Важковиховуваність - причини, наслідки, шляхи подолання

Усе частіше у педагогіці використовуються терміни, якими позначають соціально дезадаптованих дітей – „важковиховувані”, „педагогічно занедбані”, „схильні до правопорушень”, „соціально занедбані” – і традиційно пов’язують з кризовим підлітковим віком. Педагогічний словник тлумачить „важковиховуваність” як „свідомий або несвідомий спротив дитини цілеспрямованому педагогічному впливу, викликаний найрізноманітнішими причинами, включаючи педагогічні прорахунки вихователів, батьків, дефекти психічного і соціального розвитку, особливості характеру, інші особистісні характеристики учнів, вихованців, що ускладнюють соціальну адаптацію, засвоєння навчальних предметів та соціальних ролей”. Незважаючи на те, що детермінанти відхилень у розвитку особистості та її поведінці багатоаспектні, причини виникнення такого явища коріняться вже у періоді дошкільного дитинства. Так, видатний український педагог В. Сухомлинський наголошував: „Важкою дитина стає саме в цьому віці – від року до семи-восьми років”. Психологи наголошують, що педагогічна занедбаність, яка виникла у дошкільний період на поведінковому рівні, набуває новоутворень дидактичного рівня у молодшому шкільному віці, переходить у соціально-педагогічну у підлітків (Р.В. Овчарова).

                Науковці одностайно стверджують: у дитинстві закладається фундамент особистості – формуються її основні мотиваційні, інструментальні та стильові риси, первинні етичні поняття та категорії, здатність бачити прекрасне навколо себе. У свідомості дитини виникає розуміння власних можливостей та свого місця в системі суспільних відносин. Дитина поступово входить в суспільне середовище, формується як особистість, яка постійно розвивається. Перетворення людського індивіда на особистість відбувається у процесі соціалізації. Соціалізація, таким чином, є процесом входження дитини в соціальне середовище, що включає в себе засвоєння мови, норм і правил поведінки, моральних цінностей – тобто всього того, що складає культуру суспільства. Соціалізацію проходять усі діти, починаючи з самого народження, набуваючи певної системи знань та уявлень про соціальний світ, засвоюючи норми і правила поведінки у суспільстві, оволодіваючи певними уміннями і соціальними навичками, культурою свого народу.

Поняття „важковиховуваність” сьогодні використовується достатньо часто, разом з тим, ця проблема не є суто дитячою. Вона виникла на основі труднощів у стосунках батьків та педагогів з дітьми, а також внаслідок конфліктів між дитячими потребами і можливостями їх задоволення, отож містить у собі три елемента: вихователя, дитину та їхню взаємодію. Розв’язуючи ці протиріччя, дорослі часто знімають з себе відповідальність за соціалізацію і виховання дитини і перекладають її на плечі іншого – на дитину та її оточення. Отож, педагоги звинувачують родину, а батьки – освітній заклад. Натомість підґрунтя важковиховуваності, як вважав В. Сухомлинський, криється у вихованні, в умовах, у яких дитина зростає в роки раннього дитинства: „Якщо дитина стала важкою, якщо все, що посильне іншим людям їй непосильне, то це означає, що у дитинстві вона не дістала для свого розвитку від людей, які її оточують, того, що повинна була дістати”

Поняття «важкий» почало використовуватися вже у другій по-ловині XIX ст. у працях дослідників О. Зака, Д. Дріля, П. Каптєрєва, П. Лесгафта, П. Люблінського, І. Сікорського. «Важкими» вважали-ся діти, котрі не усвідомлювали своїх негативних вчинків, були жор-стокі та байдужі до страждань оточуючих, в ранньому віці ставали на злочинний шлях. Тому поняття «важка дитина» та «малолітній злочинець» ними ототожнювалися.

Термін «важковиховуваність» увійшов в науку в 30-ті роки ХХ століття і спочатку означав лише «несприйнятливість та опір» ви-хованця педагогічній дії. У загальному розумінні до важковиховува-них відносили фізично здорових дітей, у поведінці яких спостеріга-лися неорганізованість, недисциплінованість, правопорушення.

Зараз дослідники під важковиховуваністю розуміють педагогіч-ну занедбаність такого рівня, при якому подальший соціальний роз-виток неповнолітнього відбувається таким чином, що створюються внутрішні передумови для деформованого сприйняття ним соціаль-них норм, виникає потреба зберегти негативне в своєму духовному світі всупереч соціально-педагогічним впливам. Тобто, важко-виховуваність – це не просто несприйнятливість до позитивного соціального досвіду чи нездатність його засвоювати. Важковихо-вуваність – це стійке небажання засвоювати соціально-педагогічні впливи і адекватно на них реагувати.

Безумовно, утруднення в оволодінні соціальним досвідом спо-стерігаються в неповнолітнього вже в ранньому дитинстві, в сім’ї, в дошкільному закладі, однак особливо гостро вони відчутні в під-літковому та юнацькому віці. Можна стверджувати, що важкови-ховуваність притаманна індивідам будь-якого віку, але як гостра психолого-педагогічна проблема вона наявна у молоді, яка навча-ється, особливо підлітків.

Важковиховуваність можуть викликати різні причини, у т.ч. про-рахунки вихователів, батьків, відхилення від психічного та соціаль-ного розвитку, особливості характеру, інші особистісні характерис-тики вихованців, що утруднюють соціальну адаптацію, засвоєння соціальних ролей. У ряді досліджень [2; 10] широко застосовується поняття «важковиховуваність» при пояснкнні такої міри відхилен-ня від соціальних норм у внутрішній позиції дитини, при якій мають місце порушення моральної норми та правил співіснування людей. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації наближеного рівня відхилень у поведінці дитини до норми (на від-міну від правопорушень чи патологій діяльності).

У зарубіжній літературі часто поряд із поняттям «важковихову-вані» вживають поняття «діти з проблемами». Однак виникнення у підлітків проблем не завжди викликає труднощі при їх розв’язанні та не завжди ускладнює роботу з такими неповнолітніми. Тому не варто розглядати ці поняття як синоніми.

Не можна також ототожнювати поняття «важковиховуваний» і «важконаучуваний». Важконаучуваність – це певна міра низької на-учуваності. Ознаками важконаучуваності неповнолітніх є: не-сформованість основних навчальних умінь; дисгармонія навчальних мотивів; низька навчально-пізнавальна активність; неуспішність на-вчання; шкільна тривожність. Вона може поєднуватися і з важковихо-вуваністю через відсутність об’єктивного підходу до неповнолітніх.

Що ж до важких підлітків, то у ряді досліджень зазначено, що вони не вміють вирішувати свої проблеми соціально прийнятним чином. Тому поняття «важкий підліток» слід використовувати для характеристики неповнолітнього, який особливо болісно переживає кризу перехідного віку. Такі підлітки характеризуються внутріш-німи конфліктами, акцентуаціями характеру, нестійкістю емоційно-вольової сфери. Як засвідчує педагогічна практика, переважну біль-шість учнів вчителі вважають важкими, однак це не значить, що всі вони завжди є важковиховуваними.

Важковиховуваність завжди зумовлюється комплексом причин, поєднанням ряду несприятливих обставин. Причини, що виклика-ють важковиховуваність не діють ізольовано одна від одної. Ніяка окремо взята причина не може фактично бути єдиною.

Серед соціально-економічних умов, які впливають на виникнен-ня важковиховуваності, виділяють такі:

- загально-соціальні (порушення принципів демократії, соціаль-ної справедливості, крах соціальних ілюзій, прояв тенденцій до дегуманізації);

-     економічні (порушення в народному господарстві, плануванні та розподільчих відносинах, незадоволеність потреб молоді в матеріальних благах, засобах дозвілля);

-     соціально-демографічні (перехід до малодітної сім’ї, масове за-лучення жінок до виробництва, відчуження дитини від сім’ї);

-     соціо-технічні (втрати від НТП у вигляді міграції, урбанізації, негативний вплив ЗМІ);-  організаційно-управлінські (несвоєчасність і непослідовність у здійсненні заходів з актуальних молодіжних проблем).

Поряд із соціально-економічними та соціально-політичними на виникнення відхилень у поведінці підлітків впливають психолого-педагогічні фактори: прагнення до самоутвердження, до дорослості, підвищена емоційність, юнацький максималізм, намагання виділи-тися, знайти себе. Якщо ці прагнення не задовольняються в суспіль-ному житті, вони спрямовуються в негативне русло.

Виникнення важковиховуваності спричиняють і складні умови сімейного виховання :

-     батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя;

-     конфліктні ситуації;

-     утриманські настрої членів сім’ї, споживацтво, турбота лише про матеріальне благополуччя сім’ї на шкоду духовному;

-     сім’ї зі зниженим морально-освітнім рівнем батьків;

-     зовні благополучні сім’ї з безвідповідальним ставлення дорос-лих до виховання дітей, зневажливим ставлення до духовного розвитку дитини, безконтрольністю, суперечливістю вимог. Причинами важковиховуваності є також упущення в навчально-виховній роботі школи:

-     недоліки в організації учнівського колективу;

-     вади в організації навчально-виховної роботи в позанавчальний час;

-     незнання чи неврахування педагогами індивідуально-психологічних особливостей учнів;

-     недостатність знання причин важковиховуваності, а тому недо-цільний вибір засобів виховного впливу;

-     недостатня увага до розвитку духовності та моральності учнів;

-     незнання умов сімейного виховання, недиференційований під-хід у роботі з батьками «важких» дітей;

-     відсутність системності у роботі школи з такими дітьми та їх батьками;

-     недостатнє залучення до роботи з учнями і батьками громад-ськості, трудових колективів;

-     відсутність соціальної підготовки колективів шкіл до роботи з важковиховуваними, одноманітність виховних впливів; форма-лізм.

Важковиховуваність може спричинюватися різними нескладни-ми розладами нервової системи, акцентуаціями, ЗПР.

Ці соціально-економічні і соціально-політичні, психолого-педагогічні та медико-біологічні причини виникнення важковихо-вуваності, зазвичай, діють у тісному зв’язку.

Важливе місце при розгляді проблеми важковиховуваності по-сідає діагностика особистості підлітка, котра дозволяє не лише вста-новити причини його поведінки та глибше пізнати сутність його проблем, а й намітити адекватні шляхи профілактичної роботи з ним. Мінімально-необхідна діагностика важковиховуваності під-літка повинна містити дані за такими параметрами:

1.    Критерії опірності підлітка педагогічним впливам:

-     контактність з класним колективом;

-     стосунки з педагогами: доброзичливі / нейтральні / відчужені / ворожі;

-     реакція на педагогічні вимоги: доброзичлива / вибіркова / ней-тральна / ворожа;

-     піддатливість педагогічним впливам: звичайна / суперечлива / опір.

На початковому рівні важковиховуваності позначається безконтрольність дій, на середньому – вихід з поля педагогічного контролю; обтяжена важковиховуваність характеризується бездоглядністю.

2.    Ознаки, що визначають рівень соціально-цінного життєвого досвіду підлітка:

-     досвід спілкування з людьми: широкий / обмежений / вузький;

-     характер спілкування: контакти різносторонні / на обмеженій особистій сфері / стійкий прояв негативних дій;

-     досвід участі у різних видах діяльності: всесторонній / спеціалі-зований / обмежений / слабкий;

-     досвід подолання труднощів: зібраність і цілеспрямованість при зіткненні з труднощами / вимогливість до себе при невдачах / безпорадність / відчай / паніка.

3.    Загальний розвиток особистості: для важких підлітків характерні протиріччя між низьким рівнем розумового розвитку і багатим, хоча й негативним, життєвим досвідом. Через це виникає непра-вильне осмислення дійсності. При обтяженій важковиховуванос-ті переважають мотиви звинувачення всіх і в усьому. Про рівень моральної вихованості свідчить ставлення до діяльності і себе.

4.    Ставлення до своїх недоліків: для цього оцінюється самокри-тичність підлітків і їх самовимогливість.

Рівень самоуправління поведінкою вивчається через викорис-тання тестів і різних завдань. Доцільно використовувати соціо-метричні методики.При вивченні особистості важковиховуваного важливо встано-вити його типологію. Традиційно визначаються 4 типи важковихо-вуваності з характерними для них причинами виникнення та діа-гностичними ознаками:

1.    Педагогічна занедбаність, що виникає як наслідок виховання за типом гіпопротекції (зниженої уваги до дитини). Батьки украй мало цікавляться справами, успіхами, переживаннями підлітка. Такі діти: недоглянуті, неохайні; у них проявляється зманіженість, імпульсивність. Соціальна дезадаптація починається з неуспіхів у навчанні; як результат – негативні емоції, порушення стосун-ків з вчителями, перенесення негативного досвіду спілкування у сім’ї на однолітків. Вони усвідомлюють свої проблеми і готові до змін. При діагностиці достатньо використати бесіду за карткою-схемою, отримана інформація буде правдивою. При використанні тестових завдань необхідна позитивна емоційна стимуляція.

2.    Відхилення у психічній діяльності або опірність педагогічним впливам – зумовлені граничними порушеннями в емоційній та вольовій сферах, акцентуаціями характеру, що при збереженні інтелекту викликає труднощі в навчанні, спілкуванні. Реакція емансипації, угрупування та ін. можуть набувати патологічно-го характеру. Діагностику таких неповнолітніх слід проводити обережно, щоб не ускладнити ситуацію. Корисно спостерігати за емоційно-духовними проявами неповнолітнього під час бесіди, його зовнішнім виглядом, оскільки словесна інформація часто викривлена характеристиками оточуючих.

3.    Ситуативна важковиховуваність зумовлена невмілими виховни-ми діями. У цих дітей яскраво проявляються всі ознаки підліт-кового віку: конфліктність, замкнутість, грубість. Але викликані вони саме необережними вчинками дорослих. Контакт з дитиною встановлюється швидко за умови активного слухання, уникнення оціночних суджень. Тоді дитина сама дає інформацію про себе.

4.    Власне важковиховуваність виникає в результаті виховання за гіперпротекцією, потурання, альтернуючого виховання2. Соці-альному педагогу слід нейтралізувати чи обминути заперечення. (Гіперпротекція – тобто підвищена опіка дитини, позбавлення її самостійності, надмірний контроль за поведінкою. В результаті дитина зростає безвільною, у всьому залежить від впливу навколишнього мікросередовища або від лідера, більш активного, ніж вона сама).

5. Альтернуюче виховання – нестійке емоційне ставлення з боку батьків, особливо матері. Похвала або докір залежать від настрою батьків.

(http://dnepschool.ucoz.ru/publ/metodichna_robota/vazhkovikhovuvanist_prichini_naslidki_shhljakhi_podolannja/2-1-0-14)

Причини важковиховуваності підлітків

Особливість дитини є складною психо-фізіологічною системою. Оскільки вихованням дітей займаються часто непідготовлені люди, це призводить до помилок, навіть до трагедій, у результаті чого з"являються "важкі", педагогічно-занедбані, важковиховувані діти. Важковиховувані --- категорія осіб, в яких під впливом несприятливих для розвитку соціальних, психолого- педагогічних, медико- біологічних умов з'являється негативне ставлення до навчання, норм поведінки, відбувається зниження або втрата почуття відповідальності за свої вчинки.

Таким особам властиві:

Неправильно сформовані потреби: матеріальні переважають над моральними, більшість матеріальних потреб мають аморальний характер, для їх задоволення важковиховувані особи використовують засоби, які не завжди відповідають нормам моралі.

Прагнення до спілкування з подібними до себе, перебування поза зв"язками з постійними учнівськими колективами.

Нерозвинута потреба пізнання навколишнього світу. Незадовільне навчання, ігнорування методів пізнавальної діяльності.

Спотворені естетичні потреби.

Нерозвинута, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова.

Непослідовність, суперечливість у поглядах і переконаннях.

Брак уявлень про норми поведінки, обмежені почуття відповідальності за свої вчинки.

Обмежені інтелектуальні інтереси, перевага утилітарних інтересів над духовними позбавляє їх перспективи розвитку, інтелектуального і морального вдосконалення.

Приховування своїх вчинків від батьків, учителів та однокласників.

1. Важковиховувані діти, які байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки і дисципліну. Їм властиві: грубощі, брехливість, нечесність.

2. Педагогічно-занедбані діти, які негативно ставляться до навчання й суспільно-корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну й правила поведінки, постійно проявляють негативні моральні якості особистості.

3. Підлітки-правопорушники, які перебувають на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх або направлені до спецшкіл і спеціальних професійних технічних училищ.

4. Неповнолітні злочинці, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми й направлені судом до виправно-трудових колоній.

Першочергове значення для розвитку дитини як соціальної істоти має значення нормативів поведінки. Протягом раннього і дошкільного віку дитина через спілкування з навколишніми його людьми (дорослими, однолітками) засвоює соціальні норми поводження. Засвоєння норм, по-перше, передбачає, що дитина починає розуміти й осмислювати їхнє значення. Засвоєння норм, по-друге, передбачає далі, що у дитини в практиці спілкування з іншими людьми виробляються навички поводження. У навичці подана емоційно пережита спонукальна сила: коли дитина діє, порушуючи звичне поводження, це викликає відчуття дискомфорту. Засвоєння норм, по-третє, передбачає, що дитина переймається визначеним емоційним відношенням до цих норм. Розумове й емоційне відношення до моральних норм, до їхнього виконання розвивається у дитини через спілкування з дорослими. У моральному розвитку, як і у всякому іншому, здійснюється боротьба протилежностей. Від нашого життєвого досвіду найчастіше залишається непомітною можливість безпосереднього спостереження того, які позитивні досягнення особистості, як відбувається боротьба протилежностей і яким чином в особистості виявляються негативні якості і утворення. Негативні утворення --- це так звані асоціативні форми поводження і відповідні риси особистості, також є продуктом її визначеного розвитку і вони потребують спеціального вивчення.

Розвиток дітей у спілкуванні з іншими людьми буде неповним, якщо дитиною не рухає потреби бути визнаною.

Але реалізація цієї потреби може супроводжувати такі негативні утворення,

як:

- неправда- навмисне перекручування істини в корисливих цілях або заздрість- почуття досади, викликане добробутом, успіхом іншого.Повсякденне життя постійно зштовхує дитину з різноманітнимиситуаціями, одні з яких вона легко вирішує відповідно до моральнихнорм поводження, інші ж провокують на порушення правил і неправду.Вони існують об'єктивно: це проблемні ситуації, у якихвідбувається розбіжність моральних норм і імпульсивних бажаньдитини. Психологічно попавши в таку ситуацію, дитина може вирішитиїї в такий спосіб:

1) виконати правило; 2) задовольнити свою потребу і тим самим порушити правило, алене приховувати цього; 3) реалізувавши свою потребу і порушивши правило, сховатиреальний стан справ, щоб уникнути осудження. У дошкільному віці усе частіше самоствердження дитини одержує форми,

що порушують дисципліну. У неоднозначних ситуаціях (ситуаціях

"подвійної мотивації") відбувається сутичка безпосередніх імпульсивних

бажань дітей і вимогами дорослих, тоді дитина порушує правила. Важливим для формування моральних почуттів дітей є уявлення про

позитивні зразки поведінки. Наявність їх дозволяє дитині передбачити

емоційні наслідки вчинку, переживати задоволення відсхвалення своєї поведінки або невдоволення від негативної їїоцінки. Таке передбачення є вирішальним у формуванні моральноїповедінки. Почуття самолюбства, гордощів, власної гідності, соромустають мотиваційними компонентами моральних якостей особистості. Проблеми важковиховуваних дітей криється передусім усоціальній сфері. Ще англійський соціаліст-утопіст Роберт Оуєн(1771-1858) стверджував, що асоціаційна, злочинна поведінкаіндивіда залежить не від нього, а від системи, в якій вінвиховувався. "Знищить обставини, які сприяють створенню злочинниххарактерів, і злочинців більше не буде; замініть їх обставинами,які розраховані на створення звичок порядку, регулярності,стриманості, праці, - і людина буде володіти цими якостями". Негативні чинники, що зумовлюють появу важковиховуваних дітей: 1. Неблагополуччя в сім'ї: неповна сім'я, батьки п'яниці, ведуть амо-

ральний спосіб життя; безвідповідальність батьків за виховання дітей,

їх психолого-педагогічна безграмотність; негативні приклади в моральній поведінці; бракдоброти, сімейного затишку, любові до дітей справжньогобатьківського авторитету; прояви насильства, жорстокості,матеріальні нестатки. 2.Низька педагогічна культура в благополучній сім'ї: батько ймати працюють, освічені, інтелектуально розвинуті, є матеріальнийдостаток, що проявляється у створенні для дітей "парникових" умов,призводить до ослаблення внутрішніх сил особистості, матеріальногоперенасичення, вседозволеності, не сформованості системи самовимогі самоконтролю. 3. Недостатній виховний рівень роботи загальноосвітніхзакладах: проявляється у перевантаженості програм навчальнимматеріалом, який учень не може засвоїти. Це породжує негативізм,опір, намагання "втекти" від навчальної діяльності, почуттявласної неповноцінності, меншовартості порівняно з іншими учнями;прояви негативізму з боку вчителів-вихователів до учнів зморальними вадами; недостатній рівень педагогічної культуривихователів (нетактовність, грубощі, авторитаризм та ін.);ізоляція, відсторонення від цікавих колективних справ тощо. Особливості виховних впливів на дітей з несприятливими рисамихарактеру. Найгостріша і найболючіша проблема сучасної загальноосвітньоїшколи - погіршення дисципліни, зростання негативних проявів уповедінці, правопорушення, злочини. Дослідження доводять, що вбільшості випадків (близько 80%) правопорушення дітей і підлітківніяк не можна назвати несподіваними, оскільки це - закономірнийнаслідок тривалого негативного впливу; передусім сім'ї та школи. Виховання важких дітей - процес досить складний і тривалий,ґрунтується на загальних принципах виховання і виконує відновну,компенсаційну, виправну, стимулюючу функції. У роботі зпедагогічно недбалими дітьми варто використовувати такі принципи: - зв'язок перевиховання з цікавою продуктивною працею; - організації дитячого колективу, який забезпечував бипозитивний вплив на вихованця; - опори на позитивні якості виховуваного й позитивнийсоціальний досвід; - органічного поєднання поваги до вихованців з існуючоюсистемою вимог; - єдності і систематичності педагогічних впливів; - індивідуального підходу до неї; -гуманного, об'єктивного ставлення до дитини у процесі їїперевиховання; -стриманості, розважливості, недопустимості афективноїповедінки педагога. У процесі подолання "моральної хвороби" окремих дітейвиділяють кілька етапів: 1.Діагностичний. Вивчають, аналізують позитивні і негативніфактори виховання, умови що їх зумовили, визначають шляхи і засобинейтралізації негативних тенденцій та актуалізації позитивного вповедінці дитини. Учитель мусить мати детальну характеристикузанедбаного вихованця. 2.Планування і визначення змісту роботи. На цьому етапівихователі які спілкуються з "важким" учнем спільно розробляютьдетальний план перевиховання, визначають місце і роль у цьомупроцесі кожного вихователя. 3. Цілеспрямованої педагогічної діяльності. Передбачаєреалізацію планів щодо конкретної особистості. Це відбувається сзалученням всіх хто може позитивно вплинути на неї (батьків,родичів, однокласників, учителів-вихователів та ін.). Координуєроботу класний керівник, аналізуючи соціально-психологічні зміни уповедінці вихованця, розробляє подальші виховні заходи. У педагогічній практиці трапляються складні випадкисвоєрідного "морального захворювання" дітей. Тому для правильноїроботи з ними проводять педагогічні консиліуми за участюпсихолога, вчителів, батьків дитини, під час яких всебічноаналізують причини, що спричинили труднощі у житті дітей,особливості їх поведінки і накреслюють шляхи та методиперевиховання. Результативність перевиховання залежить від вразливості,пластичності та сили біологічних задатків, від тривалостінегативного досвіду особистості, її готовності до виправлення.Процес перевиховання не однаково впливає на дітей. Найефективнішевиявляється він щодо психологічно податливих дітей. Перевихованняможе бути малоефективним, якщо діти протидіятимуть йому або несприйматимуть його позитивно. Наслідки виховного процесу залежатьвід уміння педагога використати наявну позитивну базу особистості,привити її до активної співпраці над собою. Важливо залучатидитину до корисної діяльності, забезпечити високий темп, емоційнунасиченість життя відповідно до індивідуальних та віковихособливостей. Водночас необхідно налагоджувати доброзичливістосунки дітей з вчителями, батьками, ровесниками. Кожній дитині необхідно допомогти сформувати суспільно ціннімотиви навчання, знайти місце в колективі друзів, і кожнійпотрібно допомогти по-своєму. Головне ж, що потрібно всім дітям, -це увага, зацікавленість у кожному з них. Сприяти розвиткуіндивідуальних особливостей, тактовно, поступово змінюючи те, щозаважає дитині знайти своє місце в житті і своїй сфері інтересів. М.М.Пришвін писав, що "талант до чого-небудь є загальнавластивість майже усіх людей, а поводження у відношенні таланта єсаме особиста справа, і що не талантом одна людина відрізняєтьсявід інших, а поводженням". Мабуть, найбільш почесна і складназадача вчителя - так організувати і направити поводження (у широ-кому змісті слова) дитини, щоб не пропав талант заключений у кожному.

(http://referatfolder.org.ua/content.php?c=psychology&id=1549&s=2)