Види строків у цивільному праві та їх характеристика

     В доктрині цивільного права з теоретичною, а ще більше практичною метою, види дроків прийнято розрізняти за певними критеріями: способами встановлення, наслідками, способами визначення, призначенню тощо. Будемо цього підходу притримуватися й ми. Строки поділяються.

  1. За способом їх встановлення розрізняються строки, що визначені:

- законом - безпосередньо визначені законом, чи іншим нормативним актом. Так для визнання фізичної особи безвісти відсутнім необхідно, щоб у місці його проживання про нього не було відомостей протягом одного року (ч.1 ст.43 ЦКУ), за загальним правилом майнове право інтелектуальноївласності на твір спливає через 70 років, що відліковуються з 1 січня[405] року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших авторів, крім випадків, передбачених законом (ст. 446 ЦКУ).

- договором – встановлені одностороннім правочином, здебільше договором сторін. Так продавець зобов’язаний передати покупцеві товар у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги встановити цей строк (ст. 663 ЦКУ), відповідно до загальних правил про строк виконання зобов’язання (ст.530 ЦКУ);

- судом. Це може бути виражено у фразі рішення суду вступає у дію негайно, наприклад по виплаті заборгованостей по заробітній платі, чи у певний період. Суд може постановити рішення про відстрочення виконання;

- адміністративним актом - встановлені таким адміністративним актом, який має цивільно-правове преюдиційне значення. Такі строки можуть встановлюватися для проведення публічних торгів, укладення договорів на поставку товарів для держаних чи регіональних потреб.

2. За способом визначення виділяють визначені і невизначені строки.                           Визначеністроки зазначаються певною календарною датою. Абсолютно – визначені строки передбачають конкретний їх початок перебігу чи обчислення і конкретні його наслідки. Відносно-визначені строки характеризуються непевністю, прив’язкою до певного юридичного факту.

Невизначені – певною подією, яка незмінно чи з великою вірогідністю настане. Інколи такі строки визначаються учиненням певної дії держаним органом (якщо буде прийнята певна норма), чи дією іншого учасника відносних правовідносин. Часто це зв’язується з умовою передоплати.

      3. За наслідками прийнято виділяти строки правоутворюючі, строки правозмінюючі та строки правоприпиняючі.

     Правоутворюючі строки породжують певні суб’єктивні права чи юридичні обов’язки. Так з настанням повноліття фізична особа набуває повної дієздатності в може учиняти будь-які правочини. З перебігом строків набувальної давності у особи, яка добросовісно володіє річчю виникає право власності на неї (ст.. 344 ЦКУ), а навіть і нікчемний право чин породжує правові наслідки ( ч.4 ст. 258 ЦКУ).

Правозмінюючі строки – строки із сплином яких змінюється правове становище суб’єкта чи правовий режим речі. Так із настанням 14 років розширюється правосуб’єктність неповнолітніх.

                 Правоприпинюючі (строки здійснення цивільних прав) або як їх ще прийнято називати преклюзивні (погашуючі) строки припиняють матеріальне право.

  4. За ступенем самостійності учасників правовідносин прийнято виділяти строки імперативні та строки диспозитивні.

     Імперативні строки не можуть змінюватися волевиявлення учасників правовідносин. Так позовна давність, встановлена законом, не може бути збільшена домовленістю сторін (п.1 ч.1 ст. 259 ЦКУ). Диспозитивні строки, навпроти, можуть змінюватися волевиявленням сторін.

    5. За співвідношенням строків між собою та обсягом прав і обов’язків учасників правовідносин визначають строки загальні, проміжні і спеціальні.

Загальні строкивизначають строк існування правового зв’язкувзагалі.

Окремі строки конкретизують суб’єктивні права та юридичні обов’язки сторін. Так за договором підряду можуть встановлюватися строки виконання роботи або її окремих етапів (ч.1 ст.846 ЦКУ).

В доктрині строків ще виділяються строки: початкові, проміжні, кінцеві, максимальні, мінімальні тощо. Самі назви цих строків вказують на який саме момент строків зроблена наголос. Ці строки можуть за собою тягнути спеціальні обов’язки осіб: надати проміжний звіт, сплатити певну суму тощо.

   6. За можливостями учасників цивільних правовідносин виділяються строки здійснення цивільних прав, строки виконання юридичних обов’язків, строки захисту цивільних прав,:

    Строки здійснення цивільних прав – період в часі, на протязі якого управоможена особа може здійснити певну юридичну можливість і реалізувати належне їй право шляхом заявлення вимог до носія відповідного юридичного обов’язку. Ці строки призначені для забезпечення реального здійснення особами своїх прав та законних інтересів. В межах цих строків виділяють: строки існування права, преклюзивні і гарантійні строки. Вони мають технічний (зумовлені технічними характеристиками товару) і правовий за наслідками характер і встановлюються виробниками.

Строки існування права –строки дії суб’єктивного цивільного права, що забезпечують надання управоможеним особам певного часу для реалізації їх прав. Інакше це строк протязі якого зберігається правовий зв’язок, а управоможена особа може реалізувати своє право. Наприклад, відповідно до ст. СК, особа може претендувати на її утримання батьками до досягнення повноліття, а якщо навчається по очній формі навчання – до 23 років. Для прийняття спадщини надається шість місяців з моменту її відкриття. З перебігом цього строку право на прийняття спадщини втрачається. Як підкреслюється, преклюзивні строки по суті є санкціями за неналежне здійснення чи нездійснення прав[406]з чим важко погодитися.

Друге не менш важливе призначення – стабілізувати цивільний оборот.

З перебігом цих строків суб’єктивне право припиняється і можливість його реалізації втрачається. Наприклад авторське право діє за загальним правилом на протязі життя автора і 70 років після його смерті для правонаступників (ст. 466 ЦКУ) . Після цього майнові права у них припиняються і переходять до суспільства. Майнові права промислової власності діють за загальним правилом протягом строку чинності охоронного документу.

На права, що є безстроковими (право власності, особисті немайнові права) строки їх здійснення не поширюються.

Найбільш важливими для цивільного обігу є гарантійні строки – періоди часу, на протязі якого виробник товару, виконавець робіт надавач послуг чи продавець за умови правильної експлуатації товару гарантують його придатність, збереження функціональності, а в разі іншого (виходу з ладу без вини набувача) безкоштовне усунення виявлених недоліків, заміни чи застосування інших встановлених законом, договором чи виробником наслідків. Гарантійні строки встановлені для проданих товарів за договором купівлі-продажу (ч.2 ст.675 ЦКУ і особливо ст. 676), ЗУ “Про захист прав споживачів”, правилами продажі окремих видів товару, наприклад взуття національного та зарубіжного виробництва. Гарантійні строки можуть встановлюватися для переданих речей по договору найма (ст.768 ЦКУ) чи договору підряду (ст.859-860 ЦКУ).

Різновидом гарантійних строків є строк служби. Вони мають важливе значення для визначення межі експлуатації речей, особливо у тих випадках коли мова йде про зміну фізичних показників матеріалів (втома металу, зміна хімічних властивостей препаратів тощо). Наприклад для літаків та кораблів встановлюються граничні показники їх експлуатації: кількість годин. Навіть за того, що авіаційний двигун має нормальні експлуатаційні характеристики за межами встановленого граничного часу роботи він не може в у подальшому використовуватися на літаках.

Строки придатності враховуються при торгівлі продуктами харчування, медичними препаратами тощо. Вони представляють собою строки з перебігом яких товар вважається непридатним для використання за прямим призначенням і не підлягають реалізації.

В торгівлі також використовується строк реалізації – строк на протязі якого товар зберігає певні властивості, а по їх закінченні переходить у іншу категорію (клас). Це зв’язано, у свою чергу, із такою оцінкою товарів як пересортиця[407]. Так яйця дієтичні Д1 вважаються таким на протязі не більше 5 днів з моменту їх знесення. У подальшому вони переходять у клас Д2 із послідуючою зміною їх ціни. Це саме стосується українського товару – сала. Свіжим вважається сало на протязі доби. Ці строки є критерієм для встановлення цінової політики торговців і за вмілого їх використання допомагають уникнути втрат від нереалізації товару.

 У законодавстві встановлені строки зберігання –період на протязі якого зберігач повинен зберігати річ (ч.1 ст.938 ЦКУ).

 При договорі перевезення важливе значення має строк транспортабельності вантажу – період на протязі якого забезпечується безпека перевезення вантажу і незмінність його характеристик.

     Строки виконання юридичних обов’язків – періоди на протязі яких зобов’язані особи повинні виконати свої обов’язки під страхом застосування до них негативних наслідків: заяви претензії, подання позову про примусове виконання обов’язку в натурі і притягнення до цивільно-правової, а часом адміністративної чи кримінальної відповідальності. Здебільше такі строки встановлюються угодою учасників цивільних правовідносин, зокрема сторонами договору. Вони можуть бути встановлені моментом заявлення вимоги (п2. ч. 5 ст. 261 ЦКУ). У такому разі з моменту заявлення вимоги зобов’язаній стороні надається пільговий строк –строк для добровільного виконання заявленої вимоги при виконання юридичного обов’язку. Сам пільговий строк може бути законний або договірний. Законний семиденний пільговий строк встановлено для виконання зобов’язання, строк виконання якого визначено датою заявлення вимоги (ч.2 ст. 165 ЦК УРСР 1963 р.).

Дострокове виконання юридичного обов’язку може бути лише у тому разі коли інше не встановлене договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обігу (ст. 531 ЦКУ). Це зв’язано з тим, що дострокове виконання зобов’язання призводить до збільшення накладних витрат кредитора: витрати на зберігання, додаткове обслуговування тощо.

    Строки захисту цивільного права – періоди часу, на протязі якого особа, суб’єктивне право чи охоронюваний законом правомірний інтерес якої порушено, має право звернутися за їх захистом до суду, а суд повинен винести правосудне рішення. До таких строків відносяться претензійні строки.

Претензійні строки за своєю природою є процедурними і встановлюються для заявлення вимоги до порушника прав про добровільне виконання юридичного обов’язку і компенсацію втраченого внаслідок порушення. Претензійні строки можуть встановлюватися договором сторін або звичаями ділового обороту. Вони не конкурують із правом потерпілої особи напряму звернутися за захистом своїх прав до суду, а є обов’язковим атрибутом примирних процедур.

Такі строки характерні здебільше для транспортних зобов’язань. Вони втратили свою обов’язковість оскільки раніше недотримання претензійного строку вело до втрати права на заявлення позову. Тому вони відносились до преклюзивних строків, що суперечить сьогодні принципу самостійного, та вільного здійснення цивільних прав. Тому претензійний порядок не відомий розвинутим правовим системам, зокрема міжнародному комерційному обігу.

Цивільне законодавство оперує такими поняттями як “співрозмірний строк”, “розумний строк”, “негайно”, “момент витребування”, “у будь-який час”, “достроково”, “із запізненням”, “мінімальні”, “максимальні” тощо. Кожна із таких юридичних категорій потребує тлумачення. 

Співрозмірний строк – строк який за даної ситуації є достанім для виконання юридичного обов’язку. Він може конкурувати із тлумаченням розумного строку – терміну у який за встановленими нормативами чи звичаями ділового обороту повинен бути виконаний юридичний обов’язок. Розумними слід вважати такий строк за якого особа, що наділена нормальним, середнім рівнем інтелекту, знаннями і життєвим досвідом, може адекватно оцінювати ситуацію, моделювати в ній необхідну юридично значиму поведінку. Термін “негайно” – строк, що збігається з моментом прийняття рішення про підтвердження юридичного обов’язку. Термін “будь-який час” по суті означає альтернативний строк і можливість носія права реалізувати його у найбільш сприятливий для себе строк. Це також стосується і строку виконання юридичного обов’язку.

 На наш погляд доцільно виділити строки за способом їх обчислення. Суцільні строки обчислюються за певної дати чи події до їх закінчення. Сумарні строки обчислюються лише періодами настання певної події чи передбаченого юридичного факту. Такі строки встановлюються, як правило для обліку граничного часу безпечного функціонування складного обладнання чи його роботи в агресивному середовищі. Наприклад, для авіаційних двигунів та літаків в цілому строк їх нальоту визначається сумарно. Для цього ведуться спеціальні регламенти – записи часу нальоту. Відповідно до нальоту проводяться спеціальні регламентні ремонтні роботи: двохсотгодинні, шестисотгодинні і 1200 годинні. Більш детально ці правила врегульовані авіаційними настановами.

Обчислення строків

Це питання має важливе практичне значення і безпосередньо визначає період (момент) виникнення, існування і припинення певної правової можливості. На відміну від ЦК УРСР 1963 р. ЦКУ врегулював відносини щодо обчислення строків більш детально. Тому строки обчислюються за встановленими у законі правилами.

Відповідно до ст. 252 ЦКУ строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

В той та інший спосіб визначення строків безпосередньо зв’язаний із визначенням початку перебігу строків. В доктрині цивільного права це питання вирішене майже однозначно, що й відображене у ст. 253 ЦКУ. Згідно неї перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано її початок. Такий підхід надає учаснику певних правовідносин можливість їх оцінити, усвідомити правові наслідки для себе, за необхідності отримати консультацію, обдумати свої подальші дії і прийняти виважене рішення. Є тут і технічна сторона – однозначність застосування цієї норми. Якщо б пристати на концепцію календарної дати то в її межах необхідно буде звертатися до конкретної години, що само по собі створить додаткові складнощі. У той же час віртуальні технології і комп’ютерні правочини надають змогу точно встановити годину їх учинення.

Другий не менш важливий момент при обчисленні строків – визначення закінчення перебігу строку. Своє закріплення це віднайшло у ст. 254 ЦКУ. Так, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Тобто це за загальним правилом о 24 годині 31 грудня.

     До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. При тому строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку – знову ж таки о 24 годині.

   Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.

Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

   Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

   Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

  У виробничих відносинах застосовується такий строк як декада – 10 днів, починаючи яз першого число кожного місяця і закінчуючи кратним 10: 10, 20, 30. Для лютого – його останній день. Навіть за того, що цей строк не передбачено у законі до його обчислення слід застосувати загальний підхід законодавця і аналогію закону. Тобто закінчення строку, що визначається декадами – останній день декади – 10, 20 і 30 (для місяців які мають 31 день – 31 числа.

Варто відзначити що законодавець враховує особливість життєвого укладу фізичних осіб і діяльності юридичних осіб. Якщо для фізичної особи строк закінчується о 24 годині, то для юридичної це визначається її операційними можливостями і належним оформленням господарських операцій, наявністю особи яка від імені юридичної особи уповноважена на учинення певних дій: прийняття в установленому порядку матеріальних цінностей, зачислення коштів на рахунок, видача довідок тощо. Здебільше це зв’язано із робочим днем та його режимом для певних категорій працівників.

Більш детально порядок вчинення дій в останній день строку визначено у ст. 255 ЦКУ. Так, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Якщо припинення строку приходиться на неробочий чи святковий день, то він відповідно переноситься на наступний робочий день.

Строк може обчислюватися суцільно, а може обчислюватися сумарно. Окрім зазначених вище випадків сумарні строки мають правове значення у трудовому праві.

Контрольні питання:

1. Поняття строку.

2. Поняття терміну.

3. Значення строків у цивільному праві.

4. Види строків у цивільному праві.

5. Характеристика строків.

6. Особливість обчислення строків.

7. Наслідки перебігу строків.

Лекція 26. Позовна давність у цивільному праві України(Смотров О.І.)

План:

1. Поняття та правове значення позовної давності.

2. Види строків позовної давності.

3. Перебіг строків позовної давності.

4. Вимоги на які позовна давність не поширюється.

5. Наслідки перебігу строків позовної давності.

Нормативні акти: ЦКУ, ГКУ, СКУ, Закон України “Про нотаріат”.. Роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України № 01-6/438 від 16.04.93 “Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів” (Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445від 18.11.97, №04-5/609 від 31.05.2002 р.). Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. Ред. Я.М.Шевченко. –К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. Ч.1. - 692с. Цивільний кодекс України: Коментар.-Х: ТОВ “Одіссей”, 2003. -856с

Література: Луць В.В. Строки у цивільних правовідносинах. Львів. 1992; Болотников И.М. Проблемы исковой давности в советском гражданском праве. Л., 1964; Грибанов В.П. Строки в гражданском праве. М., 1967; Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. М., 1972. С.256-269; Ильиных К.И. Действие исковой давности в советском гражданском праве. Иркутск, 1973; Кириллова М.Я. Исковая давность. М.: Юридическая литература, 1966. – 156 с; Кирилова Н.Я. Последствия пропуска сроков исковой давности //Сов. юстиция. 1976, №7.; Новицкий И.Б. Сделки. Исковая давность. М.: Госюриздат, 1954; Ринг М.П. Действие исковой давности в советском гражданском праве // Советское государство и право, 1953. № 8; М. Ринг. К вопросу об отграничении сроков исковой давности от некоторых других сроков гражданского права. Труды юридического факультета Ростовского университета. Вып. 1, Изд-во Харьковского университета, 1955; Толстой Ю.К. Исковая давность. //Правоведение. 1992. №4, 

Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. –2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002; Гражданское право. Часть І. Учебник/ Под ред. Ю.К.Толстого, А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996, Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.] – Х., 2000. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб. - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с.        

Ключова термінологія: позовна давність, форс мажор, мораторій, призупинення перебігу позовної давності, перерив перебігу позовної давності.

1. Поняття та правове значення позовної давності.  

Перебіг позовної давності.

Згідно зі ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила[417]. Зазначене правило носить загальний характер і поширюється на всі цивільні правовідносини, якщо інше не встановлено безпосередньо ЦК відносно певних видів прав або суб’єктів. Наприклад, у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи перебіг позовної давності починається від дня досягнення нею повноліття (п. 4 ст. 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності, таким чином, закон пов’язує, з одного боку, з об’єктивним моментом, тобто порушенням суб’єктивного права, а з іншого, з суб’єктивним моментом, тобто моментом, коли управоможена особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Ці моменти, треба сказати, не завжди співпадають, хоча припускається, що потерпілий довідується про порушення свого права в момент його порушення. Однак, якщо позивач доведе, що він довідався і міг довідатися про порушення лише пізніше, перевага віддається суб’єктивному моменту. В цьому випадку відповідач може доводити, що позивач міг довідатися про порушення права раніше, ніж він довідався фактично. І якщо буде доведено, що позивач не довідався своєчасно про порушення свого права внаслідок своєї недбалості, давність починає перебігати з того моменту, коли за обставинами справи позивач міг довідатися про порушення.

Для захисту деяких суб’єктивних прав початок перебігу позовної давності має певну специфіку. У відносних правовідносинах початок перебігу позовної давності залежить від змісту цих правовідносин. Наприклад, якщо боржник зобов’язаний здійснити певну дію (передати гроші, надати послуги тощо) в строк визначений договором, позовна давність починає перебігати з наступного дня після строку виконання. Коли строк виконання зобов’язання не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий 7-дений строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі сплином цього строку (п. 5 ст. 261, п. 2 ст. 530 ЦК України). В зобов’язаннях, виконання в яких відбувається по частинах (договір поставки, договір будівельного підряду, зобов’язання, що виникає із заподіяння шкоди здоров’ю фізичної особи та інші), право вимоги виникає в окремі строки (строки здійснення однорідних дій боржником) і, відповідно, перебіг позовної давності також починається з кожної вимоги окремо.

У тих відносних правовідносинах, в яких одним з обов’язків боржника є утримання від здійснення певних дій (наприклад, за видавничім договором автор зобов’язався під час дії цього договору не випускати в світ свого твору без письмової згоди на те видавництва), строк позовної давності починає перебігати з моменту, коли кредитор довідався або міг довідатися про порушення цього обов’язку боржником (здійснення ним відповідної дії). За таким же правилом визначається момент перебігу позовної давності і в більшості абсолютних правовідносинах (при порушенні права власності, авторського права та інших). За регресними зобов’язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання.

Вірне встановлення початкового моменту позовної давності, як правило, виключає особливі труднощі встановлення кінцевого моменту його перебігу, так як воно відбувається за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України.

Між тим необхідно мати на увазі, що перебіг позовної давності не поновлюється, а продовжується на строк, який залишився, навіть в тому випадку, якщо право перейшло від однієї особи до іншої вже після його порушення (власник продає своє майно, що знаходиться вже в чужому незаконному володінні). Стосовно зобов’язальних правовідносин зазначене правило закріплене в ст. 262 ЦК України: заміна осіб в зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. В дійсності зазначене правило, говорить проф. О.С. Іоффе, має загальне правило і поширюється на всі взагалі випадки зміни управоможених або зобов’язаних суб’єктів цивільних правовідносин.[418]

 Зупинення, переривання та відновлення строків позовної давностієспеціальними правовими інститутами, що спрямована на посилення гарантій захисту порушених суб’єктивних прав. Час як форма існування матерії безперервний і тому його як такий ні зупинити, ні перервати, ні тим більше відновити не можна. Мова може йти, як вірно відзначає М.Я. Кирилова, лише про те, що ті чи інші відрізки (періоди) часу при наявності вказаних у законі обставин можуть зараховуватися або не зараховуватися в строки позовної давності.[419] І в такому випадку мова може йти або про зупинення, або про переривання строків позовної давності.

Сутність зупинення перебігу позовної давності полягає у тому, що термін, під час якого виникає і діє обставина, що перешкоджає захисту порушеного права, не зараховується в установлений законом строк позовної давності. До таких обставин згідно ст. 263 ЦК України відносяться:

5) надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);[420]

6)  відстрочення виконання зобов’язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

7)  зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, якій регулює відповідні відносини;

8) перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших створений відповідно до закону військових формуваннях, які переведені на військовий стан.

У разі виникнення зазначених обставин, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Переривання перебігу позовної давності полягає у вчиненні особою передбачених законом дій, які переривають перебіг позовної давності і одночасно виступають підставою перебігу позовної давності спочатку. Час, який минув до переривання позовної давності до нового давнісного строку не зараховується. Перебіг позовної давності переривається:

1) вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку;

2)  у разі пред’явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є частина вимоги, право на яку має позивач (ст. 264 ЦК України).

Треба, однак, звернути увагу, що перебіг строку позовної давності переривається вчиненням зобов’язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу тільки по спорах, в яких однією або обома сторонами є громадяни. Щодо позовів юридичних осіб вчинення зобов’язаною стороною (боржником) дій, що свідчать про визнання боргу, не перериває перебігу строків позовної давності.[421]

Щодо пред’явлення особою позову до суду, слід підкреслити, що воно має відбутися в повній відповідності з вимогами матеріального та процесуального законодавства. Позов пред’явлений з порушенням цих вимог не приймається судом до провадження, залишається без розгляду і строку позовної давності не перериває.

Якщо суд залишив без розгляду позов, пред’явлений у кримінальному процесі, час від пред’явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців (ст. 265 ЦК України).

Таким чином, можна виділити певні відмітні ознаки зупинення та переривання позовної давності. Так, якщо зупинення позовної давності представляє собою триваючий стан, то переривання виражається в однократній дії. Якщо час, який сплинув до зупинення зараховується в строк давності, то час, що сплинув до переривання давності до уваги не приймається. Якщо після припинення зупинення давність продовжує перебігати далі на строк, що залишився, то з моменту переривання перебіг позовної давності поновлюється.

Крім зупинення та переривання позовна давність може бути відновлена. Якщо суд визнає поважними причини пропущеної позовної давності, порушене право підлягає захисту (п. 5 ст. 267 ЦК України).

До поважних причин відносяться перешкоди, які є непереборними саме для даної особи, але не непереборними взагалі. В останньому випадку мова буде йти про зупинення позовної давності. При оцінці поважних причин пропуску позовної давності суд має враховувати можливість пред’явлення позову через представника, пересилання позову через пошту і т.д. Зокрема, не можна визнати поважною причиною тривалий перепис між сторонами.

Правила про зупинення, переривання та відновлення позовної давності поширюються як на загальний строк позовної давності, так і на спеціальні строки.

 4. Наслідки спливу позовної давності.

Сплив позовної давності позбавляє уповноважену особу можливості захистити своє порушене матеріальне право у суді.

Сплив позовної давності погашає право на позов у матеріальному значенні, тобто можливість примусового здійснення суб’єктивного цивільного права за допомогою позову. Але при визначенні наслідків спливу позовної давності слід розрізняти вимоги основні, тобто такі, що існували до порушення (наприклад, вимога про погашення боргу) та вимоги додаткові, встановлені для забезпечення прав від можливих порушень (наприклад, стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Для кожної вимоги позовна давність перебігає самостійно. Основна вимога продовжує захищатися позовною давністю навіть, якщо основної вимога вже погашена давністю. Але коли позовна давність спливла для основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (ст. 266 ЦК України).

Право на позов у процесуальному значенні не залежить від збігу тих чи інших строків і не погашається сплином позовної давності. Тому суддя зобов’язаний прийняти заяву про захист цивільного права або інтересу навіть в тому випадку, якщо під час її подачі очевидно, що позовна давність сплила (п.2 267 ЦК України). Така вимога закону не є формальною. Як відзначалося вище, позовна давність може зупинятися, перериватися; з’ясувати ж та встановити з повною достовірністю юридичні підстави для зупинення та переривання перебігу строків позовної давності, можливо тільки в результаті судового розгляду справи. Відмова в прийняті позову з самого початку виключає можливість перевірити реальні обставини і, відповідно, надати необхідний захист порушеним правам або інтересам особи. В тому випадку, коли буде встановлено факт пропуску позовної давності і не знайдено підстав для її відновлення, суд відмовить особі в позові (п. 4 ст. 267 ЦК України). Треба, однак, підкреслити, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (п. 3 ст. 267 ЦК України).

За загальним правилом, зі сплином строку позовної давності втрачається можливість отримати захист порушеного матеріального суб’єктивного права у примусовому порядку за допомогою позову (вимагати виконання обов’язку боржником за допомогою примусу). Не можна, однак виключати, що боржник сам виконає свій обов’язок, не дивлячись на пропуск позовної давності. Це може відбутися по причині неосвіченості про сплив позовної давності або навмисно. Але які б причини не були особа, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (п. 1 ст. 267 ЦК України).Зазначене правило поширюється на всі цивільні правовідносини – правовідносини власності, зобов’язання и т.д.

Відмова в позові означає відмову в позовному захисті суб’єктивного права або інтересу і як наслідок неможливість його примусового здійснення. Стосовно існування самого суб’єктивного цивільного права після спливу позовної давності, думки вчених розійшлися.

Висловлювання в цивілістичній науці з цього приводу умовно можна звести до трьох точок зору. На думку одних вчених, сплив позовної давності припиняє існування матеріального суб’єктивного права і відповідно можливість його примусового здійснення (А.А. Гурвіч, М.П. Ринг, О.С. Іоффе).[422] На думку інших – цивільне суб’єктивне право втрачається лише з моменту винесення судом рішення про відмову в позові на підставі пропуску позивачем позовної давності (В.П. Грибанов, С.М. Корнєєв).[423] Прихильники останньої точки зору вважають, що сплив позовної давності погашає лише можливість вимагати у примусовому порядку виконання обов’язку боржником і відповідно захисту матеріального суб’єктивного права кредитора, саме ж суб’єктивне право не погашається (І.Б. Новицький, Б.Б. Черепахін, М.Я. Кирилова та інші).[424]

Вважаємо, що саме остання точка зору в найбільшій мірі відповідає нормам сучасного цивільного законодавства. Підтвердженням тому, як відзначалося є положення, згідно з яким особа, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Закріплюючи вказане правило, закон виходить з того, що боржник виконує свій юридичний, а не тільки моральний обов’язок. Крім того, можливість відновлення позовної давності при наявності поважних причин, свідчить також про збереження у позивача матеріального суб’єктивного права. Якщо ж виходити з того, говорить проф. А.П. Сергєєв, що сплив строку позовної давності автоматично погашає суб’єктивне право, прийшлося б констатувати, що в такому випадку суд наділяє особу суб’єктивним правом, що не входить в його повноваження і суперечить основним принципам цивільного судочинства.[425] Більш того, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі. Якщо зв’язувати зі сплином давності існування матеріального права, а не тільки можливість його примусового здійснення, необхідно було з прийти до висновку, що питання про право позивача залежить від розсуду відповідача, що також суперечить принципам цивільного права.[426] Насамкінець, введення в ЦК набувальної давності (ст. 344 ЦК України), тобто набуття права власності на рухоме чи нерухоме майно за давністю відкритого, безперервного володіння, також свідчить про те, що факт спливу позовної давності не припиняє матеріального права.

Таким чином, зі сплином позовної давності суб’єктивне цивільне право не припиняється, хоча управоможена особа лишається можливості здійснити це право у примусовому порядку.