Поняття ідентифікації людини за ознаками зовнішності

Габітологія (або габітоскопія)* — галузь криміналістичної техніки, що включає систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи. Науковою основою габітології є дані анатомії, антропології, біології.

 Ідентифікація за ознаками зовнішності є встановлення тотожності або відмінності конкретної особи в оперативно-розшукових або кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінність (стійкість).

 Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, що перевіряється (розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений. Ідентифікуючими об'єктами виступають:

 1) мисленевий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований в пам'яті свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здійснюється шляхом пред'явлення для впізнання;

 2) матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці;

 3) словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної термінології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи) чи в довільній формі (під час допиту потерпілого);

 4) останки людини (труп, частини розчленованого трупа, череп).

 Форми ототожнення людини за ознаками зовнішності: 1) упізнання; 2) оперативне узнавання; 3) експертна ідентифікація.

 У криміналістиці вирізняють також види ідентифікації людини за ознаками зовнішності:

 1) ідентифікація людини шляхом пред'явлення її для впізнання (можуть бути пред'явлені живі особи, труп або його частини, їх фотозображення);

 2) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення зовнішності з фото чи ізопортретом (комбінованим портретом);

 3) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення її зовнішності зі «словесним портретом»;

 4) ідентифікація людини шляхом зіставлення «словесного портрета» з фотозображенням;

 5) відновлення обличчя загиблого за черепом (скульптурна реконструкція портрета);

 6) експертне ототожнення людини за фотознімками (фотопортретна ідентифікаційна експертиза).

 Ідентифікація людини за ознаками зовнішності здійснюється:

 1) за матеріально-фіксованими відображеннями (фотознімками, відеозаписом живих осіб і трупів; за трупами і кістковими останками; наприклад, відновлення вигляду загиблого за черепом із застосуванням методу професора Герасимова);

 2) за уявними образами (за ідеальними слідами);

 3) за описом прикмет.

 На сьогодні існують різні системи для створення суб'єктивних портретів (методи відтворення зовнішності розшукуваного за показаннями очевидців чи потерпілих):

 1) синтетичні портрети — виготовляються з фрагментів фотозображень різних осіб шляхом їх підбирання та компонування під керівництвом слідчого або оперативного працівника;

 2) рисовані портрети — виконуються художниками зі слів очевидців чи потерпілих;

 3) фоторобот — комплекти фотографічних зображень частин обличчя, які використовуються з певною механізацією (у 1952 р. французький криміналіст П'єр Шабо вперше використав набір фотознімків);

 4) ідентифікаційний комплект рисунків (ІКР) — діапозитивів;

 5) комп'ютерний фоторобот — найсучасніший засіб формування суб'єктивного портрета розшукуваної особи; являє собою використання комп'ютерної програми та засобів комп'ютерної графіки з метою побудови фотокомпозиційних портретів зі слів очевидців.