Суб’єкти та об’єкти власності.

Власність – сукупність відносин окремих індивидів, груп людей та їх асоціацій до речей, як до своїх, і відносин між людьми з приводу приналежності речей.

Суб'єкти власності — це індивіди, фізичні особи, які в проце­сі відчуження—привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це, як прави­ло, юридично самостійні, економічно відособлені учасники сус­пільного виробництва — окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства (наприклад, армія, державні за­повідники) тощо.

Об'єктами власності може служити все розмаїття націо­нального багатства, включаючи землю з її надрами, водний і по­вітряний простір, а також: твори інтелектуальної праці.

Відносини власності – сукупність відносин між людьми з приводу приналежності речей та інших об’єктів власності.

Тенденції розвитку відносин власності.

З точки зору розвитку відносин власності у світі є 2 тенденції: інтеграції і деінтеграції. Інтеграція: 1.Утворення міжнародних форм власності і форм господарювання (ТНК). 2.Утворення міждержавних форм власності. 3. Корпоративна форма власності (акціонерна). Деінтеграція: 1.Сімейні або партнерські фірми. 2.Власність акціонерних підприємств розповсюджується між працівниками підприємства (кожен з робітників є акціонером). 3. Роздержавлення і приватизація. Роздержавлення може відбуватися в межах державної власності і поза її межами. В межах державної власності є такі форми роздержавлення: поява нових видів державної вл-ті (муніципальна, комунальна), оренда з правом наступного викупу, дерегуляція державних підприємств, комерцілізація державних підприємств, концесія, корпоратизація державних підприємств. Головна мета роздержавлення: Підвищення конкурентноспроможності і підвищення ефективності державних підприємств. Форма поза межами державної власності: приватизація (продаж, пільгова), створення спільних або змішаних підприємств, акціонування за участю державних підприємств, розвиток корпоративної і колективної власності на основі державної вл-ті.

11. Відносини власності в умовах змішаної економічної системи

Змішана економіка – це економічна система, в якій поєднується характерні риси капіталізму і соціалізму, іншими словами, у змішаній економіці джерела ресурсів розподіляються частково через децентралізовані ринки і частково – за допомогою рішень, які приймаються централізовано державою або відповідними державними органами. Ознаки: розумне поєднання характеристик ринкової моделі економіки з державною з урахуванням національних особливостей, направлене на досягнення суспільних цілей; високу соціальну захищенність населення; економічне  законод-во являється основою економічного порядку; антимонопо-льна політика, напрвлена на захист споживачів; широкий спектр політичних прав та свобод, багатопартійність, розвиток  профсоюзного руху тощо; розвитку колективної властності та відповідно демократичного напрвлення; престижність гарної праці, його висока платня; широкий розвиток науки; високий рівень культури пра-ці, нова якість освіти та всього образу життя; прагнення до задовільнення різноманітн потреб.

Це переважаюча форма економічної організації в некомуністичних країнах. В змішаній економіці господарська організація базується, в першу чергу, на ціновій системі, але при цьому для зменшення (преодоления) макроекономічної нестабільності і недосконалості ринку використовуються різні форми держ втручання (податки, держ витрати, держ регулювання). Це економіка з елементами ринку і командної форми управління. Наприклад, в США більша частина рішень приймається ринком, але і уряд країни відіграє важливу роль в зміні роботи ринку.

Змішані економічні системи характеризуються різноманітністью форм власності та господарювання , якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, економічною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів.

Сутність та форми акціонерної власності

В останній час набула дуже великої поширеності така форма власності, як акціонерна. Акціонерна власність – це одна ізформ коллективної власності. Вона була першим кроком на шляху розвитку суспільної власності. Поступово велика приватна власність одного суб’єкта замінялася індивідуальною власністью багатьох акціонерів. Акціонерна власність (корпоративна) – юридично приватна власність у формі індивідуального паю в сукупному, колективному капіталі, але економічний зміст її реалізується вже черезколективнеправо володіння, розпорядження, користування.  Вони представлені різними організаційними формами:  обєднаннями, концернами, консорціумами, союзами, міжгалузевими та регіональними обєднаннями.  Ці організації не є власниками майна організацій і підприємств, що входять до їх складу.

Колективна форма власності її сутність та форми

Колективна власність (як економічна категорія) — при­власнення асоційованими власниками результатів колек­тивної праці, матеріальних благ і послуг та певна підсис­тема відносин між суб'єктами цього типу власності у всіх сферах суспільного відтворення. Асоційованими власниками можуть бути трудовий ко­лектив, об'єднання капіталістів, члени кооперативу, спо­живчих товариств та спілок, господарські товариства (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відпо­відальністю, повні товариства, командитні товариства), товариства покупців, організації орендарів, власники спільних підприємств, а також об'єднання недержавних підприємств (корпорації, консорціуми, концерни та ін.).

Залежно від того, наймають чи не наймають асоційо­вані власники робочу силу, займаються чи не займаються продуктивною працею, колективна власність виступає у двох основних формах: колективна трудова та колективна капіталістична. Так, у США та деяких інших країнах існує чимало підприємств, викуплених трудовими колективами, власність яких належить до трудової колективної. До цієї форми власності належить власність кооперативна, спо­живчих товариств та ін.

Право колективної власності, згідно з чинним законо­давством, виникає на підставі:а) добровільного об'єднання майна громадян і юри­дичних осіб для створення кооперативів, акціонерних та інших господарських товариств і об'єднань;б) перетворення державних підприємств на акціонерні та інші товариства;в) передання державних підприємств в оренду;г) надання державних субсидій;ґ) пожертвувань організацій, громадян та інших ци­вільно-правових угод.