Мета та основні завдання експериментальної психології. Зв’язок з іншими науковими дисциплінами.

Експериментальна психологія – галузь психологічної науки, яка розкриває умови, закономірності, принципи експериментального дослідження психіки.

Мета – розкрити умови, закономірності, принципи та методи дослідження психіки.

Завдання:

• удосконалення експериментальних методик дослідження і застосування їх у різних галузях психологічної науки;

• розробка типології психологічного експерименту, визначення можливостей і обмежень кожного з типів експерименту, формулювання принципів їх організації, розробка критеріїв і стандартів, які визначають місце та функції різних типів експериментів у психологічному дослідженні (з метою зіставлення результатів, отриманих у різних галузях психологічної науки);

• розробка і створення апаратури, спеціально призначеної для психологічних досліджень, яка відповідає сучасному рівню науково-технічного прогресу;

• визначення шляхів застосування досягнень психологічної науки в різних сферах суспільної практики, які спираються на наукові знання, здобуті в експериментальному дослідженні психічної реальності.

Проблеми і традиції експериментальної психології на сучасному етапі розвитку психології.

На сучасному етапі розвитку експериментальної психології спостерігають такі тенденції:

1. Ускладнення предмета експериментально-психологічних досліджень ( від дослідження елементарних психічних процесів до цілісної особистості й соціально-психологічних явищ)

2. Можливість експериментального дослідження і врахування індивідуальних відмінностей суб’єктів психічної діяльності, зокрема завдяки успіхам застосування методів математичної статистики у психології.

3. Актуалізація проблеми розробки методологічної основи експериментальних досліджень прикладного характеру, на базі якої можна було б узгодити інтерпретацію експериментальних фактів з позиції різних теоретичних трактовок розуміння психіки в цілому й особистості зокрема

Розвиток експериментальної психології в Україні. Завдання і перспективи розвитку експериментальної психології в Україні в ХХІ віці.

В Україні в 80-ті роки ХІХ ст. було відкрито декілька експериментальних психологічних лабораторій.

Так, у Харківському університеті при клініці нервових хвороб створюється психологічна лабораторія під керівництвом психіатра і психолога П. Ковалевського. І. Сікорській (Київ) почав експериментальне вивчення особливостей психічного розвитку дітей раннього віку. 1900 р. була відкрита експериментально-психологічна лабораторія під керівництвом К. Твардовського у Львівському університеті.

У 40 роки в Україні було створено Інститут психології, який очолив Г. Костюк. Він активно використовує експериментальний метод у дослідженні психіки.

Так, наприклад, у відомому експериментальному дослідженні процесу створення образу при сприйнятті предмета в ускладнених умовах моделлю процесу стало сприйняття предмета, розташованого в темній камері, який короткочасно висвітлювався за допомогою спеціальної лампи, через що досліджуваний не мав можливості розглянути і побачити предмет повністю, сприймаючи його як щось невизначене, недоступне свідомості.

С. Максименко зауважує, що за зовнішньою простотою досвіду стоїть досить складний предмет діяльності експериментатора.

С. Максименко досліджував можливості експерименту в процесі спеціально організованого навчання, Я. Коломінській - у соціальній педагогічної психології, Д. Узнадзе - в дослідженні установки

Історичний шлях психології як експериментальної науки.

В історії становлення експериментальної психології можна умовно виділити два періоди:

долабораторний, в якому керівними є психофізика і психофізіологія (Г. Гельмгольц, І. Сєченов, Г. Фехнер);

лабораторний, в якому, залежно від методологічних підходів, розрізняють етапи, пов'язані з розвитком: фізіологічної і інтроспективної методології у вигляді вундтівской експериментальної психофізіології і ряду її різновидів;

експериментальної інтроспекції, розпочатої вюрцбурзькою школою;

французького патопсіхологічного підходу;

двох напрямів, які розвивалися паралельно - біхевіоризм і гештальтпсихології;

діалектико-матеріалістичного підходу у вітчизняній психології.

Роботи, які проводились В. Вундтом і його численними учнями (Є. Крепелін, Е. Тітченер) в рамках першого з зазначених підходів, стосувалися в основному простих реакцій, а їх кінцевою метою було вивчення під час цих реакцій "змісту" свідомості, про який експериментатор робив висновок на підставі інтроспективного звіту досліджуваного.

В. Вундт виключав з експериментального вивчення вищі психічні процеси як такі, що недоступні пізнання в експерименті. Але вже 1885 р. Г. Еббінгауз експериментально досліджує пам'ять, використовуючи кількість повторень як міру запам'ятовування, а в 1897 р. - інтелект чи розумову обдарованість, використовуючи метод доповнення. Хоча за організацією його дослідів інтроспекція не виключалася, а інтроспективні данини істотно доповнювалися експериментальними.

Охарактеризуйте основні підходи до розвитку знань.

Три підходи до розвитку знань:

1)раціоналістичний, у межах якого не приділялося значення безпосередньо чуттєвому досвіду пізнання, проте було розроблено досить стрункі логічні стратегії отримання висновків про сутність людини та оточуючого її світу;

2) емпіричний, що включає використання раціоналістичних стратегій, але у застосуванні їх до аналізу фундаментальної інформації, отриманої науковцем через сенсорний контакт з фізичним природним світом;

феноменологічний, який базується на позиціях, що безпосередньо чуттєві дані є валідними, але їх вплив па організм призводить до виникнення виключно індивідуального, недоступного безпосередньому спостереженню відгуку. Останній є більш важливим, ніж той, який можна прослідкувати в контрольованому спостереженні. Феноменологісти вважають, що саме унікальні внутрішні реакції складають індивідуальну особистістну властивість кожної людини.