В чому полягає сутність інтеграційних процесів?

Економічна інтеграція є наслідком поглиблення міжнародного тери­торіального поділу праці. На певному етапі розвитку цього процесу еко­номічні стосунки між країнами світу характеризуються вже не тільки тор­говельними, але й тісними виробничими, фінансовими зв'язками. Еко­номічна інтеграція — це процес зближення національних економік шля­хом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони. Національні економіки, спеціалізуючись на певних товарах та послугах, водночас доповнюють одна одну в системі світового господарства. Слово «інтеграція» походить від латинського «іпіе§ег» — цілий; отже, інтеграція веде до утворення цілісної економічної системи.

Сучасна міжнародна економічна інтеграція відбувається під впливом низки факторів світового розвитку, серед яких найсуттєвішими є гло­балізація і регіоналізація.

13.Глобалізація означає тісну взаємодію і сплетіння економічних, політичних, соціальних, правових, інформаційних, культурних та інших трансакцій на світовому терені; поширення безпосередніх і опосередкова­них зв'язків між суб'єктами економічної діяльності всіх країн світу; фор­мування єдиної (глобальної) для всього світового суспільства системи світогосподарських відносин. Поняття глобалізації тісно пов'язане з інтернаціоналізацією господарського життя. Глобалізація супровод­жується утворенням міжнародних організацій, що є регуляторами цього процесу. В економічній сфері це, перш за все, економічні підрозділи ООН (ЕКОСОР, ІОНІДО, ЮНКТАД та ін.), Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова торговельна організація, міжнародні організації в окремих галузях економіки (промисловість, сільське господарство, транспорт тощо). Глобалізація надає інтеграційним процесам загаль­носвітовий характер; кожна країна взаємодіє з іншими країнами не тільки безпосередньо (наприклад, через зовнішню торгівлю), але й через ме­ханізм опосередкування, — включаючись до світового ринку, світової ва­лютної системи, до системи міжнародних організацій глобального типу.

14.Регіоналізація— це поглиблення міжнародних зв'язків на компактно­му просторі, що зветься регіоном. Регіон характеризується не тільки близьким розташуванням країн одна до одної, але й спільністю природних, історичних, економічних, політичних, культурних умов. Такі умови, на­приклад, наявні в Західній Європі, що значно полегшує там процес еко­номічної інтеграції. На регіональному рівні утворюються міждержавні уг-рупування, які мають характер інтеграційних об'єднань. Економічне згур­тування є головною метою і чинником їх утворення, але часто цей процес підсилюється політичними, культурними й іншими умовами. Наприклад, Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ) була, в першу чергу, політичною організацією. Європейський Союз, навпаки, розпочався в 50-х роках як су­то економічна організація, а тепер все більше набуває рис політичного со­юзу. Регіональні угрупування в Латинській Америці значною мірою ґрун­туються на культурній, мовній, регіональній спільності. Спонукальним чинником африканських об'єднань є спільність історичних умов розвитку.

Зона преференційної торгівлі

Зона преференційної торгівлі — початкова стадія регіонального інтег­раційного процесу. Країни такого угрупування лібералізують торговельні відносини між собою, усуваючи перепони в торгівлі деякими (але не всіма) товарами та послугами. На цій стадії ще не відпрацьовано єдиний механізм оподаткування при перетині товаром кордону, діють різні митні правила тощо. Квоти для імпорту товарів з країн-партнерів можуть бути розширені, але не ліквідуються цілком. Полегшуються умови для руху факторів виробництва (наприклад, для пересування робочої сили), але й тут можуть бути обмеження.

На цій стадії сьогодні перебуває переважаюча більшість регіональних інтеграційних угрупувань світу, в тому числі СНД.

Вільний торговельний простір

У вільному торговельному просторі всі бар'єри на шляху торгівлі усу­нені. В ньому не допускаються ніякі дискримінаційні податки, квоти, тари фи, інші торговельні бар'єри. Вільний економічний простір інколи створю­ється для певного класу товарів і послуг. Наприклад, створюється вільний торговельний простір сільськогосподарських товарів, котрий передбачає відсутність обмежень на торгівлю лише сільськогосподарськими товарами.

Головною рисою вільного торговельного

 простору є те, що кожна країна продовжує проводити свою власну політику по відношенню до країн, що не є членами даного вільного торговельного простору. Іншими словами, кожна країна — член вільного торговельного простору вільна встановлювати будь-які тарифи або інші обмеження на торгівлю з країна­ми, які не входять до цього об'єднання.

Митний союз

Митний союз, як і вільний торговельний простір, усуває бар'єри в тор­гівлі товарами серед країн-учасниць. Але, крім цього, митний союз передба­чає спільну торговельну політику по відношенню до країн, що не входять до митного союзу. Звичайно це проявляється при прийнятті зовнішнього тари­фу (мита), за допомогою якого імпорт з країн, що не входять в митний союз, обкладається однаковим митом при продажу товарів будь-якій країні-учас-ниці митного союзу. Доходи від тарифів потім розподіляються між учасни­ками митного союзу згідно з певними встановленими пропорціями.

«Спільний ринок» ЄЕС — найбільш яскравий, але не єдиний приклад економічної ефективності митного союзу. На всіх континентах існують регіональні союзи у формі митних союзів: ЄАВТ, «МЕРКОСУР», Андсь-кий пакт, Митний Союз Центральної Африки, Асоціація країн Швденно-Східної Азії.

Спільний ринок

Як і митний союз, спільний ринок не має торговельних бар'єрів і ха­рактеризується спільною зовнішньоторговельною політикою. Крім того, у спільному ринку мобільними є чинники виробництва між країнами-учасницями. У спільному ринку обмеження на імміграцію, еміграцію та переливання капіталу через кордони усунені. Чинник мобільності дозво­ляє більш ефективно використовувати працю, капітал та технологію. Та­ким чином, у спільному ринку починається інтеграція безпосередньо у сфері виробництва, що змушує членів спільного ринку тісно співпрацю­вати у грошовій, податковій (фіскальній) політиці і в політиці зайнятості.

Економічний союз

Економічний союз вимагає не лише інтеграції у сфері зовнішньотор­говельної і виробничої діяльності, але й інтеграції економічної політики. Країни-учасниці економічного союзу на доповнення до вільного пе­реміщення товарів, послуг, чинників виробництва, повинні гармонізувати грошово-кредитну політику, оподаткування та державні витрати. Крім то­го, учасники економічного союзу повинні використовувати спільну валю­ту. Фактично останнє може бути реалізоване створенням систем фіксова­них валютних курсів. Формування економічного союзу вимагає від дер­жав відмови від значної частини їх національного суверенітету. Це — серйозна перешкода на шляху формування економічного союзу. Тим більше, що світова політична система побудована на вищій владі націо­нальної держави. Процес формування економічного союзу успішно відбу­вається лише в Європі. Тільки тут розвивається інтеграційне утворення, що досягло ступеню економічного союзу, це — Європейський Союз.

Серед найвідоміших регіональних об'єднань слід назвати ЄС, НАФТА та СНД. Ось їх основні параметри.

 19.Європейський Союз

Історично найбільш рельєфно інтеграційні процеси виявились в За­хідній Європі. З самого початку вони були викликані необхідністю відбу­дови економіки країн цього регіону після другої світової війни.

Для полегшення реалізації плану Маршала, 16 європейських країн в 1948 році створили Організацію європейського економічного співробіт­ництва, її цілями були:

♦                 стабілізація валют;

♦> об'єднання економічного потенціалу;

♦                 поліпшення торговельних відносин.

Однак ця організація виявилася слабкою і не змогла забезпечити не­обхідного економічного зростання.

Пошук нових форм співробітництва відбувався в двох основних на­прямках:

Перший напрям передбачав:

а)               усунення перешкод на шляху просування товарів, капіталу і людей;

б)               гармонізацію політики різних країн в галузі економіки;

в)               створення єдиних зовнішніх тарифів.

Ці ідеї, врешті-решт, втілились в створенні Європейського Союзу. Другий напрям відкидав ідею повної інтеграції на користь створення зони вільної торгівлі. Він передбачав також:

1)               зняття обмежень на шляху переміщення промислових товарів між
членами зони;

2)               збереження структури зовнішніх тарифів кожної країни.
Іншими словами, цей напрям передбачав надання кожній країні-учас-

ниці організації вигоди від вільної торгівлі, що залишало кожній з них можливість дотримуватись власних економічних цілей у відносинах з іншими країнами.

Ці ідеї втілились у створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ).

20.Східної Азії (АСЕАН)

, яка створена в 1967 році і включає дев'ять країн (Бруней, Малайзія, Індонезія, Таїланд, Сінгапур, В'єтнам, Камбоджа, Ла­ос та Філіппіни) та Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС), засноване в 1989 році.

АСЕАН — це одне із субрегіональних вогнищ інтеграції, націлене на послідовне проходження п'яти етапів інтеграції:

відкрита економічна асоціація;

зона вільної торгівлі з відміною тарифів та інших обмежень;

митний союз зі встановленням єдиних тарифів в торгівлі і в просу­
ванні капіталу і праці;

економічний союз без будь-якої дискримінації з погодженням еко­
номічної політики країн-учасниць;

повна інтеграція з єдиною економічною політикою, спільною валютою
та органами наднаціонального регулювання.

Згідно з наведеною класифікацією, зону торгівлі в системі АСЕАН відно­сять до першого етапу економічної інтеграції. Країни АСЕАН ще не дійшли до створення зони вільної торгівлі, проте вони співробітничають у справі її створення, у тому числі і в галузі зниження тарифів. В 1992 році її учасники поставили перед собою завдання протягом п'ятнадцяти років створити зону регіональної вільної торгівлі шляхом поетапного зниження тарифів всере­дині неї. Що ж стосується господарського зближення країн АСЕАН, взаємо-доповнюваності їх економік, то ці процеси ще не набули широкого розвитку.

Кожна з країн АСЕАН тісно пов'язана з економікою Японії, США та з новими індустріальними державами Азії (Гонконгом, Південною Кореєю, Тайванем). Значна частина їх зовнішньої торгівлі припадає на торгівлю між місцевими філіями японських, американських, канадських, а також тайванських і південно-корейських корпорацій.