РОЗПОДІЛЬЧІ ЦЕНТРИ У ЛОГІСТИЧНИХ ЛАНЦЮГАХ

Мережа, через яку здійснюється розподіл матеріального пото­ку, є значимим елементом логістичної системи. Побудова мережі розподільчих центрів суттєво впливає на витрати, які виникають у процесі доведення товарів до споживачів, а через них і на кінцеву вартість реалізованого продукту.

Розподільчий центр- це складський комплекс, який отримує товари від підприємств-виробників або від підприємств оптової то­ргівлі (наприклад, які знаходяться в інших регіонах країни або за кордоном) і розподіляє їх більш дрібними партіями замовникам (підприємствам дрібнооптової та роздрібної торгівлі) через свою або їх товаропровідну мережу.

За традиційною класифікацією, розробленою Едгаром Гувером, існує три принципові стратегії розташування розподільчих складів:

· поблизу від ринків збуту,

· поблизу від виробництва,

· проміжне розташування.

Розташування складів поблизу ринків збутуполегшує попов­нення запасів клієнтів. Географічні розміри ринку, який обслугову­ється таким складом, залежать від бажаної швидкості постачань, від середнього розміру замовлення і від величини питомих витрат на місцеве транспортування. Головними критеріями роботи таких складів є забезпечення належної якості обслуговування або мінімі­зація логістичних витрат. Такі склади часто зустрічаються в торгів­лі харчовими продуктами або промисловими товарами масового користування. Однак розміщення поблизу ринків збуту характерно для багатьох галузей. Така стратегія економічно виправдана, оскі­льки це найдешевший спосіб швидкого поповнення запасів.

Розташування складів поблизу виробництвполегшує нагро­мадження потрібного для постачання споживачів асортименту про­дукції. Таке розташування складів дозволяє відправляти спожива­чам змішані вантажі за консолідованими тарифами. Перевага тако­го розміщення складів полягає в тому, що підвищений рівень серві­су поширюється на весь асортимент продукції, яка постачається. Такий виробник має можливість стати кращим за інших постачаль­ником.

За проміжного розташування складівміж виробництвом і споживанням склади працюють за тією ж схемою, що і склади, роз­ташовані поблизу виробництва: накопичують повний асортимент продукції й відправляють замовникам змішані партії товарів за пільговими тарифами.

Кількість, потужності, розташування і функції розподільчих центрів залежать від розмірів матеріальних потоків, стратегії і фі­нансового стану підприємства, яке проектує мережу розподільчих центрів. При цьому враховують такі фактори: вартість транспорту­вання, складської переробки вантажів, складування вантажів, офо­рмлення замовлень і системи управління, рівень обслуговування клієнтів. Найкращою товаропровідною мережею з розподільчими центрами є та, що забезпечує найвищий рівень обслуговування споживачів за мінімальних загальних витрат.

Відповідно до обраної стратегії розташування товаропровідна мережа може бути організована як централізована структура (з єди­ним великим розподільчим центром) і децентралізована структура (з декількома дрібними розподільчими центрами).

У централізованій товаропровідній мережі розподільчий центр направляє товари, виготовлені підприємством-виробником, кінцевим або проміжним споживачам у різні регіони країни (опто­вим чи дрібнооптовим посередникам або безпосередньо в роздріб­ну торгову мережу). Перевага цього варіанта полягає в тому, що можна знизити запаси зберігання на складі готової продукції підприємства-виробника, відправляючи відразу всю виготовлену про­дукцію в розподільчі центри. Недоліки цього варіанта - великі транспортні витрати на доставку товарів численним споживачам-замовникам товарів.

При децентралізованій розподільчій системі загальні матері­альні запаси і вартість декількох розподільчих центрів будуть бі­льшими, ніж у попередньому варіанті. Однак вартість доставки то­варів споживачам буде меншою через те, що розподільчі центри знаходяться на території товарних ринків, поблизу споживачів. Крім цього, локальним розподільчим центрам легше вивчати свої регіональні ринки, і вони можуть гнучко реагувати на ситуацію на цих ринках. Разом з тим у невеликих регіональних складах важко домогтися такої ж низької собівартості переробки вантажів, як у великому автоматизованому розподільчому центрі, що можна спо­стерігати у централізованій системі організації товаропровідної ме­режі.

Витрати на оформлення замовлень у централізованій розподі­льчій системі можуть бути більшими і знижуватися при збільшенні числа розподільчих центрів, оскільки за умови розташуванні скла­дів у різних регіонах і наближення їх до клієнтів зв'язки зі спожи­вачами можуть бути більш оперативними і дешевими.

Під час створенні розгалуженої децентралізованої системи розподілу з окремими складами в різних регіонах роль центрально го розподільчого складу, власне кажучи, відіграє склад готової про­дукції підприємства-виробника. У цій системі витрати на складу­вання і переробку вантажів можуть зростати, а вартість транспор­тування вантажів і оформлення замовлень - знижуватися. Доставка вантажів у інші райони на свої розподільчі склади виявляється де­шевшою через порівняно невелику кількість цих складів.

Таким чином, під час визначення найбільш вигідної кількості розподільчих складських центрів виникає оптимізаційна задача: якщо збільшити кількість розподільчих складів у товаропровідній мережі, витрати на транспорт та оформлення замовлень знижують­ся, витрати на утримання складських запасів зростають, а загальні витрати досягають мінімуму за деякої кількості розподільчих скла­дів п.

Однією з важливих і непростих задач під час проектування розподільчих систем є вибір варіанта розміщення розподільчих центрів. Задачу розміщення розподільчих центрів можна сформу­лювати як пошук оптимального рішення або ж як пошук субоптимального (близького до оптимального) рішення. Наукою і практи­кою вироблені різноманітні методи вирішення задач обох видів.

Метод повного перебору.Задача вибору оптимального місця розташування вирішується повним перебором і оцінюванням всіх можливих варіантів розміщення розподільчих центрів і виконується на ЕОМ методами математичного програмування. Однак на прак­тиці в умовах розгалужених транспортних мереж метод може ви­явитися непридатним, тому що число можливих варіантів у міру збільшення масштабів мережі, а з ними і трудомісткість вирішення, зростають за експонентою.

Евристичні методи.Ці методи ефективні для вирішення ве­ликих практичних задач, вони дають гарні, близькі до оптимально­го результати за невисокої складності розрахунків, однак не забез­печують отримання оптимального рішення. В основі цих методів лежать людський досвід та інтуїція. Власне кажучи, метод заснова­ний на правилі Паретто, тобто на попередній відмові від великої кі­лькості очевидно неприйнятних варіантів. Таким чином, проблема скорочується до керованих розмірів з погляду кількості альтерна- тив, які необхідно оцінити. Для цих варіантів ЕОМ виконує розра­хунки.

Метод визначення центру ваги(використовується для ви­значення місця розташування одного розподільчого центру). Для цього використовується метод накладення мережі координат на ка­рту потенційних місць розташування складів. Система мережі дає можливість оцінити вартість доставки від кожного постачальника до ймовірного складу і від складу до кінцевого споживача, а оби­рають варіант, який визначається як центр маси.

Координати центру ваги вантажних потоків (Хсклад, Усклад), тобто точки, у якій може бути розташований розподільчий склад, визначається за формулами:

де Ві - вантажообіг і-го споживача;

Хі, Уі - координати і-го споживача;

N- кількість споживачів.

Розв'язання задачі розташування щодо відстані дає координа­ти географічної точки, від якої сума відстаней до всіх пунктів попи­ту мінімальна. В основі цього підходу лежить припущення, що транспортні витрати є функцією виключно відстані. Тим самим пе­редбачається, що варто мінімізувати сумарну відстань перевезень, і ми отримаємо оптимальне за витратами місце для складу. Голо­вним недоліком цього підходу є нехтування вагою і часом.

Застосування описаного методу має ще одне обмеження. На моделі відстань від пункту споживання матеріального потоку до розміщення розподільчого центру обчислюють за прямою. Через це модельований район повинен мати розвинуту мережу доріг, оскіль­ки інакше буде порушено основний принцип - принцип подібності моделі і модельованого об'єкта.

Приклад

Таблиця 2

Вантажообіг і координати магазинів, які обслуговуються

На території району розташовано 8 магазинів, які торгують продовольчими товарами, їх координати (у прямокутній системі координат), а також місячний вантажообіг наведено в табл. 6.2.

На основі вихідних даних знайдемо координати точки (Хсклад, Усклад), в околі якої рекомендовано організувати роботу розподільчого складу.

Відповідно до розглянутого методу координати розподільчого складу становитимуть:

Метод пробної точки. Дозволяє визначити оптимальне місце розташування розподільчого складу у випадку прямокутної конфі­гурації мережі автомобільних доріг на ділянці, яка обслуговується. Суть методу полягає у послідовній перевірці кожного відрізка діля­нки, яка обслуговується.

Пробною точкою відрізка називається будь-яка точка, що роз­ташована на цьому відрізку і не належить до його кінців.

Лівий вантажообіг пробної точки — вантажообіг споживачів, розташованих на всій ділянці обслуговування ліворуч від цієї точки.

Правий вантажообіг пробної точки - вантажообіг спожива­чів, розташованих праворуч від неї.

Ділянку обслуговування перевіряють, починаючи з крайнього лівого її кінця. Спочатку аналізують перший відрізок ділянки: на даному відрізку ставиться пробна точка і підраховується сума вантажообігів споживачів, які знаходяться ліворуч і праворуч від по­ставленої точки. Якщо вантажообіг споживачів, які знаходяться праворуч, більший, то перевіряють наступний відрізок. Якщо мен­ший, то приймається рішення про розміщення складу на початку аналізованого відрізка.

Перевірка пробних точок триває доти, поки не з'явиться точка, для якої сума вантажообігів споживачів з лівої сторони не переви­щить суму вантажообігів споживачів із правої сторони. Рішення приймається про розміщення складу на початку цього відрізка, тоб­то ліворуч від пробної точки.

Для визначення методом пробної точки оптимального вузла транспортної мережі прямокутної конфігурації, з метою розміщен­ня в ньому розподільчого складу, варто нанести на карту району координатні осі, зорієнтовані паралельно до доріг. Визначивши ко­ординати споживачів, необхідно на кожній осі знайти методом пробної точки оптимальне місце розташування координати X і ко­ординати Y шуканого вузла.

Приклад

На ділянці дороги довільної довжини (ділянка AD) є 4 спожи­вачі матеріального потоку: А, В, С і D. Місячний обсяг завезення товарів кожному із них зазначено в дужках (рис. 1).

                                                      Оптимальне місце розташування складу

А     В              С                               D

(20 т/міс) (10т/міс).    (30т/міс)                         (30 т/міс)

Рис. 1. Оптимальне розташування складу на ділянці обслуговування

Послідовна перевірка кожного відрізка ділянки, яка обслуго­вується, починаючи з крайнього лівого його кінця, показує, що найбільш оптимальним буде розміщення складу на початку відрізка CD.

ПОБУДОВА СИСТЕМИ РОЗПОДІЛУ

У відповідності до методу системного підходу при формуван­ні системи розподілузастосовується така послідовність дій:

1) Вивчення кон'юнктури ринку та визначення стратегічних цілей системи розподілу.

2) Розрахунок прогнозованої величини матеріального потоку, що проходить через систему розподілу.

3) Співставлення прогнозу необхідної величини запасів у сис­темі в цілому та на окремих ділянках матеріалопровідного ланцюга.

4) Вивчення транспортної мережі регіону обслуговування, складання схеми матеріальних потоків у межах системи розподілу.

5) Розробка різних варіантів побудови систем розподілу.

6) Оцінка логістичних витрат за кожним варіантом.

7) Вибір для реалізації одного з розроблених варіантів.

Для того, щоб з множини варіантів обрати один, необхідно встановити критерій вибору, а після оцінити кожний з варіантів за цим критерієм. Таким критерієм, як правило, є критерій мінімума приведених витрат.

Величину приведених витрат визначають за формулою:

де В_п - приведені витрати за варіантом;

Е - річні експлуатаційні витрати;

Т -  річні транспортні витрати;

К - повні капітальні вкладення в будівництво розподільчих центрів, приведені за фактором часу (за нормою дисконту);

С - строк окупності варіанту.

Для реалізації приймається той варіант системи розподілу, який забезпечує мінімальне значення приведених (річних) витрат.

Приклад.Пропонуються два варіанти системи розподілу для впрова­дження. Обґрунтуйте вибір одного з них, якщо звісно наступне (табл. 3).

Таблиця 3

Вихідна інформація для розрахунків

Визначимо приведені річні витрати за кожним варіантом:

Таким чином, другий варіант системи розподілу є доцільні­шим.