Основні правила бібліографічного опису, оформлювання покликань.

Покликання - уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у викладі матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну сторінку. Бібліографічні покликання - це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю.

Це дає змогу відшукати потрібний документ

і перевірити точність зазначених відомостей, з'ясувати інформацію, обставини, контекст.

Відсутність покликань - підстава говорити про плагіат, а їх наявність визначає етику дослідника. Науковий етикет вимагає точно

відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, викладений автором. Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати беруть у лапки, наводять у граматичній формі, в якій його подано у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту, без спотворення думки автора. Пропуск слів, речень, абзаців за цитування позначають трьома крапками (...) або крапками

в кутових дужках <...>, якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то його опускають;

в) кожну цитату обов'язково супроводжують покликанням на джерело;

г) за непрямого цитування слід максимально точно викладати думку автора, робити відповідні поклилання на джерела.

Бібліографування - це вид аналітико-синтетичного опрацювання, який полягає в укладанні опису документа. Такі описи можуть бути

різними - бібліографічними, архівними, інтернетними тощо. Біблі-

ографічні описи описують опубліковані паперові видання, архівні -

описи архівних документів, інтернетні - описи веб-сторінок Інтернет.

ПРИКЛАД БІБЛІОГРАФІЧНОГО ОПИСУ:

Коротков А. С., Тараканова А. П. Все про танець. – К: Горизонт, 2003. – 253 с.

Анотування і реферування наукових текстів.

Анотування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інфор- мації, мета якого - отримання узагальненої характеристики документа, що розкриває логічну структуру і зміст. Анотації використовуються для стислої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

Анотації виконують дві основні функції:

сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає можливість встановити основний його зміст і призначення, ви- рішити, чи варто звертатися до повного тексту праці);

пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошу- кових, зокрема, автоматизованих системах, для пошуку кон- кретних документів).

Анотація складається з двох частин: бібліографічного опису і власне тексту. За функціональним призначенням анотації бувають:

Довідкова, анотація уточнює заголовок і повідомляє відомості про автора, зміст, жанр та інші особливості документа, що відсутні в бібліо- графічному описі. Рекомендаційна анотація покликана активно пропагувати, зацікавлю- вати, переконувати в доцільності прочитання документа, тому в рекомен- даційних анотаціях є дидактична спрямованість, педагогічні рекомендації, методичні поради тощо, за обсягом вони ширші, аніж довідкові.

За обсягом та глибиною розрізняють: Описові анотації, узагальнено характеризуючи зміст первинного документа і подаючи перелік основних тем, що в ньому відображені, відповідають на питання: про що повідомляється у документі? Реферативні анотації, не тільки подають перелік основних тем, а й розкривають їх зміст. Вони відповідають на два питання: про що повідо- мляється в основному документі? що саме з цього приводу повідомляється?

Текст анотації вирізняється лаконічністю, високим рівнем узагаль- нення інформації, що представлена в первинному документі. У тексті анотації не варто використовувати складні синтаксичні конструкції, що перешкоджають сприйняттю тексту.

Реферування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, що полягає в аналізі первинного документа, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень, фактів, доведень, результатів, висновків). Реферування має на меті скоротити фізичний обсяг первинного документа за збереження його основного смислового змісту, використовується у науковій, видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

Студентам усіх напрямів вищої освіти навички реферування до- помагають опрацьовувати на якісному рівні та в значних обсягах науково-навчальну, науково-популярну, суто наукову літературу за спеці- альністю. Реферативне читання наукових джерел за фахом є обов'язковим під час написання курсовий, бакалаврських, дипломних робіт.

Реферат - це 1) вторинний документ, результат аналітично- синтетичного опрацювання інформації, поданий у вигляді стислого ви- кладу наукової праці, вчення, змісту джерела із зазначенням характеру, ме- тодики, результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних особливостей; 2) вид письмового повідомлення, короткий виклад головних думок, поєднаних однією темою, їх систематизація, узагальнення й оцінка. Основні функції реферату: інформаційна - реферат подає інформацію про певний документ; пошукова - реферат використовується в інформаційно- пошукових й автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації.

Реферати класифікують за кількома ознаками: належністю до певної галузі знань, способом характеристики первинного документа, кількістю джерел реферування, формою викладу, обсягом або глибиною розгортання теми, укладачем (автором) реферату, рівнем формалізації реферування.

Об'єктами реферування можуть бути: наукові статті (теоретичні, експериментальні, методичні, опи- сові та ін.); розділи з монографій,збірників праць тощо;

патентні документи; депоновані рукописи;