Визначити форми занедбаності дітей як основи важковиховуваності

Вона може фігурувати в різних формах, маючи

різні причини, наслідки і форму скарги.

I форма – несформованість елементів і навичок навчальної діяльності.

Причина: індивідуальні особливості інтелектуального розвитку.

Наслідок: погана успішність.

Форма скарги: погана успішність по всіх предметах, погана пам'ять,

неуважність, непевність, мовчання на уроках; «двійки» за письмові роботи

(по усним - краще), острах відповідати; тривожність, занижена

самооцінка, пасивність, песимізм, розчарування в школі, прогули.

II форма - несформованість мотивації навчання; спрямованість на інші

нешкільні (не відповідному віку) види діяльності

Причина: інфантилізм виховання; гіперопіка; несприятливі фактори, що

зруйнували позитивну мотивацію (міжособистісні відносини, неадекватна

оцінка навчальної діяльності).

Наслідок: погана успішність і поведінка на фоні достатнього рівня

пізнавальних можливостей.

Форма скарги: тривога з приводу індивідуальних особистісних якостей:

повільності, інертності, неорганізованості, стомлюваності,

некомунікабельності, егоїстичності, забіяцтві, агресивності,

озлобленості, жорстокості; облудності.

III форма – нездатність довільної регуляції уваги, навчальної

діяльності.

Причина: особливості сімейного виховання (спотворююча або домінуюча

гіперпротекція), той же тип виховання в дитячому саду і початковій

школі.

Наслідок: неорганізованість, неуважність, залежність, відомість,

порушення спілкування, слабка успішність.

Форма скарги: тривога з приводу особливостей поводження, навчальної

діяльності і спілкування дитини з однолітками і дорослими:

нетовариськість, замкнутість, відсутність друзів; погані відносини з

вчителями і між дітьми в родині; тяга до «поганих дітей» /12/.

Таким чином, форми вираження педагогічної занедбаності теж різні: це

може бути відсутність навчальної мотивації, несформованість елементів

навчальної чи діяльності відсутність довільної регуляції пізнавальними

процесами до кінця молодшому шкільного, початку підліткового віку, але

всі три форми приводять до поганого засвоєння шкільної програми,

пробілам у знаннях. Вони виражаються різним ступенем педагогічної

занедбаності.

(http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=39494&pg=3)

Проаналізувати шляхи та форми попередження важковиховуваності

ПРОСВІТНИЦЬКА ТА ПРОФІЛАКТИЧНА РОБОТА

Профілактику адиктивної поведінки (поведінки, обтяженої залежністю- зловживанням алкоголю, тютюнопалінням та ін.) необхідно починати з молодших класів. Такі методи, як бесіда, рольова гра, анкетне опитування, вправи на розвиток емпатійних здібностей, адекватного оцінного ставлення до героїв повчальних історій та орієнтації на здоровий спосіб життя закріплюють навички позитивної соціальної адаптації дитини, особливо коли робота пролонгована в середніх та старших класах. Діти вчаться не перейматися атрибутикою дорослості: вживанням алкогольних напоїв, палінням, в деяких випадках нейтралізується вплив негативних референтних груп та неблагополучних сімей.

Сім'я — основний інститут виховання дітей. Зразки поведінки діти переймають від своїх батьків, але ж батьки визначають і норми оцінювання поведінки. Зрозуміло, чому діти часто живуть у «королівстві кривих дзеркал», яке пронизане подвійною, а то й потрійною мораллю. Діти часто грають ролі своїх батьків, тому дуже важливо запобігти закріпленню дезадаптивних форм поведінки дитини шляхом психокорекційної та консультативної роботи не тільки з дітьми, а й з батьками.

Форми просвітницької, профілактичної, корекційної роботи з батьками учнів різноманітні: лекції, рольові ігри, тренінги, практикуми, міні-тести. Тренінги батьківської ефективності, на яких батькам випадає нагода дізнатись про скла­дові батьківської любові, першооснови сімейного виховання, де вони мають змогу розв'язувати психологічні завдання з метою уникнення сімейних конфліктів та засвоїти алгоритми адекватних поведінкових реакцій на вчинки дітей, поліпшують атмосферу сімейного спілкування. -

Найважливіше, чого може досягти психолог у роботі з батьками, — розуміння й усвідомлення ними власних недоліків і зацікавленості в їх подоланні. Індивідуальна консультаційна та корекцій-на робота з батьками девіантних підлітків передбачає коректно, без втручання в сімейні справи, долати батьківську імпульсивність та інші вади для поліпшення міжособистісних стосунків у сім'ї, запобігання делінквентній поведінці дітей.

Одне з головних завдань психолога — досягнення позитивних результатів профілактики, корекції девіантної поведінки учнів, здійснення психологічної підтримки вчителя, адже часто він, не бажаючи того, провокує відхилення в поведінці дитини.

Діяльність педагога накладає відбиток на його особистість. Для роботи вчителя характерне явище професійної деформації. Негативні її прояви: нервові та серцево-судинні захворювання, звичка до менторства, бажання всіх повчати, звуження кругозору до рівня інтересу вихованців, усталені стереотипи ставлення до учнів, особливо негативне ставлення до «незручних» — девіантних — школярів.

Важковиховувані учні стають об'єктами безкінечних повчань. Взаємне неприйняття позицій вихователя та вихованця, прірва нерозуміння по­роджують конфлікти, а інколи є однією з причин соціальної дезадаптації.

Завдання психолога — знизити рівень професійної деформації, гуманізувати, зробити більш гармонійними взаємини вихователя та вихованців. Допомогти в розв'язанні цієї проблеми можуть тренінги педагогічної ефективності, які дають змогу осягнути сутність педагогічної рефлексії, розвивати емпатію вчителя, сприяють оволодінню методами вирішення завдань для практичної роботи із самовдосконалення особистості, вправами на розвиток умінь аналізувати взаємини з учнями та прийомами самопізнання й психологічного захисту.

Психокорекційна індивідуальна робота з учителем необхідна тоді, коли саме він може відіграти головну роль у перевихованні, або ж коли він є першопричиною девіантної поведінки учня (наприклад, низька якість викладання, нерозуміння дитини, неприязнь до учня, негативна оцінка не вчинку, а особистості дитини загалом, організація негативної оцінки учня класом, недовіра до учня, авторитаризм, формалізм). Завоювання довіри де­віантних підлітків педагоги інколи вважають непотрібним.

У процесі індивідуальних психологічних консультацій психологу вдається долати неприязнь між учнем і вчителем. Навчання учня покращується, спілкування вчителя й учня набуває ознак доброзичливості, взаєморозуміння, і навіть досягається захоплення учня вчителем. Усього лише в період адаптації вчитель був надто суворим і вимогливим. Вчасне, а головне — «непомітне»

втручання психолога створює ситуацію, яка зумовила потребу в діловому, а потім і в особистому спілкуванні, а вимоги вчителя стали доступними, обґрунтованими, справедливими, послідовними, принциповими.

(http://alkema0213.blogspot.com/2013/02/blog-post_27.html)