Вимоги щодо реалізації технологічного підходу соціального діагнозу.

ЛЕКЦІЯ 5.

Поняттясоціальногодіагнозу на різнихрівняхдіагностики у сферісоціальногозабезпечення

1. Алгоритм технології соціального діагнозу на індивідуальному рівні.
2. Вимоги щодо реалізації технологічного підходу соціального діагнозу.
3. Етапи здійснення соціальної діагностики.
4. Соціальне прогнозування.

Класифікація рівнів соціального діагнозу.

Діагностична функція — одна з основних в діяльності соціального педагога. Мета соціально-діагностичної технології і процес її досягнення показує, чого може досягти соціальний педагог у даній ситуації. Задача – це те, що необхідно вирішити для її досягнення. Найближча мета – це можлива зона найближчого розвитку. Вона дозволяє підготуватися для досягнення малого, проте реального, та створити умови для цілеспрямованого розвитку подальшої діяльності з розробки способу досягнення прогностичної цілі соціально-педагогічної роботи з клієнтом. Кожна наступна ціль передбачає можливість більш повного вирішення соціально-педагогічних проблем клієнта. Побіл цілей на найближчу і наступну дозволяє більшою мірою індивідуалізувати соціально-педагогічну роботу з конкретною людиною.

Головні завдання:

- одержати необхідної повноти інформацію, необхідну для постановки діагнозу і забезпечити кваліфіковану реалізацію наступних етапів (підетапів);

- уточнити соціально-педагогічні проблеми клієнта;

- підготувати необхідну інформацію для прогностичної діяльності в кожній ситуації.

Діагностика — загальний спосіб отримання вичерпної інформації про процес або об'єкт, що вивчається. Діагностика — найважливіший компонент соціальної технології (мета — діагноз — прогноз — програма — упровадження — аналіз). Разом з тим в практиці соціальної діяльності сформувалися власне технології діагностики, які включають принципи, алгоритм процедур і способів перевірки різних методів дослідження.

Вивчення досвіду соціальних діагностів з вибору цільової технології дозволяє виділити в ній основні функціональні етапи. Особливості здійснення соціального діагнозу визначаються багатьма факторами. Серед них:

- рівень професійності спеціаліста;

- специфіка об’єкта і проблеми;

- мотивація діяльності педагога чи працівника, стиль професійної діяльності.

Для соціального працівника на етапі здійснення соціального діагнозу характерно:

1. Прагнення як можна краще і докладно пізнати індивідуальність об’єкта соціальної діагностики. Його цікавить інформація:

- про патологію, характерну для об’єкта роботи (характер патології та її причини; динаміка розвитку і виявлення патології на період роботи з ним – прогресивна, стабільна чи змінна; перспективи розвитку патології, її розповсюдження, обов’язковість попередження; зниження рівня негативного виявлення і стабілізація);

- про індивідуальні потенціали клієнта, на які можна опиратися в соціально-педагогічній роботі з ним: потенційні можливості у вирішенні та зниженні рівня патології; компенсація, корекція можливостей клієнта; індивідуальний позитивний потенціал особистості клієнта загалом;

- про індивідуальні можливості об’єкта в самовдосконаленні, вирішенні своєї соціально-педагогічної проблеми, мотивація відносин до вирішення соціальних проблем, позитивний досвід самостійного вирішення тих чи інших проблем, активність і наполегливість у роботі з клієнтами інших спеціалістів.

2. Прагнення визначити соціально-педагогічні проблеми, їх ієрархію і особливості впливу на об’єкт впливу.

3. Прагнення визначити соціально-педагогічні можливості життєдіяльності клієнта:

- усвідомлення позитивних і негативних вирішень соціально-педагогічних проблем клієнта;

- можливість підвищення позитивності соціально-педагогічної ролі роботи з клієнтами;

- участь у соціально-педагогічній роботі з клієнтами та їх оточенням.

5. Прагнення зібрати необхідну первинну інформацію для діагностичної роботи і виявити її джерела. Опираючись на ці джерела, соціальний педагог збирає в кожній конкретній ситуації інформацію, на основі якої приймає рішення про діагностовану дійсність.

Безпосередня підготовка до реалізації вибраної цільової технології практичної діяльності включає:

- аналіз вибраної цільової технології, виділення матеріальних, технічних, методичних і організаційних аспектів цільової технології;

- вирішення проблема підготовки;

- випробування деяких методик;

- планування виконавчої діяльності за часом і місцем;

- підготовка клієнта чи об’єкта до роботи;

- постановка задач практичної роботи перед виконанням.

Для реалізації технології спеціалісту необхідно мати певну інформацію. До неї відноситься:

- сама технологія з описом її матеріального, технологічного, організаційного і методичного забезпечення;

- професійні та методичні можливості суб’єктів реалізації цільової технології;

- потенціал оточення реалізації цільової технології.

При організації такої роботи в спеціалізованих закладах цим займаються спеціально підготовлені особи. Як правило, проводиться диференціація діяльності й кожен спеціаліст виконує свій блок роботи.

Алгоритм процедур типової технології припускає: ознайомлення з клієнтом (чи соціальним процесом) - постановку задач - виділення предмету діагностики - вибір основних показників або критеріїв - вимірювання і аналіз показників - формулювання і оформлення висновків – висновки - постановку соціального діагнозу.

Одним з об’єктів діагностики виступає особа (дитини, доросла людина). У рамках соціально-педагогічної діагностики особи необхідно:

- виявлення специфічних соціальних якостей, особливостей розвитку і поведінки;

- уточнення соціальної ситуації розвитку;

- визначення ступеня розвитку або деформації різних властивостей і якостей, обумовлених перш за все включенням людини в різні соціальні зв’язки (соціальні установки, позиції, процеси адаптації і соціалізації, комунікативні здібності, психологічна сумісність і т.п.);

- ранжирування, опис особливостей об’єкта, що діагностуються;

- побудова “соціального портрета” особи.

У числі обов'язкових документів, що складаються соціальним педагогом, — медико-психолого-педагогічна характеристика клієнтів, яка відноситься до числа документів внутрішнього користування і не підлягає розголосу.

Основою вживання будь-якої діагностичної технології є освоєння теорії, на яку вона спирається. Без цього соціальний працівник може вчинити серйозні помилки в аналізі, інтерпретації і висновках з результатів дослідження. Так, наприклад, в контексті біхевіористичної, когнітивної, та інших психологічних теорій і напрямів передбачаються різні варіанти і моделі технологій діагностики в соціальній роботі.

Процес вирішення проблеми соціальним працівником включає:

1). збір інформації зі всіх джерел, що відносяться до справи;

2). оцінку інформації;

3). визначення проблеми;

4). планування дій;

5). складання докладного чіткого плану дій;

6). здійснення плану дій;

7). оцінку результатів.

Вимоги щодо реалізації технологічного підходу соціального діагнозу.

Реалізовуючи діагностичну функцію, соціальний педагог керується в своїй діяльності наступними вимогами:

1) дотримуватись загальних технологічних вимог: визначити мету, вибрати найефективніший діагностичний інструментарій, безпосередньо одержати дані та провести їх відбір, переробити та інтерпретувати дані (статистична обробка і якісний аналіз), встановити діагноз, скласти прогноз розвитку ситуації і визначити зміст соціально-педагогічної діяльності (особливості соціально-педагогічної діяльності) з конкретним підопічним;

2) дотримуватись етичних норм;

3) захищати інтереси підопічного: дотримуватись принципу добровільності при обстеженні; повідомляти обстежуваному цілі вивчення; інформувати його про те, хто буде ознайомлений з одержаними даними; знайомити його з результатами дослідження, надаючи йому можливість деякого коректування цих результатів, а також у власне педагогічних цілях;
4) володіти професійною компетенцією: знати теоретичні основи, засоби діагностики; вести картотеки методів, що використовуються, кваліфікаційних нормативів, дотримуватись професійної етики (зберігати таємницю результатів, не допускати непрофесіоналів до здійснення методик і т.п.).
5) Соціальний педагог може самостійно виконувати діагностичні операції, а також вдаватися до послуг фахівців, застосовуючи їх дані в своїй роботі. Різні особи можуть використовувати діагностичні дані з різною метою:

- соціальний працівник — для подальшої роботи з даним підопічним;
- фахівці-суміжники — для формулювання адміністративного рішення, постановки профільного або комплексного діагнозу (в медицині, судовій практиці, медико-психолого-педагогічній експертизі і т.п.);

- сам підопічний — у цілях саморозвитку, корекції поведінки і т.п.
Результати діагностичної діяльності оформляються соціальним працівником в єдину «Карту-характеристику», «Медико-психолого-педагогічну характеристику особи» і т.п. Єдиного зразка даного виду документів у даний час немає. Існують різні варіанти, можливе комбінування або створення власного варіанту, який би відповідав практичним завданням діяльності. Для складання цих і подібних карт-характеристик соціальний педагог може використовувати широкий спектр діагностичних методик: соціально-психологічних, психологічних, соціологічних, педагогічних, медичних.