Рівновага споживача: сутність та обгрунтування з ординалістських позицій.

Предмет, суб’єкт і методологія мікроек-ки.

Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими економічними суб’єктами – мікросистемами, до яких відносяться індивіди, домашні господарства, підприємства, організації та ін. учасники ринкових операцій, що прагнуть досягти мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти обмежене використання. Отже, предметом мікроекономіки є поведінка споживача і виробника та її оптимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативності їх використання, часткова та загальна рівновага на ринку тощо. Основні методи мікроекономіки: метод абстракції (використовується при побудові мікроекономічних моделей), методи граничного аналізу, табличного та графічного аналізу, метод індукції (метод висновків, який ґрунтується на узагальненні фактів) та дедукції (гіпотеза перевіряється на реальних економічних фактах). Також широко застосовується математичний інструментарій.

Граничні величини та їх роль у мікроекономічному аналізі

Гранична корисність (MU) – прирощення корисності, що досягається при споживанні додаткової одиниці (порції) блага.

Гранична норма заміщення – показує, від якої кількості одного блага (вона розміщена по осі У) згоден відмовитися споживач, щоб збільшити кількість іншого блага (по осі Х) на одиницю за незмінної корисності від набору благ.

Гранична норма технологічного взаємо заміщення (MRTS) – показує, від якої кількості одного ресурсу треба відмовитись, якщо для даного технічно ефективного обсягу випуску використати додаткову одиницю іншого ресурсу.

Граничний продукт (МР) – приріст загального обсягу випуску продукції, здобутий завдяки збільшенню використання змінного фактора виробництва на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва.

Граничні витрати (МС) – приріст сукупних витрат, пов’язаний із виробництвом додаткової (як правило, останньої) одиниці продукції.

Граничні факторні витрати – додаткові витрати на придбання додаткової одиниці фактора.

Економічна раціональність як базовий принцип поведінки мікросистем.

Фактично гіпотеза про раціональність поведінки людей є перефразуванням та узагальненням моделі «людини економічної».

Вона може бути сформульована таким чином: «Людина у своїй діяльності намагається досягти найпривабливішого для неї життєвого стану з можливих».

Звужене трактування цього принципу змальовує кожну людину як вузьколобого егоїста. Саме на неправильному розумінні гіпотези раціональності поведінки людини здебільшого і побудована її критика.

Економісти у цілому дійшли згоди, що відмова від гіпотези про раціональність поведінки людини не дає змоги побудувати підвалини економічної теорії. Це дозволяє назвати гіпотезу про раціональність поведінки принципом.

Поняття корисності блага; сукупна та гранична користність; принцип спадаючої граничної користності.

Потреба – відчуття незадоволення, із-за якого індивід намагається вийти, або відчуття задоволення, яке він намагається продовжити.Потреби задовольняються благами. Блага – засоби, що придатні для задоволення потреб. 

Корисність U (utililу) — це задоволення, яке отримує споживач у процесі споживання товарів та послуг.

Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції корисності як певного співвідношення обсягів споживаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем:

де U-рівень корисності; X1,X2,…Xn-кількість споживаних благ, одиниць; n-кількість видів благ.

Корисність збільшується, якщо збільшується кількість товару, що споживається. У цьому випадку зростає загальна корисність. Але зростання загальної корисності уповільнює­ться зі збільшенням споживання. Це є наслідкомтого, щозменшується додаткова, або гранична, корисність. Гранична корисність МU (Маrginal Utility)-це приріст корисності за умов споживання додаткової одиниці товару чи послуги. Згідно з законом спадної граничної корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по мірі збільшення кількості товару, що споживається {графік 3.1).Сукупна корисність ТU (Тоtаl utility) зростає в процесі споживання, але вона зростає все меншою і мен­шою мірою. Це означає, щогранична корисність (МU) —додаткова корисність від споживання кожної додаткової одиниці товару — знижується.

Еквімаржинальний принцип досягнення раціонального вибору та рівноваги споживача.

Ординалісти – напрям, який вважає вимірювання корисності неможливим та пропонують порядковий принцип порівняння корисності, на основі якого базується вибір споживача.

Для цього вводять поняття: а) крива байдужості; б) лінія бюджетного обмеження. Крива байдужості – це крива, кожна точка якої характеризує споживацький вибір у вигляді певного набору товарів чи послуг, що приносить споживачу однакове задоволення.

Лінія бюджетного обмеження – показує всі можливі комбінації товарів, які може придбати споживач у межах свого доходу.

Рис. Крива байдужості

Рис. Лінія бюджетного обмеження

Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях. Рівновагу можна визначити знаючи рівновагу в точці дотику(D) найвищої кривої байдужості(U2) до даної бюджетної лінії(B). Така рівновага передбачає, що як тільки споживач отримає даний набір товарів у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший. Споживач згоден відмовитися від певної к-ті блага Х задля додаткової одиниці блага У за умови незмінності рівня корисності від набору благ – гранична норма заміщення MRSxy=(-DY)/DX  або

MUx/MUy.  Бюджетна лінія – пряма: В=РхХ+РуУ . Нахилбюджетної лініїQy/Qx=Px/Py. У точці рівноваги(D), нахили кривої байдужості та бюджетної лінії збігаються, тому MRSxy= Px/Py або MUx/MUy=Px/Py або MUx/ Px= MUy/Py.

Це означає, що споживач у стані рівноваги розподіляє свій бюджет таким чином, щоб остання грошова одиниця, витрачена на кожне благо, давала таку саму граничну корисність. Виведено еквімаржинальний принцип рівності зважених граничних корисностей, який є спільним для кардиналістського і для ординалістського підходів.

 

8. Рівновага споживача: сутність та обгрунтування з кардиналістських позицій.

Основне положення кардиналістів: “Корисність можна виміряти”(в ютілях/utily). Кожна наступна одиниця блага приносить споживачу все меншу та меншу корисність (задоволення). Потреби, які задовольняють блага, і спосіб їх задоволення мають суб’єктивну основу.

Перший закон Госсена: Бесперевно під час акту споживання корисність наступної одиниці блага спадає. При повторному акті отримання корисності від одиниці блага зменшується в порівнянні з її початковою корисністю.  Цей закон носить емпіричний та суб’эктивний характер.

2-й закон Госсена визначає оптимальність поведінки споживача:Для отримання максимальної корисності за певний період часу потрібно спожити кожного з благ таким чином, щоб MU ціх благ були рівними.

Змішана гранична корисність буде дорівнювати

 (Рх-ціна блага х)

Рішення споживача щодо кількості, в якій варто споживати блага, завжди пов’язане з відмовою від якоїсь кількості благ задля придбання однієі додаткової одиниці певного блага. Споживач керується принципом раціональності: маючи обмежені кошти і бажаючи максимізувати сукупну корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет (дохід) таким чином, щоб корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на те чи інше благо, стала однаковою:

 

де MUa, Mub-гранична корисність, відповідно блага А та В, ютиль; Ра, Рb-ціна, відповідно, блага А та В, грош. од. Це рівняння розглядається як основне в концепції споживчого попиту (в рамках теорії корисності) й означає досягнення споживачем стану рівноваги. Воно може бути перетворено наступним чином:

Звідси видно, що при зміні ціни одного з благ, і незмінності доходу споживача та цін на інші блага вказана рівність порушується. Зменшення ціни блага А означатиме зацікавлення споживача в його додатковій закупівлі, а значить, падіння MUa. Це буде продовжуватися до відновлення рівності. Очевидно, що так діятимуть усі споживачі: падіння ціни товару А приведе до збільшення обсягу його попиту на ринку.

Отже, рівновага споживача – стан, у якому досягається оптимальна структура покупок (згідно з принципом раціональності), будь-яка зміна в структурі покупок знижує рівень задоволення споживача.

 

Рівновага споживача: сутність та обгрунтування з ординалістських позицій.

Ординалісти – напрям, який вважає вимірювання корисності неможливим та пропонують порядковий принцип порівняння корисності, на основі якого базується вибір споживача.

Для цього вводять поняття: а) крива байдужості; б) лінія бюджетного обмеження. Крива байдужості – це крива, кожна точка якої характеризує споживацький вибір у вигляді певного набору товарів чи послуг, що приносить споживачу однакове задоволення.

Лінія бюджетного обмеження – показує всі можливі комбінації товарів, які може придбати споживач у межах свого доходу.

Рис. Крива байдужості

Рис. Лінія бюджетного обмеження

        

Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях. Рівновагу можна визначити знаючи рівновагу в точці дотику(D) найвищої кривої байдужості(U2) до даної бюджетної лінії(B). Така рівновага передбачає, що як тільки споживач отримає даний набір товарів у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший. Споживач згоден відмовитися від певної к-ті блага Х задля додаткової одиниці блага У за умови незмінності рівня корисності від набору благ – гранична норма заміщення MRSxy=(-DY)/DX  або

MUx/MUy.  Бюджетна лінія – пряма: В=РхХ+РуУ . Нахилбюджетної лініїQy/Qx=Px/Py. У точці рівноваги(D), нахили кривої байдужості та бюджетної лінії збігаються, тому MRSxy= Px/Py або MUx/MUy=Px/Py або MUx/ Px= MUy/Py.