Принципи та функції фінансового ринку

Принципи фінансового ринку – це основні правила, за якими відбувається побудова реального й ефективного фінансового ринку.

Основними принципами фінансового ринку є:

- цілісність ринку в межах окремої країни – забезпечується наявністю єдиної національної фондової біржі як єдиного місця котирування цінних паперів, єдиного Центрального депозитарію цінних паперів і єдиного Клірингового банку; також означає визначення єдиних курсів на усі цінні папери, які допущені до обігу й котирування на всій території країни;

- централізація – здійснення державного контролю та безпосереднє регулювання цілісної системи обігу цінних паперів, що забезпечується спеціально створеними державними органами;

- прозорість – доступність для всіх учасників ринку до значних обсягів достовірної інформації про фінансові послуги та суб’єктів, що їх надають, про цінні папери та їх емітентів;

- введення системи електронного обігу цінних паперів – запровадження дематеріалізованого обігу цінних паперів у формі комп’ютерних записів на рахунках через систему „національна фондова біржа – центральний депозитарій – кліринговий банк”;

- реальний захист і забезпечення інтересів та прав інвесторів – створення необхідних умов (соціальних, політичних, економічних, правових) для реалізації інтересів суб’єктів фінансового ринку та забезпечення захисту їх майнових прав;

- відповідність національної системи обігу цінних паперів загальноприйнятим міжнародним стандартам безпеки інтересів і прав інвесторів – забезпечення високих гарантій для залучення місцевих та іноземних інвестицій в акціонерний капітал і розвиток національної економіки;

- соціальна справедливість – забезпечення створення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів і позичальників на фінансовий ринок, недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод суб’єктів ринку цінних паперів;

- урегульованість – створення гнучкої та ефективної системи регулювання фінансового ринку і, в першу чергу, фондового;

- контрольованість – створення надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання та профілактика зловживань і злочинності на фінансовому ринку і його сегментах;

- ефективність – максимальна реалізація потенційних можливостей щодо мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення;

- правова упорядкованість – створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фінансового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносин його суб’єктів;

- конкурентність – забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів і встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників та умов контролю за дотриманням правил добросовісної конкуренції учасниками ринку.

Впровадження таких принципів у більшості країн світу здійснюється відповідно до рекомендацій „Групи Тридцяти” – міжнародної організації незалежних експертів з питань міжнародної фінансової системи, яка розробляє стандарти фінансових ринків.

Відповідно до рекомендацій „Групи Тридцяти” уряд України прийняв „Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку України”, яка включає названі принципи і, враховуючи специфіку розвитку економіки України, додатково затвердив свої правила розвитку фінансового ринку та конкретно фондового.

Функції фінансового ринку – це основні завдання кожного сегмента ринку, що забезпечують його розвиток.

Функції поділяють на:

1) загальні – характерні для всіх сегментів фінансового ринку;

2) специфічні (конкретні) – характеризують розвиток окремої сфери ринку.

Основними (загальними) функціями фінансового ринку є:

1. Забезпечення взаємодії покупців і продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них. Кожен із інвесторів на фінансовому ринку аналізує ситуацію, що діє на ринку, і вкладає кошти в фінансові активи, враховуючи дохідність і ризиковість своїх вкладень. Емітенти фінансових активів, щоб бути конкурентоспроможними на фінансовому ринку, прагнуть забезпечити інвесторам необхідний рівень дохідності їх фінансових вкладень. Таким способом на ефективно діючому фінансовому ринку формується рівноважна ціна на фінансові активи, яка задовольняє інвесторів, емітентів і фінансових посередників.

2. Запровадження фінансовим ринком механізму викупу в інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищення ліквідності цих активів. Викуп в інвесторів фінансових активів забезпечують фінансові посередники – дилери ринку, які в будь-який момент, коли це потрібно інвесторам, готові викупити фінансові активи, що їм належать. Чим ефективніше функціонує фінансовий ринок, тим вищу ліквідність він забезпечує фінансовим активам, що перебувають в обігу на ньому, оскільки будь-який інвестор може швидко і практично без втрат у будь-який момент перетворити фінансові активи на готівку. Фінансові посередники завжди готові не тільки викупити фінансові активи, а й продати їх інвесторам у разі потреби.

3. Фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати. Вирішальну роль у переміщенні капіталів відіграють фінансові посередники, які, здійснюючи великі обсяги операцій з інвестування та залучення коштів, зменшують для учасників ринку витрати і відповідні ризики від проведення операцій із фінансовими активами. Особливо помітна ця роль при фінансуванні посередниками корпорацій, що мають не найвищий кредитний рейтинг, і кількість яких є значною в усіх країнах світу, а також посередники зменшують витрати через здійснення економії на масштабі операцій і вдосконалення процедур оцінювання цінних паперів емітентів та позичальників на кредитному ринку.

Специфічними функціями фінансового ринку є:

у політичній сфері:

- прискорення інтеграційних процесів входження України до світового співтовариства;

- сприяння становленню економічної самостійності, яка є головною опорою незалежності держави;

- сприяння створенню справжньої ринкової економічної системи, що є необхідною передумовою розбудови демократичного суспільства;

- вихід через фондову біржу національного капіталу на світовий ринок з допомогою розповсюдження серед іноземних інвесторів акцій та інших цінних паперів українських підприємств;

в економічній сфері:

- формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;

- організація процесу доведення фінансових активів до споживача через створення мережі різноманітних інститутів з реалізації фінансових активів (банків, бірж, брокерських контор, інвестиційних фондів, страхових компаній, кредитних спілок тощо);

- фінансове забезпечення процесів інвестування, яке полягає у створенні фінансовим ринком умов для залучення (концентрації) підприємцем фінансових ресурсів, необхідних для розвитку виробничо-торгового процесу;

- перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств з метою їх ефективного використання;

- вплив на грошовий обіг, прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

- страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових і комерційних ризиків;

- операції, пов’язані з експортом-імпортом фінансових активів та інші операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю;

- кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

- розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу, між галузями і сферами ринкової діяльності тощо;

у соціальній сфері:

- мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів, у тому числі й вільних коштів населення для інвестування їх як у виробничу, так і в соціальну сфери;

- створення нових робочих місць завдяки переміщенню капіталу та інвестуванню тощо.

у морально-психологічній сфері:

- формування у населення ринкової психології, нового економічного мислення та поведінки;

- створення в суспільстві відповідної морально-психологічної атмосфери, формування довіри до фінансових послуг, до фінансових посередників, до цінних паперів та до операцій з ними;

- запобігання виникненню на фінансовому ринку зловживань, шахрайства, кримінального середовища тощо.

Суб’єкти фінансового ринку

Усіх суб’єктів фінансового ринку можна розглядати за економічною, юридичною та функціональною ознаками.

1. За економічною ознакою суб’єктами фінансового ринку є:

- домогосподарства (населення);

- суб’єкти господарювання різних форм власності;

- держава та місцеві органи влади;

- фінансові посередники.

Домогосподарство – це економічна одиниця, що складається з однієї та більше осіб, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх майбутніх потреб.

Домогосподарствам належить надзвичайно важлива роль у системі фінансового ринку, так як частина його доходу, що не використовується упродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може, за наявності відповідного фінансового механізму, стати потужним джерелом економічного зростання країни.

Щодо суб’єктів господарювання, то світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб’єктами і виконують певні функції на фінансовому ринку. Зокрема, йдеться про такі організаційно-господарські форми, як: державні підприємства, кооперативи, фермерські та колективні господарства, акціонерні товариства, малі підприємства, корпорації, об’єднання, господарські товариства, асоціації, консорціуми, індивідуально-трудові об’єднання, спільні підприємства. Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізнесу): одноосібне володіння, товариства, корпорації. Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття фірми, оскільки всі вони є юридичними особами, суб’єктами як ринкової економіки, так і учасниками фінансового ринку і конкретно кожного його сегмента.

Держава як суб’єкт, виступає на фінансовому ринку позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов’язання, а також виконує специфічну і дуже важливу функцію – регулювання фінансового ринку. Державний сектор пов’язаний з усією економічною системою через податки, державні закупівлі і через позики.

Держава як учасник фінансового ринку може надавати кредит, отримувати позики, а також здійснювати вплив на інших суб’єктів фінансового ринку через фіскальну політику, управління відсотком, грошовою масою, валютним курсом, прийняття нормативно-правових актів тощо.

Місцеве самоврядування сприяє розвитку місцевого та регіонального фінансового ринку. Це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи кількох сіл, селища чи міста ‒ самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення про випуск облігацій з метою покриття бюджетного дефіциту. Муніципальні позики є важливим інструментом фінансування таких суспільних потреб, як будівництво доріг, житла, об’єктів освіти, культури, охорони здоров’я, розвиток систем водопостачання і каналізації та ін. Все це дозволяє реалізувати регіональні програми, підвищує фінансові можливості місцевого самоврядування, знижує тиск на загальнодержавний бюджет, сприяє розвитку регіонального фінансового ринку.

Фінансові посередники – це господарюючі суб’єкти, які перерозподіляють фінансові ресурси шляхом проведення операцій з грошима або цінними паперами.

До таких суб’єктів належать:

- суб’єкти банківської системи (банки, ощадні і кредитні асоціації, банківські об’єднання);

- небанківські фінансові та кредитні інститути (лізингові компанії, факторингові компанії, трастові компанії, довірчі товариства, ломбарди, кредитні спілки, каси взаємодопомоги);

- контрактні фінансові інститути (інститути спільного інвестування, пенсійні фонди, благодійні фонди, інвестиційні та фінансові фонди, страхові компанії, фінансові компанії, позичково-ощадні асоціації):

- посередники депозитарно-клірингової системи (депозитарії, зберігачі, реєстратори).

Через систему фінансових посередників на фінансовому ринку заощадження населення (домашніх господарств), нагромадження фірм та підприємств перетворюються на кредити й інвестиції для інших суб’єктів господарювання, що дає їм змогу задовольнити потребу в додаткових коштах з метою розширення діяльності.

2. За юридичною ознакою суб’єктами фінансового ринку є:

- індивідуальні учасники;

- інституціональні учасники;

- органи державного регулювання.

Індивідуальні учасники – це фізичні особи, які мають певні права та зобов’язання на фінансовому ринку згідно з чинним законодавством. Ними можуть бути громадяни певної держави, особи без громадянства та іноземні громадяни.

Інституціональні учасники – юридичні особи, котрі не є органами державного регулювання. До них належать підприємства, організації, товариства, компанії, фонди тощо. Ці учасники мають відокремлене майно, певні права й обов’язки, розрахункові рахунки в банку, характеризуються організаційною єдністю, мають змогу виступати від свого імені тощо.

Органи державного регулювання – органи законодавчої, виконавчої та судової влади, а також інші державні органи.

3. За функціональною ознакою суб’єктами фінансового ринку є:

- прямі (основні) учасники – продавці і покупці фінансових активів (інструментів, послуг);

- інфраструктурні учасники – фінансові посередники (фінансові інститути);

- професійні учасники – суб’єкти, які виконують допоміжні функції (функції обслуговування основних учасників або окремих операцій на фінансовому ринку тощо).

Прямі учасники фінансового ринку – продавці та покупці фінансових активів (інструментів, послуг), які здійснюють головні функції в проведенні фінансових операцій на фінансовому ринку.

Прямі учасники своїми діями створюють фінансовий ринок, підтримують рух фінансових інструментів та забезпечують безперервність і постійність взаємодії на ньому.

Такі учасники мають певні відмінності та особливості залежно від того сегмента фінансового ринку, на якому вони виконують функції.

Таблиця 1.2