Основні типи господарських організацій

 Сучасний американський соціолог Амітай Етціоні за способом підпорядкування членів виділяв три головних типи господарських організацій:

примусові — опираються на пряме фізичне насильство над особою або на загрозу його застосування. Типовими прикладами таких організацій є в'язниці, табори, армійські підрозділи, які дуже часто є, крім усього іншого, ще й великими господарськими організаціями;

утилітаристські — це організації, що об'єднують своїх членів на основі спільного матеріального інтересу. Сучасні господарські підприємства є, переважно, саме організаціями цього типу;

символічні — організації, які ґрунтуються на солідарності щодо певних релігійних чи ідеологічних поглядів. Наприклад, господарська діяльність монастирів чи політичних партій.

Російський вчений Вадим Радаєв виділяє такі типи господарських організацій, як: община, корпорація і асоціація.

Община — це спільнота, яка збудована на тісних внутрішніх зв'язках, часто об'єднана за територіальною або родинною ознаками. Для неї властиво: формальна рівність (кожен повноправний член має право голосу); спільна власність, яка може використовуватися окремими членами, але при цьому їм не належить; не розмежованість багатьох внутрішніх господарських функцій (більшість членів займаються тим самим видом діяльності); загальне підпорядкування неформальному традиційному порядку, що поширюється на більшу частину сторін праці і життя. Історичним прикладом може служити традиційна селянська община.

Корпорація — відносно замкнута організація, збудована на менш тісних і більш професійних зв'язках. Вона має вужчу,

ніж община, функціональну спрямованість, чітку багаторівневу ієрархію і їй властивий жорсткий розподіл внутрішніх обов'язків, а також вона більшою мірою спирається на формальний адміністративний порядок. Корпоративні риси чітко проглядаються і в структурі середньовічного професійного цеху, і в офісі ультрасучасного банку.

Асоціація, на відміну від перших двох типів, — це відносно вільне об'єднання індивідів і груп, які зберігають свої особисті права і приватну власність. Асоціація створюється для виконання спеціальних завдань, і її діяльність зазвичай не виходить за їхні рамки, не посягає на свободу і приватне життя індивіда. Прикладом асоціації є сучасні товариства споживачів, сучасні акціонерні товариства, які можуть купувати і продавати свої права на участь у певному бізнесі на відкритому фондовому ринку.

Послуговуючись запропонованою типологією (община — корпорація — асоціація), можна аналізувати будь-які господарські системи, за тією тільки різницею, що питома вага вказаних форм у різних господарських системах буде відрізнятися. У сучасній економіці, наприклад, знижується роль общинної і посилюється роль асоціативних форм організації. Проте, не варто розуміти, що з розвитком господарства одна форма організації господарської системи механічно змінює іншу. Насправді різні форми господарських організацій можуть існувати паралельно, утворюючи примхливі переплетення різноманітних соціальних і економічних стосунків.

Моделі стосунків між керівниками і підлеглими в господарських організаціях. У межах кожного господарського підприємства існує ієрархія: є керівники і є підлеглі. Однак, якщо наявність ієрархії є нормою, то різниця у конкретних способах її вияву може бути досить значною. Вадим Радаєв пропонує модель, яка вирізняє чотири головних моделі стосунків між керівниками і підлеглими у господарських організаціях: бюрократична, патерналістська, фратерналістська і партнерська. Бюрократична модель передбачає сувору адміністративну ієрархію. Контакти між начальниками і підлеглими в основному формальні (де персоніфіковані). За кожним працівником жорстко закріплено його функціональні обов'язки і він особисто відповідає за результати своєї праці. Начальники — приймають рішення, підлеглі — їх виконують. Налагоджено суворий контроль за виконанням роботи.

Патерналістська модель передбачає чітку ієрархічність стосунків, однак ця ієрархічність іншого роду — господар є передусім не формальним лідером, не "лідером за посадою", його лідерство ґрунтується на його особистому впливові. Стосункам між людьми надається особистісний характер: керівник, як батько родини, бере під контроль різні сторони життя підлеглих, у тому числі і їхнє позаслужбове життя. Керівник зазвичай одноосібно приймає усі рішення, від підлеглих вимагається їх беззастережне виконання. Організація праці має доволі гнучкий характер, виконавці можуть заступати один одного у певних напружених ситуаціях. Відповідальність за виконану роботу, в тому числі й за провали — загальна, колективна.

Фратерналістська модель. Ієрархія у стосунках старанно згладжується. Очевидне прагнення приймати рішення колегіально. Керівник вважає за необхідне обговорювати їх зміст, пояснювати підлеглим закладений у них зміст, ділитися з ними інформацією і на цій підставі заручитися їхньою свідомою підтримкою. Підлеглим надається достатня самостійність, робота значною мірою будується на загальній довірі один одному. Передбачається взаємодопомога у роботі і підтримка як з боку лідера, так і пересічних працівників. Кожна невдача розцінюється як спільна біда усього колективу. Стосунки між працівниками підкреслено неформальні. Суворого поділу проблем підлеглих на "робочі" та "неробочі" немає.

Партнерська модель. Ієрархічні стосунки не виражені помітно. Рішення приймаються на основі спільного обговорення. Підлеглі повинні розуміти суть рішень і виконувати їх у процесі самостійної роботи. Основні параметри роботи заздалегідь обумовлені. Керівник не наказує, а "координує" спільні дії. За кожним чітко закріплено його функції, причому, поточний контроль, як правило, не передбачений. Проте підсумкова відповідальність за доручену ділянку роботи покладається на конкретного виконавця. Стосунки між людьми в основному деперсоніфіковані, переведені на службово-контрактну основу. Ніхто не вважає за необхідне налагоджувати позаслужбові контакти чи вникати у чиїсь особисті справи. Ніхто також не зобов'язаний виявляти якусь особливу відданість підприємству, кожен виконує тільки свої прямі професійні обов'язки.

Різні керівники обирають різні способи організації праці: одні беруть курс на жорстку ієрархію, підтримування підкресленої дистанції між керівниками та підлеглими, чіткий поточний контроль за діями підлеглих. Інші віддають перевагу демократичним методам управління і покладаються на ініціативу виконавців. Хтось віддає перевагу бюрократичним партнерським стосункам, а хтось — патерналістським чи партнерським, хтось матеріальному стимулюванню, а хтось — моральному заохоченню працівників. В арсеналі менеджерів є широкий набір інструментів впливу на підлеглих: адміністративний наказ і економічні стимули, технологічний примус і ідеологічне маніпулювання. Одним із головних завдань соціології економіки та праці є вивчення умов і стимулів виробничої діяльності, організації виробництва, взаємин членів різних соціальних груп на підприємствах, природи трудових конфліктів і можливостей їх мирного врегулювання. Тобто визначення найбільш ефективних методів керівництва підприємством.