Специфіка офіційно-ділового стилю

Тема 2. Специфіка ділової української мови (офіційно-ділового стилю)

Невід'ємною частиною професійної діяльності є ділове спілкування, в якому послуговуються офіційно-діловим стилем української мови. Це один із найконсервативніших стилів сучасної української літературної мови, який характеризується суворим дотриманням літературних і стильових норм. Тільки досконале володіння літератур­ною мовою дає змогу досягти достовірності, точності, чіткості, зрозумілості, стислості і вичерпності у викладі змісту документів.

Загальна характеристика офіційно-ділового стилю української мови

Офіційно-діловий стиль є одним із соціально значущих різновидів літературної мови, оскільки відіграє важливу роль у державно-політичному, громадському й суспільно-виробничому житті країни.

На позначення реалізації офіційно-ділового стилю, за­фіксованого в документах, вживають також термін «діло­ва мова». Формування, розвиток і вдосконалення ділової мови мають важливе значення для ефективного управлін­ня і регулювання ділових відносин громадян у різних сфе­рах суспільного життя.

Історія виникнення і розвитку офіційно-ділового стилю

Офіційно-діловий стиль є одним із найдавніших функціональних різновидів літературної мови. Він почав фор­муватися ще за часів Київської Русі. Це була юридично-ді­лова писемність, покликана закріпити правові відносини в тогочасному суспільстві, врегулювати торговельні й полі­тичні зв'язки з іншими державами тощо. Мова пам'яток ді­лової писемності характеризується активним вживанням юридичних термінів, канцелярсько-адміністративних фор­мул, своєрідної фразеології і побутової лексики. Вона не послуговується образними засобами, їй притаманна стандартизованість, яка виявляється у використанні однотип­них синтаксичних конструкцій та сталій будові текстів.

Найдавнішими пам'ятками ранньоукраїнської юри­дично-ділової писемності є договори київських князів з греками 907, 911, 944, і 971 pp., написані руською мовою (так називали у той час давньоукраїнську мову), «Руська правда», оригінальний звід світських законів, укладений на основі традиції східнослов'янського звичаєвого права з пережитками язичництва при Ярославі Мудрому, а також ранньоукраїнські грамоти, найдавніші з яких датуються початком XII ст.

Протягом XVI—XVII ст. функціонували офіційно-діловий, літописний та конфесійний стилі української мови; розвивалися полемічний, проповідницько-ораторський, художній і науковий. Ділове письмо в Україні-Русі харак­теризувалось високою самобутньою культурою, заснова­ною на давній оригінальній традиції складання ділових документів. Водночас тексти ділових пам'яток цього пері­оду позначені сильним впливом живої розмовної мови, ос­кільки влада намагалася донести свої розпорядження до всіх верств населення, а отже, документи мали бути зрозу­мілими, точними і лаконічними.

У часи, коли український народ був позбавлений дер­жавності і не мав своїх владних структур, офіційно-діло­вий стиль функціонував як епістолярій ділового характе­ру. Норми літературної мови, які виформувалися в худож­ньому стилі, стали добрим підґрунтям для подальшого розвитку офіційно-ділового стилю. В УРСР вживання української мови формально не заборонялось, але офіцій­но-ділове спілкування нею всіляко обмежувалося. Незва­жаючи на всі утиски, ті мовні кліше, специфічна терміно­логія, синтаксичні структури, композиція ділового тексту, що були характерні давній книжній мові, збереглися і оформились у стильову парадигму мовних ознак офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови.

З утвердженням статусу української мови як держав­ної і проголошенням України незалежною самостійною державою, роль офіційно-ділового стилю зросла. Тепер його використовують у суспільному, громадському і держав­ному житті країни.

Серед книжних стилів офіційно-діловий виділяється своєю відносною стійкістю і замкнутістю. З часом він за­знає змін, зумовлених змінами суспільного життя і управ­лінської сфери. Але багато його ознак, історично виформувані жанри, специфічна лексика, фразеологія, синтаксич­ні звороти свідчать про його консервативний характер.

Специфіка офіційно-ділового стилю

Сфера викорис­тання офіційно-ділового стилю — офіційне спілкування в державно-політичному, громадському й економічному жит­ті, законодавство, міжнародна, міждержавна та адміністра­тивно-господарська діяльність. Зміст документів стосується переважно типових комунікативних ситуацій, тому форма текстів ділових паперів і їх мова стандартизовані.

Специфіку офіційно-ділового стилю визначають такі позамовні стилетвірні чинники:

а)    призначення — регулювання ділових відносин мов­ців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговування потреб людей у типових комунікативних ситуаціях;

б) зміст стилю — норми керування і управління, що закріплюють різні типи відносини в суспільстві і державі;

в) мета і завдання стилю — впорядкування систем ке­рівництва і управління, передавання розпоряджень дер­жавних (недержавних) органів управління, уповноваже­них осіб, констатація статусу осіб, організацій, установ; стану справ у певній сфері тощо.

Офіційно-діловий стиль функціонує переважно в пи­семній формі, це пов'язано з необхідністю документувати інформацію, надаючи їй правового значення за допомогою особливої побудови і мови службових документів. Основ­ними стильовими ознаками його є достовірність, точність, зрозумілість, стислість і вичерпність викладу змісту; ней­тральний, коректний тон мовлення, послідовність та пере­конливість, стабільність (тривалий час зберігає традиційні форми), висока стандартизація висловів, сувора регламен­тація тексту.

Особливості мовного оформлення документа визнача­ються сферою спілкування і призначенням; повторюваністю управлінських дій і ситуацій, що зумовлює повторюваність управлінської інформації та використання одних і тих самих мовних засобів; тематичною обмеженістю кола питань, які висвітлюються в певних видах документів, оскільки кожний вид інформації потребує тексту певного документа.

Офіційно-діловому стилю властиві такі ознаки:

1) офіційність - строгість викладу; слова вживаються звичайно у своїх прямих значеннях; образність, як правило, відсутня, тропи використовуються дуже рідко;

2) точність (однозначність) - зміст, що виражається офіційно-діловим стилем, з огляду на його величезну важливість, повинний виключати всяку двозначність, усякі різночитання;

3) ясність (доступність),

4) лаконічність,

5) конкретність,

6) чіткість,

7) змістова повнота й об'єктивність викла­ду,

8) стандартизація, наприклад, у розмові можна сказати: "Із сьогоднішнього дня я у відпустці". У заяві ж потрібно написати: "Прошу вважати мене таким, що перебуває у відпустці з такого числа".

9) безособовістю (офіційно-ділова мова уникає конкретного й особистого).

Тексти офіційно-ділового стилю, як і наукового, нале­жать до інформативного типу, тому в них:

· обов'язковими є чітко визначена структура тексту, встановлений обсяг основних частин, наявність стандар­тних висловів (у діловому спілкуванні прийнято користу­ватися готовими бланками);

· широко використовують суспільно-політичну і адмі­ністративно-канцелярську термінологію (відрядження, протокол, наказ, вищеназваний, заява, сторони, звіт, кредит, розпорядження, резолюція, план), номенклатурні найменування;

· обмежені синонімія, часті лексичні повтори; наявні складноскорочені слова, абревіатури;

· використовують тільки засоби сучасної української літературної мови;

· часто вживають віддієслівні іменники (виконання,засідання, опис, розподіл), інфінітиви (заслухати, обговорити, підготувати, обґрунтувати, піднести), дієслова у формі теперішнього часу, безособові і наказові форми діє­ слів, дієприкметників і дієприслівників, відіменні при­йменники (на основі, згідно з, за рахунок), складні сполучники (внаслідок того, що; у зв'язку з тим, що), а також стійкі словосполучення, що служать для зв'язку частин складного речення (на випадок, якщо; на тій підставі, що; таким чином, що; той факт, що);

· виклад стилістично нейтральний, однозначний, емоційно-експресивні мовні засоби відсутні;

· активно вживають кліше (порушити питання, по­дати пропозицію тощо);

· слабка індивідуалізація мовлення, що виявляється у відсутності займенниково-дієслівних форм 1—2 особи частотності форм 3 особи в неозначено-особових конс­трукціях;

· широко використовують односкладні речення, зок­рема безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагальнено-особові; речення, ускладнені відокремленими означеннями й обставинами, однорідними членами; простежу­ється тенденція до вживання складних речень, що відображають логічне підпорядкування одних фактів іншим;

— характер викладу розповідний, прямий порядок слів у реченні.