Склад (структура) правовідносин

Склад (структура) правовідносин - це його внутрішня будова.

Структурні елементи правовідносин:

Утримування;

Суб'єкти;

Об'єкти.

Утримування (юридичне) правовідносини - це суб'єктивні права і юридичні обов'язки сторін (суб'єктів) правовідносин.

Суб'єктивне право - це вид і міра можливого (дозволеного) поводження особи (управомоченного).

Юридичний обов'язок - це вид і міра належного (необхідного) поводження особи (правообязанного).

Суб'єкти правовідносин («суб'єкти права») - це учасники (сторони) правовідносин.

12.  Предмет конституційного права - суспільні відносини, які становлять конституційний устрій держави і суспільства та основи правового статусу людини і які безпосередньо і постійно зв’язані із здійсненням публічної влади. Це політико-владні відносини, що включають в себе:

· відносини держави людини і громадянина, змістом яких є встановлення єдиних основ правового статусу членів суспільства, належність до громадянства;

· базові відносини, що є основою єдності нації, народу, суспільства, а саме: принципи, які визначають форму державного правління, державного устрою і державного режиму держави, її суверенітет, джерело публічної влади, форми та принципи її реалізації;

· основні засади організації суспільства: види права власності, способи господарської діяльності, система забезпечення соціальних та еконогмічних потреб суспільства (охорона здоров’я, освіта);

· відносини, що зв’язані з формуванням і функціонуванням системи органів державної влади і місцевого самоврядування;

· територіальну організацію української держави, зокрема закріплюють адміністративно-територіальний устрій.

13.

14.

15. Функції держави — це основні напрямки діяльності держави, які розкривають її соціальну сутність і призначення в суспільстві.

Види функцій держава:

1) за соціальним значенням державної діяльності — основні і неосновні (не розкривають безпосередньо її соціальної сутності);

2) за територіальною спрямованістю — внутрішні і зовнішні;

3) за сферою суспільного життя — гуманітарні, економічні, політичні;

4) за часом виконання — постійні, тимчасові.

16. Суб'єктами виконавчої влади в Україні є:

органи загальної компетенції — вищі органи у системі органів виконавчої влади; органи спеціаль­ної компетенції — центральні органи державної виконавчої влади; місцеві органи державної виконавчої влади. У своїй сукупності суб'єкти виконавчої влади утворюють єдину сис­тему органів.

Виконавчій владі та системі її органів присвячено роз­діл VI Конституції "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади".

Єдність системи органів виконавчої влади обумовлена: єдністю всієї державної влади, яка випливає з державної ці­лісності України; розмежуванням компетенції органів вико­навчої влади; їх спільною діяльністю. У межах цієї системи визначається порядок формування окремих її елементів.

Очолює систему Кабінет Міністрів України — вищий ор­ган виконавчої влади.

Середньою ланкою цієї системи є міністерства, державні комітети та центральні органи державної виконавчої влади, зі спеціальним статусом, підпорядковані Кабінету Міністрів України.

Органами виконавчої влади України місцевого або тери­торіального рівня є, по-перше, органи виконавчої влади загальної компетенції, місцеві державні адміністрації в об­ластях і районах, які підзвітні і підконтрольні органам ви­конавчої влади вищого рівня. По-друге, до цього рівня належать також органи спеціальної (галузевої та функці­ональної) компетенції, які безпосередньо підпорядковані як центральним органам виконавчої влади, так і відповідним місцевим органам виконавчої влади.

Компетенція органів виконавчої влади визначається ок­ремо для кожної ланки системи органів виконавчої влади.

17.Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Він є представницьким органом, тому обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Третій вид державних органів становлять органи судової влади. Це — Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної компетенції, вищі судові органи спеціалізованих судів, апеляційні та місцеві суди. У своїй сукупності ці суди складають судову систему України. Вони здійснюють судову владу на основі конституційного, цивільного, кримінального, арбітражного судочинства.

Особливе, відокремлене місце від судової системи має Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, який відрізняється від судів загальної і спеціальної компетенції.
Особливим видом державних органів, який не належить до жодного виду органів державної влади, є органи прокуратури. На прокуратуру України покладається підтримання державного обвинувачення у суді, нагляд за додержанням законів при розслідуванні кримінальних справ, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, звинувачених у тому чи іншому правопорушенні, інші функції.

18. Місце́ве самоврядува́ння в Україні — це право територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України^[1].

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Територіальна громада — жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр;

адміністративно-територіальна одиниця — область, район, місто, район у місті, селище, село.

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Представницькими органами місцевого самоврядування є ради.

Правовою основою місцевого самоврядування в Україні є Конституція України, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"^[2]., закони і підзаконні нормативно-правові акти, що приймаються на їх основі, а також акти органів місцевого самоврядування, що приймаються в рамках їх компетенції.

 19.

 Структура КЗпП України: глава І – Загальні положення; глава ІІ – Колективний договір; глава ІІІ – Трудовий договір; глава ІІІ-А – Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників; глава IV – Робочий час; глава V – Час відпочинку; глава VI – Нормування праці; глава VII – Оплата праці; глава VIII – Гарантії і компенсації; глава IX – Гарантії при покладанні на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; глава X – Трудова дисципліна; глава XI – Охорона праці; глава XII – Праця жінок; глава XIII – Праця молоді; глава XIV – Пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням; глава XV – Індивідуальні трудові спори; глава XVI – Професійні спілки. Участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями; глава XVI-А – Трудовий колектив; глава XVII – Загальнообов’язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення; глава XVIII – Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

20. Джерела трудвого права – правові форми зовнішноого вираження норм трудового права:

1) Конституція України;

2) Міжнародні договори України (наприклад, конвенції МОП);

закони України ( кодифіковані та некодифіковані), зокрема Кодекс законів про працю вiд 10.12.1971 № 322-VIII, уведений в дію з 1 червня 1972 р. (КЗпП).

21. Джерелаконституційного права - правові форми, в яких знаходять своє вираження конституційно-правові норми. Це:

· Конституція України, яка є головним джерелом конституційного права;

· міжнародні договори України, ратифіковані ВРУ;

· закони України, що мають найбільшу після Конституції юридичну силу, приймаються ВРУ або шляхом всеукраїнського референдуму. Закони є конституційні, органічні, звичайні; чинні Декрети КМУ.

· нормативні укази Президента України;

· постанови КМУ;

· акти центр. органів вик. влади;

· акти місцевих органів вик. влади;

· акти органів місцевого самоврядування;

рішення КСУ

22. Загальні підстави припинення трудового договору перелічені в статті 36 Кодексу законів про працю України.

1. Угода сторін

2. Закінчення строку