Еволюція технологій, технологічні уклади, життєвий цикл технологій

Тема 1.1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЙ ВИРОБНИЦТВА

Лекція

ВСТУП

1. Загальна характеристика курсу "Основи сучасного виробництва".

2. Еволюція технологій, технологічні уклади, життєвий цикл технологій.

3. Стратегія майбутнього технологічного розвитку України.

1. Загальна характеристика курсу "Основи сучасного виробництва"

Технологія (від. грецьк. techne — мистецтво, ремесло, майстерність, вміння та logos - слово, наука, знання, вчення) — наука про ремесло.

Технологія у широкому розумінні є сукупністю знань, відомостей про послідовність окремих виробничих операцій у процесі виробництва чого-небудь.

Промислова технологія — це сукупність способів обробки або переробки матеріалів, виготовлення виробів, проведення різних виробничих операцій тощо.

Є такі визначення промислових технологій.

• Технологією називають науку про отримання сировини та виготовлення з неї певної продукції.

• Технологія - це процес послідовної зміни стану, властивостей, структури, форми та інших характеристик предметів праці з метою виготовлення певної продукції.

• Технологія базових галузей - це наука про виготовлення засобів виробництва, предметів споживання та продуктів харчування необхідної кількості та якості в задані терміни з найменшими витратами живої і уречевленої праці, тобто з найменшою собівартістю.

Головне завдання технології як науки — це визначення фізичних, хімічних та інших закономірностей з метою використання у виробництві найбільш ефективних технологічних систем.

Система (від грецьк. systems — ціле, складене із частин, з'єднання) — це сукупність взаємопов'язаних елементів, що становлять певну цілісність, єдність. Системами є, наприклад, технічне устаткування, що складається з окремих вузлів та деталей, живий організм, утворюваний сукупністю клітин, колектив людей, виробничий підрозділ, галузь промисловості, країна тощо. А з точки зору філософії вся природа утворює деяку систему - сукупний зв'язок усіх матеріальних реальностей.

Технологічною системою називають об'єкт, який взаємодіє із зовнішнім середовищем, складається із великої кількості елементів, які взаємопов'язані між собою потоками і функціонують як єдине ціле із спільною метою — забезпечити економічно доцільне перероблення сировини на потрібну продукцію.

Елемент системи — частина системи, яка має цілком певне функціональне призначення. Елементи бувають прості і складні. Складні елементи системи, які, в свою чергу, складаються з простіших взаємопов'язаних елементів, називаються підсистемами.

Якщо за систему взяти будь-яке виробництво, то її підсистемами будуть його окремі підрозділи, цехи... Між елементами системи існують функціональні зв'язки у вигляді потоків. Потоки бувають Матеріальними, енергетичними, інформаційними тощо (рис. 1).

У загальному плані системи можна поділити на абстрактні та матеріальні.

Абстрактні системи - це продукт людського мислення: гіпотези, знання, теорії і теореми.

Матеріальні системи - це сукупність матеріальних об'єктів. Всю сукупність матеріальних систем можна поділити на неорганічні (технічні, хімічні та ін.), органічні (біологічні) ,та змішані (в яких містяться елементи як органічної, так і неорганічної природи). У множині змішаних систем вирізняють підклас ерготехнічних систем (систем "людина-машина"). У таких системах людина за допомогою машини здійснює трудову діяльність, пов'язану з виробництвом матеріальних благ, послуг, а також з управлінням та ін.

За походженням усі матеріальні системи поділяють на природні та штучні. Природні системи створені природою, штучні — людиною для задоволення певних потреб. До штучних систем належать виробничі, технологічні, технічні, хімічні та інші. Виробничі системи створюють для виготовлення необхідної продукції. Технологічні системи є складовими частинами виробничих систем. Вони створені для переробки вихідних матеріалів у напівфабрикат або готову продукцію. Технічні системи - це машини, апарати, агрегати, печі, прилади, транспортні засоби та ін. Технічні системи можуть існувати окремо або бути складовою частиною технологічної системи.

Розрізняють також статичні і динамічні системи. Стан статичних систем, на відміну від динамічних, з плином часу не змінюється. Виробничі системи, наприклад, постійно змінюють свій стан під впливом таких чинників, як наукові винаходи, нові технологічні процеси, зміна форми організації виробництва та ін.

Динамічні системи, в яких стан їх елементів у даний момент часу повністю визначає її стан у будь-який попередній або наступний момент часу, називають детермінованими. Якщо ж таке передбачення стану системи неможливе, то вона належить до класу імовірнісних (стохастичних) систем. Типовий приклад простої стохастичної системи — лототрон.

За характером взаємодії системи і зовнішнього (навколишнього) середовища розрізняють відкриті та закриті системи.

Закриті системи ізольовані від навколишнього середовища, усі процеси, крім енергетичних, відбуваються лише всередині самої системи. Відкриті системи активно взаємодіють з навколишнім середовищем, що дає їм змогу зберігати високий рівень організованості та розвиватись у бік збільшення своєї складності й ефективності.

За складністю системи поділяються на прості, складні і дуже складні, або великі.

Проста — це така система, яка складається з обмеженої кількості елементів і не має розгалуженої структури (відсутні рівні ієрархії).

Складна— це система з розгалуженою структурою і значною кількістю взаємопов'язаних елементів, які, у свою чергу, є простими системами.

Велика— це складна система, яка має ряд додаткових ознак: наявність виділених складових (підсистем),     які мають своє призначення, що підпорядковане загальному призначенню всієї системи; наявність великої кількості різноманітних (матеріальних, інформаційних, енергетичних) зв'язків між підсистемами і всередині кожної підсистеми; наявність зовнішніх зв'язків даної системи з іншими системами (відкритість системи); наявність у системі елементів самоорганізації; участь у функціонуванні системи людей, машин та природного середовища.

Поняття "велика система" виникло порівняно недавно. Його було введено для визначення особливої групи систем, що не підлягають точному і докладному описові. При дослідженні великих систем дуже дієвим виявився специфічний науковий метод — системний підхід.

Системний підхід — це методологія дослідження важко спостережуваних і важкозрозумілих об'єктів, яка ґрунтується на тому, що враховується наявність тісних взаємозв'язків між великою кількістю як внутрішніх, так і зовнішніх факторів, що визначають поведінку досліджуваної системи; враховується існуюча невизначеність поведінки системи в цілому і окремих її частин як результат дії випадкових факторів та участь у системі людей; враховується зміна з плином часу властивостей системи і зовнішнього середовища.

Принципи системного підходу до будь-якої складної системи полягають у розкритті цілісності об'єктів, виявленні внутрішніх зв'язків між окремими елементами об'єктів і зовнішніх зв'язків із іншими системами, а також фіксуванні цих різноманітних зв'язків у вигляді абстрактної моделі. Модель системи описує її властивості і зв'язки і будується за допомогою певного математичного апарату. На поведінку системи цілеспрямовано впливає інформація, яка є всередині системи і яка надходить у систему з навколишнього середовища. Без впливу інформації об'єкти, їхні властивості і зв'язки намагаються набути найбільш імовірного стану — стану дезорганізації. Критерієм такого стану, протилежного організації, є ентропія. Закон зростання ентропії свідчить, що система, яка не одержує інформацію (некерована система), намагається зайняти стан найвищої ентропії.

Системний підхід виявився ефективним при розв'язуванні завдань аналізу системи — визначення функцій, які реалізуються системою при відомих елементах та відомій організації системи, і завдань її синтезу— визначення елементів і організації системи за завданою її функцією. Системний підхід — один із найперспективніших наукових напрямків у технології, оскільки саме до категорії великих систем належать більшість систем промислових технологій.

Різноманітність потреб суспільства визначає велику кількість різновидів галузей народного господарства в цілому і суспільного матеріального виробництва зокрема. До суспільного матеріального виробництва належать промисловість, сільське господарство, вантажний транспорт, будівництво, лісове господарство. Між окремими ланками народного господарства існують постійні численні матеріальні, енергетичні й інформаційні зв'язки. Використовуючи принципи системного і технологічного аналізу, промисловість можна розглядати як базову технологічну підсистему в системі суспільного матеріального виробництва, яка, в свою чергу, є складовою частиною народного господарства.

Окремі галузі промисловості, зокрема чорна та промислова металургія, хімічна та нафтохімічна промисловість, машинобудівна промисловість, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість та ін., є елементами системи промислових технологій, їх класифікація може бути здійснена на основі аналізу технологій, що використовуються в кожній з галузей.

Спільність технологій, що використовуються в тій чи іншій сфері, дає можливість окремі галузі промисловості об'єднувати в групи і розглядати їх як окремі підсистеми в системі промислових технологій. При такій класифікації в промисловості можна виділити наступні основні види технологій (рис. 3):

Рис. 3. Структура системи промислових технологій

• видобувні технології— вирішують питання добування корисних копалин;

• технології первинної переробки (технології збагачення) — їх реалізація дає змогу одержати збагачену сировину;

• технології переробки — внаслідок їх реалізації одержують матеріали для оброблювальних виробництв;

• технології обробки — дають можливість із матеріалів одержати готову продукцію;

• інформаційні технології — забезпечують узгоджену дію основних промислових технологій, їх функціонування в системі. У своєму розвитку технологія як наука пройшла чотири періоди:

1. Технологія узагальнювала практичний технологічний досвід без належного наукового обґрунтування. Вибір технологічних операцій та їх послідовність проводились на основі зіставлення різних можливих варіантів.

2. Вибір технологічних операцій без використання проводився на основі якісних аналізів продукції, але без достатнього кількісного обґрунтування отриманих результатів.

3. Вибір технологічних операцій, методів та режимів обробки сировинних матеріалів проводився на основі якісного і кількісного обґрунтування відповідних розрахунків.

4. Вибір технологічних систем всебічно науково обґрунтовується з метою вибору оптимального варіанту, який забезпечує отримання продукції відповідної якості за найменших витрат усіх видів ресурсів та найменшого забруднення навколишнього середовища. Такі вимоги характерні для сучасного періоду розвитку технологічної науки.

В умовах переходу України від планового до ринкового господарювання зростає роль технологій. За цих умов те підприємство витримає конкуренцію, яке швидше замінить технологію виготовлення продукції на економічно доцільну. І при цьому не забуде про охорону довкілля.

Кожен спеціаліст для того, щоб ухвалювати рішення, керувати підприємством, робити аналіз його господарської діяльності, визначати економічну ефективність від впровадження у виробництво нових технологій, контролювати сплату податків тощо, повинен знати основи технологій. Тому підготовка фахівців різного профілю немислима без знання технологій виготовлення того чи іншого виду продукції, надання тих чи інших послуг [1].

Навчальний курс "Основи сучасного виробництва" за своїм змістом розрахований на вивчення майбутніми педагогами основ технологій виробництв добувних галузей промисловості, паливно-енергетичного, металургійного, машинобудівного, хімічного, будівельного, агропромислового комплексів, галузей легкої промисловості, житлово-комунального господарства, торгівлі, перероблення відходів та ін.

Вивчення курсу " Основи сучасного виробництва" дає змогу студентам:

• сформувати уявлення про основні знаряддя і предмети праці, що використовуються в технологіях основних виробничо-господарських комплексів;

• знати основи сучасного стану і тенденції розвитку технологій найважливіших галузей економіки;

• засвоїти основи металургії, стехіометрії, стандартизації, структурні елементи технічного регламенту й основні природні закони, що використовуються в технологічних системах;

• знати сутність технологій виробництва у найважливіших галузях народного господарства і формування техніко-економіч-них показників (якість продукції, собівартість, прибуток) виробництва;

• вміло обґрунтовувати техніко-економічні показники, враховуючи вплив на них основних параметрів технологічних процесів;

• оцінювати сучасний стан і тенденції розвитку найважливіших галузей світової економіки і знайомитись з перспективними інноваціями.

Еволюція технологій, технологічні уклади, життєвий цикл технологій

Споконвіків визначальними та закономірними стимулами розвитку технологій були життєві потреби людей. Найдавнішими технологіями можна вважати:

• обробку каменю, дерева, шкірок та інших матеріалів кам'яними ножами та рубилами (біля 800000 р. до н. е.);

• використання вогню для обробки харчових продуктів, обігріву житла (біля 500000 р. до н. е.);

• виготовлення перших човнів та дерев'яних весел із суцільних шматків стволів дерев (біля 10000 р. до н.е.);

• прядіння ниток та виготовлення тканин з використанням найпростіших прялок і ткацьких верстатів (біля 6000 р. до н. е.);

• виготовлення суцільних коліс із дерева та возів, посуду із глини з використанням гончарного круга, металургія міді (біля 4000 р. до н. е.);

• виготовлення плугів (біля 3000 р. до н. е.);

• виробництво борошна із зерна за допомогою ручних млинів, металургія заліза (біля 1000 р. до н. е.);

• виробництво борошна за допомогою водяних млинків (біля 300 р. до н. е.);

• виробництво паперу (105—300 pp.);

• виробництво баштових годинників, пороху, штампування рисунків на тканинах, виготовлення компасів з плаваючою стрілкою (650-1000 pp.);

• книгодрукування з використанням друкарських верстатів; виготовлення чавунних гармат та ядер, рушниць з прямою нарізкою стволів (1400—1480 pp.);

• виробництво чавуну в доменних печах, кольорове книгодрукування, використання в гірничій справі транспорту на дерев'яних рейках, виготовлення мікроскопів, телескопів, механічних годинників з маятниками та балансирами (1500—1674 pp.);

• виготовлення та використання парових двигунів, арифмометрів, коксу (1690-1738 pp.);

• виробництво тканин з використанням прядильних машин (Ейлер), виробництво дроту з використанням верстатів (1690-1775 pp.);

• фабричне виробництво парових машин та їх широке використання, виробництво фасонного залізного прокату, виготовлення та використання парових молотів, пароплавів (1776— 1790 pp.).

Історичний розвиток людської цивілізації безпосередньо пов'язаний з технологічною еволюцією, яка спирається на накопичену людством сукупність природничо-наукових знань і, в свою чергу, породжує нові галузі науки і техніки, формує матеріальну й інформаційну базу для подальшого розвитку. Таким чином, технології є продуктом і джерелом розвитку цивілізації.

Потреби суспільства були і залишаються головним визначальним стимулом розвитку технологій, технологічних систем і технологічних укладів, які почали формуватись в кінці XVII ст. — на початку XVIII ст.

Починаючи з кінця XVII ст., світовий техніко-економічний розвиток можна умовно розглядати як еволюційну зміну технологічних укладів (ТУ) — конгломератів поєднаних виробництв, що охоплюють замкнуті виробничі цикли єдиного технічного рівня.

Кожний ТУ має складну структуру; ядро ТУ створюють базові технології, які є основою технологічних систем усіх рівнів переробки ресурсів і пов'язані з відповідним типом невиробничого споживання, яке замикає відтворювальний контур ТУ, стимулює його ріст і одночасно є джерелом відтворення трудових ресурсів відповідної якості.

Життєвий цикл кожного ТУ має чотири фази: формування ТУ, його ріст, фаза зрілості і занепаду (рис. 4).

Рис. 4. Пульсації технологічного укладу

Мала пульсація (1—2) відповідає фазі формування нового ТУ, коли ріст його виробництв гальмується впливом попереднього ТУ. І тільки після впровадження комплексу принципово нових технологій взамін застарілих починає діяти велика пульсація (2—3) нового ТУ.

Таким чином, у ринковій економіці залежно від фази життєвого циклу ТУ (формування, його ріст, фаза зрілості, занепад) змінюються темпи економічного росту і рівень економічної активності.

Зародження нового ТУ проходить у надрах старого, і в своєму подальшому розвитку він поступово формує своє ядро.

Темпи економічного росту і рівень економічної активності ТУ підвищуються у фазі формування, досягають максимуму в фазі росту, діють у фазі зрілості до вичерпання всіх можливостей подальшого вдосконалення і досягають мінімуму в фазі занепаду під впливом значного падіння прибутковості капіталовкладень у традиційні технології. Це спонукає до впровадження інновацій, здатних формувати ядро нового ТУ.

Інновації, інноваційні процеси ґрунтуються на нових рішеннях у галузях технологій, техніки, організації господарювання та будь-яких інших сферах життя діяльності людини.

Інноваційний процес — це сукупність прогресивних якісних змін, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, в тому числі і технологічних системах.

Більш детально інформація про інновації та інноваційні процеси подана в лекції "Інновації та їхня роль у техніко-економічному розвитку".

З широким впровадженням інновацій і створенням ядра нового ТУ починається його дія і заміщення ним попереднього ТУ.

Починаючи з промислової революції в Англії (кінець XVII ст.), в світовому техніко-економічному розвитку можна виділити дію п'яти ТУ, які послідовно змінювали один одного.

Перший ТУ (1790-1830рр.) — технологічні лідери Англія, Франція, Бельгія.

Ядро ТУ— текстильна промисловість, текстильне машинобудування, виробництво чавуну, обробка заліза, будівництво магістральних каналів, водяні двигуни.

Ключовий фактор— текстильні машини, бавовна, чавун.

Основні переваги — механізація виробництва та його концентрація на фабриках, що забезпечувало зростання продуктивності праці, масштабів та прибутковості виробництва.

Організація інноваційної діяльності в країнах-лідерах — наукові дослідження в національних академіях і наукових товариствах, місцевих наукових та інженерних товариствах; індивідуальне інженерне та винахідницьке підприємство; професійне навчання кадрів з відривом і без відриву від виробництва.

Основні економічні інститути— конкуренція окремих підприємців та малих фірм, їх об'єднання в партнерства з метою кооперування місцевого та індивідуального капіталу.

Режими економічного регулювання в країнах-лідерах — руйнування феодальних монополій, обмеження профспілок, світової торгівлі.

Другий ТУ (1830—1880 pp.)— технологічні лідери Англія, Франція, Бельгія, Німеччина, США.

Ядро ТУ — виробництво сталі, електроенергетика, важке машинобудування, неорганічна хімія, будівництво залізниць, пароплавобудування, верстатна й інструментальна промисловість, чорна металургія.

Ключовий фактор — парові двигуни, верстати, вугілля, залізничний транспорт.

Основні переваги— зростання масштабів і концентрація виробництва на основі механізації праці з широким використанням парових двигунів.

Організація інноваційної діяльності в країнах-лідерах — формування науково-дослідних інститутів, прискорений розвиток професійної освіти і її інтернаціоналізація, формування національних і міжнародних систем охорони інтелектуальної власності.

Основні економічні інститути— концентрація виробництва у великі об'єднання, розвиток акціонерних товариств, здатних концентрувати капітал з обмеженою відповідальністю.

Режими економічного регулювання в країнах-лідерах — свобода торгівлі, обмеження державного регулювання, активізація галузевих профспілок, впровадження фабричного законодавства.

Третій ТУ (1880—1940 pp.)— технологічні лідери Німеччина, США, Англія, Франція, Бельгія, Швейцарія, Нідерланди.

Ядро ТУ— електронне, електротехнічне та важке машинобудування, виробництво і прокат сталі, лінії електропередач, кораблебудування, неорганічна хімія.

Ключовий фактор — електродвигуни, широке використання сталі.

Основні переваги — підвищення різноманітності та гнучкості виробництва на основі використання електродвигунів, зростання якості продукції, виробленої із сталі та інших металопродуктів, стандартизація виробництва, урбанізація.

Організація інноваційної діяльності в країнах-лідерах — створення відділів науково-дослідних робіт у фірмах, використання на виробництві вчених та інженерів з університетською освітою, створення

національних інститутів та лабораторій, обов'язкова початкова освіта населення країни.

Основні економічні інститути— об'єднання фірм, концентрація та інтеграція виробництва в гігантські картелі та трести, панування монополій та олігополій, концентрація фінансового капіталу в банківській системі, відокремлення управління від власності.

Режими економічного регулювання в країнах-лідерах — розширення інститутів державного регулювання, державна власність на природні монополії та основні види інфраструктур.

Четвертий ТУ (1940—1980 pp.)— технологічні лідери країни Європейської асоціації світової торгівлі, Канада, Австралія, Японія, Швеція, Швейцарія.

Ядро ТУ - автомобілебудування, літакобудування, тракторобудування, кольорова металургія, синтетичні матеріали, органічна хімія, видобуток та переробка нафти, будівництво автошляхів.

Ключовий фактор - двигуни внутрішнього згорання, енергомісткі технології, енергія, нафта.

Основні переваги — масове виробництво серійної продукції з використанням конвеєрних технологій, стандартизація виробництв, розселення людей у приміських зонах.

Організація інноваційної діяльності в країнах-лідерах — створення спеціалізованих відділів науково-дослідних робіт у більшості фірм, участь держави в сфері науково-дослідних робіт у більшості фірм, участь держави в сфері науково-дослідних та конструкторських робіт, розвиток середньої, вищої та професійної освіти, передача технологій шляхом ліцензій та інвестицій транснаціональними корпораціями.

Режими економічного регулювання в країнах-лідерах— розвиток державних інститутів соціального забезпечення, формування військово-промислового комплексу, державне регулювання економіки.

П'ятий ТУ (1980—2040 (прогноз) pp.) — технологічні лідери Японія, США, Німеччина, Швеція, країни ЄЕС, Китай, Корея, Австралія.

Ядро ТУ— електронна промисловість, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, засоби телекомунікації, оптичні волокна, робототехніка, авіакосмічна промисловість, нові керамічні матеріали, інформаційні послуги.

Ключовий фактор— мікроелектронні компоненти.

Нові сектори, що формуються, — біотехнології, космічна техніка, нанотехнології та ін.

Основні переваги— індивідуалізація виробництва та споживання, підвищення гнучкості і розширення різноманітності виробництва, автоматизоване управління виробництвом, деурбанізація виробництва та населення на основі нових транспортних і телекомунікаційних технологій.

Організація інноваційної діяльності в країнах-лідерах — горизонтальна інтеграція науково-дослідних та конструкторських робіт, проектування виробництва та навчання, обчислювальні мережі та спільні дослідження, державна підтримка нових технологій, університетсько-промислове співробітництво, нові режими власності для програмного продукту та біотехнологій.

Режими економічного регулювання в країнах-лідерах — зменшення ролі державного регулювання, державне регулювання стратегічних видів інформаційної та комунікаційної інфраструктури, занепад профспілкового руху, зміни в державному регулюванні фінансових інститутів та ринків капіталу.

У структурі п'ятого ТУ поступово зароджується ядро шостого ТУ — біотехнології, космічна техніка, нанотехнології та ін.

Можливості зростання ефективності виробництв окремих галузей народного господарства та економіки в цілому визначаються в передусім науково-технічним прогресом, його темпами та соціально-економічними результатами. Науково-технічний прогрес підтримується постійним процесом створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень в усіх сферах науки.

В сучасних умовах ефективність економіки, величина валового внутрішнього продукту та прибутковість підприємств визначається значною мірою рівнем використовуваних технологій.

Сучасним прогресивним технологіям притаманні такі риси:

• малостадійність процесів, що передбачає поєднання в одному агрегаті кількох технологічних процесів, які раніше виконувалися в окремих машинах чи апаратах;

• маловідходність виробництва та комплексне використання сировини;

• високий рівень комплексної механізації та автоматизації виробництва!

• використання сучасних засобів мікроелектроніки для інтенсифікації та контролю виробництва;

j

• гнучкість виробництва — його здатність швидко перебудовуватися на випуск нових видів продукції;

• ресурсозбереження, що гарантує можливість виробляти конкурентоспроможну продукцію з низькою собівартістю та високою прибутковістю та ін.

Будь-яка технологія має свій життєвий цикл (рис. 5), який безпосередньо впливає на прибутковість підприємств, ВВП та розвиток економіки в цілому.

Від стадій життєвого циклу технології залежить і прибутковість чи витратність виробництв, що використовують цю технологію (рис. 6)

Якщо якесь виробництво використовує лише одну технологію, то йому на стадії занепаду цієї технології загрожує збиткова діяльність і банкрутство (рис. 6, стадія 4).

Рис. 5. Життєвий цикл технології:

Р — результат функціонування з урахуванням стадій життєвого циклу технології;

t — час функціонування технології;

1 — стадія зародження технології;

2 — стадія росту технології;

3 — стадія зрілості та широкого використання технології;

4 —стадія занепаду технології.

Рис. 6. Динаміка прибутковості виробництв залежно від життєвого циклу технології: n - прибутковість виробництва; t — час функціонування технології; t₁ — початок розробки технології; t₂ — початок використання технології на виробництві.

Для забезпечення конкурентоздатності кожне виробництво повинне створювати можливість послідовного впровадження технологій в часі, здатних вирівнювати динаміку прибутковості та її зростання (рис. 7).

Рис. 7. Динаміка прибутковості на конкурентоспроможному виробництві (підприємстві, галузі, регіоні): П — прибутковість виробництва; f — час функціонування технологій; ТС,, ТС₂, ТС₃, ТС₄, ТС₅, ТС₆ — життєвий цикл різних послідовно впроваджуваних технологій; ТС₅^’ — подовження життєвого циклу технології ТС₅  за рахунок її модернізації

Для окремих виробництв, підприємств, галузей, регіонів вкрай важливо мати резерв прогресивних технологій і вчасно їх впроваджувати з урахуванням занепаду використовуваних технологій.

Для розвитку економіки в цілому необхідно мати банк сучасних прогресивних наукоемких технологій, постійно поповнювати цей банк і на його основі формувати конкурентоспроможні високоприбуткові виробництва в усіх галузях народного господарства.