Значення державного регулювання підприємницької діяльності в сучасних умовах

Місце і роль держави в економіці кожної країни визначається ефективністю застосовуваних заходів і засобів державного регулювання, за допомогою яких вирішуються проблеми економічного розвитку. В сучасних умовах відбувається посилення державного регулювання і сприяння розвитку підприємництва, змінюються організаційні форми взаємодії державних органів із суб'єктами приватного бізнесу, спостерігаються суттєві зрушення в цілях, механізмі, апараті управління, у поєднанні державного та ринкового механізмів регулювання.

Метою державного регулювання підприємницької діяльності є створення певних умов, що забезпечують нормальне функціонування економіки в цілому і стабільну участь підприємців країни в міжнародному поділі праці з отриманням від цього оптимальних вигод. Уряд кожної країни, безумовно, має власні цілі на кожному конкретному етапі і домагається їх вирішення доступними їм методами і засобами стосовно до складної економічної ситуації в своїй країні і в світовому господарстві. Тому цілі і завдання державного регулювання схильні змінам, між тим як механізм регулювання досить добре відпрацьований, хоча і має особливості в кожній окремо взятій країні.

У загальному вигляді до завдань державного регулювання входить:

* Розробка, прийняття та контроль над законодавством, що забезпечує правову основу і захист інтересів підприємців;

* Підвищення ефективності державного регулювання і зниження відповідних витрат;

* Послаблення прямих форм втручання і бюрократичного контролю над діяльністю підприємств;

* Створення умов для вільної і добросовісної конкуренції на ринку, вільне переміщення товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках, контроль над дотриманням правил конкуренції;

* Забезпечення товарно-грошового і бюджетної рівноваги за допомогою фінансової, податкової, процентної політики і управління грошовою емісією;

* Поєднання поточних і перспективних напрямків розвитку економіки: структурно-інвестиційної політики і науково-технічної підготовки;

* Сприяння довгостроковому зростанню накопичення капіталів і стабільному розвитку; стримування інфляції економічним шляхом; зняття обмежень адміністративного регулювання господарської сфери діяльності;

* Забезпечення вільного пересування робочої сили і дотримання норм трудового законодавства та регулювання приватного найму і порядку оплати праці;

* Підтримка соціальної рівноваги і прийнятного для більшості населення рівня диференціації та розподілу доходів.

Напрямки, форми і механізм державного регулювання схильні до постійних змін, носять гнучкий характер, і їх реалізація здійснюється через відповідні органи - законодавчі, виконавчі, діючі з Залежно від характеру діяльності та виконуваних функцій.

Для сучасного етапу характерна тенденція до уніфікації форм та методів державного регулювання в розвинених країнах, де відбувається багато спільних і схожих процесів. Тенденція до створення глобальних форм державного регулювання відображає прагнення максимально реалізувати на користь найбільших фірм досягнення науково-технічної революції, що викликала якісні зміни в структурі виробництва розвинутих країн, що збільшили їх економічну взаємозалежність.

Характеризуючи державне регулювання підприємництва в сучасних умовах, перш за все, необхідно відзначити, що центр ваги в цьому регулюванні перемістився до активної участі держави в організаційно-господарському регулювання виробництва, яке все більше спрямоване на підвищення ефективності виробництва, причому акцент в ньому переноситься з регулювання попиту на регулювання пропозиції. Основними завданнями державного регулювання у сучасних умовах є:

◘ Здійснення структурної перебудови виробництва, що передбачає створення нових галузей, орієнтованих на експорт, модернізацію галузей і пристосування їх продукції до вимог світового ринку, переорієнтацію окремих видів виробництва на світові ринки в рамках міжнародної спеціалізації;

◘ Підвищення конкурентоспроможності продукції експортних галузей і окремих видів виробництв;

◘ Пошук і використання можливостей довгострокового забезпечення виробництва гарантованими джерелами надходження сировини, палива, напівфабрикатів;

◘ Зміцнення становища в пріоритетних і найбільш прогресивних галузях економіки, орієнтація їх на обслуговування експортного виробництва;

◘ Перегляд форм зв'язків між короткостроковими і довгостроковими заходами урядової політики, традиційне вплив на кон'юнктуру, засноване на регулювання попиту, яке все тісніше переплітається з заходами державного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків;

◘ Використання заходів впливу на процес концентрації в провідних галузях економіки, у тому числі спеціалізованих на експорт, здійснення заходів, спрямованих на зміцнення організаційної структури великих фірм, розвиток нових форм зв'язків між ними.

Істотні зміни відбулися і в механізмі регулювання. Найважливішою формою державного регулювання підприємницької діяльності стало включення в програми довгострокового розвитку економіки основних напрямів структурної перебудови промисловості з орієнтацією на експортну спеціалізацію.

Велике значення в 90-ті роки ХХ століття придбали цільові програми галузевого регулювання виробництва. Вони відрізняються тим, що фінансові ресурси держави та ресурси приватних компаній направляються на розвиток нових пріоритетних галузей економіки, а також на рішення проблем енергетики, реорганізацію і модернізацію традиційних галузей.

Проблеми структурної політики стали на сучасному етапі провідними напрямами економічної політики, в якій акцент робиться на цільові інвестиційні програми, що об'єднують приватний і державний капітал для вирішення глобальних проблем найкращого пристосування підприємництва до умов розвитку світового господарства.

Державна політика регулювання економіки спрямована на всебічне обслуговування потреб підприємців і зокрема на адміністративний нагляд і нормативне регулювання виробництва. Зараз нормативне регулювання поширилося на нові області, такі як безпека продукції (продовольчих і фармацевтичних товарів); розробку та впровадження уніфікованих національних стандартів якості (в тому числі і стандартів безпеки продукції). З метою стримування виробництва та марнотратного споживання застосовуються заходи прямого і непрямого регулювання: нормативні стандарти якості продукції, податкове дестімулірованіе інвестицій, непрямі податки на споживачів.

Важливим напрямом державного регулювання є патентна політика держави. Вона зводиться до обмеження строку дії патенту та здійснення примусового ліцензування нових патентів за відносно помірну ліцензійну плату.

Одним з інструментів фінансового регулювання підприємницької діяльності є надання прямих кредитів та субсидій в першу чергу на оновлення виробничого процесу компаній за рахунок державних коштів. Ці засоби застосовуються тоді, коли приватний бізнес не в змозі самостійно вивести ту чи іншу ланку національного виробництва зі смуги утруднень.

Все більшого значення набувають програми пільгового кредитування та субсидування певних галузей, гарантування позик, заходи з підтримання або стримування зростання галузевих цін в поєднанні з протекціоністською імпортною політикою та іншими засобами стабілізації ринку.

Регулювання процентних ставок по депозитах і позичкам на ринковій основі припускає, що приватному бізнесу забезпечується більша свобода вибору умов і способів фінансування.

Одна з найважливіших функцій державного регулювання - розробка загальних принципів і здійснення зовнішньоекономічної політики країни.

Новою функцією державних органів стала розробка політики в галузі надання технічної допомоги країнам, що розвиваються і забезпечення правової бази цієї допомоги шляхом укладання міжурядових угод з цими країнами про технічної та фінансової допомоги.

Важливе значення набула і така функція, як вироблення і здійснення політики в області закордонних капіталовкладень та іноземних інвестицій у своїй країні.

Велику роль відіграє і контрольно-регулююча функція системи державного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків. Вона передбачає здійснення митного, кількісного, валютного та інших видів контролю над зовнішньоторговельними операціями. Величезне значення має регулювання стану платіжного балансу, капіталовкладень за кордоном і в своїй країні.

В кінці 90 років ХХ століття отримала подальший розвиток така функція державних органів і організацій, як надання фінансового та організаційного сприяння приватним підприємцям в їх зовнішньоекономічної діяльності. Цілями державного сприяння є:

* Підвищення конкурентоспроможності продукції експортних галузей промисловості і окремих компаній;

* Сприяння зростанню закордонних капіталовкладень національних фірм і в першу чергу в створенні виробничих підприємств за кордоном і в тому числі в країнах, що розвиваються;

* Створення сприятливих умов для збуту на світовому ринку крупносерійної, а також капіталомісткої цивільної і військової продукції;

* Усунення перешкод на шляху розвитку міжнародного виробничого кооперування;

* Стимулювання і надання фінансового і організаційного сприяння в проведенні експортних операцій приватними фірмами на важкодоступних ринках.

Фінансове сприяння експортерам набуває все більш важливе значення у міру розширення міжнародного обміну складними і дорогими виробами (у тому числі обладнанням в комплексі для цілих підприємств).

Підвищення конкурентоспроможності вітчизняних фірм досягається в першу чергу шляхом надання їм різних фінансових пільг з коштів державного бюджету. Особливо часто використовується такий засіб, як видача експортерам прямих субсидій з державного бюджету для покриття різниці між високою внутрішньою ціною товару і низькою ціною на аналогічний товар на світовому ринку або для компенсації частини витрат експортерів. Субсидії дають можливість експортерам знижувати ціни товарів, що вивозяться і таким чином розширювати експорт.

Широко застосовується також часткове або повне звільнення фірм, що експортують товари, від сплати внутрішніх податкових чи податкових пільг. Одним з найбільш часто практикуються методів надання експортерам фінансових пільг є повернення їм митних зборів і податків, сплачених при імпорті сировини, необхідного для виробництва експортних товарів; звільнення від сплати непрямих податків на матеріали, що використовувалися у виробництві експортних товарів; дозвіл створювати неоподатковані грошові фонди для розвитку експорту, відстрочка у сплаті податків, надання знижки з податку на капіталовкладення.

Велике значення має надання окремим експортерам права на прискорену амортизацію основного капіталу, що забезпечує їм отримання додаткових прибутків. Використовується і така форма, як надання експортерам і транспортним компаніям знижок з залізничних тарифів, що досягають в окремих країнах 35%.

Важливу роль відіграє державне кредитування експортерів при вивезенні машин і устаткування. Це досягається, зокрема, шляхом надання експортерам через державні банки і спеціальні органи середньострокових і довгострокових кредитів, а також видачі державних гарантій по цих кредитах на основі відповідних законів, прийнятих у багатьох країнах.

З розширенням системи середньострокового і довгострокового кредитування експорту тісно пов'язане надання державних гарантій за експортними кредитами. Держава, як правило, бере на себе всі ризики, як економічні, так і політичні, і надають гарантію, що покриває 80-90% вартості наданого експортного кредиту.

Державні гарантії експортних кредитів надаються банками або спеціально створеними для цих цілей органами. В умовах конкуренції, що загострилася на світовому ринку зростає роль організаційно-технічного сприяння держави національним фірмам в освоєнні нових ринків за кордоном і розширенні масштабів експортних операцій.

У механізмі організаційного сприяння важливу роль стали грати такі інструменти, як: сприяння в отриманні національними фірмами замовлень на будівництво великих об'єктів і, зокрема, шляхом залучення різних урядових організацій для підтримки при участі в торгах; сприяння в здійсненні закордонних капіталовкладень.