Шлюб за сімейним законодавством. Недійсні шлюби

Тема 5. ОСНОВИ СІМЕЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

5.1. Сімейне право України: поняття, предмет правового регулювання.

5.2. Шлюб за сімейним законодавством. Недійсні шлюби.

5.3. Права та обов`язки подружжя. Право власності подружжя.

5.4. Шлюбний договір.

5.5. Права та обов`язки батьків і дітей.

5.6. Права та обов`язки усиновителів. Права дітей, над якими встановлено опіку або піклування.

Сімейне право України: поняття,

Предмет правового регулювання

Питання про місце сімейного права в системі права: сімейне право - це самостійна галузь права чи підгалузь права цивільного, так і не набуло однозначного вирішення.

Сімейне право - сукупність правових норм, які ре­гулюють особисті немайнові й пов’язані з ними май­нові відносини громадян, що виникають із шлюбу й належності до сім’ї.

Предметомправового регулювання сімейного права є відносини між подружжям, батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, рідними братами і сестрами, бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, а у випадках, визначених законом, між іншими членами сім’ї та родичами.

Предмет сімейного права становлять: а) відносини, які вини­кають у зв’язку зі шлюбом; б) особисті та майнові відносини між членами сім’ї; в) особисті та майнові відносини між іншими ро­дичами; г) відносини, які виникають у зв’язку із влаштуванням дітей, які позбавлені батьківського піклування.

Предмет сімейного права становлять особисті немайнові та майнові відносини, які випливають із шлюбу, споріднення, усиновлення, опіки й піклування, прийняття дитини в сім ‘ю для виховання та з інших підстав, які не забо­ронені законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства й базуються на рівності та майновій само­стійності їх учасників.

За правовою природою ці відносини можуть бути особистого немайнового та майнового характеру. Відомо, що такий поділ є традиційним для цивільного права в ціло­му і є основною класифікацією цивільно-правових відносин. Не є винятком і сімейні правовідносини. Норми права регулюють особисті відносини, які виникають, наприклад, між подружжям щодо зміни прізвища при реєстрації шлюбу, вирішення усіх пи­тань життя сім’ї, між батьками та дітьми щодо виховання дитини, між іншими родичами та дітьми стосовно спілкування тощо. Май­нові правовідносини виникають щодо спільного та роздільного майна подружжя, батьків та дітей, управління та розпорядження майном, взаємного утримання членів сім’ї та інших родичів тощо.

Особливості сімейних правовідносин:

§ специфічні юридичні факти є підставами їх виникнення - шлюб, народження дитини, усиновлення, договір патронату та ін.;

§ суб’єктами є лише фізичні особи;

§ сімейні права та обов’язки є невідчужуваними (їх не можна продати, подарувати, заповісти);

§ у регулюванні цього виду суспільних відносин тісно переплітаються норми права з нормами моралі, звичаями, релігійними канонами.

Основним правовим джерелом шлюбно-сімейних відносин є Сімейний кодекс України, який був прийнятий 10.01.02 р. і на­брав чинності з уведенням в дію Цивільного кодексу України (з 01.01.2004 р.).

Законодавством України передбачені такі принципи сімей­ного права:

1) рівноправність громадян у сімейних відносинах;

2) рівноправність чоловіка і жінки у сімейних відносинах;

3) одношлюбство (моногамія);

4) свобода і добровільність вступу до шлюбу;

5) свобода в розірванні шлюбу;

6) державна турбота про материнство і дитинство, охорона їхніх інтересів, заохочення материнства;

7) взаємна турбота членів сім’ї один про одного.

Сім’я є первинним та основним осередком суспіль­ства (ч. 1 ст. З СКУ). Таке визначення не є правовим, воно вирішує лише питання щодо місця і значен­ня сім’ї в суспільстві. Тому в науковому плані, з урахуванням ст. З СК України, можна вважати, що сім’я - це об’єднання осіб, пов’язаних між собою спільністю проживання, побуту та взаємними правами і обов’язками.

Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не су­перечать моральним засадам суспільства.

Шлюб за сімейним законодавством. Недійсні шлюби

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (ст. 21 СКУ).

Існують такі ознаки шлюбу:

    а) це союз жінки та чоловіка. Це - фізіологічна ознака, бо СК України дозволяє укладати шлюб тільки між особами різної статі, а звідси створення союзу двома жінками або двома чоловіками не тягне за собою виникнення у них прав та обов’язків подружжя;

     б) це не просто союз жінки та чоловіка, а саме сімейний союз, що припускає спільне проживання і не тільки в фізичному сенсі, а й моральному, тобто спільний побут, взаємні права та обов’яз­ки (ч. 2 ст. З СК);

в)це союз, який зареєстрований у державному органі РАЦС. Ця ознака конститутивна, бо передбачає обов’язковість державної реєстрації такого союзу, необхідність утілення його у встановлену форму, яка може мати тільки громадянський (світський), а не релігійний характер. Звідси випливає, що коли жінка та чоловік проживають однією сім’єю без державної реєст­рації шлюбу, в них не виникає прав і обов’язків подружжя, хоча сімейний союз існує. Не змінює цього положення навіть і той факт, що вони укладають певний шлюбний обряд за звичаями тієї чи іншої народності, або шлюбний релігійний обряд (вінчання). Хоча у випадках, передбачених законом, шлюбу, що укладений за релігійним обрядом, надається юридичне значення. Це стосуєть­ся шлюбів, що укладені за релігійними обрядами до створення або відновлення державних органів РАЦС (ч. 2 і ч. З ст. 21 СК)

Згідно зі ст. 21 СК України, проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу також не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов’язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

Принципами сімейного права є добровільність шлюбу та одношлюбність.

Добровільність шлюбу передбачає те, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а та­кож з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, не допускається.

Одношлюбність полягає в тому, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попе­реднього шлюбу.

СК України визначає загальні засади укладання шлюбу. Ним визначені наступні положення: для укладення шлюбу необхідна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Шлюбний вік встановлюється у 18 років для чоловіків і жінок. За заявою особи, яка досягла 16 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

   Сімейним кодексом України визначені категорії осіб, шлюб між якими заборонений. Так, відповідно до ст. 26 СК України, у шлюбі між собою не можуть перебувати особи:

1) які є родичами по прямій лінії споріднення;

2) рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра (повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків, неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька);

3) двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця. За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним;

4) усиновлювач та усиновлена ним дитина. Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення.

Особи, які вступають у шлюбні відносини, мають право:

a) бути взаємно обізнаними про стан здоров’я один одного;

b) вибору прізвища (одного із подружжя, збереження свого або приєднання до свого прізвища другого з подружжя);

c) вирішувати питання про місце проживання;

d) вибору занять, професії;

e) спільно вирішувати питання життя та виховання дітей та ін.

Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором особисто. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їх представники. Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність через три місяці від дня її подання.

Шлюб реєструється через один місяць від дня подання осо­бами заяви про реєстрацію шлюбу. За наявності поважних при­чин керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до закінчення цього строку. В разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви. Якщо є відо­мості про наявність перешкод до реєстрації шлюбу, керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану може відкласти реєстрацію шлюбу, але не більше ніж на три місяці. Рішення про таке відкладення може бути оскаржене в суді.

Перед укладенням шлюбу особи можуть на свій розсуд здій­снити заручини. Зарученими вважаються особи, які подали за­яву про реєстрацію шлюбу. Заручини не створюють обов’язку вступу в шлюб. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов’язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нарече­ної чи нареченого, прихованням нею (ним) обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).

У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв’язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. У разі розірвання договору особа зобов’язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася - відшкодува­ти її вартість.

СК України визначає окремі випадки, в яких шлюб може бути визнаний недійсним.

Так, недійсним визнається шлюб:

• зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;

• зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;

• зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною.

СК України розмежовує випадки, при яких шлюб обов’язко­во визнається або може визнаватися недійсним за рішенням суду. Так, шлюб визнається недійсним за рішенням суду:

• якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства;

• у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком, або одним із них, без наміру створення сім’ї та набуття прав та обов’язків подружжя.

Згідно зі ст. 40 СК України, шлюб також може бути визна­ний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований:

• між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, установлених СК України;

• між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою (дядьком) та племінником (племінницею);

• з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для іншого з подружжя і їхніх нащадків;

• з особою, яка не досягла шлюбного віку, і якій не було надано права на шлюб.

    Від визнання шлюбу недійсним слід відрізняти визнання шлю­бу неукладеним. Якщо для визнання шлюбу недійсним суттєвим є відсутність фактичного складу позитивних умов його укладен­ня або наявність хоча б однієї з негативних умов, то для визнання шлюбу неукладеним суттєвим є порушення самої процедури реє­страції шлюбу, а саме реєстрація його за відсутності нареченої (або) нареченого (ст. 48 СК).

Підстави припинення шлюбу (ст. 104 СКУ):

1. Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим.

2. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання:

2.1. органами Державної реєстрації актів цивільного стану:

2.1.1. за заявою подружжя, яке не має дітей,

2.1.2. за заявою одного з подружжя, якщо інший з подружжя

- визнаний безвісно відсутнім,

- визнаний недієздатним,

- засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше, ніж на три роки;

2.2. за рішенням суду: