Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами необхідно негайно направляти на технічне обслуговування. На перезарядження (технічне обслуговування) з об'єкта дозволяється відправити не більше 50 % вогнегасників від їх загальної кількості.Вогнегасники, встановлені за межами приміщень або в неопалюваних приміщеннях та не призначені для експлуатації за мінусових температур, повинні зніматися на холодний період.У такому разі на пожежних щитах та стендах повинна розміщуватися інформація про місце розташування найближчого вогнегасника.

Відповідальними особами за своєчасне і повне оснащення об'єктів вогнегасниками та іншими засобами пожежогасіння, забезпечення їх технічного обслуговування, навчання працівників правилам користування вогнегасниками є власники цих об'єктів (або орендарі згідно з договором оренди).

Нижче наведені практичні прийоми (у різних ситуаціях), яких слід дотримуватися при користуванні найбільше розповсюдженими порошковими (1) та вуглекислотними (2) вогнегасниками:

1). Порошкові вогнегасники використовуються для гасіння пожеж класів A, B і C (горіння твердих, рідких та газоподібних речовин).

При гасінні пожежі класу А (горіння твердих речовин) вогнегасний порошок необхідно подавати до осередку пожежі, переміщуючи струмінь з боку в бік з метою збиття полум'я. Після того як полум'я збито, треба наблизитись і покрити всю поверхню речовини, що горить, і особливо окремі осередки шаром порошку, при цьому порошок подається переривчастими порціями.

Під час гасіння пожежі класу B (горіння рідких речовин) струмінь порошку спочатку подають на найближчий край, переміщуючи насадок з боку в бік для покриття пожежі по всій ширині. Подачу порошку слід робити безперервно при повністю відкритому клапані, переміщуючись уперед і не залишаючись позаду й з боків непогашеної ділянки, намагаючись постійно підтримувати у зоні горіння порошкову хмару.

Під час гасіння пожежі класу C (горіння газоподібних речовин) струмінь вогнегасного порошку спочатку необхідно спрямовувати в струмінь газу майже паралельно газовому потоку.

Під час гасіння електроустаткування струмінь вогнегасного порошку слід спрямовувати безпосередньо у джерело полум'я.

До початку гасіння знеструмити електроустаткування.

Деякі рекомендації щодо роботи з порошковими вогнегасниками наведені на рис.2 .

Рис. 2 . Рекомендації щодо застосування порошкових вогнегасників.

2) Вуглекислотні вогнегасники застосуються, як правило, для гасіння пожежі класу B (горіння рідких речовин) й електроустаткування (Е).

Під час гасіння пожежі і класу B розтруб має бути спрямований в основу вогнища пожежі, що знаходиться найближче до оператора. Під час гасіння оператор зобов'язаний виконувати рухи розтрубом з боку в бік, просуваючись уперед. При гасінні електроустаткування тактика аналогічна користуванню порошковими вогнегасниками.

При застосуванні всіх типів вогнегасників необхідно дотримуватися таких загальних правил безпеки:

· у випадку виявлення пожежі подати сигнал тривоги й сповістити пожежну охорону;

· не проходити повз пожежу у пошуках вогнегасника, тому що тупикове приміщення може стати пасткою;

· під час гасіння електроустаткування, що знаходиться під напругою, необхідно, щоб відстань від електроустаткування до насадка (розтруба) вогнегасника була не менше, ніж 1 метр;

· гасіння здійснювати з навітряного боку;

· залишати вільним шлях евакуації (забезпечити собі можливість евакуації);

· у разі невдалого гасіння залишити приміщення і очікувати на допомогу;

· під час використання для гасіння кількох вогнегасників не здійснювати гасіння струменями вогнегасної речовини, спрямованої назустріч один одному;

· після закінчення гасіння відходити необхідно, залишаючись лицем до вогнища;

· повторного займання.

Пожежі в умовах лікарні часто гасять пінними ручними вогнегасниками. Піна відокремлює поверхню, що горить, від повітря і, крім того, трохи охолоджує її. На мал. 2.13.2 показано розріз хімічного пінного вогнегасника ВХП-10 (колишня марка ОП-5).

Він складається зі стального корпусу 1, що містить 9 л лужного розчину у воді (в основному содового), і поліетиленового або скляного стакана 2 з кислотною сумішшю (в основному з сірчаної кислоти і сірчанокислого окисного заліза Fе₂(SO₄)₃, що підвищує кількість і міцність піни).

Щоб привести вогнегасник у дію, його беруть за ручку 3 однією рукою і повертають другою рукою рукоятку вгору на 180º, внаслідок чого відкривається клапан 5. Після цього вогнегасник перевертають догори дном і спрямовують сприск 7 на полум’я. При цьому сода взаємодіє з кислотою і утворюється багато вуглекислого газу, який спінює вміст вогнегасника. Протягом 1 хв викидається 55 л піни на відстань 6–8 м. На відміну від старих конструкцій вогнегасник ВХП-10 не треба вдаряти об що-небудь. Стакан з кислотною частиною заряду в ВХП-10 не повинен розбиватися. Це запобігає засміченню сприску під час роботи вогнегасника осколками розбитих колб з кислотною частиною заряду.

Мал. 2.13.2. Хімічний пінний вогнегасник ВХП-10:

1 — корпус; 2 — стакан з кислотною частиною заряду; 3 — ручка; 4 — рукоятка; 5 — шток; 6 — кришка; 7 — сприск; 8 — клапан.

Корпуси вогнегасників гідравлічно випробовують протягом 1 хв тиском 20 кгс/см² (1962 кПа) при прийманні, а потім 25 % усіх вогнегасників підприємства випробовують через рік, 50 % — через 2 роки і 100 % — через 3 роки експлуатації. Заряди вогнегасників зберігають свої властивості 5–6 років, тому після випробування корпусів заряди знову використовують.

Повітряно-пінний вогнегасник ВПП-5 (мал. 2.13.3) містить 5 л 4–6 %-ного водного розчину піноутворювача. Для приведення в дію ВПП-5 знімають з пожежного щита за рукоятку 5, ставлять на підлогу і натискують на пусковий важіль4, який штоком 3 проколює бронзову мембрану 2, що закриває вихід з балончика з вуглекислим газом під тиском 175 кгс/см² (17,2 МПа). Газ тисне на поверхню розчину зверху і виштовхує його через сифонну трубку 11 знизу вверх, розриваючи пергаментну мембрану 6, а потім через викидну трубку 7, відцентровий розпилювач 8 і розтруб 9 із сітками10. При цьому утворюється повітряно-механічна піна великої кратності (мінімум 50-кратна), яка значно ефективніша від хімічної. Дальність пінної струмини 4,5 м, тривалість дії 20 с. Розтруб разом з трубкою повертається навколо горизонтальної осі, що дає можливість спрямовувати струмину на вогонь, не нахиляючи корпус, у противному разі вогнегасник передчасно буде виходити з ладу.

Мал. 2.13.3 . Повітряно-пінний вогнегасник ВПП-5: 1 — балон високого тиску; 2 — бронзова мембрана; 3 — шток; 4 — пусковий важіль; 5 — рукоятка; 6 —пергаментна мембрана; 7 — викидна трубка; 8 — розпилювач; 9 — розтруб; 10 — касета з сітками; 11 — сифонна трубка. В електроустановках часто гасять пожежі вуглекислотними вогнегасниками; вуглекислота на відміну від хімічної або повітряно-механічної піни з розчину піноутворювача не проводить електричний струм. Вуглекислотний вогнегасник ВВ-2 (мал. 2.13.4) складається з стального балона 1 місткістю 2 л, де під тиском 170 кгс/см2(16,7 МПа) міститься рідка вуглекислота, вентиля 5 з сифонною трубкою 2 і розтруба 7. Мембрана у запобіжнику 4розрахована на розрив при підвищенні тиску в балоні до 220 кгс/см2 (21,6 МПа) (у разі підвищення температури балона вище +50º С). Щоб привести вогнегасник у дію, треба взяти його однією рукою за рукоятку, а другою спрямувати розтруб 7 на предмет, що горить, і потім відкрити вентиль. Рідка вуглекислота, виходячи через розтруб, розширюється, охолоджуючись при цьому до утворення дрібних снігових пластівців. Струмінь газу і снігу завдовжки 1,5 м зменшує поверхню речовини, що горить. Вогнегасник діє не менше 30 с. Не можна тримати балон горизонтально. Мал. 2.13.4. Схема вуглекислотного вогнегасника ВВ-2: 1 — балон; 2 — сифонна трубка; 3 — рукоятка; 4 — запобіжник; 5 — вентиль; 6 — маховичок; 7 — розтруб-снігоутворювач.

Вогнегасники ВВ-5 і ВВ-8 відрізняються від ВВ-2 в основному місткістю балона (5 і 8 л), довжиною струмини газу (2 і 3,5 м) і тривалістю дії (не менше 35 і 40 с). Розтруб приєднаний до ВВ-8 шлангом завдовжки 0,8 м. Крім ручних, бувають перевізні вуглекислотні вогнегасники, наприклад УП-2М з двома балонами. Корпуси вуглекислотних вогнегасників гідравлічно випробовують щороку протягом 1 хв тиском 225 кгс/см² (22 МПа). В процесі експлуатації вогнегасники періодично зважують (перевіряють, чи вони не саморозрядилися).

Виготовляють також вуглекислотно-брометилові вогнегасники ВДБ-3 і ВВБ-7 (цифра — місткість корпусу в літрах). Вони ефективніше, ніж вуглекислотні, гасять полум’я, але бромистий етил більш токсичний при тих концентраціях, при яких він має вогнегасильні властивості. Тому в закритих приміщеннях такі вогнегасники застосовують разом з ізолюючими протигазами (ПШ-1 та ін.).