Студопедия КАТЕГОРИИ: АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Житловий комплекс на Півдні України ⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2
3) Степовий житловий комплекс У цьому комплексі віддзеркалилися не лише традиції українців, а й інонаціональні архітектурно-будівельні прийоми. Тут яскраво проявилися товарно- зерновий характер господарства населення регіону, своєрідність умов заселення степових земель вихідцями з різних районів України та їхнього співжиття з іно- етнічними вкрапленнями. Характерна ознака цього житлового комплексу — відкритий тип двору з однорядно або дворядно з’єднаними чи окремо поставленими будівлями, з вільно або периметрально розташованими спорудами. Відсутність лісоматеріалів і багатство глиняних покладів сприяло масовому поширенню глиносолом’яних стін з наступною їх побілкою. Для покривання дахів поруч із соломою використовували черепицю й очерет, дернове покриття (по земляному насипу висівали траву або покривали дах дерном). При влаштуванні двосхилих дахів побутував архаїчний прийом конструктивного об’єднання даху з перекриттям — стелею, яка при цьому набувала двосхилої або трапецієподібної форми. Поруч із “верховими хатами” будували напівземлянки та землянки. В межах поширення степового типу можна визначити дністровсько-дунайський, причорноморський, приазовський та кримський варіанти.
4) Карпатський житловий комплекс Карпатський тип сільського житлового комплексу склався під впливом природних умов гірського та передгірського краю, своєрідності землеробсько-скотарських занять населення, історико-культурних процесів розвитку окремих районів, генетично пов’язаних з культурою як слов’янських, так і неслов’янських народів Карпато-Балканського регіону. Територія поширення карпатського житлового комплексу охоплює землі південно-західної частини України в межах передгір’я та гірських масивів Східних (Українських) Карпат. Вона продовжується в західному від державного кордону України напрямку на території Польщі та Словаччини. Північна межа пролягає по лінії Самбір—Львів (у межах України) — далі на захід по лінії Лісько-Красно-Новий Санч (у межах Польщі), йде на південь уздовж річки Попрад і повертає на схід, утворюючи південну межу по лінії Попрад - Пряшів — Бранов над Топльоу — Гуменне — Сни- па (в межах Словаччини) — до Ушацько- го перевалу і далі вздовж державного кордону України до Герца, повертає на схід на Чернівці — Коломию — Надвірну —Долину — Болехів — Трускавець і йде на північ до Самбора. Типологічна єдність карпатського житлового комплексу визначалася такими ознаками: зрубною технікою виведення стін та покриття дахів з високоякісної (смерека, ялина, бук) деревини; розмаїттям різьблених та поліхромно оформлених архітектурних деталей. Тут специфічно доповнювали триподільну житлову частину прибудовою бокових комор з окремими надвірними входами. Цей комплекс відзначався також своєрідними способами захисту стін від частих атмосферних опадів шляхом влаштування при- боків, притул, піддашків та галерей під значними виносами чи спусками даху хати; правобережним типом печі з навісним комином над припічком, яку іноді оздоблювали мальованими полив’яними кахлями; широким спектром обрядово- магічного символізму складових частин житла та його архітектурно-конструктивних елементів. На тлі типологічної спільності ознак карпатського житлового комплексу виділялися його варіанти — лемківський, бойківський, гуцульський, підго- рянсько-закарпатський та буковинський, а також два маргінально-перехідні різновиди: верховинсько-русинський та покутський.
Житловий комплекс на Лемківщині Житловий комплекс на Бойківщині Житловий комплекс на Гуцульщині
Таким чином, упродовж XIX ст. народна архітектура сільських житлових комплексів українців виявляла широкий спектр ареально фіксованих формоутворювальних прийомів (традиційних та професіональних), які зумовили виникнення не лише чотирьох ареальних типів, але й значну кількість варіативних реалізацій різного таксономічного рівня в межах кожного з них. Як показує огляд архітектури українського народного житла, поряд із загальними рисами, притаманними усьому українському народному зодчеству, вона мала свої відміни і особливості в кожній етнографічній зоні. Ми бачимо, що найбільш широко використовуються в сільському житловому будівництві народні архітектурно-художні традиції, хоча конкретні прийоми оздоблення сучасних жилих будинків значно змінюються відповідно до нових умов життя сільського населення та його естетичних уподобань. Народна архітектура України оригинальна за формами, різноманітна за типами. Вона завжди втілювала національні духовні цінності українського народу. Тут відбувався ступінь розвитку суспільства, стан будівельної техніки. Крім того, архітектура служила важливим засобом художнього, культурного виховання людини. В Україні збереглося багато пам'яток народної архітектури XVI-XIX ст., серед яких чимало творів світового значення. Дослідження цих пам'яток вимагає зусиль фахівців різних галузей наук: археологів, етнографів, архітекторів, істориків. Але найголовніше, треба щоб український народ пам’ятав, виявляв зацікавленість та шанував ці архітектурні пам’ятки, тому що вони є осередком, початком створення справжніх українських елементів творчості та мистецтва, традицій, духовних а також культурних особливостей України та вцілом українського народу. Список літератури 1. Бойківщина: Історико-етнографічні дослідження/ За ред. Ю.Г. Гошка. – К.: Наукова думка, 1983 – 304 с. 2. Данилюк А.Г. Українська хата/ А.Г. Данилюк – К.: Наукова думка,1991. – 110 с. 3. Савчук Б. Українська етнологія/ Б. Савчук – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2004 – 560 с. 4. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник/ А.П. Пономарів, Л.Ф. Артюх, Т.В. Косміна та ін. – К.: Либідь, 1993. – 256 с. 5. Українська етнологія: Навч. посібник/ За ред.. В. Борисенко. – У45 К.: Либідь, 2007 – 400 с.
|
||
Последнее изменение этой страницы: 2018-04-11; просмотров: 264. stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда... |