Предмет судового почеркознавства

Судове почеркознавство є самостійною галуззю криміналістики, яка представляє собою систему знань про закономірності почерку, а також закономірностях його розвитку й методах вирішення задач судово-почеркознавчої експертизи.

 Предметом судового почеркознавства є вивчення закономірностей формування, функціонування і змін письмово-рухового комплексу навичок, якій лежить в основі почерку; вивчення закономірностей експертного дослідження почерку; розробку методів і методик вирішення задач судово-почеркознавчої експертизи. Ці знання і складають наукові основи судово-почеркознавчої експертизи.

 Вчення про почерк як об'єкт криміналістичного дослідження має на меті визначити: поняття почерку й писемно-рухового функціонально-динамічного комплексу, який лежить у його основі, механізм процесу письма; основи формування письмово-рухової навички й почерку; основні властивості почерку –індивідуальність, динамічну стійкість, варіаційність, вибіркову мінливість; суть, природу та основи систематизації ознак почерку, які використовуються для вирішення різних видів задач судово-почеркознавчої експертизи: ідентифікаційних, діагностичних, класифікаційних.

 Дослідження письмово-рухового процесу письма та його закономірностей передбачає вивчення анатомії письмово-рухового апарату, біомеханіки процесу письма, особливостей функціонування письмово-рухового комплексу і його основних механізмів – зорової і рухової систем, які забезпечують процес письма в різних умовах тощо.

 Вивчення формування навички письма необхідне для виявлення закономірностей, які лежать у основі індивідуальності, динамічної стійкості, структури варіаційності почерку на різних етапах формування письмово-рухової навички, трансформації ознак при виконанні рукопису у незвичних умовах.

 Закономірності формування почерку, особливості механізму письма в різних умовах є основою виявлення звичайних і трансформованих властивостей і ознак почерку, їх наукової систематизації.

 Інша група закономірностей має відношення до процесу експертного дослідження. Їх знання - це база для створення вчення про структуру вирішення експертних судово-почеркознавчих задач, що, в свою чергу, є основою методики судово-почеркознавчої експертизи. Це вчення передбачає розкриття елементів структури – рівнів, етапів, подання їх у єдиній та суворій послідовності. Як загальне вчення воно включає і ряд окремих вчень: про задачі, об'єкти, методи судово-почеркознавчої експертизи.

 Найбільш важливими і суттєвими для вивчення почерку є закономірності, які пояснюють його природу та основні властивості – індивідуальність, стійкість, варіаційність, вибіркову мінливість, а також властивості, які лежать у основі розробки ідентифікаційних, діагностичних та класифікаційних задач.

 Проведення судово-почеркознавчої експертизи – це процесуальна дія, а висновок експерта є джерелом доказу, тому у рамках судового почеркознавства розробляються методичні положення , які пов'язані з призначенням, проведенням експертиз, їхньою оцінкою та використанням судово-слідчими органами.

 Предмет судового почеркознавства включає також розробку наукових, методичних і організаційних основ профілактичної діяльності експерта-почеркознавця.

Криміналістичне дослідження письма (судове почеркознавство) — це галузь криміналістичної техніки, що вивчає закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирiшує інші завдання почеркознавчої експертизи. Судове почеркознавство вивчає письмо з метою вирішення ідентифікаційних і неідентифікаційних (діагностичних) завдань.

Письмо — засіб фіксації і зберігання думки людини; походить від звукового мовлення і є основним засобом спілкування людей. Розрізняють смисловий і графічний бік письма. Смисловий бік письма знаходить свій вияв у мовних засобах і відображає письмову мову того, хто пише. Графічний бік письма виражається у вигляді письмових знаків і сполучень їх — почерку.

Письмова мова — це вираження думок людини за допомогою різних мовних засобів (синтаксису, орфографії, лексики, пунктуації, стилістики). Письмова мова кожної людини відрізняється стилем викладання, словниковим складом, загальним рівнем грамотності. Для письмової мови людини характерними є індивідуальність і відносна сталість.

Почерк — манера написання, виражена в системі рухів, які фіксуються в рукопису. Почерк залежить від рівня розвитку особи і закріплення в неї письмово-рухових навичок. Своєрідність почерку виявляється в певній сукупності загальних і окремих ознак. Ідентифікаційними властивостями почерку є його індивідуальність (виражається в наявності ознак, які рідко зустрічаються) і відносна сталість (основні ознаки почерку не зазнають істотних змін протягом ідентифікаційного періоду).

Упродовж всього життя людини почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Найбільшу стабільність має сформований почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку. Варіант ознак почерку не може вважатися перешкодою щодо ідентифікації.

Почерк людини пов’язаний з її умовно-рефлекторними діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок. Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов’язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок). Графічний навик охоплює три головні групи навичок:

1) технічні (спосіб техніки письма);

2) безпосередньо графічні (вміння зображувати літери (цифри), об’єднувати їх у слова);

3) орфографічні (вміння визначати фонеми (звуки) та відображати їх письмовими знаками).