Різновиди договорів, за якими майно передається у власність.

До договорів за якими майно передається у власність від однієї сторони іншій Цивільний кодекс відносить такі договори:

(655 ЦКУ)Договір купівлі-продажу — це договір, за яким одна сторона (продавець) зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ціну).

(712 ЦКУ) - Договір поставки — один із найбільш широко застосовуваних у підприємницькій діяльності договорів. Виділення договору поставки як особливого виду договору купівлі-продажу було продиктовано необхідністю визначення специфіки зазначених правовідносин, що вимагають більш детального регулювання.

Договір поставки – це договір у якому продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

       (713 ЦКУ) За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

       (715 ЦКУ) Договір міни (бартеру)  – це договір за яким кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

(717 ЦКУ) Договір дарування — це правочин, в силу якого одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) майно у власність. Він опосередковує перехід майна від однієї особи до іншої, при цьому дарувальник і обдаровуваний є рівноправними суб'єктами.

       (731 ЦКУ) За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

       (744 ЦКУ) За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або)доглядом довічно.

       (1302 ЦКУ) Спадковий договір — це договір, за яким одна сторона (набувач) зобов'язується виконати розпорядження другої сторони (вудчужувача) і у випадку його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Предмет договору — майно, яке переходить у власність набувача у випадку смерті відчужувача.

Поняття спадкування. Суб’єкти спадкових правовідносин.

Стаття 1216. Поняття спадкування

1. Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Під спадкуванням мається на увазі перехід майнових і деяких особистих немайнових прав та обов'язків фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб — його спадкоємців.

 Спадщиною є сукупність цих прав та обов'язків. Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування складає інститут цивільного права, який іменується «спадковим правом».

 Спадкове право захищає власність фізичних осіб, стимулює їхню матеріальну зацікавленість у результатах праці, врешті, зміцнює сімейні відносини, оскільки закон відносить до спадкоємців осіб, пов'язаних зі спадкодавцем кровним походженням, шлюбними відносинами, усиновленням. Нормами спадкового права передбачено захист прав неповнолітніх, а також непрацездатних осіб.

 Спадкування — це правовідносини, в яких є дві сторони: спадкодавець та спадкоємець.

 Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи — громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Не можуть бути спадкодавцями юридичні особи, оскільки у випадках припинення діяльності організацій порядок передачі їхнього майна іншим особам або державі визначається не нормами про спадкування, а спеціальними правилами про ліквідацію чи реорганізацію юридичних осіб.

Суб'єктами спадкових правовідносин є спадкоємці та спадкодавці.

 Спадкоємці — це вказані у заповіті або у законі особи, до яких переходять цивільні права і обов'язки спадкодавця.

 Спадкування виникає у випадку смерті фізичної особи або оголошення її померлою у встановленому законом порядку, де підставою виникнення спадкових правовідносин є рішення суду, яке ґрунтується на припущенні, що фізична особа (спадкодавець) померла. З цими юридичними фактами закон пов'язує появу у спадкоємців права на прийняття спадщини, а у всіх інших осіб — обов'язку не перешкоджати їм у здійсненні цього права. Після прийняття спадщини спадкоємець стає учасником тих самих правовідносин, суб'єктом яких раніше був спадкодавець, тобто фактично відбувається заміна суб’єкта у правовідносинах, учасником яких був спадкодавець.

 Крім цивільних прав, до спадкоємців переходять також і майнові обов'язки спадкодавця (наприклад, сплата боргів, відшкодування заподіяної шкоди тощо). Права й обов'язки спадкодавця, що входять до складу спадщини переходять до спадкоємців як єдине ціле. Тому, якщо спадкоємець приймає якусь частину спадщини, то він вважається таким, що прийняв усю спадщину, що йому належить за законом і за заповітом. Такий перехід прав і обов'язків називається універсальним правонаступництвом, де спадщина переходить до спадкоємця як єдине ціле.

 Від універсального правонаступництва відрізняють правонаступництво сингулярне, при якому до спадкоємця переходить не вся сукупність прав і обов'язків спадкодавця, а лише певна кількість його прав (або обов'язків). Наприклад, якщо заповітом спадкодавець поклав на спадкоємця обов'язок передати яку-небудь з отриманих у спадщину речей у користування третій особі, то ця третя особа буде сингулярним правонаступником і до того ж одержує відповідні права не безпосередньо від спадкодавця, а через спадкоємця.