Хата в с. Сварицевичі на Рівненщині 1948 р.

У XIX ст. був своєрідним літописом прадавнього зрубного будівництва в Україні. Він виявляв артистичне вміння поліщуків владно підкоряти лісові багатства краю і випромінював казкову поетичність архітектурних старожитностей, їхній обрядово-таємничий світ, втілений у монумен­тальній величі поліських споруд. Лісистість і заболоченість, природно-то­пографічна ізольованість від розвинутих Лісостепу та Степу сприяли кон­сервації тут майже до початку XX ст. прадавніх фрагментів і навіть цілих комплексів.

Саме тут найдовше збереглися прадавні одноподільні (однокамерні) “рублені кліті” та архаїчні конструктивні прийоми й способи формування житлового простору.

Завдяки давнім прийомам поєднання в одній споруді декількох окре­мих камер силует поліського житла набув видовженості об’єднаних між собою різновисоких будівель, притулених одна до одної суміжними стінами.

Суто поліською ознакою було влаштування в сінях трохи заглибленого в землю, вигородженого стінами і накритого стелею невисокого приміщення для схову коренеплодів та їстівних припасів — “стебки”. Поліським варіантом було перетворення сіней у двоподільному житлі на тепле опалюване піччю друге житлове приміщення — “прихаток”, “теплу- ху”, “хатину”, “кухню” або “другу хату”, вхід до якої робили безпосе­редньо знадвору.

Зональну своєрідність поліському житловому комплексу надавало роз­маїття конструктивних варіантів виведення дахів, їхня форма та способи покриття: рублені шатрово-пірамідальні, двосхилі накатом по рублених фронтонах, двосхилі гребенево-балочні, переходові від дво- до чотири­схилих, чотирисхилі у поєднанні з різноманітними виносами даху, критих землею (дерном), деревом та соломою.

Характерною ознакою поліського житлового комплексу була наявність замкненої забудови двору (“оседок”, “окружний двір”, “хороми”, “підва- рок”), а також цілої низки переходо­вих варіантів забудови — від перимет­рально замкненої до безсистемної у вигляді вільно розташованих окремо одна від одної поставлених будівель. Досить поширеними були одноряд­ний (“довга хата”) та дворядний типи забудови двору.

В комплексі господарських споруд двору регіональною своєрідністю виділялись “обороги на поді”, “обо­роги на одрині” на схов сіна; “стеб- ки”, “кліті” для коренеплодів та їстівних припасів та зрубні “багато­кутні клуні”, “токи” з пірамідаль­ним рубленим покриттям (“верхом”) для обмолоту та зберігання зерна в снопах.

За ареально-типологічної єдності поліського житлового комплексу на території його поширення виокремлю­валося три варіанти: західний, або во­линський, центральний, або жито­мирсько-київський, та північно-схід­ний, або чернігово-сіверський.

2) Лісостеповий житловий комплекс

Особливості Лісостепу — обмежена кількість будівельного лісу, значні поклади глини, розвинуте рільництво, яке давало доброякісну солому — сприяли поєднанню будівельних традицій лісистого Полісся (зрубного та каркасно-стовпового із заповненням деревом) з традиціями безлісного сте­пового Півдня (каркасно-закладного із заповненням глиносоломою) та без- каркасного глиносолом’яного й кам’яного.

Характерною рисою житла українського Лісостепу, яка набула значення загальноетнічного, загальноукраїнського символу, стала “біла українська ха­та”, тобто житло, стіни якого були побілені.

Своєрідною ознакою житла саме цього району стала традиція нанесен­ня на побілену стіну або ж на стіну, лише підведену глиною, розписів.

Починаючи з археологічних культур у цьому регіоні з’являється, а в по­дальшому набуває ознак етнічної визначеності орієнтація житла (його чіль­ного фасаду з вхідними дверима та вікнами) на південь або південний схід.

Відмінність в історичних долях правобережної та лівобережної частини ук­раїнського Лісостепу знайшла свій вияв у своєрідності будівельних традицій на землях кожної з них, зумовивши виникнення двох регіональних підтипів жит­лового комплексу українців: Лівобережного та Правобережного.

Лівобережний підтип житлового комп­лексу. Основою традицій лівобережного лісостепового підтипу став архітектурно- будівельний досвід українців з різних регіонів, які освоювали ці землі на правах вільної “займанщини”, зводячи житло згідно зі своїми віковими уявленнями.

Верх викладали м’ятою соломою, підкладаючи під неї щільно зв’язані сно­пи очерету (“кичку”), і закріпляли “кіз- линами” або ж пошивами “гребінкою” чи “кіскою” — зв’язаними снопами оче­рету. У другому випадку верх закріпляли своєрідним дашком з двох дощечок (“ринвою”).

Житло характеризувалося широкими “піддашками”, виносами стріхи віднос­но стін. Суттєвим архітектурним прийо­мом зовнішнього оформлення була га­лерея, якою оточували частину фасадної стіни перед коморою чи входом у жит­ло, весь чільний фасад, а то й два—три, навіть усі чотири фасади.

Своєрідність житлу надавав високо піднятий над рівнем землі “поміст” ши­роких піддашків з колонками (“на сішках”). Зрубні стіни хати ставили на палі (“стояни”), високо підняті над зем­лею, ззовні обмазували товстим шаром глини по драницях та білили крейдою.

Цей підтип має три різновиди: придніпровсько-переяславський, пол­тавський та слобожанський.

Правобережний регіональний підтип житлового комплексу. В інтенсивно під­синеному тлі блакитних стін правобе­режного житла з нанесеними на них ма­люнками пишних гірлянд рослинно- квіткового орнаменту, в обрамленнях цими гірляндами вікон і дверей, у ши­роко вживаних вазонних мотивах про­глядалося збагачення вікової пра- української традиції елементами та прийомами високих європейських стильових напрямів XVII—XVIII ст. — бароко та рококо.

Прямі аналогії з традиціями євро­пейських народів виявляли і способи викладення солом’яного даху зв’язани­ми снопами, коли роги даху, а іноді й весь схил мали розвинуту пластику по

рядово укладених “сходинками” снопів. Аналогічним з європейським жит­лом в українців Правобережжя був спосіб виведення високого гребеня даху під кізлинами.

Західноєвропейська традиція відчувалася й у формі правобережного ти­пу комина печі.

Застосування в умеблюванні житла цілого ряду рухомих меблів (лавок- скринь, засклених мисників, орнаментовано-різьблених шаф, точених столів та стільців) має аналогії у житлі європейських народів.

Сусідство Правобережного лісостепового регіону з Польщею на заході, Карпатським та Степовим регіонами на півдні сприяло збагаченню його житла елементами житлових комплексів сусідніх територій. Попри спільні риси, в межах правобережного ареального варіанту житлового комплексу виокремлювалися чотири різновиди: центральнокиївський, подільський, га­лицько-львівський та холмсько-підляський.

Житловий комплекс на Поділлі