Загальні вимоги до методики проведення занять з ЛФК

Методика ЛФК визначається завданнями, що ставляться перед цим методом лікування та засобами і формами ЛФК, що добираються для їх вирішення на етапах реабілітації. Методика може видозмінюватись залежно від загального стану хворого, перебігу захворювання, рухового режиму, відповідних реакцій організму на фізичне навантаження, що поступово збільшується. Величина його залежить від характеру, загальної кількості вправ і їх повторень, вихідних положень, темпу, ритму, амплітуди рухів, складності і ступеня силових напружень, інтенсивності фізичних вправ, щільності і тривалості занять, емоційного рівня їх проведення.

Методика передбачає застосування вправ малої, помірної, великої і максимальної інтенсивності, що залежить від рухового режиму, періоду використання ЛФК на етапах реабілітації.

До вправ малої інтенсивності відносять рухи невеликих м'язових груп, що виконуються переважно у повільному темпі, статичні дихальні вправи і вправи на розслаблення м'язів. Фізіологічні зрушення при виконанні цих вправ незначні.

У вправах помірної інтенсивності залучають до роботи середні і великі м'язові групи кінцівок, тулуба, застосовують динамічні дихальні вправи, ходьбу в повільному і середньому темпі, малорухливі ігри. При цьому фізіологічні параметри серцево-судинної та дихальної систем відновлюються до стану норми через 5-7 хв.

Вправи великої інтенсивності змушують працювати велику кількість м'язових груп і виконуються вони у середньому і швидкому темпі. Це, в першу чергу, гімнастичні вправи на приладах, з медицинболами, швидка ходьба, біг, рухові і спортивні ігри та ін. Після виконання цих вправ тривалість відновного періоду у показниках ЧСС, артеріального тиску, легеневої вентиляції становить понад 10 хв.

Вправи максимальної інтенсивності характеризуються одночасною роботою великої кількості м'язів, яка виконується у швидкому темпі, що викликає істотні зміни у діяльності серцево-судинної і дихальної систем, обміну речовин. Ці вправи переважно використовуються у реабілітації спортсменів.

Рухові режими

Призначення і застосування різних форм ЛФК та інших засобів фізичної реабілітації тісно пов'язані з руховим режимом, який регламентує рухову активність хворого під час лікування у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації. Він призначається лікарем і змінюється залежно від перебігу хвороби, етапу лікування, реакції організму на дію чинників, що входять у зміст певного рухового режиму.

На стаціонарному етапі лікування ці режими поділяються на: ліжковий, палатний та вільний.

Ліжковий: суворий ліжковий та розширений ліжковий.

Суворий ліжковий призначається для забезпечення хворому фізичного та психічного спокою. Хворий весь час знаходиться в положенні лежачи на спині чи животі, лежачи з припіднятим головним кінцем. Йому не дозволяється самостійно повертатися та проводити рухи в великих суглобах. Прийом їжі, туалет здійснюються з допомогою обслуговуючого персоналу. На цьому режимі хворого навчають поворотам на бік. В кінці режиму дозволяють рухи в малих і частково в середніх суглобах. При адаптації до цього режиму, покращенні стану хворого переводять на розширений ліжковий режим.

Знаходження на суворому ліжковому режимі довгий час несприятливо впливає на самопочуття хворих і перебіг хвороби. Тому його не рекомендують /по можливості/ призначати більше як на 1-3 діб. Основними задачами цього режиму є: попередження ускладнень в легеневому апараті, профілактика тромбоемболій.

Розширений ліжковий режим передбачає періодичні зміни положення хворого в ліжку. Він добре опановує поворотами тіла в ліжку, якими його почала навчати на попередньому режимі, сидінням в ліжку з опорою на подушки або на спинку функціонального ліжка. В кінці режиму хворий сидить в ліжку з опущеними з нього ногами, що є етапом підготовки до вставання з ліжка. Сидіння в ліжку починається з однієї до трьох хвилин і поступово досягає 15-20 і більше хвилин.

Поступово хворі опановують побутовими навичками самообслуговування/ прийом їжі, вмивання, гоління для чоловіків. Організм хворих адаптується до положення сидячи в ліжку, проводиться легке тренування серцево-судинної та дихальної систем, малих та середніх груп м'язів.

Позитивна реакція функціональних проб, що свідчать про покращення. стану хворого, дозволяють перевести його на наступний - палатний режим.

Палатний режим або напівліжковий характеризується тим, що хворий половину денного часу знаходиться в ліжку, а половину поза ліжком сидячи в кріслі, ходить по палаті, приймає їжу за столом, користується туалетом, який є в блоці палати Поступово зменшується час перебування в ліжку, збільшується час ходьби у палаті, а в кінці режиму - вихід в коридор.

Якщо на попередньому режимі заняття лікувальною гімнастикою виконуються в вихідному положенні лежачи в ліжку, то на палатному - вихідними положеннями є положення лежачи в ліжку, сидячи в ліжку та на стільці, стоячи. Хворий може бути зайнятий на протязі дня трудотерапією /в'язання, вишивання, плетіння, ліплення з пластиліну/, читанням, настільними іграми, переглядом телепередач, малюванням, тощо.

На цьому режимі хворі адаптуються до ходіння, починається тренувальний процес всього організму і окремих його систем. Адаптація хворих до цього режиму дозволяє перевести їх на. наступний-вільний, режим.

Вільний режим спонукає хворих на значне розширення об'єму побутових навантажень і збільшення фізичних навантажень під час занять лікувальною фізкультурою. Основним на даному етапі лікування є продовження процесу тренування організму для підготовки частини хворих до перебування в домашніх чи санаторно-курортних умовах, а другої частини для виконання виробничих завдань, На цьому режимі хворим призначають майже всі форми лікувальної фізкультури в залежності від захворювання.

На поліклінічному чи санаторно-курортному етапах лікування хворим призначають: щадний, щадно-тренуючий та тренуючий режими.

Щадний режимпередбачає тренування всіх систем організму, стимуляцію обмінних процесів, подальше оволодіння побутовими навичками, підвищення фізичної працездатності. В перші дні після виписки хворих із стаціонару рухова активність їх дещо зменшується, а надалі поступово наростає за рахунок збільшення кількості вправ, їх ускладнення.

Щадно-тренуючий режим передбачає повну адаптацію хворих до побутових навантажень та виробничої практики. Фізичні навантаження наданому режимі значно зростають і дозволяють пацієнтам приступити до виконання виробничих завдань. Допомагають цьому призначення майже усіх форм лікувальної фізкультури.

Тренувальний режим діє до повної адаптації людини до побутових та виробничих навантажень. За своїм вибором пацієнти починають займатися одним із видів спорту, але в змаганнях участі брати не можуть.

Час перебування на кожному із режимів поліклініки та санаторії визначається індивідуально, в залежності від віку хворого, хвороби, різня фізичної працездатності та професії хворого.

Переведення з режиму на режим залежить від адаптації хворих до попереднього, що визначається з допомогою функціональних проб.