Що таке право спільної власності?

Право спільної часткової власності. Спільна власність вва­жається частковою, якщо договором або законом не передба­чена спільна сумісна власність на майно. У спільній частковій власності кожному її учаснику належить право на визначену частку (1/2, 2/3, 3/5 і т. ін.) Це є підставою називати такий вид спільної власностіспільною частковою. Кожному співвласнику належить частка у праві на спільне майно.

Специфіка часткової власності як особливого виду спіль­ної власності така:

• по-перше, право кожного співвласника не обмежується якоюсь конкретною часткою спільної речі;

• по-друге, об'єктом цього права є річ;

• по-третє, права інших співвласників також поширю­ються на все майно в цілому, тобто ця власність є багатосу-б'єктною;

• по-четверте, кожному співвласнику належить визна­чена частка у праві власності.

Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава або тери­торіальна громада у будь-якому їх поєднанні. Частка у праві спільної часткової власності визначається з урахуванням вкладу в майно кожного зі співвласників, якщо інше не визначено домовленістю між ними чи не встановлено зако­ном. Правовий режим спільної часткової власності визна­чається з урахуванням інтересів усіх її учасників.

Право спільної часткової власності здійснюють співвлас­ники за їх згодою, а за відсутності згоди спір вирішується судом.

Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки, коли поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїми коштами за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку ви­користання спільного майна.

Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій ра­хунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Ця добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Кожен з учасників спільної часткової власності має пра­во на надання в його володіння та користування тієї части­ни спільного майна в натурі, яка є відповідною до його част­ки у праві спільної власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших учасників, що володіють і користуються майном, відповідної компенсації.

Якщо договір співвласників про порядок користування житловим будинком, земельною ділянкою, іншим нерухо­мим майном посвідчений нотаріально, він є обов'язковим для особи, яка придбає згодом частку у праві спільної част­кової власності на це майно.

Кожен співвласник відповідно до своєї частки зобов'яза­ний брати участь у витратах щодо управління, утримання та зберігання спільного майна, у сплаті податків, зборів, платежів, а також відповідати перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними зі спільним майном.

Кредитор співвласника майна, що перебуває у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може подати звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки зі спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

Майно, що перебуває у спільній частковій власності, може бути поділене між співвласниками згідно з їх домо­вленістю. У разі недосягнення співвласниками згодипро

спосіб і умови поділу спільного майна або виділу частки майна того зі співвласників, який бажає виділу, спір між співвласниками вирішується судом.

Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільно­го майна укладається у письмовій формі та підлягає нота­ріальному посвідченню.

Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є спільною частковою власністю, надходять до складу спіль­ного майна і розподіляються між співвласниками відповід­но до часток останніх, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Право особи на частку в спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

• частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

• річ є неподільною;

• спільне володіння і користування майном неможливі;

• таке припинення не завдасть істотної шкоди інтере­сам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Право спільної сумісної власності. Спільною сумісною власністю є власність двох або більше власників без ви­значення часток у праві власності. На відміну від права спільної часткової власності, право спільної сумісної влас­ності може виникнути тільки на підставах, прямо перед­бачених законом.                                ^

Суб'єктами спільної сумісної власності можуть бути фізичні чи юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Спільною сумісною власністю є майно, нажитеподруж­жям за час шлюбу, якщо іншене передбачено шлюбним

договором, а також майно, набуте в результатіспільної праці членів сім'ї, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними. Співвласники, якщо інше не передбаче­но угодою між ними, спільно володіють і користуються усім майном.

Розпорядження майном, що перебуває у спільній су­місній власності, здійснюється за взаємною згодою всіх співвласників, яка припускається незалежно від того, ким із учасників учинено правочин щодо розпорядження спіль­ним майном.

Учасники спільної сумісної власності мають право упов­новажити одного з них на вчинення правочинів щодо роз­порядження майном. Але згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

У сумісній власності, як і в частковій, право кожного зі співвласників не обмежене якоюсь конкретною частиною спільного майна і поширюється на все майно в цілому. Вод­ночас у сумісній власності, на відміну від часткової, кож­ному зі співвласників до виділу або поділу не належить заздалегідь визначена частка в праві власності на спільне майно. Це основна ознака сумісної власності. Але кредитор співвласника майна, що перебуває у спільній сумісній влас­ності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може подати позов про виділ ча­стки зі спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. В Цивільному кодексі України ця сумісна власність характеризується яквласність без визначених часток.