Гомойотермні гідробіонти         

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ДЕПАРТАМЕНТ НАУКОВО-ОСВІТНЬОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АПВ

ТА РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ

НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР АГРАРНОЇ ОСВІТИ

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

для проведення зовнішнього незалежного оцінювання якості підготовки фахівців ОКР "бакалавр" напряму 6.090201

"Водні біоресурси та аквакультура"

з навчальної дисципліни "Гідробіологія"

Київ

"Аграрна освіта"

2012

1. Бентос – це:

 організми, які населяють товщу води;

+  організми, які населяють дно водойм;

 організми, які населяють поверхневий шар води;

 організми, які населяють поверхневу плівку води.

2. Плейстон – це:

+  організми, одна частина тіла яких знаходиться над поверхнею води, друга – під поверхнею;

 організми, які населяють поверхневу плівку води;

 організми, які населяють верхній шар води товщиною 5 см;

 організми, які населяють дно водойм.

3. Планктонтами називають організми, які:

+  населяють товщу води;

 населяють поверхневу плівку води;

 утворюють обростання на живих і неживих об’єктах за межами придонного шару води;

 організми, які населяють дно водойм.

4. Гіпонейстон – це:

+  організми, які населяють верхній шар води товщиною 5 см;

 організми, які населяють товщу води;

 організми, які населяють дно водойм;

 населяють поверхневу плівку води.

5. Перифітон – це:

 організми, які живуть у літоральній зоні;

+  організми, які утворюють обростання на живих і неживих об’єктах за межами придонного шару води;

 організми, які населяють верхній шар води товщиною 5 см;

 населяють поверхневу плівку води.

6. Епінейстон – це:

+  організми, які населяють верхній бік плівки поверхневого натягу води у водоймах;

 організми, які утворюють обростання на живих і неживих об’єктах за межами придонного шару води;

 організми, які населяють товщу води;

 організми, які населяють дно водойм.

7. Пелагобентос – це:

 організми, які населяють пелагіаль;

+  організми, які почергово ведуть планктонний і бентосний спосіб життя;

 організми, які утворюють обростання на живих і неживих об’єктах за межами придонного шару води;

 організми, які населяють дно водойм.

8. Голопланктон – це:

+  організми, активна життєдіяльність яких проходить у товщі води;

організми, активне життя яких проходить у товщі води лише певний проміжок часу;

 організми, які населяють верхній бік плівки поверхневого натягу води;

 усі відповіді правильні.

9. Меропланктон – це:

+  організми, активне життя яких проходить у товщі води лише певний проміжок часу;

 організми, які населяють верхній бік плівки поверхневого натягу води;

 організми, активна життєдіяльність яких проходить у товщі води;

 усі відповіді правильні.

10. До мікропланктону відносять організми з розміром тіла:

+  від 50 мкм до 0,5 мм;

  від 5 до 50 мкм;

 від 5 до 50 мм;

 від 1 до 4 мм.

11. До мезопланктону відносять організми з розміром тіла:

 від 50 мкм до 0,5 мм;

 від 5 до 50 мкм;

+  від 0,5 до 5 мм;

 від 6 до 50 мм.

До макропланктону відносять організми з розміром тіла

 від 50 мкм до 0,5 мм;

+  від 5 до 50 мм;

 від 0,5 до 4 мм;

 від 5 до 50 мкм.

13. Кріопланктон – це:

 населення літоральної зони водойм;

+  населення талої води снігу та льоду;

 населення бенталі;

 організми, які населяють пелагіаль.

14. Потамопланктон – це:

 планктон озер;

+  планктон рік;

 морський планктон;

 планктон лиманів.

15. Сестоном називають:

 сукупність організмів, які поселяються на різних предметах і живих тілах, які знаходяться у товщі води;

+  сукупність завислих у воді органо-мінеральних частинок та планктонних організмів;

 сукупність організмів, які населяють пелагіаль і бенталь водойм;

 усі відповіді неправильні.

16. Нектон – це:

+  організми, рухова активність яких достатня для подолання водних течій;

 організми, які або не здатні до активних рухів, або не можуть протистояти струменям води;

 організми, які населяють придонний шар водойм;

 організми, які населяють поверхневий шар води.

17. Життєвими формами є:

+  пелагос, бентос, нейстон;

 пелагіаль, бенталь, нейсталь;

 організми водойм, які займають однакове систематичне положення;

 перифітон, абісаль, літораль.

18. Планктон – це:

+  організми, які або не здатні до активних рухів, або не можуть протистояти струменям води;

 організми, які населяють придонний шар водойм;

 організми, рухова активність яких достатня для подолання водних течій;

організми, які утворюють обростання на живих і неживих об’єктах за межами придонного шару води.

19. Нейсталь – це:

 дно із прилеглим до нього шаром води;

 товща води;

+  поверхневий шар води, який межує із атмосферою;

 життєва форма .

20. Екологічна валентність – це:

 міра резистентності гідробіонтів до дії одного чи сукупності чинників;

+  діапазон коливань чинника, який може витримувати вид;

 реакція гідробіонта на дію певного чинника;

 усі відповіді правильні.

21. Еврибіонтними формами є:

+  організми, які володіють широкою екологічною валентністю;

організми, які населяють усі відомі біотопи водойм із певним температурним режимом;

 організми, які населяють різноманітні біотопи морських вод;

 організми, які населяють різноманітні біотопи прісних вод.

22. Убіквісти – це:

 організми, які можуть існувати за умов різкої зміни температури;

+  організми із дуже високим ступенем еврибіонтності;

 організми із вузькою екологічною валентністю;

 організми, які можуть існувати у різних типах біотопів.

23. Схема, що правильно відображає передачу енергії у харчовому ланцюгу:

+  водорості–коловертки–веслоногі рачки–риби;

 веслоногі рачки–риби–водорості–коловертки;

 водорості–веслоногі рачки–риби–коловертки;

 коловертки–риби–веслоногі рачки–водорості.

24. Процес послідовних змін угруповань у часі під впливом внутрішніх або зовнішніх чинників отримав назву:

 біоценоз;

 обмін речовин;

+  сукцесія;

 природній відбір.

25. Закон піраміди енергії стверджує, що з одного трофічного рівня екологічної піраміди переходить на інший:

 не більше 1% енергії;

 більше 50%;

 99%;

+  не більше 10%.

26. Знаряддя для відбору проб зоопланктону:

 скребок, дночерпак, драга;

+  планктонна сітка, батометр;

 драга, батометр;

 скребок, дночерпак.

27. Твердження про те, що близькоспоріднені види, які займають подібні екологічні ніші, не можуть співіснувати – це:

 принцип Тінемана;

+  правило конкурентного виключення Гаузе;

 крайовий ефект;

 принцип Хатчинсона.

28. Взаємодія акул та рибки-прилипайло – це приклад:

 мутуалізму;

 паразитизму;

+  коменсалізму;

 конкуренції;

 хижацтва;

 стимуляції.

29. Найбільш поширеними організмами у рибницьких ставах серед гіллястовусих ракоподібних є:

+   представники родів Daphnia, Moina, Bosmina;

  представники родів Cyclops, Diaptomus;

  представники родів Brachionus, Keratella;

 представники родів Chironomus, Tubifex.

30. Хорологічна структура популяції характеризується:

 співвідношенням чисельності мирних і хижих форм;

+  просторовим розміщенням угруповань організмів;

 наявністю різних трофічних рівнів;

 співвідношенням чисельності самок і самців.

31. Схема, що правильно відображає передачу енергії у харчовому ланцюгу:

+  макрофіти–фітофаги–хижаки;

 хижаки–макрофіти–фітофаги;

 фітофаги–макрофіти–хижаки;

 макрофіти–хижаки–фітофаги.

32. Сукцесія – це:

  стан рівноваги екосистеми;

+ процес зміни екосистеми в часі під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників;

 адаптація популяцій;

 утворення водоростями продукції.

33. Компоненти гідробіоценозу, які є автотрофами:

 консументи 1 порядку;

 консументи 2 порядку;

 редуценти;

+  продуценти.

34. Знаряддя для відбору проб бентосу:

+  скребок, дночерпак, драга;

 планктонна сітка, батометр;

 драга, батометр;

 батометр, драга.

35. Твердження, що у сприятливих умовах середовища кількість видів
є великою, але кожний вид представлений невеликою кількістю особин є певною мірою вираженням:

+  принципу Тінемана;

 правила конкурентного виключення Гаузе;

 явища крайовий ефекту;

 принципу Хатчинсона.

36. Міжвидова боротьба у раків-самітників за актинію – це приклад:

 мутуалізму;

 паразитизму;

 коменсалізму;

+  конкуренції;

 хижацтва;

 стимуляції.

37. Найбільш поширеними організмами у рибницьких ставах серед веслоногих ракоподібних є:

   представники родів Daphnia, Moina, Bosmina;

 + представники родів Cyclops, Diaptomus;

  представники родів Brachionus, Keratella;

 представники родів Chironomus, Tubifex.

38. Вікова структура популяції характеризується:

 співвідношенням чисельності мирних і хижих форм в угрупованнях;

 просторовим розміщенням угруповань організмів у біотопі;

+  наявністю старших статевозрілих і молодих незрілих форм гідробіонтів;

 співвідношенням чисельності в угрупованнях самок і самців.

39. Схема, що правильно відображає передачу енергії у харчовому ланцюзі:

 зообентос–бентофаги–фітобентос, бактерії водорості–хижаки;

+  фітобентос, бактерії–зообентос–бентофаги–хижаки;

 хижаки–фітобентос, бактерії риби–зообентос–бентофаги;

 фітобентос, бактерії–бентофаги–зообентос–хижаки.

40. Закономірні зміни стану екосистеми, які мають зворотний характер – це:

 сукцесія;

+  флуктуація;

 клімакс;

 гомеостаз.

41. Кормові ресурси водойм – це:

+  сукупність наявних у водоймі організмів та продуктів їх розпаду;

 частина кормових ресурсів, яка може бути використана гідробіонтами;

 частина кормової бази, яка уже використана гідробіонтами;

 трофічні рівні.

42. Знаряддя для відбору проб фітопланктону:

 скребок, дночерпак, драга;

+  кухоль, батометр;

 драга, батометр;

 дночерпак, планктонна сітка.

43. Твердження, що збільшення різноманіття і багатства населення на стику угруповань – це:

 принцип Тінеманна;

 правило конкурентного виключення Гаузе;

+  явище крайового ефекту;

 принцип Хатчинсона.

44. Взаємодія водоростей з найпростішими – це приклад:

+  мутуалізму;

 паразитизму;

 коменсалізму;

 конкуренції;

 хижацтва;

 стимуляції.

45. "Цвітіння" водоростей у рибницьких ставах переважно відбувається за рахунок:

+  синьо-зелених і діатомових водоростей;

 червоних водоростей;

 золотистих водоростей;

 усі відповіді правильні.

46. Статева структура популяції характеризується:

 співвідношенням чисельності мирних і хижих форм;

 просторовим розміщенням угруповань організмів;

 наявністю різних трофічних рівнів;

+  співвідношенням чисельності особин різної статі.

47. Схема, що правильно відображає передачу енергії у харчовому ланцюзі:

 мікроорганізми, водорості–гіллястовусі рачки–хижі риби–"мирні риби";

 гіллястовусі рачки–хижі риби–мікроорганізми, водорості–"мирні риби";

хижі риби–фітобентос, бактерії риби–мікроорганізми, водорості–гіллястовусі рачки–"мирні риби";

+  мікроорганізми, водорості–гіллястовусі рачки–"мирні риби"–хижі риби.

48. Заключний стан найбільшої стійкості гідроекосистеми – це:

 сукцесія;

 флуктуація;

+  клімакс;

 гомеостаз.

49. Природна кормова база водойм – це:

 сукупність наявних у водоймі кормових ресурсів;

+  частина кормових ресурсів, якa використовується гідробіонтами;

 трофічні рівні;

 харчові ланцюги.

50. Знаряддя для відбору проб фітобентосу:

 водяні грабельки, якісні та кількісні планктонні сітки;

+  водяні грабельки, дерев’яні та металеві рамки;

 сітка Апштейна, водяні грабельки;

 скребок, батометр, планктонна сітка.

51. Твердження, що види, які займають подібне положення у трофічних ланцюгах за умови спільного проживання, повинні відрізнятися розмірами тіла чи трофічного апарату в 1,3 рази – це:

 принцип Тінеманна;

 правило конкурентного виключення Гаузе;

 явище крайового ефекту;

+  принцип Хатчинсона.

52. Взаємодія водоростей з губками – це приклад:

+  мутуалізму;

 паразитизму;

 коменсалізму;

 конкуренції;

 хижацтва;

 стимуляції.

53. Найбільш поширеними організмами у рибницьких ставах серед коловерток є:

+   представники родів Brachionus, Keratella, Asplanchna;

представники родів Chironomus, Tubifex.

представники родів Daphnia, Moina, Bosmina;

представники родів Cyclops, Diaptomus;

54. Продуцентами у водоймах є:

 бентос, вища водяна рослинність;

 зоопланктон, фітопланктон;

+  фітопланктон, вища водяна рослинність;

 вища водяна рослинність, зоопланктон.

55. Схема, що правильно відображає передачу енергії у харчовому ланцюзі:

 зообентос–бентофаги–фітобентос, бактерії водорості–хижаки;

+  фітобентос, бактерії–зообентос–бентофаги–хижаки;

 хижаки–фітобентос, бактерії риби–зообентос–бентофаги;

 фітобентос, бактерії–бентофаги–зообентос–хижаки.

56. Збереження стійкого стану розвитку гідроекосистеми – це:

+  гомеостаз;

 флуктуація;

 клімакс;

 сукцесія.

57. Трофічний рівень – це:

 сукупність гідробіонтів, які належать до одного виду;

 сукупність автотрофів і гетеротрофів;

+ сукупність організмів, які займають певне положення у харчовому ланцюзі;

 сукупність хижих і мирних форм гідробіонтів.

58. Збільшення маси тіла спостерігається під час:

 генеративного росту;

+  соматичного росту;

 генеративного і соматичного росту;

 усі відповіді правильні.

59. Розмноження коловерток відбувається:

 поділом навпіл;

 статевим шляхом;

+  статевим та партеногенетичним шляхами;

кон’югацією.

60. Взаємодія личинок риб з коловертками – це приклад:

 мутуалізму;

 паразитизму;

 коменсалізму;

 конкуренції;

+  хижацтва;

 стимуляції.

61. Основними компонентами зоопланктону є:

 інфузорії, хірономіди, коловертки, молюски;

+  коловертки, гіллястовусі рачки, веслоногі рачки;

 одноденки, волохокрильці, веслоногі рачки, коловертки;

 усі відповіді правильні.

62. Кількість видів і їх чисельність у гідробіоценозі характеризують його:

 розмірну структуру;

+  видову структуру;

 трофічну структуру;

 хорологічну структуру.

63. Схема, яка правильно відображає передачу енергії у харчовому ланцюзі:

 детрит–великі ракоподібні–риби–дрібні ракоподібні–людина;

 дрібні ракоподібні–великі ракоподібні–детрит–риби–людина;

 детрит–риби–дрібні ракоподібні–великі ракоподібні–людина;

+  детрит–дрібні ракоподібні–риби–людина.

64. Сезонний показник – це:

+  відношення біомаси фітопланктону до біомаси зоопланктону;

 відношення чисельності зоопланктону до чисельності фітопланктону;

 відношення біомаси фітопланктону до чисельності зоопланктону;

 середньосезонна біомаса зоопланктону і фітопланктону.

65. Хемосинтетики належать до:

 гетеротрофів;

+  автотрофів;

 консументів;

 зоофагів.

66. Розмноження веслоногих ракоподібних відбувається:

+  статевим шляхом з метаморфозом;

 партеногенетично;

 статевим та партеногенетичним шляхами;

67. Ріст, під час якого пропорції тіла з віком не змінюються – це:

+  ізометричний ріст;

 анізометричний ріст;

 соматичний;

генеративний.

68. Взаємодія риб із найпростішими – це приклад:

 мутуалізму;

 паразитизму;

+  коменсалізму;

 конкуренції;

 хижацтва;

 стимуляції.

69. Основними компонентами зоопланктону є:

 хірономіди, коловертки, інфузорії, олігохети;

 веснянки, гіллястовусі раки, веслоногі раки;

+  гіллястовусі раки, коловертки, веслоногі раки, інфузорії;

 молюски, коловертки, олігохети, гіллястовусі раки.

70. Консументами у водоймах є:

 бентос, вища водяна рослинність;

 зоопланктон, фітопланктон;

 фітопланктон, вища водяна рослинність;

+  зоопланктон, бентос.

71. Яка із запропонованих схем правильно відображає передачу енергії
у харчовому ланцюзі:

  веслоногі рачки–молоді оселедці–водорості–скумбрія–людина;

+  водорості–веслоногі рачки–молоді оселедці–скумбрія–людина;

 молоді оселедці–скумбрія–веслоногі рачки–водорості–людина;

 водорості–молоді оселедці–скумбрія–веслоногі рачки–людина.

72. Сапробність оцінюється за ступенем забруднення водних об’єктів:

 нафтопродуктами;

+  органічними речовинами;

 токсичними речовинами;

 важкими металами.

73. Активними фільтраторами у водоймі є:

+  гіллястовусі, веслоногі ракоподібні, личинки комарів, деякі риби;

 інфузорії, губки, коловертки, моховатки;

 голкошкірі, черепахи, молюски, деякі риби;

 восьминоги, частина раків і молюсків.

74. Розмноження гіллястовусих ракоподібних відбувається:

 статевим шляхом з метаморфозом;

 партеногенетично;

+  статевим та партеногенетичним шляхами;

 усі відповіді правильні.

75. Ріст, під час якого не змінюються співвідношення маси окремих тканин особин – це:

+  гомогенний ріст;

 гетерогенний ріст;

 ізометричний ріст;

 анізометричний.

76. Взаємодія риб з інфузоріями – це приклад:

 мутуалізму;

 паразитизму;

+  коменсалізму;

 конкуренції;

 хижацтва;

 стимуляції.

77. До представників бентосу належать:

+  одноденки, веснянки, хірономіди;

 одноденки, коловертки, веслоногі рачки;

 веснянки, інфузорії, гіллястовусі рачки;

 коловертки, інфузорії.

78. Вторинна продукція у водоймах утворюється:

+  гетеротрофами;

 автотрофами;

 фотосинтетиками;

 хемосинтетиками.

79. Схема, що правильно відображає передачу енергії у харчовому ланцюзі:

 коловертки–водорості–короп–коловертки–людина;

+  водорості–коловертки–короп–людина;

 короп–водорості–коловертки–людина;

 водорості–людина–коловертки–людина.

80. Процес евтрофікації полягає у збагаченні води:

 важкими металами;

 токсичними речовинами;

+  біогенними елементами;

 нафтопродуктами.

81. Харчовий ланцюг – це:

 сукупність продуцентів;

+  шлях переміщення органічної речовини по трофічних рівнях;

 сукупність консументів І порядку;

 сукупність консументів ІІ порядку.

82. Тіло гіллястовусих ракоподібних поділяється на:

 голову, тулуб і ногу;

+  голову, тулуб і постабдомен;

 голову, тулуб і черевце;

 голову і тулуб.

83. Вчення про біологічну продуктивність водних екосистем розробив:

+  Вінберг;

 Шеннон;

 Гаузе;

 Хатчинсон.

84. Взаємодія риби і зоопланктону – це приклад:

 мутуалізму;

 паразитизму;

 коменсалізму;

 конкуренції;

+  хижацтва;

 стимуляції.

85. До представників бентосу належать:

 коловертки, одноденки, хірономіди, веслоногі раки;

+  одноденки, веснянки, хірономіди, молюски, олігохети;

 веснянки, інфузорії, гіллястовусі рачки, коловертки;

 коловертки, інфузорії, молюски, олігохети.

86. Первинну продукцію у водоймі за допомогою сонячної енергії утворюють:

 хемосинтетики;

+  фотосинтетики;

 гетеротрофи;

 паразити.

87. Для оцінювання ефективності впливу їжі на ріст використовують:

 оксікалорійний коефіцієнт;

+  трофічний коефіцієнт;

 енергію приросту;

 формулу Шмальгаузена.

88. Під час алометричного росту:

 розмір особин збільшується із збереженням геометричної подібності;

+  пропорції тіла з віком змінюються;

 змінюється співвідношення маси окремих тканин;

 не змінюється співвідношення маси окремих тканин.

89. Одиниці, у яких вимірюється оксикалорійний коефіцієнт:

 г/м² за одиницю часу;

+  Дж/мгО₂;

  г/м²;

 г/м² або Дж/м² за одиницю часу.

90. Формами розмноження веслоногих ракоподібних є:

+  статевим шляхом з метаморфозом;

 партеногенетично і статевим шляхом;

 партеногенетично;

 статевим шляхом.

91. Під час гетерогенного росту:

 розмір особин збільшується із збереженням геометричної подібності;

 пропорції тіла з віком змінюються;

+  змінюється співвідношення маси окремих тканин;

 пропорції тіла з віком не змінюються.

92. Інтенсивність трансформації енергії із збільшенням маси особини:

 не змінюється;

 збільшується;

+  зменшується.

93. Ріст організмів, під час якого починається процес утворення матеріалу у формі зачатків, які відчуджуються, називається:

 гетерогенним;

 гомогенним;

 соматичним;

+  генеративним.

94. Термін "оксикалорійний коефіцієнт" означає:

 відношення маси особини до маси спожитого особиною кисню;

+  відношення кількості енергії, яка виділяється під час окиснення речовини, до маси спожитого кисню;

 відношення кількості енергії, яка виділяється під час окиснення речовини, до маси особини;

 відношення маси спожитого кисню до кількості енергії, яка виділяється під час окиснення речовини.

95. Видове різноманіття водойм визначається за допомогою:

+  індексу Шеннона;

 Індексу Зелінки-Марвана;

 індексу Пантле-Бука;

 індексу Чекановського-Сьоренсена.

96. Явище цикломорфозу пояснюється:

 рН водної маси;

 особливостями біотопу, де мешкає гідробіонт;

+  температурою;

 індивідуальними характеристиками гідробіонтів.

97. Індекс, що визначає видову подібність водойм:

 індекс Шеннона;

 індекс Маргалефа;

 індекс Пантле-Бука;

+  індекс Чекановського-Сьоренсена.

98. Гіллястовусі ракоподібні розмножуються:

 партеногенетично;

 двостатево;

+  партеногенетично і двостатево;

 статевим шляхом.

99. Послідовні зміни угруповань під впливом часу чи зміни зовнішніх чинників називають:

 обмін речовин;

+  сукцесія;

 природний добір;

 біоценоз.

100. Термін "антагонізм" у водній токсикології означає:

 сумарний ефект кількох токсикантів вищий за суму окремих впливів;

+  результат спільної дії є нижчим, ніж адитивний (під час додавання впливів;

 незалежний вплив кількох токсикантів на гідробіонти – ефект додавання;

 повна нейтралізація одного токсиканта іншим.

101. Водойма за ступенем органічного забруднення води, якщо індекс Пантле-Бука становить 2,8, належить до класу:

 олігосапробний;

 полісапробний;

+  α-мезосапробний;

  β-мезосапробний.

102. Осморегулятори – це:

 речовини, які регулюють тиск у тілі гідробіонтів;

 гідробіонти, в яких тонічність середовища така сама, як у зовнішньому середовищі;

 речовини, що виділяються гідробіонтами під час зміни тиску зовнішнього середовища;

+  гідробіонти, що здатні контролювати тонічність внутрішнього середовища.

103. Осмоконформатори – це:

 речовини, які регулюють тиск у тілі гідробіонтів;

+  гідробіонти, в яких тонічність середовища така сама, як у зовнішньому середовищі;

 речовини, що виділяються гідробіонтами під час зміни тиску зовнішнього середовища;

 гідробіонти, що здатні контролювати тонічність внутрішнього середовища.

104. Індекс наповнення кишківників – це:

 відношення маси організму до маси їжі у кишківнику;

 відношення маси органів травного тракту до маси організму;

+  відношення маси їжі, яка знаходиться у травному тракті, до маси всього організму;

 відношення маси їжі у кишківнику до маси кишківника без їжі.

105. Природна кормова база – це:

 кормові ресурси водойм;

+  частина кормових ресурсів, яка може бути використана мешканцями водойми;

 частина кормової бази, яка вже використана мешканцями водойми;

 сукупність наявних у водоймі кормових ресурсів;

 харчові ланцюги.

106. Голозойний тип живлення – це:

+  живлення твердою органічною їжею, яка перетравлюється у травному каналі;

 живлення неорганічними речовинами;

 автотрофне живлення;

 хемотрофне живлення.

107. Кормові ресурси водойм – це:

 природна кормова база;

 частина кормових ресурсів, яка може бути використана мешканцями водойми;

+  вся сукупність організмів, продуктів їх розпаду та інших органічних речовин, які є їжею для гідробіонтів;

 сукупність наявних у водоймі органічних речовин;

 харчові ланцюги.

108. Евапорація – це:

 наявність пор у рослин;

+  виділення гідробіонтами вологи;

 вбирання гідробіонтами вологи;

 обводнення гідробіонтів.

109. Голофітний тип живлення – це:

 живлення твердою органічною їжею, яка перетравлюється у травному каналі;

+  живлення неорганічними речовинами;

 гетеротрофне живлення;

 живлення живим планктоном.

110. Організм, пристосований для життя у водному середовищі, – це:

 мікобіонт;

+  гідробіонт;

 аеробіонт;

 грунтобіонт.

111. Літофіли – це екологічна група гідробіонтів, які населяють:

 мул;

+  камені;

 глину;

 пісок.

112. Пелофіли – це екологічна група гідробіонтів, які населяють:

+  мул;

 камені;

 глину;

 пісок.

113. Псамофіли – це екологічна група гідробіонтів, які населяють:

 мул;

 камені;

 глину;

+  пісок.

114. Аргілофіли – це екологічна група гідробіонтів, які населяють:

 мул;

 камені;

+  глину;

 пісок.

115. Величина "критична солоність" становить:

 0,5–1,5‰;

+  5,0–8,0‰;

 30–40‰;

 більше 45‰.

116. Гідробіологія як наука вивчає:

 взаємодію гідробіонтів між собою;

+  взаємодію гідробіонтів між собою і неживою природою;

 взаємодію гідробіонтів з абіотичними факторами середовища;

 усі відповіді правильні.

117. Термін "гідробіологія" має походження:

+  латинське;

 грецьке;

 слов’янське;

 тюрське.

118. Екологічна валентність виду – це:

 межі мінливості окремих елементів середовища;

 межі витривалості виду;

+  межі оптимальних значень екологічного фактора;

 межі резистентності виду.

119. До числа абіотичних факторів, що впливають на формування якості води належать:

 атмосферні опади;

+  кислотні дощі;

 азотфіксація;

 освітлення.

120. Солонуваті води мають солоність:

 30–40‰;

+  0,5–30‰;

 40–60‰;

 понад 60‰;

121. Предмет науки гідробіології полягає у:

 вивченні видового різноманіття біоти гідросфери;

+  оптимізації експлуатації водних екосистем;

 біологічному вивченні гідросфери з метою її охорони;

 вивченні біології гідробіонтів.

122. Біотоп – це:

 область існування одного виду гідробіонтів;

 ділянка бенталі водного об'єкта;

+  об'єм води, в якому мешкають різні види гідробіонтів;

 усі відповіді правильні.

123. Найменша екологічна валентність у гідробіонтів, як правило, спостерігається:

+  на ранніх стадіях розвитку;

 у особин старших вікових груп;

 за умови інтенсивного забруднення водойм;

 екологічна валентність не залежить від стадії розвитку.

124. Більшу стійкість до температурних коливань матимуть гідробіонти:

 мешканці бенталі;

 мешканці відкритої зони водойм;

+  мешканці прибережної зони водойм;

 мешканці глибоководних ділянок.

125. Продукція зообентосу у прісноводних водоймах зазвичай є:

+  меншою за продукцію зоопланктону;

 більшою за продукцію зоопланктону;

 більшою за продукцію коловерток;

 є приблизно рівною продукції бактерій.

126. Іони мінеральних солей необхідні гідробіонтам для:

 будівництва черепашок;

+  забезпечення процесів біосинтезу;

 нормальної роботи травної системи;

 нормальної роботи видільної системи.

127. Джерельні води часто позбавлені гідробіонтів унаслідок:

+  відсутності поживних елементів;

 високої концентрації вугільної кислоти;

 перенасичення киснем;

 понижених температур.

128. Перша морська біологічна станція була створена в:

+  Росії;

 Англії;

 Німеччині;

 Голландії.

129. Екологічні фактори – це:

+ елементи середовища, що безпосередньо впливають на існування гідробіонтів;

 елементи середовища, що визначають потреби гідробіонтів у забезпеченні їх нормальної життєдіяльності;

 елементи неживої природи;

 елементи живої природи.

130. Евритермні гідробіонти:

 уникають впливу екстремальних температур;

+  виробляють спеціальні адаптації;

 впадають у стан анабіозу;

 ніяким чином не реагують на зміну температури.

131. За класифікацією, прийнятою країнами-членами РЕВ, природні води поділяються на 5 класів якості:

+  так;

 ні.

132. Становлення гідробіології як самостійної науки належить до:

 середини ХХ ст.;

+  середини ХІХ ст.;

 початку ХХ ст.;

 кінця XX ст.

133. Засновником гідробіології є Е. Геккель:

 так;

+  ні.

134. Мета створення спеціальних біологічних станцій на водоймах:

 рибогосподарське освоєння водойм;

 вивчення запасів промислових гідробіонтів;

+  вивчення життя морських і континентальних водних об'єктів;

 з’ясування впливу забруднення на гідробіонти.

135. Якість води – це:

+  комплексна характеристика стану водного об'єкта;

 характеристика складу і властивостей води водного об'єкта з метою її подальшого водокористування;

 характеристика біологічної повноцінності води водного об'єкта;

 кількісний вміст хімічних елементів.

136. Найбільш інтенсивно поглинаються водним середовищем:

+  інфрачервоні промені;

 фіолетові промені;

 ультрафіолетові промені;

 ультрачервоні промені.

137. Активна зміна забарвлення гідробіонтів регулюється:

 дихальною системою;

 нервовою системою;

+  ендокринною системою;

 травною системою.

138. Від гостроти зору риб залежить:

 сприйняття забарвлення знарядь лову;

+  пошук їжі;

  рух на світло;

 рух на колір.

139. Здатність до активної зміни забарвлення у гідробіонтів досягається завдяки:

+  зміні форми пігментних клітин;

 зміні кількості клітин, що містять різні пігменти;

 зміні розподілення пігменту всередині клітини;

 зміні кількості клітин із пігментами.

140. У більшості світних гідробіонтів процес світіння відбувається:

 за відсутності кисню;

+  у присутності кисню;

 в аеробних та анаеробних умовах;

 при підвищеній кількості вуглекислого газу.

141. Чи можуть тварини використовувати кисень, який безпосередньо виділяється рослинами, для дихання:

+  так;

 ні.

142. Межею масового розповсюдження рослин у морях є глибина:

 300 м;

+  100 м;

 200 м;

 400 м.

143. У високоорганізованих гідробіонтів внутрішньоклітинне світіння представлені такими світними органами:

   хроматофорами;

+  фотофорами;

   пігментними клітинами;

   спеціальними залозами.

144. Поглинання рослинами СО₂ зумовлює:

+  підлуговування води;

 підкислення води;

 нейтральну реакцію;

не впливає на рН води.

145. Перехід від аеробного до анаеробного дихання має місце у:

+  евриоксидних форм;

 стенооксидних форм;

 еврибіонтних форм;

еврипластичних форм.

146. Дифузний тип дихання притаманний:

 гідробіонтам із малою питомою поверхнею тіла;

+  гідробіонтам із великою питомою поверхнею тіла;

усім гідробіонтам;

гідробіонтам із м’якими покривами тіла.

147. Із підвищенням температури води стійкість гідробіонтів до коливань солоності:

 збільшується;

+  зменшується;

 не змінюється.

148. Чи залежить ступінь розвитку дихальних поверхонь від рухової активності гідробіонтів:

+  так;

 ні.

149. Сонячні промені, які мають найбільше значення у процесах нагрівання води водних об'єктів:

 довгохвильові;

+  короткохвильові;

 середньохвильові.

150. Величина рН у природних водоймах залежить від:

 фізичних факторів;

+  біологічних факторів;

 фізико-хімічних факторів;

 хімічних факторів.

151. У морях активна реакція середовища:

+  слабколужна;

 слабкокисла;

 нейтральна;

 кисла.

152. До біполярних форм належать:

 морські черепахи;

+  морські котики;

 анчоуси;

 усі відповіді правильні.

153. Чи залежить хімічний склад гідробіонтів від того, в яких широтах вони мешкають:

+  так;

 ні.

154. Розподіл тепла у водоймах відбувається завдяки:

 теплопровідності води;

+  вертикальній циркуляції;

 течії;

 руховій активності гідробіонтів.

155. Галоксени – це:

 організми, які є мешканцями тільки ультрагалинних водойм;

 евригалинні солелюбні організми;

+  евригалинні прісноводні організми;

 солелюбні організми.

156. Консументи – це:

+  організми, які отримують енергію для життя за рахунок споживання органічної речовини, синтезованої іншими організмами – рослинами чи тваринами;

 організми, які синтезують органічну речовину за рахунок сонячної енергії або хімічних реакцій із вуглекислоти, води й мінеральних солей;

 організми, клітини яких не містять ядра;

 організми, які отримують енергію для життя за рахунок сонячної енергії та за рахунок споживання готової органічної речовини.

157. Гомеостаз – це:

+ стан динамічної рівноваги природної системи, що підтримується постійною саморегуляцією в усіх її ланках;

 оптимальна чисельність популяції гідробіонтів;

стабільність, бажання зберегти сталими параметри угруповання гідробіонтів;

 незмінюваний стан природної гідроекосистеми.

158. Водна екосистема – це:

 сукупність популяцій, що населяють певний біотоп і характеризуються певними взаємозв'язками між собою;

сукупність організмів одного виду в певному об'ємі води, що характеризуються певними взаємозв'язками між собою;

+  сукупність живих і неживих компонентів водного об'єкта, пов'язаних між собою обміном речовин і енергії;

 сукупність неживих компонентів водного об'єкта.

159. Біологічні ресурси водойм – це:

+  біомаса гідробіонтів водного об'єкта;

 сукупність організмів, які є об'єктами промислу;

 величина вилову гідробіонтів;

 сукупність організмів, які використовуються людиною.

160. Основна умова сукцесії водних екосистем – це:

 зменшення тривалості життєвих циклів гідробіонтів;

 спрощення трофічної структури;

+  модифікація середовища;

 ускладнення трофічної структури.

161. Коменсалізм – це:

 одностороння негативна дія однієї популяції на іншу;

 один із проявів боротьби за існування;

+  живлення одного організму за рахунок іншого, не завдаючи йому прямої шкоди;

 взаємна негативна дія однієї популяції на іншу.

162. Біологічне продукування – це:

+  процес новоутворення біомаси;

 новоутворена біомаса;

 акумульована в гідробіонтах органічна речовина;

 процес передачі енергії на інший трофічний рівень.

163. Первинна продукція – це:

+  органічна речовина, створена гідробіонтами-автотрофами;

 трансформована органічна речовина;

 результат біосинтезу органічної речовини із неорганічної;

 органічна речовина, створена гідробіонтами-гетеротрофами.

164. Роль міжвидової конкуренції полягає у:

 встановленні чіткої ієрархії видів;

 розширенні екологічних ніш;

+  освоєнні нових елементів середовища;

 усі відповіді правильні.

165. Сукцесія – це:

+  послідовні зміни біоценозів, що виникають на одній території чи акваторії під впливом природних факторів або дії людини;

 екологічний компонент і, у деяких випадках, поживне середовище;

 спосіб існування організмів, що спільно мешкають;

 сезонні зміни видового складу гідробіонтів.

166. Основне джерело збагачення поверхневих шарів водойми розчиненими органічними речовинами – це:

 рослинні і тваринні рештки;

 фізіологічні виділення тварин і водоплавних птахів;

+  прижиттєві виділення водоростей;

 стоки органічних речовин у водойми із довкілля.

167. Стан клімаксу водної екосистеми – це:

 зменшення біомаси екосистеми на одиницю потоку енергії;

+  стан найбільшої стійкості екосистеми;

 стан динамічної рівноваги екосистеми;

 стан найменшої стійкості екосистеми.

168. Кисневий метод визначення величини первинної продукції водойм розроблений:

 Боруцьким;

+  Бруєвичем;

 Бером;

Гаєвською.

169. В одиниці об'єму морської води буде міститися більше:

 розчиненої органічної речовини;

+  органічної речовини у складі живих організмів;

 агрегованої органічної речовини;

 органічної речовини у складі детриту.

170. Природні, тимчасово пересохлі водойми – це приклад:

 первинної сукцесії;

+  вторинної сукцесії;

 третинної сукцесії.

171. Найбільш зручним методом визначення величини первинної продукції водойм є:

+  кисневий;

 радіовуглецевий;

 хлорофіловий.

172. Кормова база водойм буде змінюватися протягом року, тому що:

 змінюється віковий склад іхтіофауни;

 зменшується кількість кормових організмів;

+  діють абіотичні екологічні чинники;

 збільшується кількість кормових організмів.

173. Існування особин однієї популяції під захистом іншої – це прояв:

 алелопатії;

+  протокооперації;

 мутуалізму;

 паразитизму.

174. Оптимальний час експонування кисневих склянок під час визначення величини первинної продукції водойм складає:

  1–2 години;

 2–6 годин;

+  3–7 годин;

 8–10 годин.

175. Фітобентос відіграє важливу роль у автотрофних процесах, що мають місце в:

 глибоководних водних об'єктах;

+  мілководних водних об'єктах;

 усіх континентальних водних об'єктах;

 усіх морських водних об'єктах.

176. Алохтонний матеріал є важливим джерелом живлення для мешканців:

 морів;

+  літоралі континентальних водойм;

 гірських річок;

 озер.

177. Хемосинтезувальні бактерії є:

 редуцентами;

 консументами;

+  продуцентами;

 гетеротрофами.

178. Основне джерело детриту у водоймах:

+  фітобентос;

 фітопланктон;

 зоопланктон;

 кріопланктон.

179. Величина первинної продукції водойм залежить від:

+  видового складу рослин;

 концентрації розчиненого кисню;

 концентрації вугільної кислоти;

 температури.

180. На інтенсивність процесу самоочищення води впливає такий чинник, як:

+  освітленість;

 тиск;

 в'язкість води;

 температура води.

181. Категорія гідробіонтів-гетеротрофів, що бере участь в утворенні донних відкладень:

 редуценти;

+  сапрофаги;

 консументи 1 порядку;

 консументи 2 порядку.

182. Щодобово фітопланктон виїдається на:

+  20–30%;

 31–60%;

 10–19%;

 61–70%.

183. Екотон – це:

 ділянка гідросфери з певним комплексом однорідних факторів;

 об'єм води, в якому підтримується однорідний набір організмів;

+  перехідна зона між угрупованнями, що межують;

 частина біотопу із найменшою різноманітністю організмів.

184. У Світовому океані понад 75% первинної продукції створюється
у шарі товщиною:

 20–30 м;

+  40–50 м;

 31–39 м;

 51–60 м.

185. Сапробність – це:

+  насиченість природних вод та донних відкладень водойм і водотоків органічними речовинами, здатними розкладатися;

 рівень біологічної продуктивності водойм;

 сукупність рослинних і тваринних організмів, що мешкають у водах, забруднених органічними речовинами;

186. До пристосувань організму риб для життя у воді не належать:

 наявність зябрового апарату;

 слизовий покрив на шкірі;

 наявність плавального міхура;

 наявність плавців;

+  наявність кишківника;

 наявність луски.

187. Яких гідробіонтів називають стенотермними:

 тих, що здатні жити за широкого діапазону температур води;

 тих, що здатні жити за низького вмісту кисню у воді;

 тих, що вимагають високого вмісту кисню у воді;

+ тих, що здатні жити за вузького діапазону температур води;

 тих, що здатні витримувати різке коливання тиску.

188. Пристосування риб до життя у водному середовищі:

 наявність кінцівок у вигляді плавців, легеневе дихання, плавальний міхур, лускатий шкіряний покрив;

+  наявність кінцівок у вигляді плавців, зяброве дихання, плавальний міхур, ослизнення шкіряного покриву;

наявність кінцівок у вигляді плавців, комбіноване зяброво-легеневе дихання, плавальний і жовчний міхур, наявність луски, потужний кістяк;

 наявність кінцівок у вигляді плавців, легеневе дихання, жовчний міхур, наявність луски.

189. Сезонні явища в житті водойм пов'язані з:

 періодичною вертикальною циркуляцією води у водоймах;

 зміною режиму біогенних елементів у водоймах;

+  періодичними змінами інтенсивності сонячної радіації та температури;

 періодичною зміною сольового режиму водойм;

 періодичною зміною газового режиму водойм.

190. Сезонні ритми розмноження в основних популяціях гідробіонтів пов'язані з:

 чергуванням фаз місяця;

 добовими ритмами;

 дефіцитом кисню;

+  зміною температури;

 зміною хорологічної структури.

191. Компоненти гідробіоценозу, що є автотрофами:

 консументи 1 порядку;

 консументи 2 порядку;

 редуценти;

+  продуценти.

192. Види з вузьким діапазоном толерантності називаються:

 гідробіонтами;

+  стенобіонтами;

 термофілами;

 еврибіонтами.

193. Толерантність – це:

+  здатність організмів витримувати відхилення чинників середовища від оптимальних значень;

 здатність організмів витримувати несприятливі умови;

 реакція організмів на зміни дії абіотичних чинників;

 ступінь витривалості організмів до дії чинників середовища.

194. Автором індексу сапробності є:

 Шмальгаузен;

 Тіннеман;

+  Пантле-Бук;

 Вінберг.

195. Гідатофіти – це:

+  водяні рослини, повністю або більшою частиною занурені у воду;

 повітряно-водяні рослини;

 рослини, у яких листки плавають на поверхні;

 рослини вологих місць існування.

196. Гелофіти – це:

 водяні рослини, повністю або більшою частиною занурені у воду;

+  повітряно-водяні рослини;

 рослини, у яких листки плавають на поверхні;

 рослини вологих місць існування.

197. Плейстофіти – це:

 водяні рослини, повністю або більшою частиною занурені у воду;

 повітряно-водяні рослини;

+  рослини, у яких листки плавають на поверхні;

 рослини вологих місць існування.

198. У харчовому ланцюзі "водорості–коловертки–веслоногі раки–риба" консументом І порядку є:

 веслоногі раки;

+  коловертки;

 риба;

 водорості.

199. У харчовому ланцюзі "водорості–коловертки–веслоногі раки–риба" консументом ІІ порядку є:

+  веслоногі раки;

 коловертки;

 риба;

 водорості.

200. У харчовому ланцюзі: "водорості–коловертки–веслоногі раки–риба" консументом ІІІ порядку є:

 веслоногі раки;

 коловертки;

+  риба;

 водорості.

201. У харчовому ланцюзі "водорості–коловертки–веслоногі раки–риба" продуцентом є:

 веслоногі раки;

 коловертки;

  риба;

+  водорості.

202. У харчовому ланцюзі: "водорості–коловертки–веслоногі раки–риба" консументом не є:

 веслоногі раки;

 коловертки;

 риба;

+  водорості.

203. Трофічний рівень у харчовому ланцюзі можуть утворювати гідробіонти:

+  різного таксономічного рангу;

 лише одного таксономічного рангу;

 організми із подібною будовою трофічного апарату;

 організми подібного розміру.

204. До продуцентів у водоймі відносять:

+  водорості і вищу водяну рослинність;

 лише водорості;

 усі організми, які продукують органічну речовину у водоймі;

 лише вищу водяну рослинність.

205. Сапрофіти – це:

 тварини, які живляться трупами інших тварин;

+  рослини, які живляться відмерлими рештками організмів або виділеннями тварин;

 організми із недорозвиненим трофічним апаратом;

 тварини, які живляться продуктами органічного розпаду.

206. Сапрофаги – це:

+  тварини, які живляться трупами інших тварин;

 рослини, які живляться відмерлими рештками організмів або виділеннями тварин;

 організми із недорозвиненим трофічним апаратом;

 тварини, які живляться продуктами органічного розпаду.

207. Сапрофіти належать до:

+  гетеротрофів;

 продуцентів;

 хемосинтетиків;

 фотосинтетиків.

208. Фотоавтотрофи належать до:

+  продуцентів;

 редуцентів;

 консументів;

 гетеротрофів.

209. Хемоавтотрофи належать до:

+  продуцентів;

 редуцентів;

 консументів;

 гетеротрофів.

210. Редуценти належать до:

 продуцентів;

 фотоавтотрофів;

 хемоавтотрофів;

+  гетеротрофів.

211. Консументи належать до:

 продуцентів;

 фотоавтотрофів;

 хемоавтотрофів;

+  гетеротрофів.

212. Іонний коефіцієнт – це:

 відношення кількості іонів K⁺  до кількості іонів Mg ²⁺;

+  відношення суми іонів K⁺ і Na⁺  до суми Ca²⁺ і Mg ²⁺;

 сумарна кількість іонів у воді;

 відношення кількості іонів Na⁺  до кількості іонів Ca²⁺.

213. Динаміка популяції – це:

 зростання чисельності популяції;

 зміни в часі видового складу;

+  зміни в часі чисельності, вікового і статевого складу популяції;

 незмінність популяції.

214. Драга використовується для відбору проб:

 зоопланктону;

+  бентосу;

 фітопланктону;

 фітобентосу.

215. Евтрофування – це:

 заболочення біотопу;

+  збагачення водних мас біогенними речовинами;

 незворотні зміни у водоймі, які призводять до її загибелі;

 усі відповіді неправильні.

216. Батометр Рутнера використовується для відбору проб:

+  зоопланктону;

 бентосу;

 фітобентосу;

 фітопланктону.

217. До консументів у водоймі відносять:

 водорості і вищу водяну рослинність;

 лише водорості;

 всі організми, які продукують органічну речовину у водоймі;

+  гетеротрофів.

218. Збагачення водних мас біогенними речовинами – це:

+  евтрофування;

 сукцесія;

 сольова стратифікація;

 інсоляція.

219. Індекс видової подібності біоценозів запропонували:

 Шмальгаузен;

+  Жакар і Сьоренсен;

 Пантле-Бук;

 Шеннон.

220. Автором індексу видового різноманіття є:

 Шмальгаузен;

 Тіннеман;

 Пантле-Бук;

+  Шеннон.

221. Види-едифікатори – це:

+ домінантні види, які своєю життєдіяльністю модифікують середовище і таким чином впливають на інших членів угруповання;

 рідкісні і малочисельні види;

 домінатні види із найвищим значенням індексу домінування;

 види із максимальною чисельністю.

222. Детритофаги належать до:

 еврифагів;

+  стенофагів;

 поліфагів;

 сапрофагів.

223. Добовий раціон – це:

+  кількість корму, яка споживається твариною протягом доби;

 кількість корму, яка засвоюється твариною протягом доби;

 відношення кількості спожитого твариною корму до кількості засвоєного корму протягом доби;

 відношення кількості засвоєного твариною корму до кількості спожитого корму протягом доби.

224. Еугалинні води мають солоність:

+  30–40‰;

 0,5–30‰;

 понад 40‰;

 до 0,5-1‰.

225. Прісні води мають солоність:

 30–40‰;

 0,5–30‰;

 понад 40‰;

+  до 0,5-1‰.

226. Гіпергалинні води мають солоність:

 30–40‰;

 0,5–30‰;

+  понад 40‰;

 до 0,5-1‰.

227. Солоність морських вод сягає значень:

+  30–40‰;

 0,5–29‰;

 41–50‰;

 понад 50‰.

228. Ацидофільні стеноіонні форми:

+  надають перевагу кислим водам;

 надають перевагу лужним водам;

 надають перевагу водам із нейтральним значенням рН;

229. Алкаліфільні стеноіонні форми:

 надають перевагу кислим водам;

+  надають перевагу лужним водам;

 надають перевагу водам із нейтральним значенням рН;

230. Під час біоіндикації рівня забруднення водойми органічною речовиною використовують:

 індекс Шеннона;

 індекс Жакара;

+  індекс Пантле-Бука;

 індекс Гаєвської.

231. Сапробність водойми дозволяє встановити:

 рівень токсикологічного навантаження на водойму;

+  рівень органічного забруднення водойми;

 рівень інтоксикації важкими металами;

 рівень радіологічного забруднення водойми.

232. Для гідробіонтів у водоймі найбільш характерним просторовим розподілом є:

 безладний;

 одноманітний;

+  плямистий;

 рівномірний.

233. До внутрішньопопуляційних відношень можна віднести:

 коменсалізм;

+  утворення зграй та скупчень;

 протокооперацію;

 аменсалізм.

234. До внутрішньопопуляційних відношень можна віднести:

 коменсалізм;

+  пряму боротьбу і взаємодопомогу;

 мутуалізм;

 аменсалізм.

235. До внутрішньопопуляційних відношень можна віднести:

 мутуалізм;

 протокооперацію;

+  конкуренцію і біохімічне інгібування;

 аменсалізм.

236. Питома продукція – це:

 кількість органічної речовини, яка утворюється за певний проміжок часу;

+  кількість органічної речовини, яка утворюється популяцією за одиницю часу на одиницю маси;

 кількість органічної речовини, яка акумулюється у гідробіонтах;

 кількість органічної речовини, яка передається на наступний трофічний рівень.

237. Інтенсивність продукування органічної речовини є вищою:

+  у популяціях, утворених організмами дрібних розмірів;

 у популяціях, утворених організмами більших розмірів;

 не залежить від розміру гідробіонтів.

238. До біотичних чинників, які сприяють самоочищенню водойми, належить:

+  дихання гідробіонтів;

 продукування гідробіонтами органічної речовини;

 життєдіяльність гідробіонтів не впливає на самоочищення водойми;

смертність гідробіонтів.

239. Для кількісного оброблення проб зоопланктону використовують:

+  камеру Богорова;

 сітку Апштейна;

 батометр Рутнера;

 чашка Кольквитця.

240. Кількість органічної речовини, яка утворюється популяцією за одиницю часу на одиницю маси – це:

 біологічна продукція;

+  питома продукція;

 чиста продукція;

 валова продукція.

241. Стеногалинними формами є:

 гідробіонти, які живуть у широкому інтервалі температур;

+  гідробіонти, які живуть у вузькому інтервалі коливань солоності;

 гідробіонти, які живуть у широкому інтервалі коливань насиченості води киснем;

 гідробіонти, які живуть у вузькому інтервалі температур.

242. Стенотермними формами є:

 гідробіонти, які живуть у широкому інтервалі температур;

 гідробіонти, які живуть у вузькому інтервалі коливань солоності;

 гідробіонти, які живуть у широкому інтервалі коливань насиченості води киснем;

+  гідробіонти, які живуть у вузькому інтервалі температур.

243. Стратифікація вод – це:

 перемішування верхніх шарів води;

 вихід глибинних вод на поверхню;

+  розподіл щільності води по вертикалі;

 відсутність перемішування води.

244. Ритми розмноження гідробіонтів найбільшою мірою залежать від:

+  надходження сонячної радіації;

 температурного режиму;

 розміру гідробіонтів;

 припливів і відпливів.

245. Автогенна сукцесія спостерігається під час:

+  зміни біотопу самим біоценозом;

 зміни біотопу внаслідок зовнішніх чинників;

зміни біотопу автотрофним компонентом біоценозу та зовнішніми чинниками;

 зміни біотопу за рахунок інтродукованих видів.