Написання контрольної роботи (теми 1,2,4)

СЕМІНАР 5

І питання: з нати визначення понять з 1,2,4 тем (основи теорії держави і права, конституційне право, трудове право)

ІІ-ІІІ питання:

1. Охарактеризуйте ознаки держави.
2. Охарактеризуйте форму державного правління в Україні.

3. Охарактеризуйте форму державного устрою в Україні.

4. Охарактеризуйте тип державного режиму в Україні.

5. Дайте характеристику структурним частинам системи права.

6. Дайте характеристику ознакам права.

7. Наведіть перелік видів джерел права та дайте їм визначення.

8. Опишіть структуру норми права.

9. Охарактеризуйте склад правопорушення.

10. Опишіть ознаки правопорушення.

11. Дайте характеристику складу правовідносин.

12. Опишіть предмет конституційного права.

13. Наведіть та поясніть класифікацію конституційних прав людини і громадянина за сферами суспільного життя.

14. Наведіть та поясніть класифікацію конституційних обов'язків людини і громадянина за сферами суспільного життя.

15. Опишіть функції держави.

1. Опишіть систему органів виконавчої влади.
2. Опишіть систему органів законодавчої та судової влади.
3. Опишіть систему органів місцевого самоврядування.
4. Охарактеризуйте структуру КЗпП.

1. Охарактеризуйте джерела трудового права.
2. Охарактеризуйте джерела конституційного права.
3. Наведіть перелік підстав припинення трудового договору згідно з КЗпП.
4. Наведіть перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно з КЗпП.
5. Опишіть порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника згідно з КзпП.
6. Наведіть перелік випадків обов'язкового укладання трудового договору у письмовій формі згідно з КзпП.
7. Опишіть порядок укладання трудового договору згідно з КЗпП.
8. Охарактеризуйте контракт як вид трудового договору.
9. Дайте характеристику видам робочого часу.
10. Дайте характеристику видам часу відпочинку.
11. Дайте характеристику видам відпусток.

1.

1. Головні ознаки держави:

1) публічна влада - вольові (керівництва — підко­рення) відносини між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення та здійснення спільної для даного соціаль­ного колективу волі (інтересу).

2) Територія- це обмежена кордонами частина земної кулі, що знаходиться під суверенітетом певної держави.

3) Суверенітет - виключне право здійснювати владу у певній державі (рідше — на окремій території, над окремою групою осіб) незалежно від будь-кого.

4) система норм права -

5) податкова система та фінансова система в цілому.

2.За формою державного правління Україна є президентсько-парламентською республікою. Ознаками цього є наступне:

— Президент України обирається всезагальним голосуванням (у цьому її відмінність від парламентської форми правління, де Президент обирається парламентом);

— він має досить вагомі власні прерогативи. які дозволяють йому діяти незалежно від парламенту і уряду; він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод громадин, має право розпустити парламент, призначати і звільняти деяких посадових осіб);

— В Україні поряд з Президентом діє Прем'єр-міністр, уряд, відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (в президентській республіці немає посади прем'єр-міністра і уряд відповідний перед президентом).

3. За державним устроєм Україна є унітарною державою. Унітарна форма державного устрою для України є найбільш виправданою, оскільки вона відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним і культурним реаліям,

4. За формою державного (політичного) режиму Україна є демократичною державою. Конституційний лад України ґрунтується на принципі пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Отже, державна влада в Україні здійснюється на демократичних засадах, що є конституційною гарантією демократичного режиму.

5. Правова норма — це формально визначене загальнообов’язкове правило поведінки, яке встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її примусовою діяльністю.

Інститут права- це відособлена частина галузі права, сукупність правових норм, що регулюють певну сторону якісно однорідних суспільних відносин (наприклад, право власності, спадкоємне право - інститути цивільного права).

Галузь права - це самостійна частина системи права, сукупність правових норм, що регулюють певну сферу якісно однорідних суспільних відносин (наприклад, цивільне право регулює майнові відносини).

6. Право характеризується такими ознаками:

- нормативний характер, тобто право складається з норм як загальнообов’язкових правил поведінки; що визначають права, обов’язки та відповідальність громадян, посадових осіб та державних органів;
- загальнообов’язковий характер, тобто дія норм права поширюється на всіх учасників правовідносин і повинна виконуватися ними без винятків і незалежно від ставлення до самих норм;

- системний характер, тобто право – це не просто сукупність норм, а чітка система, яка діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та має чітку внутрішню структуру, яка включає інститути права та галузі права;

- формальна визначеність норм права, тобто зміст норм права чітко визначений і формально закріплений у тексті певного правового документа;

- право сформульоване у вигляді юридичних прав та обов ‘язків, а не загальних принципів, побажань, закликів і т. д.;

- право виражає волю держави, тому забезпечується при потребі силою державного примусу.

7. Види джерел права:

- правовий звичай — санкціоноване (забезпечуване) державою звичаєве правило поведінки загального характеру;

- правовий прецедент — об'єктивоване (виражене зовні) рішення компетентного органу держави в конкретній справі, якому надається формальна обов'язковість при вирішенні наступних аналогічних справ;

- нормативно-правовий договір — об'єктивоване формально обов'язкове правило поведінки загального характеру, яке встановлене за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою;

- нормативно-правовий акт — письмовий документ компетентного органу держави, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру.

8. Традиційно вважається, що правова норма складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції. Вони складають ідеальну структуру норми.

Гіпотеза — це структурний елемент норми права, який вказує на певні життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі права та обов'язки.

Даний структурний елемент має наступне значення:

— він визначає коло відносин, які регулюються правом;

— встановлює умови дії норми;

— вміщає факти, необхідні для виникнення чи зміни правовідносин;

— конкретизує абстрактний варіант поведінки, вміщений у нормі до певного випадку чи суб'єкта;

— визначає межі та сферу регулятивної дії диспозиції норми.

Диспозиція — це частина норми, що вказує на те, якою повинна бути поведінка суб'єктів при настанні умов, передбачених гіпотезою. Її значення у структурі права полягає у наступному:

— вона визначає вид відносин, що регулюються правом;

— визначає коло суб'єктів, які підпадають під дію права;

— характеризує зміст суб'єктивного права як варіанта можливої поведінки, що забезпечує інтереси певного суб'єкта права;

— визначає зміст юридичного обов'язку як виду необхідної поведінки, що вчиняється в інтересах уповноваженої сторони;

— характеризує вид правової норми (регулятивна, уповноважуюча, зобов'язуюча чи забороняюча).

Санкція — це частина норми, що передбачає засоби примусового впливу як результат невиконання чи порушення норми.

Санкція:

— забезпечує реалізацію диспозиції;

— визначає негативне ставлення суспільства до правопорушення;

— забезпечує повноваження порушених прав;

— забезпечує покарання винних у порушенні чи невиконанні норм;

— має доповнюючий характер, оскільки не застосовується при нормальному функціонуванні права.

9. Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності.

Об'єкт правопорушення - це суспільні відносини, охоронювані нормами права, яким при здійсненні правопорушення заподіюється певна шкода або створюється погроза заподіяння відповідної шкоди.

Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення.

Суб'єкт правопорушення - це деликтоспособное особа (фізичне, юридичне), що зробила правопорушення. Деликтоспособность - це передбачена нормами права здатність особи нести юридичну відповідальність за зроблене правопорушення.

Суб'єктивна сторона правопорушення - це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. У структурі втримування даної психічної діяльності розрізняють: провину, мотив, мета, емоційний стан.

10. До основних ознак правопорушення слід віднести такі:

· суспільно шкідлива (напр., прогул) або суспільно небезпечна (зазіхання на життя людини) поведінка. Суспільна шкідливість (вина) і суспільна небезпека (злочин) — об'єктивна основна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних прав і юридичних обов'язків або в протидії їх виконанню. Матеріальний аспект шкідливості полягає в заподіянні учаснику правовідносин матеріального або морального збитку;

· протиправна, неправомірна поведінка — суперечить нормам права, здійснюється всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що виходять із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

· свідомо вольова поведінка — визначається психікою людини, яка в момент вчинення правопорушення перебуває під контролем волі і свідомості, здійснюється усвідомлено і добровільно. Відсутність вільного волевиявлення з юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

· дія (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльність (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, що зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування доти, поки вони не переросли у протиправні вчинки. Практика переслідування за інакомислення (опозиції) є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

· винне діяння — дія, що виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, наносить своєю дією (або бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить доведену вину. Вина — це психічне ставлення особи до свого діяння (бездіяльності) і його наслідкам, виражене у формі умислу і необережності.

Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення. Так, заподіяння шкоди при відсутності вини не розглядається як правопорушення. Порівняємо винне діяння і невинне заподіяння шкоди (невинне діяння):

Винне діяння (дія або бездіяльність) — правопорушення — є активним (чи пасивним), усвідомленим, вольовим, винним (у формі наміру і необережності) заподіянням шкоди, що спричиняє юридичну відповідальність.

Невинне заподіяння шкоди характеризується відсутністю вини у формах наміру і необережності і не передбачає настання юридичної відповідальності:

· «казусне» (випадкове) здійснення суспільне шкідливого діяння відбувається у разі, коли особа не могла усвідомлювати суспільної шкідливості своєї поведінки, не передбачала настання можливих шкідливих наслідків, не повинна була (не могла) їх передбачати. Наприклад, виходячи з тролейбуса, людина спіткнулася і, падаючи, збила з ніг іншу людину, що йшла попереду, яка у результаті падіння одержала тяжкі тілесні ушкодження;

· діяння під впливом непереборної сили («форс-мажор») — діяння особи, яка хоч і передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), але перебувала в такому психофізіологічному стані і екстремальних умовах, що не могла запобігти цим наслідкам. Це діяння, учинене з волі особи, є об'єктивно протиправним і водночас викликане надзвичайною і нездоланною за даних умов подією (наприклад, заподіяння шкоди майну пожежником при гасінні пожежі, заподіяне під час виконання професійно-службових обов'язків).

Не кваліфікуються як правопорушення протиправні діяння осіб, що не досягли установленого законом віку відповідної юридичної відповідальності або що визнані судом неосудними, оскільки вони не здатні усвідомити свою вину.