Взаємозв’язок інфляції і безробіття. Крива Філіпа. Методи боротьби з інфляцією.

Інфляція – це зростання загального рівня цін в економіці.

Ще на початку XX ст. американський економіст І.Фішер розкрив взаємозв'язок між інфляцією та безробіттям. Статистичнідані показували, що у фазі піднесення рівень безробіття знижувався, а темп інфляції, навпаки, зростав. Протилежний хід подій простежувався у фазі спаду — рівень безробіття зростав, а інфляція знижувалася. Така динаміка інфляції та безробіття сприймалася еко­номістами як належна, і глибинні її причини не досліджувалися. Лише у 1958 р. но­возеландський економіст А.Філіпс опублікував статтю про взаємозв'язок між вели­чиною зарплати та рівнем безробіття. Він виявив, що заробітна плата завжди зроста­ла, коли безробіття було малим. Зі зро­станням рівня безробіття темпи прирос­ту зарплати уповільнювалися.На підставі статистичних даних Філіпс побудував криву, що відображала несподівано стійку обернену залежність між темпами зростання зарплати та рівнем безробіття у Великій Британії уп­родовж 1861 — 1957 рр. Послідовники вченого вказали на таку ж форму зв’язку між загальним рівнем цін і рівнем безробіття. Графічно цей зв'язок ілюструє крива Філіпа.

Крива Філіпа дала підставу стверджувати про існування певної дилеми в економічній політиці. Економічна політика може забезпечити високу зайнятість коштом вищих цін або низькі темпи інфляції коштом вищого безробіття. побудовану на підставі емпіричних даних, називають ранньою кривою Філіпса.

Що спричиняє обернений зв'язок між інфляцією та безробіттям, який і виражає крива Філіпса? Із набли­женням національної економіки до рівня повної зайнятості на ринку праці виника­ють слабини та структурні проблеми. Річ у тім, що національний ринок праці містить велику кількість індивідуальних ринків праці, які відрізняються один від од­ного і за структурою зайнятості, і за географічним розташуванням. У фазі піднесен­ня повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з ринків праці. Отже, ціни починають зростати ще до того, як національна еко­номіка досягає повної зайнятості.

В сучасній економічні й науці і практиці виділяють наступні інструменти антиінфляційної політики. Для боротьби з класичною інфляцією є такі методи:

-Нуліфікація – передбачає заміну банкнот великого номіналу на банкноти меншого номіналу. Наприклад 1 грн=100000 крб. Цей захід має суто психологічний ефект і є мало корисним якщо не подолано причин інфляції

- Ревалоризація – полягає у випущенні вилученні надлишкової грошової маси з обігу, що стримує зростання цін.

- Ревальвація – має на меті запобігти імпорту інфляції шляхом підвищення обмінного курсу національних грошей.

Інструментами боротьби з сучасною інфляцією є:

-Індексація доходів і майна. Тобто доходи та майно корегуються у бік збільшення у відповідності до темпу зростання цін. Проте даний метод за умов постійного його використання може привести до розгортання гіперінфляції.

- Дезінфляція. Полягає у провокуванні штучного спаду в економіці, в результаті чого зростає безробіття, але знижуються ціни. Цей інструмент є достатньо дорогий, бо вимагає на кожен процент зниження цін зростання безробіття на 2%, що в свою чергу призводить до спаду ВВП на 4-5%.

- Політика доходів. Передбачає, що уряд доводить до виробників і найманих працівників певні орієнтири зростання доходів, які уможливлять стримування зростання цін. Цей інструмент доречний лише у високоорганізованому суспільстві, де загальнодержавні інтереси винесені на другий план.

Задача

В таблиці наведена функція попиту на продукції фірми:

Ціна (Р) 9 8 7 6 5 4 3 2 1 0

Обсяг попиту 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9

а) розрахуйте граничний дохід фірми

б) яка величина випуску дозволить фірмі максимізувати прибуток, якщо граничні витрати(МС) = 6 грош.од?

Р=9-Q

TR=P*Q=(9 - Q)*Q = 9Q - Q²

MR=TR'=9 – 2Q

MR=MC 6=9-2Q2Q=9Q*max=3/2=1,MR – 8 6 14 2 0 -2 -4 -6 -8
Білет 6