Методи організації розвивального навчання

Впровадження розвивального навчання на уроках математики

Електронна адреса:

mzothenko@gmail.com

Чернігів – 2018

Термін курсів: 22.01.2018 - 02.02.2018

Зміст

І. Вступ……………………………………………………………………… 3

ІІ. Основна частина

1. Суть та зміст розвивального навчання ………………...……………….4

2. Методи організації розвивального навчання………….………………..6

3. Використання розвивального навчання на практиці ……………….. 11

ІІІ. Висновок……………………………………………………………….16

ІV. Список використаної літератури…………………………………..17

Вступ

Підвищення інтелектуального потенціалу нації і розвиток творчої особистості є однією з найактуальніших цілей освіти. Необхідність формування особистості, яка володіє творчими уміннями, здібностями вирішувати нестандартні завдання, є на сьогодні замовленням суспільства, тому одним з основних завдань української школи є виховання творчої особистості учня. З цією метою мають бути створені максимально сприятливі умови для прояву та розвитку здібностей і таланту дитини, для самовизначення і самореалізації.

Розгляд терміну «розвиваюче навчання» передбачає, передусім, вивчення проблеми співвідношення навчання та розвитку, яка завжди була однією з стрижневих проблем педагогіки. На різних історичних етапах її рішення змінювалося, що обумовлено зміною методологічних установ, появою нових трактувань розуміння сутності розвитку особистості та самого процесу навчання, переосмисленням ролі останнього в цьому розвитку.

Ця тема актуальна в педагогіці і зараз., так як вона має на увазі пошук наукових основ навчання,  де визнавались би індивідуальні можливості кожної дитини та їх зміни у процесі навчання. Особливо актуальним для вчителів є відповідна організація навчальної діяльності учнів і формування їх вміння вчитися.

Суть та зміст розвивального навчання

Під розвивальним навчанням - новий активно-діяльнісний спосіб (тип) навчання, що йде на зміну пояснювально-ілюстративного способу.

Прогресивний розвиток особистості - процес фізичного і психічного зміни індивіда в часі, що передбачає вдосконалення, перехід у будь-яких його властивості та параметрах від меншого до більшого, від простого до складного, від нижчого до вищого.

Специфічними властивостями розвитку особистості є:

· іманентність: розвиток є невід'ємна властивість особистості, закладене природою;

· біогенного: психічний розвиток особистості багато в чому визначається спадковістю;

· соціогенного: вплив соціального середовища;

· психогенні: людина - саморегулююча і самоврядна система;

· індивідуальність: особистість являє собою унікальне явище, яке відрізняється індивідуальним підбором якостей і власним варіантом розвитку;

· стадійність: розвиток особистості підпорядковується загальному закону циклічності;

· нелінійність: кожна особистість розвивається у своєму темпі, відчуваючи випадково розподілені в часі прискорення і протиріччя зростання;

· фізичний вік визначає кількісні та якісні характеристики і можливості психічного розвитку.

Розвивальне навчання враховує і використовує закономірності розвитку, рівень і особливості індивіда. У розвиваючому навчанні педагогічний вплив випереджає, стимулює, спрямовує і прискорює розвиток спадкових даних учнів. При такій формі навчання учень - повноцінний суб'єкт діяльності на всіх її етапах. Кожен етап вносить специфічний внесок у розвиток особистості. У діяльності цілепокладання виховуються свобода, цілеспрямованість, гідність, честь, гордість, самостійність; при плануванні - ініціатива, творчість, організованість, самостійність, воля; при реалізації цілей - працьовитість, дисципліна, активність, майстерність; на етапі аналізу формуються відносини, відповідальність, критерії оцінки.

У сучасній педагогіці всі групи якостей особистості:

ЗУН - знання, вміння, навички;

СУД - способи розумових дій;

СУМ - саморегулівні механізми особистості;

СЕН - емоційно-моральна сфера;

СДП - діяльнісної-практична середу - взаємопов'язані і являють складну динамічно розвивається цілісну структуру.

Технологія розвивального навчання (РО) спрямована на цілісне гармонійний розвиток особистості, де проявляється вся сукупність її якостей:

РВ = ЗУН + СУД + СУМ + СЕН + СДП.

Розвивальне навчання орієнтоване на "зону найближчого розвитку", тобто на діяльність, яку навчають, може виконати за допомогою педагога.

Розвивальне навчання проходить в зоні найближчого розвитку (за Л.С.Виготським). З усіх технологій розвивального навчання найбільший інтерес для експерименту викликають система Л.В. Занкова, технологія Д.Б. Ельконіна, В.В. Давидова, технологія саморозвитку навчання Г.К. Селевко і система розвивального навчання із спрямованістю на розвиток творчих якостей особистості Г.С. Альтшуллера.

Технологія Д. Б. Ельконіна - В. В. Давидова побудована на "змістовних збагачення". Акцент цілей авторів зазначеної технології:

· формувати теоретичне свідомість і мислення;

· формуватимуть не стільки ЗУНи, способи розумової діяльності - суди;

· відтворити у навчальній діяльності логіку наукового мислення.

Таким чином, знання по-різному засвоюються і по різному впливають на розвиток студентів залежно від способів керівництва навчальною діяльністю. Розвивальний вплив навчання найбільше визначається його процесуальною стороною, тобто тим, як саме воно організоване.

Методи організації розвивального навчання

Якщо мета і завдання навчального процесу у вищій школі - формування особистості фахівця у процесі засвоєння системи наукових знань, умінь і навичок, тобто єдність навчання, розвитку й виховання, то теоретичною основою організації навчального процесу повинна бути теорія розвивального навчання. Пригадаємо принципи цієї теорії:

· нестримний творчий характер розвитку особистості (а не примноження знань, умінь і навичок);

· опора на провідну діяльність (у студентів це навчально-професійна діяльність);

· орієнтація на сенситивність віку (для студентства - сходження до вершин творчості);

· ампліфікація розвитку (збагачення розвитку через створення умов для різних видів діяльності, але найголовніше - для провідної діяльності);

· орієнтація на зону найближчого розвитку, на потенційні можливості та їхню реалізацію кожним студентом, зокрема, саме навчання має вести за собою розвиток студента («Учіння - праця, до того ж нелегка»);

· єдність інтелекту та афекту, пристрасне ставлення до навчання і забезпечення його позитивними емоціями («Без серця що зрозумієш?» - Ш.О. Амонашвілі).

Мета розвивального навчання— дати цілісну картину світу на ґрунті науки, на основі розвитку спостережливості, мислення, творчості та практичних умінь студентів.

Методи організації розвивального навчання спрямованіна активну самостійну пізнавальну діяльність (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування тощо). Результатом розвивального навчання є новоутворення віку. У студентські роки - це професійне зростання особистості і соціальна її зрілість, професійна самостійність і творче мислення, професійна спрямованість особистості та професійні здібності.

Розвивальне навчання сприяє підвищенню якості вищої освіти, покращує інтелектуальну вихованість майбутнього фахівця, а саме:

· у студентів розширюється світогляд;

· формується психологічна настанова на пізнавальний пошук, пізнавальна активність проявляється за межами навчальної ситуації;

· розвивається гнучкість і багатоваріантність знань про те, що пізнається;

· формується готовність до сприйняття різноголосої інформації;

· з'являється розуміння того, що було причиною, і які можливі наслідки;

· розвивається здатність мислити в категоріях можливого (за цих умов може бути так, за інших - інакше).

Розвивальне навчання дає можливість забезпечувати три магістральні взаємопов'язані напрями нарощування знань студентів:

1) концептуальний напрям - знання теорії;

2) понятійний напрям — засвоєння понятійного апарату з кожної дисципліни, яка вивчається;

3) фактологічний напрям - знання фактів, уміння їх аналізувати та інтерпретувати.

Розвивальне навчання реалізується через різні психологічно-орієнтовані моделі навчання,елементи яких можна успішно використовувати у вищій школі. Охарактеризуємо основні з них.

Особистісна модель. Основним завданням навчання є загальний розвиток особистості, розвиток її пізнавальних, емоційно-вольових, моральних і естетичних можливостей. Організація навчального процесу підпорядковується певним взаємопов'язаним принципам (навчання на високому рівні труднощів, провідна роль теоретичних знань на початковому етапі навчання, швидкий темп вивчення навчального матеріалу, усвідомлений характер учіння, одночасна робота щодо розвитку слабких і сильних студентів). Кінцева мета особистісної моделі - дати вихованцям цілісну картину світу на основі науки, літератури і мистецтва з урахуванням трьох основних ліній психічного розвитку особистості (спостереження, мислення і практичних дій).

Особлива увага надається створенню під час занять атмосфери довірливого спілкування. Методика викладання відповідає вимогам багатогранності (спрямованості на розвиток різних сторін особистості студента), процесуальності (послідовного ускладнення знань, що засвоюються), проблемності (опори на колізії) і варіантності (гнучкості у використанні форм і способів навчання залежно від ситуації, яка склалася під час заняття) (Л.Н. Занков, М.В. Звєрєва, І.І. Аргінська, Н.В. Нечаєвата ін.). Різновидом цієї моделі є система навчання, яка ґрунтується на особистісно-гуманному підході до вихованців, особливістю якого є велика увага до індивідуальних особливостей кожного і спрямованість на навчальне співробітництво (Ш.О. Амонашвілі). Головний психологічний елемент цієї моделі навчання - «цілісне особистісне зростання» (Л.Н. Занков, Ш.О. Амонашвілі).

Активізувальна модель, яка спрямована на підвищення пізнавальної активності студентів за допомогою включення в навчальний процес проблемних ситуацій, опори на пізнавальні потреби та інтелектуальні почуття. У межах цієї моделі зберігаються всі основні моменти традиційного навчання, зокрема, засоби контролю за засвоєнням нормативних знань, умінь і навичок, проте враховуються два основні психологічні чинники ефективного навчання: пізнавальна мотивація і мисленнєва активність студентів в умовах вирішення навчальних проблемних ситуацій. Головний психологічний елемент цієї моделі навчання - «пізнавальний інтерес» (A.M. Матюшкін, М.І. Махмутов, М.Н. Скаткін, Г.І. Щукіна та ін.).

Вільна модель. У процесі навчання максимально враховується внутрішня ініціатива студента. При наявності певної допомоги з боку викладача студент усе ж таки сам визначає інтенсивність і тривалість своїх навчальних занять, самостійно вибирає засоби навчання. Яка-небудь жорстка система педагогічних впливів відсутня. Навпаки, заохочується імпровізація і студентів, і викладача щодо змісту і способів навчання. Різновидом цієї моделі є «вільне відвідування занять», «індивідуальний графік навчального процесу», «екстернат» та ін. Об'єднує все це неформальне ставлення до процесу навчання, відсутність обов'язкових аудиторних занять, поточного контролю і оцінки знань. Головний психологічний елемент - «свобода індивідуального вибору» (К. Роджерс).

Структуру вальна модель. Зараз у практику навчання запроваджується модульно-розвивальне навчання. Модуль (від лат modulus - міра) - це самостійна група ідей і знань, якими повинні оволодіти студенти. До кожного модуля розробляються доцільні засоби навчання для засвоєння цих ідей, які відповідають їхній природі (сутності).

Особливу увагу приділяють організації навчальної інформації, створенню змістовних комплексів (блоків) у вигляді «великих дидактичних одиниць» (ВДО). ВДО - це «клітинка» навчального процесу, яка складається з різних елементів, які водночас мають інформаційну спільність. Вона характеризується системністю і цілісністю, стійкістю в часі і швидкою актуалізацією в пам'яті студента. Навчання на основі укрупнення навчальної інформації передбачає спільне і одночасне вивчення споріднених розділів, взаємопов'язаних дій і операцій, самостійне опанування студентами знань на основі порівняння, узагальнення та аналогії; урахування єдності образного і логічного в мисленні; оберненість мисленнєвих дій при виконанні вправ; вихід на перспективи розвитку знань за допомогою згортання і розгортання навчальної інформації та ін. Головний психологічний елемент цієї моделі навчання - «фреймова організація знань» (П.М. Ерднієв, Б.П. Ерднієв).

Модульно-розвивальне навчання передбачає застосування різних форм і методів самостійної роботи студента, яка підпорядкована темі, меті та завданням навчального курсу, яку треба засвоїти. Модульно-розвивальна концепція навчання ґрунтується на проблемно-діалогічній взаємодії викладача і студента.

Ставиться питання і про відкритість освітньої системи для протиріч, наприклад:

· Чи повідомляє викладач про наукові розбіжності, суперечливі погля­ди на одну й ту саму наукову проблему?

· Яке співвідношення між запитаннями викладача, які потребують од­нозначно правильної відповіді, і запитаннями, які передбачають різне трактування?

· Як часто викладач запитує: «Чи є інші думки?»

· Що робить викладач, якщо чує змістовну думку студента, яка супер­ечить загальноприйнятій у науці?

Одним із завдань модульно-розвивального навчання є навчити студен­тів працювати з науковими суперечностями.

Формувальна модель. Ґрунтується на твердженні, що впливати на розумовий розвиток особистості - означає здійснювати цілеспрямоване управління процесом засвоєння знань і умінь. За умови проходження сту­дентом усіх необхідних етапів з урахуванням спеціально організованої педагогом орієнтувальної основи дії можна гарантувати сформованість знань і умінь із заздалегідь заданими якостями. Зокрема, учень (студент) повинен у суворій послідовності пройти такі етапи: мотивацію, складан­ня схеми орієнтувальної основи дії, промовляння на рівні зовнішнього мовлення, мовлення про себе, розумова дія, під управлінським впливом «команд» педагога.

Не є винятком і творча діяльність, оскільки вона, відповідно до цього підходу, є нормативним процесом, який здійснюється на усвідомленому рівні планомірно, теоретичним шляхом. Різновидом цієї моделі є програ­моване і алгоритмічне навчання. У всіх психологічно орієнтованих моделях розвивального навчання на першому місці - студент як суб'єкт навчально-професійної діяль­ності, а не об'єкт дидактичного впливу, у який потрібно «заштовхати» якусь інформацію. У зв'язку з цим психологія вищої школи є базовою наукою,оскільки на основі її теоретичних положень ми можемо управляти розумовою діяльністю студентів, розвитком їхніх професійних здібностей, які за­даються професійним навчанням.