Розгортання революційних подій за часів Б. Хмельницького (1648 – 1657 рр.).

Усвідомлюючи масштаби майбутньої боротьби, гетьман звернувся до українського народу з закликом до загального повстання. Одночасно він попросив допомоги у донських козаків і вступив у переговори з кримським ханом Iслам-Гіреєм III про військовий союз. Хмельницький розумів, що це ненадійний і підступний союзник, але воювати на два фронти не міг. Навесні 1648 року почалася перша військова кампанія. Вона була дуже успішною. На початку травня відбулася перша битва між об’єднаним українсько-кримським військом і авангардом польської армії біля Жовтих Вод. В ній поляки зазнали цілковитої поразки, загинув і її командуючий Стефан Потоцький. Але основні сили коронної армії на чолі з Миколою Потоцьким стояли на вигідних позиціях біля міста Корсунь. Вмілими маневрами Хмельницькому вдалося примусити польського гетьмана залишити їх, а потім оточити і 16 травня 1648 року повністю знищити. Козакам дісталися значні трофеї і великий полон, у тому числі і короннний гетьман Микола Потоцький.

    Близкучі перемоги повстанців ознаменували тріумфальний початок національної революції, метою і цілями якої було звільнення від національно-релігійного гноблення з боку Речі Посполитої, створення національної соборної (об’єднаної) держави, знищення феодально-кріпосницької системи і утвердження ринкової, буржуазної економічної моделі.

        Після розгрому польської окупаційної армії повстання охопило всю Україну. Почалося масове знищення польської шляхти і євреїв, формування козацько-селянських полків і місцевої козацької адміністрації. Саме в цей час, влітку 1648 року, почалася розбудова української козацької держави. Були сформовані вищі і місцеві органи державної влади, армія, судова і податкова система, фінанси, народжувалася дипломатія. 8 червня 1648 р. Б. Хмельницький уперше звернувся по допомогу до московського царя Олексія Михайловича, продовжував переговори з кримським ханом, турецьким султаном, польським королем, господарями Молдавії, Валахії (Румунії) і Трансільванії (Угорщини).

    Тим часом, війна з Польщею розширювалася. 11-13 вересня 1648 року відбулася битва біля м. Пилявці (Волинь), в якій велика польська армія була знову розбита. Відкрився шлях у власне польські землі. В жовтні 1648 р. українсько-кримська армія почала облогу польської фортеці Замостя. Але тривала облога виснажила сили і ресурси козаків, почалася епідемія чуми, від якої помер і визначний полководець Максим Кривоніс, падала дисципліна і боєздатність. В таких умовах Б. Хмельницький вирішив відступити. На жаль, гетьман не здогадався залишити гарнізони українських військ на західноукраїнських землях і це дозволило Польщі дуже скоро знов їх окупувати. У грудні 1648 року Б. Хмельницький з військом прибув до Києва. Тут його урочисто зустрічали як визволителя-монарха. Можливо саме у цей час у Б. Хмельницького виникла ідея монархічної форми правління, яку він намагався втілити в життя, передавши гетьманську булаву своєму синові Юрію у 1657 році.

    Між тим, поляки, порушивши перемир’я, яке було укладене біля Замостя , почали наступати на Україну. Влітку 1649 року величезна польська армія на чолі з королем Яном Казимиром підійшла до м. Зборів. Сюди ж прийшли і українсько-татарські війська, які непомітно оточили позиції поляків. Битва, яка почалася 5 серпня, загрожувала перерости у остаточний розгром поляків, але їх врятував кримський хан Iслам-Гірей III. Він, розуміючи, що поразка Польщі покладе край війні і не бажаючи цього, почав сепаратні переговори з королем, погрожуючи Хмельницькому перейти на бік поляків у випадку продовження битви. Зрозуміло, що ці переговори рятували Річ Посполиту і зводили нанівець усі попередні жертви українського народу, але у Б. Хмельницького не було вибору, бо вести війну одночасно і проти Польщі , і проти Криму він не міг. Гетьман був примушений заключити Зборівський договір, за яким визначалася козацька автономія у складі трьох воєводств: Київського, Чернігівського і Брацлавського, чисельність реєстру встановлювалася у 40 тис., польська шляхта отримала право повернутися у свої маєтки, а їх селяни - у старий кріпацький стан. Отже, усі антагоністичні суперечності залишалися і вимагали вирішення у майбутньому. Цей договір і Польша, і гетьманський уряд розглядали як тимчасовий і готувалися до війни. Українські селяни і козаки опиралися поверненню шляхти, створюючи на Волині і Брацлавщині (Східне Поділля) збройні загони, які очолив полковник Данило Нечай. Шляхта відповідала жорстокими каральними акціями, а татари, які поверталися з театру воєнних дій, грабували і перетворювали в попіл українські міста і села. Загальна руїна і голод викликали масові протести і спротив населення діям гетьманського уряду. Дійшло, навіть, до повстань проти нього у Кальницькому полку і на Запоріжжі, де козацька рада проголосила усунення Б. Хмельницького і обрання гетьманом Яцька Худолія. Хмельницькому довелося силою придушувати повстання у березні 1650 року. Це прискорило процес зміцнення державних інституцій. Було завершено формування адміністративно-територіального полкового устрою, структурувався апарат влади: вищий – генеральний, середній – полковий і нижчий – сотенний. Рельєфно окреслився процес становлення монархічної форми правління гетьмана. В 1650 році активізувалася зовнішня політика. Оскільки Московська держава, побоюючись війни з Польщею, не наважувалася надати допомогу Україні, Хмельницький вирішив прийняти турецьку протекцію. Спираючись на підтримку васала Туреччини – Кримського ханства, Б. Хмельницький здійснив восени 1650 року успішний похід у Молдавію, примусивши її господаря Василя Лупула розірвати союз з Польщею і перейти на бік України.

    Тим часом, Польша закінчила підготовку до війни і в січні 1651 року почала наступ. Взимку і навесні 1651 року з перемінним успіхом точилися локальні бої, а влітку справа дійшла до генеральної битви. Вона почалася 19 червня 1651 року біля м. Берестечка на Волині і йшла за сценарієм Зборівської битви, але у гіршому варіанті: польська армія на чолі з королем Яном Казимиром була оточена українсько-татарськими військами, і коли настала кульмінація, хан Iслам-Гірей III покинув поле битви, полонивши Б. Хмельницького майже на 10 днів. Українська армія, залишившись без союзника і головнокомандуючого була дезорганізована і розбита. Тільки невеликій частині армії на чолі з полковником Iваном Богуном після 10-денної оборони вдалося вирватися з оточення. Втрати були катастрофічними. Тепер шлях на Україну для польської армії був відкритий. До того ж литовська армія гетьмана Радзівілла прорвалася з півночі до Києва і захопила його. Однак героїчний опір українців послабив сили польської армії і вона зупинилася біля Білої Церкви. Тут 18 вересня 1651 р. була укладена Білоцерківська угода, яка скасувала Зборівський договір. Тепер козацька територія обмежувалась лише одним Київським воєводством, реєстр мав становити 20 тис. козаків, шляхта і євреї поверталися у свої маєтки, а козацький гетьман підлягав владі коронного гетьмана. Отже, після 4 років війни доводилося починати все майже з початку. Але український народ знайшов у собі сили для продовження боротьби. Була створена нова армія, яка у травні 1652 р. почала похід на Поділля. 22 травня 1652 р. у битві біля м. Батіг польські війська були оточені і повністю знищені. Полягло майже 10 тисяч – вся піхота і половина усіх гусарів Речі Посполитої. Загинув і коронний гетьман М. Калиновський. Це була найбільша в історії Польщі воєнна катастрофа. Сучасники порівнювали тріумф Б. Хмельницького з перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римлянами у 216 р. до н. е. під Каннами, яка протягом багатьох віків вважалася класичним взірцем оточення і цілковитого знищення противника.

    В результаті Батозької перемоги були анульовані принизливі умови Білоцерківської угоди – українська козацька держава фактично виборола незалежність. Була ліквідована фільварково-панщинна система господарства, кріпацтво і феодальна залежність селян. Більшість земельного фонду перейшла у власність Державного Скарбу, а значна частина землі – до рук козаків і селян. Виникла нова модель соціально-економічних відносин і нова соціальна структура суспільства. Це були дійсно революційні зміни. Але вони, в умовах війни, не були відповідно законодавчо затверджені і політично оформлені, що створювало сприятливі умови для реставрації дореволюційних відносин.

    Перемога під Батогом мала ще один важливий історичний наслідок. Московський уряд, нарешті, наважився надати допомогу Україні, і 1 жовтня 1653 р. Земський Собор Росії вирішив прийняти Військо Запорізьке під “государеву високу руку”. Саме у цей час, на початку жовтня, велика українсько-татарська армія підійшла до м. Жванець на Поділлі, де стояло польське військо на чолі з королем Яном Казимиром, і в ході битви оточила його. Але кримський хан врятував поляків і на цей раз: він припинив воєнні дії і почав сепаратні переговори з королем. Тепер стало остаточно зрозумілим, що без допомоги Росії навіть автономію вибороти було неможливо. Тому Б. Хмельницький вирішив відступити на Придніпров’я. 8 січня 1654 р. у м. Переяслав відбулася військова рада, на яку прибуло і велике російське посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним. Переяславська Рада ухвалила прийняти протекцію російського царя і увійти до складу Московського царства. Однак вже перші кроки по оформленню цього акту були затьмарені відмовою В. Бутурліна дати від імені царя присягу на вірність своїм зобов’язанням щодо України. Але відсутність прийнятної альтернативи примусила українців покластися лише на царське слово і однобічно скласти присягу цареві. Однак частина населення відмовилася присягати: запорожці, вище правослане духовенство, зокрема митрополіт Сильвестр, козаки Брацлавського, Уманського, Полтавського і Кропивненського полків, славетний полковник Iван Богун і інша старшина.

    Політичне і правове становище України у складі Російської держави було врегульоване документами, які отримала назву “Статті Б. Хмельницького” або “Березневі статті”, підписані у Москві у березні 1654 р. Оригінал договору не зберігся, тому дослідники аналізують їх з певним застереженням. Чітко визначити і кваліфікувати цей акт вчені досі не змогли, а запропоновані терміни – “унія”, “воєнний союз”, “протекторат”, “васалітет”, “возз’єднання” – не можуть вважатися аутентичними. Але більшість істориків вважає цей акт приєднанням України на правах автономії, бо Україна мала власну територію, адміністративний устрій, суд, фінансову систему, військо з 60 тис. козаків, однак виборність гетьмана, як і його зовнішня політика, контролювалася царським урядом. Укладений договір, за словами Олени Апанович, не був “для України ні трагедією, ні ганьбою”. (Див. О. Апанович. Українсько-російський договір 1654 р.: Міфи і реальність. – К., 1994.). Він діяв фактично до 1656 року, коли цар порушив договір, підписавши Віленське перемир’я з Польщею, за яким Правобережна Україна поверталася у склад Речі Посполитої. Попри все, цей договір мав велике історичне значення. Уперше Україна виступала як суб’єкт міжнародного права і була визнана Росією як держава, що просить протекції. Особливо ж виграла Росія, яка значно посилилася , змінивши геополітичний ландшафт Європи. Це був перший значний крок на шляху до створення Російської імперії.

    З весни 1654 року відновилися воєнні дії і тепер російсько-українська армія перехоплює ініціативу. В 1655 році були звільнені від поляків Поділля і Східна Галичина, у війну проти Польщі вступила Швеція, окупувавши більшу її частину. Здавалося, остаточна перемога вже близька. Однак у Кремлі різко змінили політику. Було вирішено примиритися з Польщею, бо цареві магнати пообіцяли польський трон, і почати війну зі Швецією за прибалтийські землі, втрачені Росією в 1617 році. Інтереси українців при цьому зовсім не враховувалися, їх навіть не допустили до участі у російсько-польських переговорах. У листопаді 1656 р. Віленське перемир’я було підписано і стало брутальним порушенням “Березневих статей”. Це глибоко обурило Б. Хмельницького; він фактично розірвав з Росією і почав війну проти Польщі у союзі з Трансільванією і Швецією. Однак сил не вистачило і українсько-трансільванські війська були розбиті влітку 1657 року. Всі ці негаразди і воєнні невдачі підірвали здоров’я гетьмана. 27 липня 1657 року обірвалося життя лідера національної революції і засновника української держави, людини, без сумніву , світового масштабу.