Заходи та засоби реалізації державного регулювання підприємницької діяльності

ТЕМА 3.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБ'ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ

3.1. Основні напрямки державного регулювання підприємницької діяльності.

3.2. Заходи та засоби реалізації державного регулювання підприємницької діяльності.

3.3. Значення державного регулювання підприємницької діяльності в сучасних умовах.

Питання для перевірки знань та понять.

Тестові завдання для перевірки знань.

Ключові слова та поняття: державне регулювання підприємницької діяльності; підприємницька діяльність; організаційно-правове регулювання; організаційно-фінансове регулювання;міжфірмові ринкові відносини; державна власність; майнові права; ліцензування; матеріально-речові, фінансові, трудові та інформаційні ресурси; адміністративний і економічний метод регулювання; грошова, податкова і зовнішньоекономічна політика; валютний курс; експорт капіталу; платіжний баланс; процентна ставка по депозитах і позикам; державне кредитування експортерів.

Основні напрямки державного регулювання підприємницької діяльності

Регулювання підприємницької діяльності здійснюється у відповідності з цілями і завданнями, обумовленими державними органами на основі покладених на них повноважень і відповідальності в рамках тих чи інших видів діяльності - функцій державного регулювання.

Основними напрямами державного регулювання підприємництва є:

* Організаційно-правове регулювання підприємницької діяльності;

* Регулювання міжфірмових ринкових відносин і конкуренції;

* Регулювання етико-правових відносин у підприємництві;

* Організаційно-господарське регулювання підприємницької діяльності;

* Організаційно-фінансове регулювання підприємництва;

* Регулювання і сприяння розвитку зовнішньоекономічної діяльності;

* Регулювання в сфері підприємницької структури;

* Регулювання і сприяння розвитку малого підприємництва;

* Управління державною власністю;

* Соціально-економічне регулювання в підприємництві;

* Співпраця з об'єднаннями підприємців в питаннях регулювання підприємницької діяльності.

Реалізація основних напрямів державного регулювання здійснюється на основі норм господарського, адміністративного та кримінального права.

Найважливішими інструментами державного регулювання є:

□ Реєстрація майнових прав та ліцензування господарської діяльності;

□ Судова система вирішення господарських спорів та припинення порушень законодавства;

□ Адміністративне припинення недобросовісної підприємницької діяльності;

□ Диференційовані режими користування невідтворюваними ресурсами (платними і безкоштовними);

□ Норми адміністративної та судової відповідальності за нанесення збитку діловим партнерам, споживачам або суспільству за недотримання стандартів якості та екології.

Заходи та засоби реалізації державного регулювання підприємницької діяльності

Розробка заходів та засобів державного регулювання підприємницької діяльності по кожному напрямку регулювання, технології прийняття рішень на основі взаємодії з об'єднаннями підприємців, а також здійснення відповідного контролю за реалізацією рішень складають механізм державного регулювання.

Найважливіше значення в цьому механізмі мають:

* Розробка, прийняття та контроль над законодавством, що забезпечує правову основу і захист інтересів підприємців;

* Розробка і прийняття правил і норм ринкової діяльності господарюючих суб'єктів;

* Організаційно-господарське регулювання виробництва, спрямоване на підвищення конкурентоспроможності продукції економічних суб'єктів ринку, забезпечення сталого зростання виробництва і стабільного розвитку економіки, перерозподіл доходів і ресурсів, ціноутворення, державна підприємницька діяльність, кредитно-фінансові механізми;

* Забезпечення учасникам ринкових відносин рівних можливостей доступу до матеріально-речовим, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів, не допускаючи монополізації ринків цих ресурсів шляхом прийняття антимонопольного законодавства.

У механізмі державного регулювання у 90-ті роки минулого століття відбулися істотні зміни. Держава стала відходити від методів адміністративного впливу на підприємців і будувати свої відносини з ними, використовуючи економічні методи - податкову та фінансово-кредитну політику (встановлення ставок податків і відсотків на державні кредити, цільових дотацій, валютних курсів, розмірів економічних санкцій), а також ліцензії , соціальні, екологічні та інші нормативи, науково-технічні, економічні, соціальні програми, договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Методи державного регулювання підприємництва, пов'язані з орієнтацією на ринковий механізм, можуть бути прямими і непрямими.

Прямий (адміністративний) метод передбачає втручання у функціонування ринкового механізму, зокрема, в процеси ціноутворення, політику доходів, а саме заморожування або допуск зростання цін і заробітної платиу визначених розмірах, обмеження змін показників у кредитно-грошовій системі, використання квот та ін

Непрямий (економічний) метод передбачає здійснення непрямого впливу на ринкові умови. Це - непрямі заходи фінансової і кредитно-грошової політики, податки, субсидії, стимулювання експорту, валютні заходи та ін.

Розмежування прямих і непрямих методів носить умовний характер. Будь-який економічний регулятор містить в собі елементи адміністрування. Наприклад, грошова система відчуває вплив такого відомого економічного методу, як ставка міжбанківського кредиту, не раніше, ніж буде прийнято адміністративне рішення про її підвищення. У свою чергу, кожен адміністративний регулятор побічно позначається на поведінці суб'єктів господарської системи. Так, встановлюючи прямий контроль над цінами, держава змушує виробників переглядати виробничі програми, шукати нові джерела фінансування, пристосовуватися до вимог споживачів, змінювати структуру попиту і пропозиції на ринку.

До числа адміністративних методів відносяться:

* Встановлення контролю над монопольними ринками, в тому числі природними монополіями;

* Забезпечення економічної безпеки шляхом заборони використання економічно шкідливих технологій;

* Розробка стандартів, контроль над їх дотриманням учасниками економічної системи;

* Визначення і підтримка мінімально допустимого рівня життя бідної частини населення - встановлення гарантованого мінімального рівня заробітної плати, допомоги по безробіттю;

* Захист національних інтересів у системі світогосподарських зв'язків шляхом ліцензування імпорту, встановлення державного контролю над імпортом капіталу.

Застосування перерахованих адміністративних методів як регуляторів економічно виправдано і в цілому не суперечать принципам, які лежать в основі ринкового механізму. У розвинених країнах адміністративні методи давно перетворилися на невід'ємну частину господарського механізму і сприяють підвищенню ефективності господарської діяльності та добробуту населення.

Світова господарська практика свідчить про те, що в кожній країні використовуються властиве їй поєднання комбінацій різних методів регулювання в залежності від обстановки: співвідношення регулюючих та конкурентних сил, стану господарської кон'юнктури та ін Разом з тим адміністративні методи обмежують свободу вибору в економічних суб'єктів ринку. Економічні методи, навпаки, ніяк не звужують свободу вибору, а є додатковим стимулом, на який суб'єкт ринку може відреагувати чи ні за своїм розсудом, оскільки має право на вільне прийняття ринкового рішення.

До числа економічних методів відносяться наступні.

▪ Грошова політика з її інструментами, яка включає: норму обов'язкових резервів; ставку міжбанківського кредиту; операції центрального банку з державними облігаціями на ринку цінних паперів.

Її мета - протистояння інфляції; регулювання інвестиційного процесу шляхом зміни процентних ставок, регулювання виробництва, зайнятості, руху курсу акцій через регулювання відсоткових ставок.

▪ Податкова політика використовується для: ефективного стимулювання економічного зростання; перерозподілу доходів; надання податкових пільг малому бізнесу, знову створюваним підприємствам; розподілу державних видатків з метою:

▪ Здійснення структурних перетворень виробництва;

▪ Згладжування регіональних диспропорцій;

▪ Підвищення зайнятості і зниження безробіття;

▪ Управління державним боргом здійснюється шляхом зміни ставки відсотка, зміни терміну випуску облігацій.

▪ Зовнішньоекономічна політика, що передбачає стимулювання експорту, веде до розширення інвестування місцевого виробництва, підвищенню зайнятості, зростанню інновацій, підвищенню конкурентоспроможності продукції з орієнтацією на вимоги світового ринку.

Методи стимулювання експорту різноманітні:

а) надання експортерам податкових пільг;

б) надання гарантій експортних кредитів;

в) використання двосторонніх і багатосторонніх угод;

г) розробка і здійснення спеціальних цільових програм, що передбачають посилення експортного потенціалу країни;

д) регулювання валютного курсу (пониження курсу здешевлює експортну продукцію на зовнішньому ринку);

е) експорт капіталу у формі цільового товарного кредиту, коли країна-одержувач зобов'язується витратити його для імпорту товарів лише з тієї країни, яка дала їй кошти в борг. Держава або сама надає такий кредит, або видає на цю або декілька меншу суму гарантії приватним банкам;

ж) експорт капіталу у формі прямих інвестицій з наданням державних гарантій.

Регулювання імпорту відбувається шляхом проведення гнучкої митно-тарифної політики, спрямованої на захист внутрішнього ринку, забезпечення експортерів дешевими сировинними ресурсами і обмеження протекціонізму. Важливу роль тут грають і нетарифні бар'єри: квотування; створення імпортозамінюючих виробництв; розміщення державних замовлень за рахунок бюджетних коштів.

Що стосується регулювання іноземних інвестицій, то воно здійснюється шляхом:

- Встановлення режиму припливу інвестицій;

- Виділення пріоритетних секторів економіки, де заохочується залучення іноземних інвестицій;

- Регулювання розподілу прибутку, оподаткування у спільних підприємствах;

- Залучення короткострокових капіталів шляхом підвищення банківської процентної ставки.

Регулювання платіжного балансу здійснюється шляхом:

▪ Відомості торговельного балансу з активним сальдо;

▪ Впливу на рух капіталу - покриття дефіциту платіжного балансу у вільно конвертованій валюті.