Управління через вибір стратегічних позицій

Стратегії підприємства не існують в пустоті, а завжди служать досягненню конкретної мети.

Мета підприємства – такий стан майбутньої реальності, якого підприємство бажає добитися власними зусиллями.

Стратегія підприємства – комплекс політичних установок підприємства і перспективних програм дій, в рамках яких планується досягнення мети.

Мета і стратегії повинна розглядатися в комплексі, оскільки не тільки мета визначають стратегії, але і стратегії значною мірою впливають на визначення мети.

Теоретично, кожне підприємство має мету і стратегії, які регламентують його діяльність. Комплекс мети-стратегії задає основні напрями пошуку ринкових можливостей, підтримує в запланованих рамках витрати, визначає кількість і кваліфікацію персоналу. Доведені до кожного працівника цілі, які опрацьовані і обнародувані на підприємстві стратегії, примушують персонал пристосовувати власну мету до мети підприємства, власні стратегії – до його стратегій. Прийняття підприємством стратегій вивільняє вище керівництво від рутинної роботи і необхідності ухвалювати рішення зі всіх дрібних питань, створює можливість делегування тактичних рішень середній керівній ланці і працівникам на місцях.

На практиці для багатьох українських підприємств характерна розмитість комплексу мети-стратегії. Звичайною метою є: отримання доброго прибутку і розвиток підприємства, стратегіями – традиції і методи діяльності, що склалися. Такі стратегії втрачають свій направляючий і стабілізуючий ефект, дозволяють будь-яку творчість персоналу, виправдовують будь-які витрати, сприяють розпиленості сил і засобів.

Іноді мета достатньо чітко сформульована керівництвом, але служить для внутрішнього користування. Керівник має на увазі мету підприємства і намічає для себе стратегії їх досягнення. Окремі аспекти стратегій доводяться від випадку до випадку до середнього керівного складу. Така політика пояснюється міркуваннями конфіденційності, а частіше невмінням керівника делегувати повноваження або недооцінкою можливостей автоматичної координації діяльності всього персоналу, які надає обнародувана стратегія. Як наслідок, персонал має власні (і різні) уявлення про мету і стратегії підприємства, якими керуються в своїй діяльності. Відомий випадок, коли збутовий персонал підприємства оптової торгівлі технічними видами паперів розробляв операції по реалізації бензину, муки і заморожених продуктів, мабуть, вважаючи основною метою підприємства отримання прибутку будь-яким способом.

Існують ситуації, коли розробку стратегій необхідно починати з нуля. Це відбувається при різкій зміні ринкової ситуації, наприклад, появі на ринку значно більш конкурентноздатної продукції, ніж що випускається підприємством, або при зміні власних можливостей підприємства – обмеження можливостей в результаті розділення підприємства (для сучасного українського ринку характерна витрата партнерів засновників), розширення можливостей в результаті появи додаткових джерел фінансування. Також характерний для українських підприємств ухвалення рішення про розробку стратегії при існуванні розмитого комплексу, коли фінансова ситуація тривалий час погіршується (іноді – роки), і підприємство, що приносило раніше прибуток, переступає точку беззбитковості. (В цьому випадку підприємство часто намагається розв’язати проблему і іншими способами: через оптимізацію оргструктури, кадровий підбір, навчання персоналу. Але якщо стратегія не визначена – раніше або пізніше ухвалюється рішення про її розробку.)

Стратегічне планування є постійною і обов’язковою функцією вищого керівництва підприємства. Стратегія не може бути нав’язана із сторони, скопійована з розумної книги, дарована консультантом. Тільки керівник в змозі вирішити, чи влаштовує його конкретна мета, чи застосовна для нього конкретна стратегія. Відповідальність за стратегію поділена бути не може.

В той же час використання професійної допомоги в опрацьовуванні окремих аспектів стратегії і стратегії в цілому часто надзвичайно корисне. (Витрати на проведення в життя стратегій, як правило, незрівняна з оплатою послуг консультанта. Застосування консультування допомагає уникнути багатьох помилок, а іноді – виявити додаткові можливості).

Всім зрозуміла необхідність ефективного управління, заснованого на стратегічному мисленні, із застосуванням передових досягнень науки управління. На жаль, часто рішення, що приймаються керівниками, характеризуються імпульсною і непередбачуваністю. Це слідство як нестабільності правового і економічного середовища, так і недостатнього рівня знань про власне підприємство. Причому рішення, як правило, торкаються якої-небудь однієї області, а інші, не менше значущі напрямки випадають з-під контролю. Щоб уникнути цих помилок необхідний такий інструментарій управління, який дозволить оперативно оцінювати внутрішні можливості і слабкості підлеглої господарської одиниці, знаходити приховані резерви і підвищувати ефективність її діяльності (підприємства).

Про те як здійснюється управління говорять його результати. Під ними розуміються внутрішні змінні, інакше кажучи, внутрішнє середовище підприємства:

1. Мета. Залежно від специфіки підприємства в його внутрішній структури виділяють наступні функціональні області: маркетинг, виробництво, персонал, фінанси, інформація. В рамках кожної з них виробляється мета, що є конкретним станом або бажаним результатом, якого прагне організація. Ця приватні цілі, не дивлячись на їх різноманітність, повинні працювати на конкретний внесок кожної функціональної області в загальну ціль організації і не вступати в супереч.

2. Структура організації. Взаємодія рівнів управління і функціональних областей повинна бути побудована в такій формі, яка дозволяла б найбільш ефективно досягати мети організації.

3. 3адачи. Представляючи собою роботу, яка повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом, в встановлені терміни, вони, як правило, підрозділяються на три основні групи, взаємозв’язані з ресурсами підприємства:

- робота з людьми;

- робота з предметами;

- робота з інформацією.

4. Технологія. В даному випадку під нею розуміються всі засоби, які знаходяться у розпорядженні підприємства і що використовуються для перетворення сировини в шукані продукти і послуги: персонал, інформація, фізичні матеріали і т.п.

Задачі і технології тісно зв’язані між собою, бо виконання задачі включає використання конкретної технології, як засоби перетворення матеріалу, що поступає на вході, у форму (ресурс, товар, послугу), одержану на виході.

5. Персонал. Серед всіх внутрішніх змінних кадри є, мабуть, найважливішим чинником, оскільки будь-яке рішення ухвалюється людьми і від того, наскільки людина схильна до управління, залежить якість рішення і результат діяльності організації.

Задана таким чином структура внутрішніх змінних підприємства створює, основу для оцінки якості управління і внесення надалі в нього відповідних коректувань.