Поняття екологічного імперативу

В сучасних умовах надзвичайно важливого значення набуває використання при взаємодії людського суспільства з природою принципу екологічного імперативу, обґрунтованого російським екологом-глобалістом, який займається, за власними словами, “проблемами використання інформатики й прикладної математики для одержання кількісних оцінок можливих наслідків крупномасштабних антропогенних впливів на біосферу й аналізу різноманітних сценаріїв розвитку суспільства” – Микитою Мойсеєвим (Моисеев Н. И., 1988, с. 5).

Він писав: “Людство вступило в нову еру свого існування, коли потенціальна потужність створюваних ним засобів впливу на середовище мешкання стає співрозмірним із могутніми силами природи. Сказане означає, що перед всіма хто відповідальний за НТП і, більше того, за використання його досягнень з практичними цілями, встала об’єктивна вимога: враховувати вразливість природного середовища, не допускати “меж міцності”, глибше вникати в суть властивих природі складних і взаємопов’язаних явищ, не вступати в суперечність із природними закономірностями, щоб не викликати необоротних процесів. Основою для будь-яких перетворюючих дій повинен служити науково обґрунтований прогноз. Виконання цієї вимоги обов’язкове незалежно від масштабів заходів – регіональних, континентальних чи планетарних. Цю вимогу я називаю “екологічним імперативом”. З цим сьогодні зобов’язані рахуватися не лише ті, чия діяльність носить господарський характер, але й політичні лідери, від дій яких залежать способи вирішення міжнародних проблем”.

Екологічний імператив – це ті граничні межі стану біосфери, переступати які людство не повинно ні при яких обставинах. Знання цих межових станів, на думку автора, може служити основою “інструментів згоди”, тих кооперативних угод, які дозволяють народам, що живуть в різних природних умовах, володіють різними економічними, політичними й соціальними системами, об’єднати зусилля для вирішення спільних проблем.

Екологічний імператив нині розуміється як сукупність умов взаємодії суспільства й природи, порушення яких буде мати катастрофічні наслідки для людства. Він є усвідомленням об’єктивної необхідності рахуватись не просто із законами природи, але й пред’явленими нам з її боку “технічними” умовами.

Екологічний імператив виражає необхідність оцінювати наслідки будь-якої діяльності, пов’язаної з втручанням в природні процеси з точки зору загальних умов взаємовідносин суспільства й природи, збереження умов біологічного існування людини (Салтовський О. І., 1997).

 За словами академіка Дробнохода М. І., екологічний імператив – нагальна потреба дотримувати закони природи, розуміти й беззаперечно сприймати вимоги й обмеження, що визначаються цими законами в усіх сферах життєдіяльності людини, її здорового способу життя включно (Дробноход М. І. та ін., 2000).

Екологічний імператив – це сукупність умов, через які людина не має права переступити (Микитюк О. М. та ін., 2000).

Екологічний імператив – заснована на законах природи й звернена до людського співтовариства вимога обмежити й зупинити природо знищувальну експансію і узгодити антропогенний тиск з екологічною виносливістю біосфери (Акимова Т. А., Хаскин В. В., 2001).

Екологічний імператив повинен лягти в основу національної, регіональної та світової політики. Саме екологічний імператив та концепція рівної справедливості можуть скласти основу стійкого розвитку цивілізації. Соціально-економічного прогресу та загальнолюдської безпеки (Злобін Ю. А., 1998).

Стійкий екологічно безпечний розвиток.

Концепція стійкого розвитку з’являлась у пошуках відповіді на екологічний виклик сучасності — як жити і виживати, коли всього обмаль — ресурсів, чистої води, їжі, придатних для проживання місць тощо. Іншими словами, йдеться про стратегію поведінки людини в умовах постійного підвищення попиту і зниженняпропозиції.

Йдеться про модель екологічного сталого розвитку, яка, по суті агрегує всі пропоновані та відомі моделі руху будь-яких сучасних соціально-економічних утворень і сублімує ці моделі як власні підсистеми. Модель екологічного сталого розвитку є такою системою само підтримуючого функціонування національного господарства, яка забезпечує добробут і вільний розвиток членів даного суспільства, зрівноважений зі станом природно-ресурсного потенціалу, та гарантує прийдешнім поколінням досягнення паритетності еколого-економічних і еколого-соціальних цілей.

Соціальна екологія як наука.

Соціальна екологія є не просто галузь міждисциплінарних досліджень ряду практичних проблем, це – інтегративна наука про закономірності розвитку соціоприродних відносин, про принципи і методи оптимізації і гармонізації взаємодії людства і природного середовища”.

Соціальна екологія - наукова дисципліна, яка розглядає взаємини в системі " суспільство - природа ", що вивчає взаємодію і взаємозв'язки людського суспільства з природним середовищем ( Микола Реймерс).

 Але подібне визначення специфіку даної науки не відображає. Соціальна екологія в даний час формується як приватна самостійна наука зі специфічним предметом дослідження, а саме:

· склад і особливості інтересів соціальних верств і груп, що експлуатують природні ресурси;

· сприйняття різними соціальними верствами і групами екологічних проблем і заходів з регулювання природокористування;

· облік і використання в практиці природоохоронних заходів особливостей та інтересів соціальних верств і груп

 Таким чином, соціальна екологія - наука про інтереси соціальних груп у сфері природокористування.

 Види соціальної екології .Соціальна екологія поділяється на такі види:

· економічна

· демографічна

· урбаністична

· футурологічних

· правова

Основні завдання і проблеми. Основним завданням соціальної екології є вивчення механізмів впливу людини на навколишнє середовище і тих перетворень в ній, які виступають результатом людської діяльності.