Класи імуноглобулінів та їх характеристика

Поділ імуноглобулінів на класи базується на їх відмінності в розмірах Н-ланцюгів, амінокислотній послідовності їх константних доменів, вмісті вуглеводів, положенні та кількості S-S-зв’язків та тенденції до полімеризації. У ссавців вивчені 5 класів імуноглобулінів: IgM, IgG, IgA, IgЕ, IgD. Вони також мають відмінності за антигенною специфічністю, як вже було вказано вище.

На основі відмінностей в хімічній будові Н-ланцюгів в межах класу виділяють підкласи. IgG поділяють на 4 підкласи. Для них характерний різний вміст S-S-зв’язків, що сполучають поліпептидні ланцюги, та різний їх нахил. Для IgA виділяють 2 підкласи, які не тільки відрізняються ступенем полімерності (мономери – підклас І, димери – підклас ІІ), але й розташуванням легких та важких ланцюгів один відносно другого. IgM можуть існувати у формі мономерів, які, як правило, є мембранозв’язаними Ig-рецепторами лімфоцитів, або у формі пентамерів – вільноциркулюючих у крові антитіл. Деякі автори на базі цього виділяють 2 підкласи IgM. Усього розрізняють дев’ять варіацій Н-ланцюга. Для IgG виділяють 4 ізотипи: G1, G2, G3, G4; для IgА – 2: А1 та А2; інші мають по одній ізотиповій формі.

Усі імуноглобуліни, за винятком імуноглобулінів А та М, присутні в сироватці крові у вигляді мономерів. Імуноглобулін М зазвичай утворює пентамери, а імуноглобулін А – димери, або високоолігомерні форми (до 5). Полімерні імуноглобуліни А та М містять невеликий кислий пептид – J-ланцюг (“joining chain” – з’єднуючий ланцюг), який, ймовірно, стабілізує полімерну структуру. Крім того, імуноглобулін А, що секретується слизовими оболонками, містить невеликий глікопротеїн – секреторний компонент, завдяки чому цей вид антитіл характеризується більш високою в’язкістю і здатний взаємодіяти з мукоїдами слизових оболонок.

Таблиця 1

Властивості людських імуноглобулінів

Примітка: Кількісний прояв тієї чи іншої властивості в даному випадку подано в умовних позначеннях: “-“ – відсутність; “+” – небагато; “++” – більше, ніж “+”; “+++” – більше, ніж “++” тощо.

Легкі ланцюги імуноглобулінів, як вже було відзначено раніше, бувають тільки 2 типів (λ та κ) та є загальними для всіх класів антитіл (ізотипи). Ці відмінності належать як до N-кінцевих угрупувань L-ланцюгів, так і до константних їх ділянок. Кожна з ізотипічних форм (λ або κ) може з’єднуватися з будь-яким ізотипом важких ланцюгів. У кожній молекулі імуноглобуліна одночасно існують тільки ідентичні L-ланцюги (λ або κ) за винятком штучно створенних молекул. Таким чином, для кожного класу імуноглобулінів можуть існувати 2 типи молекул IgG_κ або IgG_λ, IgM_κ або IgM_λ тощо.

Важкі ланцюги імуноглобулінів, як вже вказувалось вище, містять суттєві відмінності в С₁-, С₂-, С₃-доменах (а іноді і в С₄-домені). Вони є ізотипами, позначаються грецькими буквами γ, μ, α, ε, δ та зумовлюють належність до того чи іншого класу (G, M, A, E, D відповідно). Виходячи з цього, домени константної ділянки часто позначають як С_γ1, С_γ2, С_γ3 або С_α1, С_α2, С_α3 тощо.

Імуноглобуліни різних класів характеризуються загальною будовою, хоча, крім різниць в амінокислотній послідовності, вони відрізняються: 1) за кількістю доменів та довжиною Н-ланцюга поліпептиду; 2) за кількістю та розташуванням дисульфідних зв’язків, 3) за типом і розташуванням олігосахаридних ланцюгів, зв’язаних з важкими ланцюгами поліпептидів; 4) за кількістю чотириланцюгових мономерів у полімерній молекулі. Крім того, у межах окремих класів виділяють підкласи та підтипи, які відрізняються своєю здатністю зв’язувати комплемент. Так, у IgG є чотири підкласи, які різною мірою здатні активувати комплемент.

Імуноглобуліни М,як у філогенетичному, так і в онтогенетичному відношенні, є найбільш давніми. Серед інших класів імуноглобулінів вони є найбільш ранніми і з’являються ще у риб. В онтогенезі вони також утворюються першими: у плода та новонароджених синтезуються в основному імуноглобуліни М. Вони першими з’являються при первинній імунній відповіді, і тільки через декілька днів біосинтез переключається на вироблення імуноглобулінів G, A та інших.

За структурою IgМ є пентамерами і мають зірчастоподібну форму завдяки з’єднанню 5 мономерів дисульфідними зв’язками між цистеїновими залишками важких ланцюгів та J-поліпептидом. Деякі вчені вважають, що, зв’язуючи два мономери, J-поліпептид модифікує їх конформацію таким чином, що вони стають здатними поєднуватися додатковими зв’язками з іншими мономерами. Можливо, J-поліпептид поєднує перший та п’ятий мономери як застібка. Маса мономера складає 180 кД (7S), Н-ланцюги мають по 5 доменів: 1 – V-домен, 4 – С-доменів. Маса пентамера – 900 кД (19S). Така молекула має 10 паратопів, але з антигенами зв'язується не більше 5-8 внаслідок просторових обмежень. Зв’язана з антигеном молекула нагадує краба або віденьський столик із гнутими ніжками.

Окрім пентамерних форм зустрічаються мономерні форми IgМ (8S). Їх називають мембранозв’язаними або мембраноасоційованими. Вони мають додаткову гідрофобну ділянку на кінці Fc-фрагмента, що занурює їх у цитоплазматичну мембрану клітин, для яких мономерні IgМ є специфічними рецепторами. Найбільш часто вони виявляються у В-лімфоцитів і беруть участь у розпізнаванні антигенів.

Рис. 6 Пентамерна будова імуноглобуліна М

У звיязку з полімерною структурою вільноциркулюючих у крові IgМ та наявністю множинних паратопів вони легко викликають аглютинацію, лізис та опсонізацію бактеріальних клітин, а також гемоліз еритроцитів. Особливо ефективні IgМ при елімінації корпускулярних антигенів. Можуть аглютинувати крупні віруси. Більша частина IgМ знаходиться в крові, лімфі та секретах, але практично не виявляється в тканинах та закритих порожнинах. Бактерицидність сироватки крові людини, особливо у відношені ентеробактерій, значною мірою залежить від цього класу імуноглобулінів. Оскільки IgМ не проходять крізь плацентарний бар’єр, новонароджені практично не захищені від кишкових інфекцій. Виявлення IgМ у плодних водах вагітних жінок може свідчити про травми плаценти, плодного мішка та наявність вутрішньоматкової інфекції.

В організмі людини в низьких титрах зустрічаються так звані “нормальні” антитіла. Це антитіла до ізоантигенів груп крові АВ0, до флагеліну та О-антигенів сальмонел тифу, WR-антигену збудника сифілісу, антигенів чумної палички тощо. Вони є у крові, навіть якщо людина не перенесла ці захворювання. Більшість таких “нормальних” антитіл є імуноглобулінами М.

До IgМ належить також ревматоїдний фактор. Він являє собою аутоантитіла класу М до Fc-фрагментів IgG, які, у свою чергу, виникають у відповідь на антигени піогенних стрептококів або вірусів. Таким чином, виникає ланцюг послідовних реакцій: антигени – антитіла (IgG) – антитіла проти IgG (IgМ), завдяки чому при ревматизмі утворюються імунні комплекси (ЦІК – циркулюючі імунні комплекси). Останні можуть приваблювати різні ефекторні імунокомпетентні клітини, активувати компоненти комплемента, що відіграє важливу роль в патогенезі захворювання. Тому при ревматоїдному артриті у хворих підвищений вміст IgМ, а також циркулюючих імунних комплексів. ЦІК осідають у судинах, суглобах, нирках, тканинах серця тощо. Внаслідок цього розвиваються васкуліти, артрити, гломерулонефрит та ревматоїдний ендокардит.

Холодові аглютинини – це теж специфічні IgМ, які викликають злипання еритроцитів (гемаглютинацію) при температурі повітря нижче 4°С (холодова алергія).

У ссавців IgМ синтезуються переважно плазмоцитами лімфовузлів та селезінки, а у кролів ще й в апендиксі. Синтез IgМ не постійний і залежить від ступеня корпускулярності антигенів. Одні антигени стабільно індукують синтез IgМ, інші через деякий час потребують переключення синтезу IgМ на синтез антитіл інших класів.

Кількість IgМ у чоловіків і жінок різна, середні величини їх концентрації у крові – 0,9 і 1,1 г/л відповідно (за даними ВООЗ до 1,5 г/л). Швидкість їх біосинтезу складає 6,9 мг/кг на добу, період напівжиття – 5,1 доби (це час, коли життєздатність зберігається у 50% клітин). У регуляції синтезу IgМ очевидно беруть участь специфічні альбуміни, які утворюються в печінці і здатні знижувати афінність імуноглобулінів цього класу. Імунодепресанти виявляють менш виражений вплив на біосинтез IgМ порівняно з іншими класами антитіл.

Імуноглобуліни G є самими масовими антитілами і складають 70% від імуноглобулінів усіх класів. У крові дорослих людей концентрація IgG дорівнює в середньому 9 – 18 г/л; найбільш оптимальні її значення – 10 – 12 г/л. Швидкість біосинтезу IgG становить 32 мг/кг на добу, період напівжиття IgG – 21 добу. Це найбльш довгоживучі антитіла.

Імуноглобуліни G представлені мономерами, масою 150 кД, мають 1 варіабельний і 3 константних домени. Для них характерна дуже висока стійкість до впливу екстремальних факторів, вони витримують нагрівання при 75 °С протягом 30 хв. При впливі сечовини й екстремальних значень рН дисульфідні зв’язки між поліпептидними ланцюгами можуть розриватися, але після припинення впливу чинника відбувається спонтанна укладка молекули імуноглобуліну. При температурі 4 °С IgG зберігають активність у сироватці протягом декількох років; у ліофільно висушеному стані – вони практично "безсмертні".

Існує 4 підкласи імуноглобулінів G: G1, G2, G3, G4. Вони відрізняються структурою константних доменів, що відображається в різній здатності зв’язувати комплемент. Найкраще це роблять імуноглобуліни G1, кількість яких досягає 70% серед всіх імуноглобулінів G, трохи гірше – імуноглобуліни G2 і G3; імуноглобуліни G4 не зв'язують комплемент зовсім. Залежно від міри зв’язування комплемента IgG мають різну здатність брати участь в реакціях лізису і фагоцитозу.

Біологічні властивості імуноглобулінів G найбільш різноманітні. Вони викликають нейтралізацію токсинів і вірусів, мають високу афінність, яка в 100 –1000 разів вища, ніж у IgМ та інших класів. IgG здатні аглютинувати бактерії та інші антигени, виявляють бактерицидну дію, викликають опсонізацію корпускулярних та преципітацію розчинних антигенів, підвищують фагоцитуючу активність гранулоцитів, кілерних клітин. IgG здатні зв’язуватися своїм Fc-фрагментом з макрофагами, нейтрофілами, тканинними базофілами морських свинок, лімфоцитами, тромбоцитами та іншими клітинами, що свідчить про можливі додаткові ефекторні механізми їх дії.

Оскільки IgG єдині проходять через плаценту, то саме вони забезпечують імунітет плоду та новонароджених проти більшості мікроорганізмів: правця, дифтерії, скарлатини, кору, паратифу, грипу та інших вірусних інфекцій. Велика кількість IgG всмоктується в кишечнику немовлят з молозива при грудному вигодовуванні. У новонароджених імуноглобуліни G становлять 80% від норми, потім їх концентрація знижується до 30-40% (у 3-4 місячних малюків), а до кінця першого року життя незначно підвищується (до 50-70%). Максимальної кількості IgG досягають у віці 7-8 років.

IgG легко розповсюджуються у тканинній рідині, де їх концентрація перебільшує інші ізотипи антитіл. Це, очевидно, пов’язане з їх невеликою молекулярною масою та мономерним станом. Завдяки двом антигензв’язуючим центрам, імуноглобуліни G утворюють з полівалентними антигенами сітчасту структуру.

Підвищення концентрації імуноглобулінів G спостерігається при інфекційних хворобах печінки та будь-яких інфекційних процесах: кишковій, стафілококовій, стрептококовій інфекціях, аутоімунних захворюваннях, гіперглобулінеміях, IgG-продукованій мієломі тощо. Дефіцит імуноглобулінів G відзначено у немовлят, при деяких спадкових захворюваннях, лімфоїдних неоплазіях, імунодефіцитних станах та може бути результатом тривалого хронічного процесу внаслідок виснаження імунної системи.

Імуноглобуліни А представлені двома основними групами: сироваткові (IgА) і секреторні (sIgA). Серед імуноглобулінів класу А зустрічаються мономерні, димерні, а іноді і пентамерні форми. За специфічністю важких ланцюгів та за способом їх з’єднання з легкими ланцюгами IgA поділяють на два підкласи – А1 і А2.

Сироваткові IgA належать до підкласу А1 і можуть зустрічатися в мономерній (80%) і димерній (20%) формах. IgA мають 1 варіабельний і 3 константних домени, маса мономера становить 160-170 кД, димера – 380 кД.

Функції сироваткових імуноглобулінів А досить обмежені. Відомо, що вони виявляють гемолітичну активність і беруть участь у розвитку імунних конфліктів при переливанні крові. Завдяки тому, що через плаценту вони не проходять, конфлікт між кров’ю матері і плоду не спостерігається. Деякі автори вказують на можливість бактерицидної дії імуноглобулінів А. Крім того, вони здатні нейтралізувати токсини та аглютинувати деякі бактерії і віруси. Їх концентрація в крові близько 2 г/л, але може коливатися в межах 1,5-4 г/л.

Секреторні імуноглобуліни А належать до підкласу А2 і мають незвичну будову мономерної молекули. Легкі ланцюги розташовані поряд один з одним та з’єднані дисульфідним зв’язком. Цей дипептид, у свою чергу, лежить в центральній частині молекули, а по периферії він оточений поліпептидами важких ланцюгів, які між собою з’єднуються на ділянці Fc-фрагментів (рис. 4.7.). У поєднані двух мономерних молекул імуноглобулінів важливу роль відіграють J-поліпептид (joining chain, 15-18 кД) і так званий секреторний компонент (Sc). Останній представлений глікопротеїном з масою 70 – 71 кД. Формування повного димера sIgA з приєднанням Sc відбувається в плазматичній мембрані епітеліальних клітин, через які проходить ще не зв’язаний із секреторним компонентом димер.

Функції секреторних імуноглобулінів А виражені значно сильніше. Вони мають високу бактерицидну активність: у відношенні E. coli ‑ у 8 разів більшу, ніж в IgМ, і в 25 разів більшу, ніж у IgG. Секреторному IgА належить провідна роль у захисті проти вірусних інфекцій.

А. М. Безрєдка вказував на наявність автономної імунної системи верхніх дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту, сечостатевої системи завдяки наявності на слизуватому епітелії секреторних імуноглобулінів А.

Рис. 7. Дімерна структура секреторногоIgA

Позначення: -S-S- – дисульфідні зв’язки, J – зв’язуючий поліпептид,

Sc - секреторну компонент.

С аме вони відповідають за стійкість організму проти стафілококів, стрептококів, аденовірусів, вірусів грипу у перші дні інфекції.Це, очевидно, відбувається за рахунок постійної антигенної стимуляції антитілоутворюючих клітин мікроорганізмами мікрофлори, які присутні на слизуватому епітелію. Концентрація sIgА в молозиві – 16 г/л, у грудному молоці – 1 г/л, завдяки чому при грудному вигодовуванні слизова оболонка кишечника дитини вкривається шаром sIgА, що захищає її від кишкових захворювань. У грудному молоці виявляються антитіла проти ентеробактерій, стафілококів, стрептококів, вірусів.

Період напівжиття IgА становить 5,8 доби, швидкість біосинтезу – 30 мг/кг ваги в день. Вміст IgА у сироватці досягає нормальних значень до 10 років. Сироваткові IgА синтезуються плазмоцитами кісткового мозку, лімфовузлів та селезінки, а sIgА – плазмоцитами секреторних залоз.

Дефіцит імуноглобулінів А може бути зв’язаний з аутоімунними захворюваннями і появою аутоантитіл проти імуноглобулінів А, а також спостерігається при кишкових захворюваннях, хронічних катарах верхніх дихальних шляхів, при видаленні тимуса і лімфоїдних пухлинах.

Підвищена концентрація імуноглобулінів А спостерігається при цирозі печінки, сифілісі, хронічному бронхіті, пневмонії, поліклональній гіперглобулінемії.

Імуноглобуліни Е.Спочатку IgЕ називали реагінами, тому що вони з’являлися у крові при високій реактивності організму, тобто при алергіях. У 1966 р. К. Ішизака показав, що реагіни являють собою окремий клас імуноглобулінів.

Вони відрізняються термолабільністю, інактивуються при температурі 55 °С упродовж 30 хв.. IgЕ відрізняються більш високим вмістом вуглеводів, являють собою мономери: мають 1 варіабельний і 4 константних домени, останній константний домен бере участь у фіксації IgЕ на мембранах тучних клітин і тканинних базофілів. Це є основою для алергічної реакції. При першому попаданні антигену-алергену в організм синтезуються імуноглобуліни Е і мігрують у тканини, де завдяки додатковій гідрофобній хвостовій ділянці вбудовуються в мембрани тучних клітин або базофілів. При повторному введенні алергенів відбувається їх взаємодія з уже фіксованими на клітинах IgЕ, у результаті чого клітини руйнуються і з них виділяються вазоактивні аміни – гістамін, брадикінін, серотонін та інші. Вони визначають симптомокомплекс алергічних реакцій негайного типу (гуморальних). Гістамін і серотонін викликають підвищення проникності судин, що сприяє виведенню з тканин імунних комплексів, але при цьому розвивається запальна реакція.

Імуноглобуліни Е не проходять через плаценту, не зв’язуються з комплементом і не виявляють властивостей, характерних для імуноглобулінів M, G, A. Велика концентрація їх спостерігається у виділеннях з носа, слізній рідині, ексудатах бронхів, сечостатевих шляхів, поті. У крові концентрація IgЕ дорівнює приблизно 0,025 мг/л, період напівжиття – 2,3 доби, швидкість біосинтезу – 0,2 мг/кг ваги в день.

У цілому концентрація імуноглобулінів Е коливається в досить великому інтервалі у різних осіб. Середня кількість досягає 0,01-0,03 мг/л, але може зростати при алергічних захворюваннях: бронхіальній астмі, полінозах, екземах, контактних дерматитах, внаслідок рецидивів інфекційного процесу.

Оскільки період напівжиття IgЕ не дуже великий і більшість реагінів руйнується протягом 5 діб, американські вчені пропонують для алергіків так звану «ротаційну дієту», відповідно до якої будь-який продукт, що може викликати алергію, слід вживати не частіше, ніж раз у 5-6 діб.

Дуже подібні до імуноглобулінів Е «блокуючі» антитіла (неповні), що мають 1 активний центр і виникають в організмі при парентеральному введенні алергенів. Вони використовується при лікуванні алергії методом десенсибілізації. Блокуючі антитіла не здатні викликати агрегацію алергенів, але нейтралізують їх.

Імуноглобуліни D.Імуноглобуліни цього класу найменше вивчені. Уперше вони були виявлені у вигляді мієломного білка при хворобі Бенс-Джонса.

Як і мономерні IgM, імуноглобуліни D можуть виступати в ролі рецепторів В-лімфоцитів і мають важливе значення у їх дозріванні і диференціюванні. При відсутності IgD розвивається імунологічна толерантність. За структурою IgD являють собою мономери з масою 160-180 кД і містять 12-15% вуглеводів. Щодо білків Бенс-Джонса, то вони складаються з двох легких ланцюгів, але за складом константних доменів належать до цього класу.

IgD не зв’язують комплемент, не проходять крізь плацентарний бар’єр і не взаємодіють з тканинами. Швидкість їх біосинтезу становить 0,4 мг/кг ваги в день, період напівжиття ‑–2,8 доби. 75% IgD міститься у сироватці крові, вони виявляються також у спиномозковій рідині. Синтезуються імуноглобуліни цього класу у лімфовузлах, селезінці та кістковому мозку.

Концентрація IgD може коливатися, середні її показники досягають 10-30 мг/л. У 10% здорових людей імуноглобуліни D у крові відсутні. Їх кількість підвищується при мієломній хворобі (у сотні разів), хронічних запальних процесах, вагітності, застосуванні контрацептивів, при аутоімунних захворюваннях щитовидної залози (являють собою аутоантитіла).

Динаміка утворення антитіл

Антитіла утворюються плазмоцитами лімфовузлів, селезінки, а також лімфоїдних фолікулів підслизових оболонок. Це відбувається таким чином: під впливом антигену селекціонується В-лімфоцит, на поверхні якого є імуноглобулінові рецептори специфічні до даного антигену. Відібраний В-лімфоцит активується, починає ділитися (явище бласттрансформації) і внаслідок 3-6 мітозів з нього утворюється клон сенсибілізованих плазмоцитів, які здатні синтезувати антитіла. Їх синтез відбувається на шорсткому ендоплазматичному ретикулюмі (ЕПР), після чого мономерні ланцюги мігрують усередину ЕПР, де і відбувається укладка тетрапептидів. Вони можуть накопичуватися в цистернах апарата Гольджі і потім транспортуватися до цитоплазматичної мембрани, звідкіля відбувається їх виділення. Один плазмоцит протягом години може синтезувати 107 молекул антитіл.

Клас синтезованого антитіла залежить здебільшого від носія (шлеппера), ніж від епітопа. Так, динітрофенол, кон’югований з бичачим сироватковим альбуміном (як шлепером) індукує синтез IgG, з еритроцитами бика – IgМ, з екстрактами тканин аскарид – IgЕ. Але при цьому антитіла різних класів будуть мати однакову специфічність паратопів.

Рівень синтезу антитіл змінюється відповідно до стадій інфекційного процесу, проникнення антигенів у тканини та персистенції їх там довгий час. Причому крива накопичення імуноглобулінів у крові буде мати різний характер при первинній та вторинній імунній відповіді. У динаміці утворення антитіл виділяють чотири основні фази: індуктивну, продуктивну, стаціонарну та фазу зниження продукції антитіл.

Індуктивна фаза (лаг-фаза, фаза спокою або латентна) триває від початку антигенної стимуляції до початку продукції антитіл. Зазвичай її тривалість становить 1 – 3 дні. Цей час необхідний для розпізнавання і перетравлення антигену клітинами імунної системи, для проліферації та диференціювання відібраних клонів лімфоцитів і вироблення перших антитіл. Ця фаза може бути більш-менш тривалою залежно від дози антигену, способу його введення, «вхідних воріт» інфекції, реактивності організму, виду тварини і ряду інших факторів. Ця фаза особливо чутлива до рентгенівського опромінення, порушення обміну речовин, кортизону та інших чинників. Вона більша у немовлят і людей з депресією імунної системи.

Продуктивна фаза (фаза зростаючих титрів антитіл, лог-фаза чи експоненціальна) триває 2-7 діб (іноді більше) від появи перших антитіл до їх максимального титру. При первинній імунній відповіді першими синтезуються IgМ, а через 2-3 доби синтез послідовно переключається на IgG та антитіла інших класів. Максимальної кількості IgМ досягають на 4-6 добу від початку антигенної стимуляції, після чого їх концентрація дещо знижується. На зміну їм починають з’являтися IgG. Їх синтез продовжується значно більший час. Очевидно, IgМ здійснюють запуск цілої низки біосинтетичних реакцій, що викликає індукцію синтеза імуноглобулінів інших класів. Так, при введенні в організм антигену в комплексі з IgМ спостерігається підвищення рівня інших антитіл (позитивний зворотний зв’язок), а введення антигену в комплексі з IgG блокує синтез антитіл інших класів (негативний зворотний зв’язок). Біосинтез антитіл на продуктивній стадії може бути пригнічений Т-супресорами, які виробляють специфічні цитокіни.

На цій стадії організм особливо чутливий до дефіциту білкового харчування, а також вітамінів: А, групи В, К, фолієвої кислоти тощо. У цілому продуктивна фаза триває недовго, декілька діб, після чого настає стаціонарна фаза.

Стаціонарна фаза (фаза стабілізації рівня антитіл) характеризується досить постійною концентрацією антитіл, що може спостерігатися протягом декількох днів чи тижнів. Вона може бути подовжена за рахунок кон’югації антигену з ад’ювантами (квасцями, фосфатом кальцію, гідроокисом алюмінію, мінеральною олією), що сприяє депонуванню антигена в тканинах і підвищенню часу персистування антигенів в організмі.

Тривалість цієї фази залежить від переважаючого класу синтезованих антитіл, виду імунізованої тварини, а також від дози антигену і його природи. Корпускулярні антигени сприяють розвитку більш тривалої стаціонарної фази, ніж розчинні. Чим більше антиген буде мати епітопів, тим більш поліклональною буде імунна відповідь і довшою стаціонарна фаза.