Право власності держави, підприємств і громадян на земельні ділянки в межах населених пунктів.

77. Зміст та правова природа добросусідства в земельному праві.Добросусідство (у земельних відносинах) можна визначити як правила поведінки, які регулюють відносини між власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок.
Стаття 103. Зміст добросусідства1. Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використанняземельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).2. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).3. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення правна землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

79. Гарантії забезпечення прав власників, користувачів (орендарів) земельних ділянок. Умовно їх можна поділити на три різновиди: гарантії захисту прав на землю; гарантії, пов'язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам;гарантії, пов'язані з розв'язанням земельних спорів. Серед гарантій захисту прав на землю важливими є гарантії права власності на земельну ділянку. ЗК України передбачає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Кодексом або іншими законами України. До таких випадків згідно з ЗК України належать:- конфіскація земельної ділянки (ст. 148);- не відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення іноземним юридичним особам, якщо вони одержали її у спадщину, та не відчужену протягом року (ст. 145);- використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (ст.143) та деякі інші.

Гарантії, пов'язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам, передбачені ст. 156 ЗК України. Зазначеним суб'єктам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:- вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для інших видів використання;- встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;- погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників;- приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників у непридатний для використання стан;- неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Важливого значення набувають гарантії, пов'язан із вирішенням земельних спорів. Звернення до суду для захисту земельних прав сторонами у земельних спорах гарантує ст. 8 Конституції України.Звернення до суду за вирішенням земельних спорів можливе з таких підстав:- претензії суб'єкта земельних правовідносин щодо набуття або припинення права власності на землю чи права землекористування;- порушення земельних сервітутів і правил добросусідства;- порушення зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди власникам землі та землекористувачам, та деяких інших.

Аналіз норм чинного земельного законодавства України дозволяє визначити види збитків, що мають бути відшкодовані в установленому законом порядку суб’єктам права приватної власності на землю, постійним землекористувачам та орендарям.До них належать такі збитки:а) при вилученні земельних ділянок з користування орендарів чи постійних користувачів;б) в разі викупу земельних ділянок у їх власників для інших фізичних чи юридичних осіб;в) в разі викупу земельних ділянок для суспільних потреб;г) в разі примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;ґ) в разі правомірного тимчасового зайняття земельної ділянки для проведення розвідувальних та інших невідкладних робіт;д) при встановленні обмежень щодо земельної ділянки;е) внаслідок невиконання заходів щодо підвищення родючості ґрунтів та приведення сільськогосподарських угідь у придатний для використання стан;є) що виникають з деліктних зобов’язань.

Відповідно до ст. 156 ЗК України, правовими підставами для відшкодування власникам землі й землекористувачам збитків є:а) вилучення (викуп) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;б) тимчасове зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

81. Законодавчі основи застосування адміністративно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства. Адміністративно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства встановлюється широким колом державних органів, які здійснюють регулюючу і правоохоронну діяльність. Вона настає для органів або посадових осіб, з якими винний не перебуває в службових або трудових відносинах і яким він безпосередньо не є підлеглим. Застосовується у випадках, коли діями або бездіяльністю особи порушені адміністративно-правові норми, що регулюють земельні відносини; у результаті порушення вимог норм адміністративного права власнику землі чи землекористувачу завданий такий збиток, що не передбачає кримінальної відповідальності; землеробу не завдано збитків порушенням адміністративно-правових норм, але склалась реальна загроза заподіяння такого збитку.

Кодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП) передбачає накладення, штрафу за псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52 КпАП). Псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, неочищеними стічними ведами, виробничими та іншими відходами, а так само невжиття заходів по боротьбі з бур’янами — тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від 20 до 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності - від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Штраф накладається за порушення правил використання земель, а саме використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об’єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень — на громадян від 5 до 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб від 15 до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 53 КпАП).

Стаття 53-1 КпАП передбачає накладення штрафу за самовільне зайняття земельної ділянки: на громадян — від 10 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від 20 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За перекручення даних державного земельного кадастру, а також приховування інформації про стан земель, розміри, кількість земельних ділянок, наявність земель запасу або резервного фонду — тягнуть за собою накладення штрафу на посадову особу від 5 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 53-2 КпАП).

Стаття 54 КпАП передбачає накладення штрафу за несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або не приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням. Зазначені правопорушення тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від 15 до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За не проведення рекультивації порушених земель тягне за собою накладання штрафу на громадян від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб – від 10 до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.Накладення штрафів у різних розмірах тягнуть також такі правопорушення:а) самовільне відхилення від проектів внутрішньогосподарського землеустрою (ст. 55 КпАП);б) знищення межових знаків (ст. 56 КпАП);в) незаконне використання земель державного лісового фонду (ст. 63 КпАП).

82. Правові вимоги та умови застосування кримінально-правової відповідальності за порушення земельного законодавства. Кримінально-правова відповідальність за порушення земельного законодавства виявляється в кримінальному переслідуванні злочинних порушень земельного законодавства.

Ст. 239 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за забруднення або псування земель. Забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров’я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля караються штрафом до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Посадові особи, винні в злочинному порушенні земельного законодавства, несуть відповідальність за статтями Кримінального кодексу України про посадові злочини, зокрема за ст. 364 — зловживання владою або службовим становищем; ст. 365 — перевищення влади або службових повноважень; ст. 367 — службова недбалість.

83. Засади та умови застосування цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства. Цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства настає відповідно до норм цивільного права, які забезпечують ліквідацію наслідків майнового характеру викликаних порушенням земельного законодавства.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода землевласникам і землекористувачам завдається шляхом псування землі (природного тіла), яку штучно створити неможливо. Вимога відшкодування в натурі може бути задоволена лише у випадках повернення рівноцінної ділянки землі. В усіх інших випадках захисту порушених земельних прав шляхом відшкодування виникає питання про компенсацію завданих збитків.

Ст. 157 Земельного кодексу України визначено, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Для обчислення обсягу збитків враховуються витрати на поліпшення якості землі за час використання земельних ділянок і неодержані доходи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року №284 затверджено порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, які заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Відшкодуванню підлягають:1. Вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво.2. Вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень.3. Вартість лісових і деревно-чагарникових насаджень.4. Вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд.5.Понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи.6.Іінші збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Під неодержаними доходами розуміють прибуток, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав унаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або через її непридатність до використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості).

.

84. Матеріальна і дисциплінарна відповідальність за земельні правопорушення. исциплінарна відповідальність являє собою за стосування до осіб, які перебувають у трудових від носинах з підприємством, установою, органі-зацією, винних у вчиненні дисциплінарних проступків зе мельно-правового характеру, заходів особистого впливу у вигляді накладення дисциплінар-них стяг нень.

Зазначена відповідальність застосовується на під ставі норм трудового законодавства за вчинені дис циплінарні проступки земельно-правового характе ру. Вона настає за порушення особами трудових обов’язків, які стосуються земельних інтересів. Об’єктом дисциплінарних проступків у галузі зе мельного права є земельний правопорядок. Суб’єк тами такої відповідальності виступають лише ті пра цівники та посадові особи під-приємств, установ та організацій, до чиїх трудових обов’язків входить до-держання вимог земельно-правових норм. Дисциплiнарна вiдповiдальнiсть може застосовуватися за пору-шення земельного законодавства лише до тих працiвникiв, чиї трудовi обов'язки входило дотримання земельно-правових норм.

Таким чином, дисциплiнарна вiдповiдальнiсть являє собою за-стосування до учаснuкiв трудових вiдносuн пiдпрuемств i їх посадових осiб, винних у здiйсненн; дuсцuплiнарнuх проступкiв, заходiв особuстого вплuву морального характеру у вuглядi накладення дuсцuплiнарних стягнень .

Дисциплiнарна вiдповiдальнiсть як вiдповiдальнiсть особистісного ха-рактеру нaстaє при порушеннi умов працi, що не викликало матерiальних наслiдкiв. Порушення норм земельного законодавства, норм статуту чи правил внутрiшнього трудового розпорядку пiдприємства, внаслiдок чого заподiяна матерiальна шкода, тягне матерiальну вiдповiдальнiсть.

Матерiальна вiдповiдальнiсть по cyтi є продовженням дисциплiнарної вiдповiдальностi у випадках, коли порушенням трудових обов'язкiв заподiяна матерiальна шкода земельним ресурсам. Матерiальна вiдповiдальнiсть полягає в покладаннi на працiвникiв і посадових осiб, що вчинили винне протиправне дiяння, внаслiдок якого заподiяна матерiальна шкода чи порушенi його майновi iнmepecu, обов 'язку ком-пенсувати цю шкоду в натурі чи покрити заподiянi збитки. Такими особа-ми можуть бути члени колективних сiльськогосподарських пiдприємств i сiльськогосподарських кооперативiв, працiвники i посадовi особи дер-жавних чи iнших пiдприємств – землевласникiв і землекористувачiв. Об'єктом ycix дисциплiнарних i матерiальних правопорушень в галузi земельного права є земельний устрiй, встановлений земельним законо-давством. Порушення посадовими особами своїx трудових обов'язкiв без заподiяння матерiальної шкоди може викликати застосування заходiв дисциплiнарної вiдповiдальностi. Якщо ж зазначеними правопорушен-нями заподiюється майнова шкода сiльськогосподарським угiддям, може наставати не дисциплiнарна, а матерiальна та адмiнiстративна вiдповiдальнiсть.

85. Загальне поняття та види юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства. Юридична відповідальність - це юридичний обов'язок порушника юридичної норми відповідати за свою суспільно-негативну поведінку та прийняти на себе негативні правові наслідки через заходи державного примусу.Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства - важлива складова правового забезпечення раціонального використання та охорони земель. Вона має місце у межах правовідносин між суб'єктом, який порушив приписи земельно-правової норми, з одного боку, і державою в особі її органів - з іншого. Юридична відповідальність спрямована на стимулювання додержання земельно-правових норм, відновлення порушених земельних прав, а також на запобігання вчиненню земельних правопорушень.Юридичний зміст відповідальності полягає у безумовному обов'язку правопорушника зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру. Вид і міра цих наслідків передбачені відповідними санкціями правових норм. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства залежно від вчиненого порушення, застосовуваних санкцій за юридичною силою впливу на правопорушників поділяється на адміністративну, кримінальну, цивільно-правову та дисциплінарну. Земельні правопорушення тягнуть за собою юридичну відповідальність винних суб'єктів. Згідно зч. 1 ст. 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за вчинені земельні правопорушення. Можливість застосування до осіб, винних у вчиненні земельних правопорушень, дисциплінарної відповідальності зазначеною статтею прямо не передбачена. Але з цього не випливає, що притягнення порушників земельного законодавства до такої відповідальності взагалі виключається.В основу класифікації юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства покладено характер санкцій, які застосовуються за вчинення конкретного правопорушення. Відповідно до цього критерію відповідальність у зазначеній сфері поділяється на: кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну. Санкції за земельні правопорушення і порядок їх застосування стосовно кожного з названих вище видів юридичної відповідальності характеризується своєю специфікою.

86. Умови і порядок відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.
Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.
Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.
Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

87. Особливості вирішення земельних спорів. Органи, їх компетенція та порядок розгляду земельних спорів. Важливим способом забезпечення земельних прав суб'єктів є вирішення земельних спорів, яке здійснюється компетентними органами у встановленому порядку. Правові приписи, які регулюють це питання, зосереджені у розділі V кодексу “Гарантії прав на землю” Земельного кодексу. Це свідчить про те, що інститут земельних спорів є одним з різновидів гарантій прав на землю.
Земельні спори — це особливий вид правових відносин щодо розв'язання конфлікту, який виникає у зв'язку з порушенням прав та законних інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі й орендарів земельних ділянок та інших суб'єктів земельних правовідносин.
Земельний спір виникає з приводу дійсного або можливого порушення конкретних земельних прав суб'єкта, причому в останньому випадку розгляд спору триває до фактичного з'ясування обставин, що підтверджують відсутність дійсного порушення земельного права.

Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів. Уразі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.»

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо таких питань :

· меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян;

· дотримання громадянами правил добросусідства;

розмежування меж районів у містах

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо таких питань:

· меж земельних ділянок за межами населених пунктів;

· встановлення обмежень у використанні земель та земельних сервітутів (див. ч. 4 ст. 158 ЗКУ). Зазначимо, що органи місцевого самоврядування та органи з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори в позасудовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 ЗКУ земельний спір має бути розглянутий органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи органом місцевого самоврядування у місячний термін з дня подання заяви. Це означає, що строк, протягом якого “земельні спори розглядаються”, охоплює проміжок часу, який починає спливати з моменту подання заяви зацікавленої особи (сторони спору) до уповноваженого органу до дня першого розгляду спору. Проте, незважаючи на відсутність чіткої регламентації розгляду земельних спорів, на практиці зазвичай земельні спори розглядаються за процедурою, яка складається з п’яти стадій: 1) порушення земельного спору; 2) підготовка до його розгляду; 3) розгляд та розв’язання земельного спору; 4) виконання рішення; 5) оскарження рішення щодо земельного спору.